35 років з моменту падіння Берлінської стіни: Перешкода, яка не виявилася останньою.

9 листопада 1989 року багато європейців щиро сподівалися, що їхній континент залишиться вільним від загрози війни.

Тридцять п'ять років тому, 9 листопада 1989 року, більшість людей у Європі та за її межами щиро сподівалися, що епоха напруженості та конфліктів, часи взаємної недовіри й підозр, нарешті залишилися позаду. Здавалося, що тепер колишні вороги зможуть спільно насолоджуватися мирним життям на континенті, де більше не буде місця для жахливих війн.

Падіння сумнозвісного Берлінського муру, який став символом "залізної завіси", і справді було поворотною подією, що закрила цілу сторінку історії. Того дня ніхто не знав, яка наступна сторінка, але всі вірили, що вона буде краща. І вже через три тижні по тому на Мальтійському саміті лідерів США Джорджа Буша-старшого і РФ Міхаіла Горбачова було оголошено про закінчення Холодної війни.

Хто б міг у ті часи ейфорії уявити, що держава, яку багато хто вважав визволителькою Європи та світу від німецького фашизму, самостійно стане джерелом хаосу і відкрито агресивно діяти проти сусідніх країн, доводячи до найжахливішої війни в Європі з часів Другої світової?

НЕПОВТОРНІ ВІДЧУТТЯ

Ціле покоління, яке вже виховує своїх нащадків, провело своє дитинство без жахливого бар'єра. Для них свобода пересування стала основою їхнього життя. Проте ті, хто стали свідками цієї важливої події, досі з трепетом згадують ту історичну ніч.

Серед них була Сібілла, яка до цих пір чітко пам'ятає 9 листопада 1989 року, як ніби це сталося вчора. Около дев'ятої вечора її чоловік, захоплений телевізійними новинами, раптово зайшов у кімнату і вигукнув: "Ми їдемо до Західного Берліна, це тепер реально!". Спочатку жінка не могла в це повірити, але потім рішуче заявила, що не залишить дітей. Вони швидко розбудили своїх синів, яким було 7 і 9 років, запакувалися в свою "Ладу" і вирушили до центру міста. На Інваліденштрассе вони залишили автомобіль і, приєднавшись до тисяч інших, пішли "на захід". Німецькі солдати виглядали абсолютно розгубленими і просто спостерігали за подіями, не знаючи, як реагувати.

Неподалік від стіни, з "іншого боку", їх увагу привернув звичайний автобус, за кермом якого сидів водій. Дізнавшись про неймовірні події, він вигукнув: "Запригуйте, я проведу вас до Кудамму!" (відомої торговельної вулиці в Західному Берліні). Після цього Сібілла з родиною підійшли до чоловіка, з яким лише листувалися раніше, постукали у двері та представилися. Він не міг повірити своїм вухам, адже не чув останніх новин, але коли відкрив двері і побачив на порозі "оссі" (східних німців), від радості почав їх обіймати.

Тієї ночі незнайомці об'єдналися в обіймах, ділилися радістю та слізьми щастя.

Вранці сім'я повернулася додому, адже дітям вже потрібно було йти на заняття. Відчуття радості було настільки сильним, що його важко описати словами.

ЕЙФОРІЯ З ПРИСМАКОМ РОЗЧАРУВАННЯ

Сібілла також згадує про найбільшу демонстрацію в історії НДР, що відбулася на Александерплац і зібрала від 200 тисяч до мільйона учасників, всього за кілька днів до знаменного вечора 4 листопада. Це була перша акція, на яку моя співрозмовниця вирушила самостійно, без жодного тиску. Тоді учасники скандували: "Ми – народ!".

Цей мітинг, подібно до багатьох народних акцій та протестів, які тривали протягом кількох тижнів, став важливим сигналом перед тим, як речник уряду Східної Німеччини Ґюнтер Шабовський у прямому ефірі 9 листопада несподівано оголосив про скасування обмежень на перетин кордону з Західним Берліном. Хоча його заява була зроблена внаслідок помилкового трактування слів його керівника Еґона Кренца, це не применшує важливості подій, які сталися в той момент.

Відкриття кордону між Німеччиною та Німеччиною, а також між Берліном і Берліном викликало великий ентузіазм. Це сприймалося як свіжий подих змін, як знищення штучних перешкод і можливість нарешті насолоджуватися свободою подорожей.

Не всі тоді усвідомлювали, що цей крок всього через рік, 3 жовтня 1990 року, призведе до возз'єднання нації, яка була розділена протягом 40 років. І, чесно кажучи, не всі, особливо в НДР, були в цьому зацікавлені. Люди прагнули змін і мріяли про те, що їхня країна, Східна Німеччина, зможе зазнати позитивних перетворень і стати більш демократичною. Для багатьох об'єднання стало гірким розчаруванням.

Проте колесо історії розпочало свій невпинний рух, і вже не було жодної можливості його зупинити. Під його важким тиском опинилося чимало німців, зокрема, східні. Ці роздуми викликають у Сібілли глибокий смуток...

ДОМІК НА МЕЖІ

Штеффі Лемке, навпаки, не має особливих почуттів до країни, де народилася. Як одна з засновниць "Зеленої" партії в Східній Німеччині та теперішня міністерка навколишнього середовища Німеччини, вона не розуміє, чому багато людей останнім часом намагаються стверджувати, що в НДР існували численні переваги. Демократію вона не вважає чимось гарантованим і переконана, що за неї слід боротися й у наш час.

Будівля відомства, яким нині керує Лемке, вирізняється своєю унікальністю. По-перше, вона дивом вціліла під час бомбардувань Берліна в навесні 1945 року, коли все навколо перетворилося на руїни. По-друге, її розташування прямо на межі між Східним і Західним Берліном зробило її фактично частиною "оборонної лінії" під час існування муру. З деяких вікон відкривався вид на "капіталізм", але чимало з них були просто закладені.

Після реконструкції будинку, вже у наші дні, фрагменти залишків муру опинилися прямо під дахом міністерства. У дні святкування 35-річчя падіння стіни тут відкрита інсталяція, з якою може ознайомитися кожен охочий.

КВІТИ ТА РОК-Н-РОЛЬ

Безумовно, екологічне міністерство - це не єдине місце, де згадують про події, що сталися 35 років тому.

З нагоди річниці була розроблена обширна програма, що складається з більше ніж ста заходів, які триватимуть протягом кількох днів. У цих подіях візьмуть участь не лише високопосадовці, а й звичайні громадяни. Перші матимуть можливість покласти квіти та виголосити промови, тоді як другі зможуть просто відпочити та насолодитися підготовленими виставами.

Головні святкові заходи проходять уздовж колишньої стіни в центрі міста, охоплюючи територію в чотири кілометри. Цей маршрут позначений спеціальними дорожніми фішками, які допомагають візуалізувати лінію, що розділяла місто на два абсолютно різні світи.

Особливу увагу приділено колишнім контрольним пунктам. Зокрема, на відомому Чекпойнті Чарлі, де розташовані численні копії історичних транспарантів і плакатів.

Велетенський бенд у складі 700 (!) рок-музикантів із різних міст і навіть буде виконувати найвідоміші рок-хіти в різних локаціях по черзі, зокрема біля Бранденбурзьких воріт, де ввечері 9 листопада влаштують святковий салют. Протягом двох днів організовані різноманітні інсталяції, перформанси, вистави просто неба, лекції та кінопокази тощо.

НОВІ СТІНИ ЗА МІСТАМИ

Берлінська стіна, що тягнулася приблизно на 168 кілометрів, функціонувала з 13 серпня 1961 року до 9 листопада 1989 року. Протягом цього часу багато людей намагалися її перетнути. За різними оцінками, від 136 до 245 осіб були вбиті під час спроби втечі, але точна кількість загиблих біля стіни залишається невідомою.

Для Росії, що "вийшла" з Радянського Союзу, події в Берліні могли стати відправною точкою для власного перетворення та руху до свободи й демократії. Проте цього не сталося. Як виявилося, не всім до вподоби життя у вільній демократичній державі.

Сьогодні, після десятиліть красивих лозунгів про неприпустимість спорудження нових "мурів" і необхідності будування "мостів" (дуже любили цей лозунг німецькі соціал-демократи), мури знову виростають. Цього разу вони покликані захистити цивілізовану Європу від варварського, імперського утворення під назвою Росія та її західного сателіта, Білорусі. Можливо, ці мури теж одного дня впадуть. Зрештою, ніщо не є вічним, і імперії тут - не виняток.