27-річна нігерійка Ассумпта в українській вишиванці стала сенсацією в соціальних мережах: її любов до України, тату з тризубом та історія про жінку, яка бажає їй загибелі. Ексклюзивний матеріал.

27-річна нігерійка Онах Узома Ассумпта (відоміша як Blaqsauce) прибула в Україну для навчання, як і багато інших іноземців. Проте, попри війну, вона вирішила залишитися в країні. Наразі вона займається моделінгом, веде свій блог, носить вишиванки та навіть має татуювання у формі тризуба.

У бесіді з OBOZ.UA дівчина поділилася, чому, після восьми років життя в Україні, вирішила вивчити українську мову, а також висловила свою думку щодо українців, які спілкуються російською. Вона також розповіла про своїх улюблених українських знаменитостей, які її надихають. Крім того, Ассумпта порівняла своє повернення до Нігерії з зрадою і відкрила, як їй вдалося впоратися з бодішеймінгом та расизмом.

- Ассумпто, сім років тому ви переїхали до України. Я так розумію, що, як і більшість іноземців, для того, щоб навчатися на медичному факультеті? Чому зараз ви працюєте моделлю, а не за професією?

Сім років тому я прибула в Україну з чіткою метою – вивчати медицину. Для багатьох іноземних студентів на той момент Україна стала популярним напрямком для отримання медичної освіти, оскільки якість навчання в поєднанні з доступними цінами робили її привабливим вибором. Проте, незважаючи на навчання, я не дозволила своїй пристрасті до мистецтва згаснути: захоплення творчим моделюванням, створенням контенту та розповіданням історій залишалося зі мною. Це важлива частина мене і те, що приносить мені радість. Я завжди шукала способи виразити себе через моду, танці, культуру, фотосесії та соціальні мережі. Це дало мені можливість спілкуватися з людьми з різних культур і середовищ.

Проте я абсолютно не відкидаю медицину. Насправді, я вже готуюсь розпочати своє стажування, але одне мені відомо точно: я не зупинюся на створенні контенту чи моделінгу! Хто сказав, що я не можу поєднувати ці два напрямки? Або що повинна бути нудною лікаркою? (сміється). Цей шлях дає мені можливість бути справжньою, розвивати свій бренд, надихати інших і робити внесок у справу, яка мені дуже дорога.

Яка інформація про Україну була у вас на момент вашого переїзду?

Перед тим як переїхати, я вже була впевнена, що Україна — це чудова країна з розвиненими академічними програмами для іноземних студентів. У 2017 році я зустріла українця в Нігерії — чоловіка моєї подруги. Він поділився зі мною багатьма цікавими фактами про Україну і розповів, як багато африканців приїжджають сюди на навчання.

Я бачила фотографії старовинної архітектури Києва, була вражена, наскільки красивий український традиційний одяг, а коли подруга моєї мами розповіла нам, що її син навчається в Україні на комп'ютерних науках, це дало моїм батькам надію, що принаймні я вже матиму там одного знайомого (сміється). Тоді я не знала, що так сильно закохаюся в цю країну.

Яка ваша країна на вигляд? Що вам найбільше подобається та цінне в Нігерії, за чим відчуваєте ностальгію?

- Нігерія - моя Батьківщина. Це тепла, галаслива, барвиста і сповнена життя країна, а нігерійці - одні з найвитриваліших людей у світі. Я люблю нашу культуру, нашу їжу, нашу музику, наш гумор. Ми вміємо радіти життю навіть у скрутні часи.

Найбільше мені не вистачає відчуття єдності, теплоти мого народу та, звісно, традиційної їжі. Адже нічого не може зрівнятися з автентичним нігерійським рисом джолоф або грильованим м'ясом суя, яке готується з меленим чилі, арахісовою пудрою та іншими місцевими спеціями. Це справжній делікатес, який готують на барбекю. Я завжди відчуваю ностальгію за цими смаковими враженнями, особливо за стравами, приготованими з натуральних інгредієнтів, на відміну від тих, що я знаходжу тут (усміхається). Також мені дуже не вистачає святкувань та Різдва в Нігерії.

- Чи не думали повернутися до Нігерії, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії? Що казали вам рідні? Яким запам'ятався той день?

- Це був один із найстрашніших моментів у моєму житті. Моя родина благала мене повернутися додому! Я досі пам'ятаю той день - прокинулася від звуку сирен, повідомлень від близьких. Хоч у мене й була паніка, але щось всередині мене казало: "Будь сильною". Я не хотіла, щоб страх керував моїм життям. Я вже побудувала дім, спільноту і життя тут, в Україні, тому вирішила залишитися.

Моя мама продовжувала настійливо просити мене вирушити хоча б до сусідньої країни, адже не бажала втрачати свою єдину доньку. Мені було неприємно бачити, як вона плаче, тому врешті-решт я вирушила до дядька в Німеччину. Проте моє перебування в Європі виявилося недовгим. Я відчувала такий глибокий зв'язок з Україною, що постійно шукала шанси повернутися назад. З того часу я приїжджала додому чотири рази, і щоразу між нами з мамою виникали суперечки з цього приводу!

Я вирішила поїхати до Нігерії та поговорити з нею, можливо, вона почувалася погано ще й тому, бо не бачила мене п'ять років. У нас із мамою відбулася довга розмова, яка все змінила. Тепер вона підтримує мене всім серцем і молиться за мене. Вона навіть каже, що я надихаю її. Водночас не може уявити, як я можу так сильно любити Україну, що хочу бути з українцями навіть у хаосі.

Україна стала для мене новим домом, а українці стали підтримкою для мого бізнесу. Залишити їх тепер було б зрадою. Хоча я не можу взяти участь у бойових діях, я можу висловити свою думку, робити фінансові внески для підтримки військових та долучатися до волонтерства. Я роблю все можливе, адже добре усвідомлюю, за що ви боретесь.

- Тобто ваші батьки підтримують рішення жити в Києві, який під постійними російськими обстрілами?

- Мої батьки турбуються про мене, це природно. Але вони навчилися довіряти моїй силі та моїм рішенням. Вони просто моляться за мене. Звичайно, бувають ночі, коли важко, коли над містом літають дрони та ракети. Але Київ став моїм домом. Покинути його - це як залишити частину себе. Я вірю в цю країну та її народ, і ця віра дає мені силу.

Як ви пояснюєте своє глибоке почуття до України, яке, безумовно, настільки потужне, що ви навіть вирішили зробити татуювання у формі тризуба, а також носите вишиванку та інші національні атрибути? Що б ви могли відповісти тим, хто вважає таку відданість лише проявом "показухи"?

Моя любов до України не є лише показником. Вона справжня і зростала з часом, перетворюючи мене з іноземної студентки на людину, яка глибоко відчуває зв'язок із цією землею. Ще під час першого курсу університету я придбала свою першу вишиванку і почала співати українські пісні. Мої викладачі знали про цю пристрасть, але тепер про мене дізнається все більше людей. Якщо ви заглянете на мою сторінку, то знайдете навіть фотографії з 2019 року, де я в вишиванці.

Татуювання тризуба - це не просто символ. Чесно кажучи, для мене це тату означає більше, ніж можу пояснити. Я походжу з християнської родини, у нас так не заведено. Але я зробила це татуювання в березні 2022 року - майже одразу після початку повномасштабного вторгнення. Головна ідея полягала в тому, щоб намалювати тризуб і написати під ним дату вторгнення, тому що я хотіла носити з собою пам'ять про Україну, куди б не поїхала. Але майстриня відмовила мене ставити дату, мовляв, я колись пошкодую, і вона навіть може мене травмувати. Тільки потім я дізналася, що вона росіянка.

Одягати вишиванку, вивчати українську мову та шанувати культурні традиції – все це відображає мою глибоку повагу та цінність до України. Це мій спосіб висловити: "Я поруч із вами". А тим, хто розповсюджує ненависть, я хотіла б нагадати, що справжня любов не потребує доказів! Вона говорить набагато гучніше, ніж слова, і моя любов проявляється через вчинки.

Чому ви обрали саме цей момент для вивчення української мови? Ви навіть готові витрачати на це додаткові кошти.

Я вирішила серйозно зайнятися вивченням української мови, адже прагну не лише жити в Україні, а й повністю влитися в її культуру. Мова – це потужний інструмент, що формує нашу ідентичність, і я це дуже ціную. Також я володію російською, оскільки вивчала її в університеті у 2018 році. Тоді це було звично, адже більшість киян спілкувалися саме нею. Проте тепер я вирішила перейти на українську і почати вивчати її з основ, з поваги до країни, де я живу. Чесно кажучи, це виявляється досить складним процесом. Я оплачую курси, оскільки хочу здобути знання на високому рівні, а не просто для формальності.

Яке у вас ставлення до українців, які все ще спілкуються російською мовою? Які поради ви б дали їм, виходячи зі свого досвіду?

Кожен обирає свій шлях, але я вважаю, що мова є вираженням любові та поваги до національної спільноти, в якій ми живемо. Проте я не погоджуюсь із тим, що українців слід дискримінувати через використання російської мови. Для мене російська не має особливого значення — це просто ще одна мова, так само, як англійська чи французька. Тому ворожнеча і конфлікти між людьми лише поглиблюють розбіжності, а цього не повинно бути. Важливо, щоб українці об'єднувались у ці складні часи.

Ось моя рекомендація: здійснюйте невеликі щоденні кроки. Переглядайте фільми, спілкуйтеся з друзями, говоріть, навіть якщо ваша українська не зовсім досконала. Я займаюся цим щодня. Так, я часто помиляюся, але продовжую рухатися вперед.

Чи не могли б ви розповісти, які саме фільми вас цікавлять?

Мені дуже цікаво переглядати сучасні українські серіали та фільми, в яких звучить розмовна мова, наприклад, комедію "Велика прогулянка". Я також захоплююся музичними шоу та інтерв'ю, адже вони сприяють моєму освоєнню природної української мови. Зазвичай я дивлюся все з українськими субтитрами — це мій маленький секрет (усміхається).

Що скажете про українську кухню? Які страви у вас найулюбленіші? Чи можете приготувати щось із класичних рецептів?

О так, я обожнюю українську кухню! Серед моїх улюблених страв – борщ, вареники та сирники. Я навіть намагалася приготувати борщ з особливим натхненням, додавши до нього кілька нігерійських спецій (сміється). Їжа – це прекрасний спосіб з'єднати різні культури.

- В інтерв'ю блогерці Ангеліні Пичик ви казали, що для комфортного життя в Києві потрібно близько двох тисяч доларів. На вашу думку, чи вдається українцям стільки заробляти при мінімальній зарплаті у 8 тис. грн і при цьому ще й донатити? Взагалі - якими видаються вам українці?

- Коли я казала це, то, звичайно, мала на увазі саме комфорт, а не нормальне життя, адже для кожної людини це по-різному. І я не говорила про зарплати. За роки життя в Україні я зустрічала дійсно успішних українців у різних сферах бізнесу.

Я глибоко вражений українцями. Справжня вражаюча нація. У деяких аспектах вони мені нагадують нігерійців, адже ми обидва прагнемо до успіху, незалежно від наших витоків. Сила та витримка, а також готовність допомагати один одному навіть у скрутні часи — це дійсно надихає.

Чи мали ви досвід зустрічі з расовою дискримінацією або приниженням через зовнішній вигляд в Україні?

- Так, як і в багатьох країнах, я поставала перед проявами расизму та знущаннями з моєї зовнішності. Навіть зараз у коментарях до моїх дописів періодично з'являється українка, яка бажає мені смерті, лає, називає моє тіло потворним і запитує, чому я в її країні. А все через невинне відео, на якому я втішаю українську дитину під час бомбардування. Деякі навіть писали мені, що вони б воліли мати російського ворога замість "негра" (вживають щодо мене саме це слово!).

Проте я також зустріла дивовижних українців, які стали моєю опорою та проявили щиру доброту. Я навчилася бути впевненою в собі. Я усвідомлюю свою цінність і не дам ненависті визначати мою сутність! Ці переживання, безумовно, укріпили мене, подарували мені голос, який тепер звучить ще гучніше!

Нещодавно ви отримали запрошення на шоу "Сніданок з 1+1". Якщо можливо, поділіться, будь ласка, більш детальною інформацією про це.

- Так, це для мене була велика честь! Запрошення на програму "Сніданок з 1+1" стало для мене важливою подією. Воно показало мені, як далеко я просунулася - від іноземної студентки до людини, яку бачать і чують на національному телебаченні України. Звісно, я нервувалась, але все одно дуже пишалася собою! Ми говорили про мою історію, мою любов до України та мій шлях як творчині контенту (блогерки).

Які українські зірки вас надихають?

Я дуже вражений творчістю alyona alyona та Jerry Heil – вони просто вражаючі! Також мені імпонує блогер Міша Лебіга, адже його внесок у суспільство неоціненний. Не можу не згадати і Джамалу, а також президента Володимира Зеленського – їхні таланти, сила та ідентичність вражають, а послання, яке вони передають через свою музику та контент, є надзвичайно важливими. Вони дійсно є сильними особистостями, які мене надихають.

Відео, на якому ви мандруєте автомобілем, виконуючи пісню Teresa & Maria Jerry Hail та alyona alyona, здобуло чималу популярність, привернувши увагу багатьох користувачів і навіть самих артисток. Тоді ви надихнули своїх підписників не боятися слідувати своїм мріям. Які ще бажання ви прагнете втілити в життя?

Цей момент був справді незабутнім - коли я заспівала цю пісню, я помітила в коментарях, що вони обидві звернули на це увагу! Це нагадало мені, що мрії можуть здійснитися... І що дивно, я навіть не очікувала, що відео стане вірусним. Насправді, я не вважала його достатньо цікавим для Instagram, але все ж вирішила його викласти.

В мене є безліч амбіцій: я прагну створити всесвітню креативну платформу, сприяти культурному обміну між Африкою та Україною, розширити свій бренд на міжнародному рівні та впливати на людей через свої історії (storytelling). І повірте, це лише початок! Крім того, я мрію реалізувати в Україні телевізійне шоу, в якому зможуть брати участь українці, африканці та американці.

Я відчуваю гордість за Нігерію і зберігаю цю любов у своєму серці, проте Україна стала для мене не лише джерелом знань, а й новим домом, голосом та метою в житті.

Перегляньте також на OBOZ.UA інтерв'ю з відомою фотографкою Аліною Квіткою, де вона ділиться своїми думками про Imagine Dragons з українським прапором, Playboy на передовій та своїми розчаруваннями в Туреччині: "Залужний відчував дискомфорт - це було очевидно".

На OBOZ.UA ви знайдете інтерв'ю з японцем Котаро Хісадою, який освоїв українську мову та завоював популярність в мережі виконанням пісні Івасюка.