facebook.com
instagram.com
youtube.com

Новини

Володимир Бойко: «Те, що зараз коять народні депутати стосовно закону про медіа, суперечить рішенням Європейського суду в галузі поширення інформації»

09.07.2020

Влада нова – методи старі, так коментують новий законопроект про медіа самі медівники. За словами керівника одного з найстаріших інформагентств України Дениса Іванеском, цим законом «Зе-команда» повністю повторює методи попередників і ще більше посилює можливості тиску на ЗМІ. Своєю думкою щодо нового закону про медіа з глядачами «Доброго ранку, Країно!» поділиться Володимир Бойко – журналіст:

По-перше я б хотів уточнити термінологічні моменти. Це не можна назвати цензурою. Цензура – це все-таки трішки інше. Я пам’ятаю ті часи, я прийшов журналістом, ще коли була цензура. А те, що відбувається, це треба називати обмеженням свободи слова. Це більш широке поняття, по-перше. По-друге, не зовсім коректно порівнювати з попередниками. Я не пригадую за всі 30 років незалежності, зокрема за часи Порошенка, я вже не кажу за часи Януковича, чи Ющенка, чи Кучми, щоб було щось подібне. Якась подібна спроба обмежити свободу слова. Тобто спроб було дуже багато, зокрема, за часів Порошенко з ініціативи Тетяни Чорновол законопроект був внесений, а це ні до чого не призвело, а просто посміялись. За часи Януковича навіть думки не могло бути про подібне.

«Доброго ранку, Країно!» дуже добре знає, що таке цензура, коли нам пропонувалися списки тих, кого можна, а кого не можна запрошувати в ефіри. А коли ми не погоджувалися, за це платили. Нас намагалися закрити при попередній владі, намагаються і зараз.

Цензура це не це. Цензура – це коли є чиновник, до якого треба спочатку понести текст, що буде озвучуватися або публікуватися, чиновник дозволяє або не дозволяє. Це була цензура. Якщо візьмемо будь-яку книжку радянських часів, то у вихідних даних стоїть номер цензора. То є цензура. Як обмеження свободи слова воно більш широке. Воно не включає тільки цензуру, воно включає тиск на ЗМІ, перешкоджає поширенню інформації в той чи інший спосіб. Були за часів Кучми такі методи, як темники, коли розсилались в ЗМІ тези, які треба було озвучувати. За часи Порошенка дуже популярний був метод визначення гостей. Тобто прямо Адміністрація президента диктувала, що половина учасників ток-шоу чи якихось популярних передач має бути за списками Адміністрації президента. І, до речі, з моє точки зору, це був достатньо цікавий момент, бо я таким чином узнавав, хто отримує зарплатню з відомих журналістів і політологів в Адміністрації президента.

Наступ на свободу слова сьогодні, зокрема, і від тих людей, які завдяки свободі слова прийшли до влади. І ми все ще очікуємо реакцію сьогоднішньої влади на закриття програми «Доброго ранку, Країно!». Чому ж президент мовчить?

По-перше, я хочу сказати, що це не є питання президента чи будь-кого. Мають діяти норми, котрі регулюють певні правовідносини. Регулюють поширення інформації. В Україні є два джерела права. Окрім тих законів, які приймають всякі пани Потураєви, є інше джерело права більше пріоритетне – рішення Європейського суду з прав людини. Це тобто не треба чекати, коли Європейський суд виносить якісь рішення за скаргою громадянина України, а вже ті рішення, котрі є, їхня мотивувальна частина є джерелом права, яке навіть більш високе, ніж закони. Так от все те, що зараз коять народні депутати, це суперечить рішенням Європейського суду в галузі поширення інформації. В галузі реалізації ст.10 Європейської конвенції з прав людини, котра гарантує право на поширення інформації. І тому якщо такий закон буде прийнятий, то виникає дуже цікава колізія. Тому що відповідно до міжнародного зобов’язань України українські суди, українські чиновники, українські правоохоронні органи не мають права застосовувати цей закон.