facebook.com
instagram.com
youtube.com

Новини

Святослав Бойко: «Активна меншість є рушієм вуличного прогресу»

21.11.2019

Сьогодні в Україні День гідності і свободи. Шість років минуло з часу революції гідності. Про українські революції та зміни в країні після них говоритимемо з гостями студії «Доброго ранку, Країно!» Віталієм Балою – політологом, Дмитром Понамарчуком – політичним аналітиком, та Святославом Бойком – лідером гурту «Широкий лан».

Наскільки прийняття політичних рішень залежить від рішень вулиці?

Святослав Бойко: Починаючи, мабуть, від революції на граніті, 2004 рік, далі 2013-2014 роки, нація вчиться. Вона вчиться того, що вулиця, голос вулиці, голос народу може впливати на хід певних рішень. Може впливати на рішення, може впливати на хід історії. Але крім того, що люди можуть впливати на хід історії, вони також повинні вчитися бути відповідальними за свої дії і бути свідомими того, що, якщо ми хочемо досягти якихось змін, ми повинні самостійно також докладатися до роботи над цими змінами. Вулиця має голос. Так було завжди, є активна меншість, і є пасивна більшість. І та активна меншість здебільшого рухає більшістю. Активна меншість є рушієм вуличного прогресу. Є тим рупором, який декларує погляди тієї пасивної більшості.

Що громадяни не змогли пробачити політикам майдану, викинувши їх за борт?

Дмитро Понамарчук: Так, суспільство їх долучило, а потім... Зрештою треба мати дуже велику мужність, щоб відповідати вимогам суспільства. Є люди безхребетні, а дуже грамотні, а стрижня внутрішнього не мають. Я думаю, що якщо взяти справді революцію на граніті, це було закладено те, що ми потім здобули в 1991 році незалежність. Так ми маємо рахувати революцію останню – революцію гідності. Це те, що заклало підвалини гідності, достоїнства людини, яка в майбутньому має збудувати українську Україну на основах національної демократії.

А як можна примусити керівництво держави скеровувати свій курс так, к хочуть люди, не перетворюючи протестні рухи на революції?

Віталій Бала: Насправді протестні рухи не перетворюються в революцію. Протестні рухи це одне, а революція це інше. І те, що ми назвали революція гідності, з моєї точки зору, насправді був протестний рух, який почався 1 грудня. Коли вийшли десятки тисяч, а потім біля мільйону – був марш гідності. Він не переріс ні в яку революцію. Якщо глядачі подивляться термін «революція», вони побачать, що вона обмежена в дуже короткому часі і має зробити кардинальні зміни суспільного ладу. Цього не відбулося. По великому рахунку, те, що відбулося в 2013-2014 році, це насправді феномен в Європі на той час. Зараз ми бачимо, що дуже багато протестних рухів в світі, причому в різних куточках світу, і вони якось повторюють те, що відбулося в Україні.