Алі Карімлі: Світова увага повинна зосередитися на Україні та Південному Кавказі – Блоги | OBOZ.UA

Швидке досягнення перемир'я у конфлікті між Ізраїлем та Іраном стало позитивною новиною для міжнародної спільноти, яка остерігалася загострення великомасштабного регіонального протистояння. Проте для Росії цей короткочасний конфлікт виявився вигідною можливістю для реалізації своїх військових і геополітичних амбіцій в інших регіонах. Поки світова увага була зосереджена на Близькому Сході, Кремль активізував свою агресію проти України та розширив вплив на Південному Кавказі.

Протягом майже двох тижнів міжнародні новини були в основному зосереджені на конфлікті між Ізраїлем та Іраном. І це стало цілком зрозумілим: світова спільнота звернула увагу на термінові загрози ескалації, тоді як питання довгострокових наслідків цього протистояння все ще викликають численні обговорення.

Однак поступово виникає загальна думка, що ядерна програма Ірану зазнала значних втрат, що призвело до її відкладення принаймні на кілька місяців, а можливо, й на роки. Також серйозно постраждали його системи протиповітряної оборони, ракетна інфраструктура та авіаційні сили. Військовий потенціал Ірану, його позиції в регіоні та здатність до стримування виявились ослабленими в порівнянні з рівнем до війни.

Внаслідок цього суттєво постраждала репутація Росії як стабільного стратегічного партнера. Протягом важливих для Ірану дванадцяти днів, здавалося б, союзник обмежився лише словами на підтримку. Ця відсутність реальної допомоги в критичний момент підривала вже й так слабкі зв'язки між Москвою та Тегераном.

У тривалій перспективі послаблення Ірану — у військовому, дипломатичному та психологічному планах — є стратегічним програшем і для Росії. Один із важливих регіональних союзників став не лише менш ефективним, а й більш обережним у своїй довірі. Іран відчуває розчарування через те, що Москва не змогла виправдати його сподівання.

Проте всі ці фактори є наслідками, що проявлять себе в довгостроковій перспективі. У короткостроковому вимірі Росія здобула значні тактичні переваги від конфлікту між Ізраїлем та Іраном.

Вигоди від відверненої уваги

По-перше, Кремль скористався моментом, коли світова увага була відвернена, щоб активізувати військові дії в Україні. Росія посилила як окупаційні дії на українських територіях, так і бомбардування цивільної інфраструктури. В даний час вона намагається захопити райони Сум і Дніпропетровська — регіони, які раніше сама вважала частиною України. Хоча Москва проігнорувала пропозицію про місячне перемир'я, яку підтримали США, європейські країни та сама Україна, критика її дій залишилася на мінімальному рівні. Світова інформаційна увага була зосереджена на подіях на Близькому Сході, і агресія Росії залишилася майже непоміченою.

По-друге, конфлікт між Ізраїлем та Іраном надав Росії тимчасові військові переваги, позбавивши Україну критично важливих озброєнь. Ракети, виготовлені в США і призначені для боротьби з безпілотними літальними апаратами, були перенаправлені з України для захисту американських баз на Близькому Сході. Таким чином, протистояння між Ізраїлем та Іраном випадково зміцнило позиції Росії на бойовому полі.

По-третє, Кремль отримав економічну вигоду. Конфлікт викликав короткостроковий стрибок цін на нафту, що збільшило експортні доходи Росії. Крім того, війна стала приводом для відтермінування ініціативи G7 щодо встановлення нової стелі цін на російську нафту в розмірі $45 за барель. У США обговорення більш жорсткого санкційного пакета проти Росії в Сенаті також було відкладено на невизначений термін.

Паралельно Москва активізувала зусилля з відновлення своєї сфери впливу на Південному Кавказі, скориставшись геополітичним вакуумом, що виник на тлі конфлікту в регіоні Близького Сходу.

Грузія: тенденція до авторитаризму за сприяння Росії

Росія, яка окупувала 20% території Грузії, обмежена в можливостях прямого втручання у внутрішні справи країни. Замість цього вона впливає через правлячу партію "Грузинська мрія", політичний інструмент, якому Кремль надає підтримку. Влада Грузії посилила тиск на представників громадянського суспільства та опозиційні партії, які виступають за інтеграцію з Європейським союзом.

Особливу занепокоєність викликає ухвалення закону про "іноземних агентів", що є аналогом російського ФЗ-ІНОАГЕНТ і націлений на неприязнь до неурядових організацій та незалежних медіа. Вже розпочалися арешти опозиційних діячів. Нещодавно було затримано Ніку Мелію, Іраклія Окруашвілі та Зураба Джапарідзе, яким в прискореному порядку призначили тюремні терміни від 7 до 8 місяців. Спостерігачі попереджають, що це може бути лише початком, оскільки Грузія все більше занурюється в авторитаризм, за сценарієм, подібним до ситуації в сусідньому Азербайджані.

Вірменія: зростання впливу Росії

У Вірменії Кремль зайняв ще більш агресивну позицію. Москва, судячи з усього, прагне стратегічного прориву в регіоні, маючи намір повернути Єреван у свою орбіту. Тиск і підривні дії проти прозахідного уряду прем'єр-міністра Нікола Пашиняна посилюються.

Вірменська апостольська церква, яка традиційно підтримувала Москву, змінила свою позицію на опозиційну. Кремль продовжує формувати коаліцію проти прем'єр-міністра Пашиняна. Одним із ключових переходів став мільярдер Самвел Карапетян, власник енергетичної мережі Вірменії та володар значних активів у Росії й Вірменії. Його арешт після загроз повалення уряду сприяв зростанню напруженості в Москві.

Один з ключових пропагандистів Володимира Путіна, Володимир Соловйов, виступив на російському державному телебаченні з жорсткою критикою в адресі уряду Вірменії. Він охарактеризував їх як "зрадників" та звинуватив у "здачі Арцаху" — так вірмени називають Нагірний Карабах — Азербайджану.

Однак уряд на чолі з Пашиняном виявляє рішучість у протистоянні гібридній агресії. Прем'єр-міністр повідомив, що спеціальні служби зірвали спробу державного перевороту, яку організували "злочинні олігархічні структури".

Головним фігурантом розслідування став священик Баграт Галстанян, лідер руху "Священна боротьба". За даними влади, він -- один із 14 заарештованих. Витоки зі слідства свідчать, що змовники планували захопити владу влітку за допомогою збройних груп. Нібито було сформовано 250 загонів по 25 осіб, переважно з колишніх військових, поліцейських і спортсменів. Загалом, як стверджується, до цих груп було залучено понад тисячу осіб.

Незважаючи на превентивні арешти, влада побоюється, що підривні зусилля будуть продовжені. На їхню думку, підконтрольні Росії сили мають намір домогтися зміни влади у Вірменії насильницьким шляхом.

Ці події викликають значну стурбованість і можуть мати наслідки для всього регіону. Справа в тому, що так звана "п'ята колона" Росії в Вірменії виступає не лише проти Пашиняна, а й рішуче заперечує будь-які можливості для мирного врегулювання конфлікту між Вірменією та Азербайджаном. Реваншистські настрої набирають популярності. Ці групи вже відкрито заявляють, що у випадку повернення до влади вони знову розпочнуть військові дії з Азербайджаном за контроль над Нагірним Карабахом.

На цьому тлі Москва, мабуть, готується до вирішального удару по Південному Кавказу з використанням вірменського плацдарму. Маніпулюючи демократичними інститутами Вірменії та мобілізуючи опозицію, великий бізнес, медіа та церкву, Кремль сподівається повалити уряд Пашиняна, зірвати мирний процес з Азербайджаном і встановити в Єревані лояльний режим для тиску на Баку.

Азербайджан: нагляд без зміни влади

Азербайджан постає перед Кремлем як особливий виклик. По-перше, в цій країні немає справжньої політичної конкуренції та демократичної бази, що ускладнює створення проросійської "п'ятої колони". По-друге, протягом тривалого часу правління президента Ільхама Алієва опозиційні сили, громадянське суспільство та незалежні медіа зазнали систематичного придушення.

Останні демократичні сили, зокрема Народний фронт Азербайджану та Національна рада, чітко відстоюють проєвропейський курс і виступають проти впливу Росії.

Тому стратегія Москви в Азербайджані не пов'язана зі спробами зміни режиму, а спрямована на те, щоб змусити чинну владу приймати її умови. З усієї політичної еліти лише сам Алієв поділяє стратегічні цілі Кремля: протидія демократичним реформам і блокування інтеграції Південного Кавказу з Європою.

Однак і тут є межі зближення. Алієв вибудував персоналістський, централізований режим і не схильний ділитися владою ні з ким -- зокрема і з Росією. У зв'язку з цим він прагне балансу, розвиваючи відносини одночасно з Туреччиною, ЄС, США та Китаєм.

Внутрішня структурна уразливість

Проте Азербайджан стикається з серйозними вразливостями: ті ж самі методи, які Алієв використовував для зміцнення своєї влади — репресії та ліквідація інститутів — підірвали стійкість держави. Демократичні механізми й цивільний захист національного суверенітету були зруйновані. Для країн, таких як Росія, які реалізують свої зовнішньополітичні цілі через примус, ця слабкість створює нові можливості. Приклад Білорусі є тривожним сигналом: авторитарні режими, що зосереджують владу в руках однієї особи, стають вразливими до зовнішнього втручання.

Саме з цієї причини розвиток демократичних інститутів у сусідніх з Росією країнах є не лише питанням цінностей, але й питанням національної безпеки. У Грузії та Азербайджані демократія виступає як щит, що захищає від імперського втручання та загрози втрати суверенітету.

Історичні факти свідчать, що імперії зазвичай легше підкорюють ті держави, де влада сконцентрована в руках однієї особи. Установлений авторитарний режим в Азербайджані, а також зростаючий авторитаризм у Грузії становлять загрозу не лише для громадянських свобод, але й для самої незалежності цих націй.

Заходу час повернутися до основного пріоритету: стримування Росії

Перемир'я в конфлікті між Ізраїлем та Іраном — безумовно, важлива позитивна новина. Проте тепер світова спільнота повинна знову зосередитися на ключових завданнях: захисті України від російської агресії, запобіганні розширенню впливу Москви на Південному Кавказі та підтримці слабких демократій у цьому регіоні.

У цьому контексті забезпечення прав людини, політичних свобод і демократичного управління в регіоні Кавказу повинно розглядатися не лише як етичний обов'язок, а й як стратегічна потреба. Для демократичних сил у США та Європі протистояння російському імперіалізму та підтримка демократичних процесів в Україні, Грузії та Азербайджані повинні залишатися ключовими геополітичними пріоритетами.