Актор Максим Рягін висловив думку: важливо не поспішати з засудженням тих, хто ще не адаптувався до української мови.

У сьогоднішньому інтерв'ю для РБК-Україна Рягін щиро ділиться своїм досвідом, з яким зіткнувся під час зйомок, зокрема, труднощами, пов'язаними зі спекотними погодними умовами та висотою. Він також згадує кумедні епізоди з участю "собаки-актора", розповідає про свою кохану, а крім того, ділиться глибокими роздумами про свою принципову позицію щодо мови, ставлення до зрадників серед колег і чому актуальність заповіту Леся Курбаса залишається незмінною й до сьогодні.

Максе, як ти прийняв рішення стати актором? Що стало джерелом твоєї натхнення?

- Коли я був маленьким, бабуся і дідусь часто дивилися серіали по телевізору, і я, приходячи до них, завжди приєднувався. Я запам'ятовував репліки героїв і потім програвав їх за всіх, створюючи такий своєрідний концерт. Мабуть, це несвідомо підштовхнуло мене до вибору цієї професії.

Я завжди активно долучався до шкільних свят, з захопленням брав участь у виставах та розважальних заходах. Спочатку навіть не уявляв собі акторство як кар'єру — мені просто подобалось це робити. Але в дев'ятому класі я усвідомив, що немає потреби шукати інші професії, коли можна займатися тим, що приносить задоволення, і це вже може стати справжньою професією.

- Що під час зйомок серіалу СТБ "Кохання та полумʼя" тобі давалося найважче? Адже вас там "муштрували" профі з ДСНС.

Найбільш challenging моментами протягом усіх зйомок для мене виявилися два епізоди.

Перша частина - це серія, присвячена змаганням ДСНС. Ми були в повній бойовій екіпіровці, а температура на вулиці досягала понад +40°C. Нам потрібно було виконати естафету, що імітує завдання рятувальників. Це стало справжнім випробуванням: розпечена гума під ногами, важке спорядження та нестерпна спека... В результаті я навіть отримав тепловий удар. Під час зйомок у нас була можливість трохи відпочити, але повністю знімати шоломи не дозволялося.

Лише примірявши на себе це спорядження, усвідомлюєш, наскільки важка робота рятувальників. Їм доводиться не лише долати такі перешкоди, а й заходити у палаючі будівлі. Це викликає величезну повагу та шану.

У другому епізоді я зіткнувся з особистим викликом. Ми працювали над сценою біля маяка, що стояв серед дерев, і згідно зі сценарієм мені потрібно було піднятися по зовнішній драбині без жодної страховки. Це завдання стало справжнім випробуванням, адже я трохи боюся висоти. Однак я змушений був подолати свій страх, адже зйомки мали відбутися в будь-якому випадку.

Ці два моменти виявилися для мене найскладнішими під час роботи над зйомками. Максим Рягін на знімальному майданчику серіалу "Кохання та полумʼя" (фото: пресслужба СТБ).

- У тебе є спільні риси з твоїм екранним героєм?

Якщо провести порівняння між мною та моїм героєм з екрану, то перше, що приходить на думку, - це те, що ми обидва молоді й лише робимо перші кроки в нашій кар'єрі.

Мій герой у фільмі — молодий чоловік, який приєднується до Державної служби з надзвичайних ситуацій, сповнений бажання дізнатися щось нове. Він щиро прагне бути корисним і з усією відданістю вивчає улюблену справу. У певному сенсі я відчуваю те саме. Світ кінематографу для мене ще залишається незвіданим, і, хоча іноді я стикаюся з труднощами та роблю помилки, я щиро намагаюся, навчаюся та шукаю свій власний шлях.

Тому головна спільна риса між нами - ми обидва новачки у своїй справі, але щиро віддані їй і по-справжньому закохані в те, що робимо.

- Які курйози і смішні моменти тобі найбільше запам'яталися зі знімального процесу?

Мабуть, це момент, коли мій герой виручає собаку на ім'я Найда з полум'я, адже за сюжетом вона втратила свідомість через дим. Для цієї сцени творці підготували штучну собаку — пластикову модель, обшиту синтетичним хутром. Вона виглядала досить правдоподібно, але мала один недолік: її лапи були абсолютно жорсткими і не згиналися, тож вони просто стирчали в різні боки.

Мій герой мав робити собаці штучне дихання "рот у ніс". Уявіть цю картину: я схиляюся над цією "дерев'яною" собакою, намагаючись вдихнути в неї життя, а навколо зібралася вся знімальна група, спостерігаючи за цим видовищем і даючи поради. Попри складність моменту в самому епізоді, на майданчику це виглядало досить кумедно.

Безумовно, в реальному житті такі ситуації не викликають сміху, оскільки кожне життя має величезну цінність. Собаки, в свою чергу, завжди знаходяться на передовій разом із рятувальниками, допомагаючи знаходити людей під уламками. Максим Рягін разом із колегами під час зйомок серіалу "Кохання та полумʼя" (фото: пресслужба СТБ)

- Яка роль актора в суспільстві під час війни?

На мій погляд, в умовах війни надзвичайно важливо підтримувати не тільки акторів, але й музикантів, письменників та всіх тих, хто формує українську культуру. Культура — це не тільки наша ідентичність, а й сильний голос, який демонструє світові: ми існуємо, ми боремося, ми продовжуємо жити.

Збереження та розвиток українського мистецтва - це спосіб утвердити нашу національну самобутність, зробити її впізнаваною та шанованою не лише в Україні, а й за її межами. Ми маємо пишатися своєю культурою, просувати українське кіно, музику, літературу, щоб про нас знали в Європі й у всьому світі. Бо поки живе наша культура - живе й наш народ.

У театрі ти виступаєш як у дорослих спектаклях, так і в дитячих постановках. Що з цього тобі більше імпонує та викликає цікавість?

Безумовно, як акторові, мені надзвичайно цікаво займатися дорослими театральними постановками. Процес аналізу ролі, пошук глибинних значень та поглиблене занурення в матеріал відкривають можливості для розвитку, дозволяють виявляти нові аспекти професії. Я навчаюся як під час репетицій, так і в момент виконання на сцені.

Дитячі вистави пропонують абсолютно новий, але не менш важливий досвід. Граючи для малечі, ти занурюєшся в безперервний енергетичний обмін. Діти надзвичайно чутливі до справжності і відразу відчувають, коли актор нещирий. Публіка в залі не дає розслабитися: кожну емоцію слід виражати щиро і відкрито.

Незважаючи на ці різниці, обидва типи вистав створюють особливу атмосферу енергії. Проте, заряд, який отримується від дітей, має свою неповторність, і його важко зрівняти з враженнями від дорослих шоу. Це зовсім інший рівень взаємодії, який має свою унікальну цінність і чарівність.

Яку роль ти б відкинув через свої принципи? Чи існують у тебе особисті табу, як у житті, так і на сцені?

- Ймовірно, я б ніколи не погодився брати участь у фільмі, серіалі чи виставі не через саму роль, а через загальний контекст історії, яку розповідає проєкт.

Для мене важливо, який сенс закладено в сюжет, які ідеї він несе. Якщо я розумію, що ця історія подається з точки зору, яка суперечить моєму світосприйняттю або перекручує важливі для мене цінності, то я не зможу бути в ній щирим. А отже, найімовірніше, відмовлюся від участі, адже для мене чесність перед собою та глядачем - один із найголовніших принципів у професії.

Який був найбільш незручний випадок, що трапився з тобою на людях?

- Чесно кажучи, я навіть не знаю, що відповісти, тому що жоден момент мені прямо не врізався в пам'ять як надзвичайно незручний. Напевно, були якісь дрібні ситуації, коли щось пішло не так - запнувся під час виступу, забув слова або випадково потрапив у якусь комічну ситуацію. Але нічого такого, що я б згадував із відчуттям сорому чи незручності. Можливо, я просто не надаю великого значення подібним моментам.

Чи не поділишся розповіддю про найекстраординарніший вчинок, який ти коли-небудь здійснював у своєму житті?

- Напевно, складно виокремити якийсь один найекстравагантніший вчинок, адже в повсякденному житті я не прагну привертати до себе зайву увагу. Усе найяскравіше, найемоційніше і, можливо, навіть екстравагантне відбувається на сцені та в кадрі. Саме там я можу дозволити собі бути ким завгодно, проживати будь-які ролі. А в житті, навпаки, після вистави чи зйомок я просто натягую капюшон, виходжу через чорний хід і спокійно їду додому.Максим Рягін під час зйомок у серіалі "Кохання та полумʼя" (фото: пресслужба СТБ)

До 2022 року ти активно використовував соціальні мережі та спілкувався російською. Проте виглядає, що ти досить швидко адаптувався до української мови. Як вважаєш, чому багато молодих людей все ще спілкуються мовою агресора?

- Мені пощастило опинитися в середовищі, де українська була природною частиною життя. Моя дівчина, мої друзі в театрі - усі вони говорять українською, тому цей перехід для мене відбувся легше, ніж для багатьох інших.

Водночас я впевнений, що не варто поспішати з осудом тих, хто ще не перейшов на українську мову. Не слід сумніватися у їхній любові до батьківщини чи в тому, що вони роблять для її розвитку. Набагато важливіше створювати якісний культурний простір в Україні, розвиваючи музику, кінематограф і драматургію. Завдяки мистецтву ми зможемо сприяти розвитку нашої культури, щоб українська мова ставала природним і бажаним вибором.

Яка твоя думка стосовно тих, хто нині вживає російські медіа?

Я впевнений, що йому не варто займати місце в інформаційному середовищі. Він не повинен з’являтися на телебаченні, радіо чи в соціальних мережах, оскільки це стосується не лише культури, а й безпеки. Однак я також усвідомлюю, що для багатьох людей старі фільми чи музичні твори можуть бути пов’язані з важливими спогадами чи людьми з їх минулого.

Я не маю наміру виступати в ролі арбітра або визначати, що кому слід слухати чи переглядати. Проте важливо розуміти, які можуть бути наслідки таких виборів. Якщо хтось вирішує дивитися російський контент, то було б доцільно робити це без підтримки стрімінгових платформ, щоб жодна гривня не потрапляла до бюджету країни-агресора.

Водночас сьогодні в Україні створюється потужний, сучасний контент, і я дуже раджу звернути на нього увагу. У нас з'явилося багато талановитих музикантів, режисерів, сценаристів, які роблять якісний продукт. І мені здається, що наш серіал - це гарний приклад того, що український контент може бути на високому рівні. Тому давайте підтримувати своє, бо воно того варте.

Яка у тебе думка про твоїх колишніх колег Гліба Михайличенка та Романа Соболевського, які вчинили зраду по відношенню до України? Особливо враховуючи, що вони, по суті, твої ровесники, а не представники радянської епохи...

- Мені складно зрозуміти, що відбувається в головах у таких людей. Це справді не вкладається в жодну логіку. Коли ти живеш тут, маєш друзів, близьких, будуєш своє життя в Україні - і раптом обираєш шлях зради, це виглядає абсурдно. Особливо, коли людина спочатку йде в Збройні Сили України, а потім їде до Росії... Такі вчинки важко пояснити, і ще важче знайти для них бодай якесь виправдання.

Тут перебувають твої товариші, твої знайомі, а ти вирушаєш в країну, яка регулярно обстрілює їх ракетами та дронами "шахед". І при цьому ти ще й сплачуєш податки цій державі, яка забирає життя твоїх близьких. Мені важко уявити, що може відбуватися в голові людини, яка свідомо приймає таке рішення.

У мене є особистий приклад, який змушує замислитися. Я працював у Харківському театрі імені Шевченка, і разом зі мною там грав актор Сергій Ілістанов. Ми разом створювали вистави, працювали пліч-о-пліч. Після початку повномасштабного вторгнення він продовжував грати в театрі, отримував державні нагороди. А потім, у 2023-му чи 2024-му році, він поїхав до Росії. Мало того, він ще й знявся в якомусь пропагандистському проєкті.

І ось коли відбувається таке, ти просто не знаходиш слів. Немає ні виправдань, ні пояснень - лише розчарування. Особливо боляче, коли це людина, яку ти добре знав. Це справді прикро.

- Як вважаєш, артисти на кшталт Руслана Ханумака будуть мати можливість після війни працювати в Україні?

На мою думку, подібні дії повинні підлягати певному виду санкцій, адже справедливість повинна бути на першому плані. Безумовно, кожен випадок потрібно оцінювати окремо, але загалом мені хотілося б, щоб усі дотримувалися законодавства і відповідали за свої вчинки. Тому не кожен повинен мати можливість продовжувати працювати, і це має бути справедливо, без жодних винятків.

Ти взяв участь у ініціативі "Будинок 'СЛОВО'", де ділився інформацією про Євгена Касяненка, видатного авіаконструктора та активного громадського діяча. Які історичні особистості України ти вважаєш найзначнішими?

- Для мене однією з найвищих історичних постатей України безумовно є Леся Курбас. Це справжній геній, який вніс величезний вклад у розвиток українського театру. У часи тотального тиску з боку влади, незважаючи на всі перешкоди, він створював і підтримував українське мистецтво, за що, на жаль, і був розстріляний. Думаю, кожен українець має знати і пишатися такою постаттю, як Курбас, адже він є символом мужності та відданості культурі, навіть у найтемніші часи.Максим Рягін (фото надане актором)

- А ким із сучасників захоплюєшся?

Можливо, це звучить дивно, але мені важко стверджувати, що я захоплююсь кимось із сучасних постатей чи є фанатом конкретних особистостей. Не можу назвати людей, за якими стежу з великим інтересом або які мене надихають. Проте, є одна особистість, яку я щиро поважаю — мій хороший друг Нікіта, музикант, що виступає під псевдонімом "Один день по тому". Він займається створенням сучасної української музики, і моє захоплення ним походить від можливості спостерігати за його працею зсередини. Я знаю, скільки зусиль він вкладав у цю справу та як глибоко він відданий своїй музиці. Тому я горджуся ним і щиро захоплююсь його відданістю.

Ти в стосунках з артисткою і співачкою Марією Краснощок, відомою як RUDA. Чи не створює творча конкуренція перешкод у ваших взаєминах? А можливо, вона навпаки, додає вам натхнення?

Між Марією та мною немає жодної конкуренції в творчості. Навпаки, ми завжди підбадьорюємо одне одного. Маша навчається в театральному університеті і часто приходить додому, ділячись захопливими моментами з навчального процесу. Я, у свою чергу, ділюся своїми враженнями від театральних вистав. Разом ми розвиваємося, обмінюємося знаннями, черпаємо натхнення і допомагаємо одне одному ставати кращими у своїй справі.

- Ти не відчуваєш ревнощів щодо Марії та її шанувальників?

- Якщо чесно, мені складно відповісти на це питання, тому що я просто не стикаюся з такою ситуацією. Не можу сказати, що їй постійно пишуть шанувальники і від них немає відбою. Найчастіше це дівчата, які просто підтримують, висловлюють респект. А щоб якісь хлопці активно проявляли увагу, через що я мав би ревнувати, такого просто не було. Тому я навіть не знаю, як би я відреагував, якби це трапилося.

- Який ваш секрет гармонійних стосунків?

Важко стверджувати, що наші взаємини ідеальні чи бездоганні, адже ми такі ж люди, як і всі інші – іноді виникають конфлікти та образи. Проте, я вважаю, що найголовніше в стосунках – це вміння слухати одне одного, звертати увагу на те, що відчуває і говорить твоя друга половинка. Взаємна повага є наріжним каменем. Якщо є повага і бажання розуміти один одного, можна створити справжні, міцні та гармонійні стосунки. Максим Рягін і Марія Краснощок (фото: пресслужба СТБ)

- Чи бувають моменти, коли ти шкодуєш про обраний шлях?

У мене ніколи не було ситуацій, коли я сумнівався в своєму виборі. Мабуть, мені пощастило в цьому відношенні. Я бачив, як мої друзі та знайомі обирали свої професії, а потім шкодували про це, але я, на щастя, не відчув подібного. Я щиро радий, що зупинився на цьому шляху і продовжую його з великим задоволенням.

Кажуть, що актори - це люди, які потребують уваги. А від чого залежиш ти, окрім вистави?

- Можливо, це звучить банально, але я справді залежний від людей, які мене оточують - від моєї сім'ї, моєї дівчини та друзів. Вони для мене мають величезне значення, і саме вони складають ту основу, на яку я спираюся. Це, напевно, найбільша залежність, яка є в моєму житті - від близьких людей, які підтримують і надихають мене.