35-річчя прибуття Патріарха Київського і всієї України Мстислава Скрипника до Чернігова.

Він прибув до України 20 жовтня, а вже за місяць відвідав Чернігів. Шлях його пролягав через Москву, оскільки прямих рейсів до Києва не існувало — все контролювалося російською стороною. Після десятиліть життя за кордоном, повернувся племінник Головного Отамана УНР, який був ад'ютантом, а також очільником Української православної церкви в США та діаспорі. Тепер він став першим патріархом української Церкви на рідній землі.

Мстислав Скрипник, при народженні - Степан. Святіший Патріарх Київський та всієї України. З автомобіля, припаркованого біля Чернігівської міської ради, вийшов невисокий, стрункий чоловік у білому одягу, без пишного вбрання та облачень. Під міськрадою зібралися представниці церкви, дячки та співці Московського патріархату, яких організували комуністи. Вони вигукували про "бандерівців" і "петлюрівців", що частково відповідало дійсності, і один з них закричав: "Он живих людей пілкай рєзал!"... Уява московських людей вражає... просто фантастична.

А перед приїздом Патріарха вони верещали на площі. І тут я, втеклий з редакції "Комсомольського гарту", де працював, запримітив серед юрби "защітнікав" РПЦ інструктора обкому компартії Дрозденка. Перевдягнений в якусь мало не куфайку, він не просто старанно зображав народ, але й теж шось відповідне вигукував, підігріваючи юрбу. Я не витримав і став голосно кричати про інструктора обкому. Той мусив кудись заховатися...

Патріярх вийшов з автомобіля і, побачивши розкриті роти протестувальників, зробив один характерний жест, який згодом мені пояснили - це був жест прощення. Однак ситуація не пішла за сценарієм комуністів та РПЦ: на коліна перед Патріярхом стала не лише активістка Тамара Непомняща (зображена на фото нижче, поруч із Патріярхом), а й близько десяти учнів Чернігівського училища псаломщиків-регентів РПЦ. Згодом вони стануть священниками української церкви... На центрі фото впевнено тримає мікрофон активістка, викладачка музичного училища Лариса Куровська. Коли було оголошено про безкоштовну роздачу біблій з машини Патріарха, протестувальники першими кинулися за безкоштовним подарунком...

Міський голова Валентин Мельничук утік з міської ради, щоб уникнути зустрічі з Патріярхом, якого приймав його заступник Віталій Косих. Проте, оскільки він не володів українською мовою, його привітання розпочалося словами: "Уважаємий патріархат!" Також був присутній головний лікар першої поліклініки Виноградов, адже Патріярх привіз "скрині ліків" для дітей, постраждалих від Чорнобиля. Виноградов теж почав говорити російською, і Патріярх жартома зауважив, що у нього прекрасне "русскоє проізношеніє". Коли ж Виноградов без жодних сумнівів згадав, що родом з Чорткова на Тернопільщині (з точки зору російських окупантів), Патріярх лише зрозуміло кивнув головою.

Одна зі скринь потім десь зникла і я написав про це в "Інформаційному бюлетені", який я видавав і роздруковували на машинці (у нас не було ні газети, ні доступу до радіо, а місцевого телебачення взагалі ще не було). І ось через ці листочки в кількості якихось десятків штук судився зі мною секретар Деснянського райкому компартії Віктор Тканко.

Патріарх поділився спогадами про часи німецької окупації, коли він перебував у в'язниці і спостерігав за куполами Катерининської церкви з вікна. Не дивно, що ця церква згодом була обрана в якості кафедрального собору для України.

Патріарх вирішив пообідати в ресторані біля "Дружби". Щоб потрапити туди, потрібно було піднятися спочатку сходами з вулиці, потім ще одними, а зрештою дістатися залу ресторану. Мстислав, який не лише мав 90 років, а й був поранений під час боїв за Україну, протестував перед останніми сходами. Його намагалися підняти на руках, але він рішуче відмовився: "Що, я якийсь мандарин?!". У той момент я вперше зрозумів це слово не як фрукт, а як характеристику китайського чиновника. Було незручно їсти, коли Патріарх сидів унизу, біля сходів, але єпископ Антоній незворушно віддавав команди продовжувати трапезу. Згодом Антоній Масендич зрадить українську церкву та Патріарха і втече до Барнаулу, де раптово помре, займаючи посаду митрополита російської церкви.

Напередодні візиту Патріярха, всього за чотири дні, група московських прихильників під керівництвом секретаря єпархії Григорія Припутнікова захоплює Спаський собор. Незабаром сам Припутніков вирушить виконувати нові завдання - вже не для КГБ, а для ФСБ, що, по суті, є одним і тим же. Але це вже зовсім інша розповідь.