Анастасія Мазур: Діти виконують надзвичайну роль - підтримувати дорослих у тяжкі часи війни.

Анастасія Мазур разом із сином. Фото: Особистий архів.

МЕТА продовжує серію інтерв'ю з українськими телеведучими. Під час війни саме вони доносять до нас найважливішу і перевірену інформацію.

Сьогодні ми поговоримо з ведучою програми "Факти" ICTV Анастасією Мазур. Їй удвічі складніше доносити новини з лінії фронту, тому що її рідні зараз захищають Україну.

Вона поділилася своїми переживаннями щодо того, як важко витримувати час очікування новин, коли твій рідний бере участь у бойових діях. Вона також згадала, якою стала її професія за останні чотири роки, а також те, що надихає українців вірити в успіх.

Війна триває вже чотири роки. Які виклики були для вас найважчими за цей період?

- Було багато труднощів. Перші місяці виявилися особливо складними: ми з сином залишили рідний дім і поїхали до матері чоловіка на Хмельниччину. Від'їзд з колективу, хоч і на три місяці, здавався справжнім випробуванням, яке тривало вічність. Важко було проводжати рідних на фронт... чоловіка, брата, свекра. І зараз це не легше. Мене дуже турбує син, який лякається тривог і обстрілів, навіть спить у ванній, коли загроза мінімальна.

Конфлікт продовжується, і ми змушені підлаштовуватися під нові реалії, хоча це й не без труднощів. З'являються нові страхи, тригери, психічний стан стає дуже вразливим. Усвідомлення того, що наша країна переживає війну, що діти ростуть у цих умовах, і що це може тривати тривалий час, приносить гіркоту і біль. Проте ми сповнені надії на краще, на перемогу і справедливість, на підтримку одне одного. Саме тому ми продовжуємо боротися і жити далі...

Згоден. І як же медіа трансформувалися за цей час? Можливо, у вас змінилися погляди на вашу професію?

⁃ Звісно медіа змінилися. Ми працюємо в Єдиному Марафоні, в умовах воєнного часу, який, так чи інакше, диктує певні правила роботи. Та незмінними лишаються принципи роботи журналістів. Це чесність, об'єктивність, актуальність, зваженість. Медіа зокрема працюють і для Сил Оборони. Ми в ефірах збираємо чималі кошти для бригад, для окремих військових, на лікування, реабілітацію, на дрони, на автівки.. Збираємо кошти постраждалим від обстрілів родинам. Звісно, це все дякуючи нашим глядачам. І це для мене особисто зараз, найважливіший аспект роботи. Те що ми не просто інформуємо, ми допомагаємо!

-Загалом змінилася Україна, змінилися українці. Які найсильніші зміни відбулися у вас?

- Я почала значно більше цінувати життя та його радісні моменти. Відчуття споживацтва значно зменшилося. Тепер я не купую десятки пар джинсів, адже не бачу в цьому потреби. І більше не зберігаю "сукню на особливий випадок". Кожен день для мене тепер особливий, тож я хочу одягатися святково навіть без приводу - чому б і ні? Ще сильніше стала цінувати родину та друзів. Це мої найважливіші досягнення та сенс існування.

Розумію, що ваш чоловік служить у війську. Як ви справляєтеся з очікуванням? Що зазвичай підтримує вас у ці складні моменти?

⁃ Складно чекати, ще складніше втрачати...той досвід, який зараз проходять українці - це випробування, яке я б нікому не побажала. Але мусимо це пройти з гідністю, що власне і робимо. В хвилини відчаю, смутку, очікування - мені особисто допомагають віра в краще, побутова рутина, яка допомагає переключитися і звісно син. Вважаю, що діти мають особливу місію - допомагати дорослим пережити складнощі цього життя..

Можливо, ви маєте рацію... А чи бажаєте висловити щось українкам, які сподіваються на повернення своїх близьких з фронту живими?

⁃ Це дуже складно, бо кожен переживає свій досвід. Радити щось я не беруся. Немає єдиних правил чи вірних слів. "Все буде добре", " він/ вона повернеться", "тримайся" - не працюють, бо ніхто насправді не знає, чи буде те добре. Підтримка важлива, просто бути поруч - важливо, обійняти без слів -важливо, спитати "як ти", але знову ж таки, кожна ситуація індивідуальна...

Давайте обійдемо сумні теми. Ви дивитеся телевізор? Чи, можливо, ті, хто займається телебаченням, взагалі не вмикають його вдома?

Я не є шанувальницею телевізора, тобто не практикую перегляд програм одну за одною. Проте мені цікаво стежити за діяльністю своїх колег, зокрема з інших телеканалів. Тож я переглядаю вибіркові ефіри та інтерв'ю на YouTube.

Поділіться, будь ласка, якимось незабутнім моментом. У мережі можна знайти безліч кумедних ситуацій, які траплялися під час прямих трансляцій. Чи мали ви якісь схожі досвіди?

⁃ Ну прям казусів, як таких, не було. Хіба що, на самому початку кар'єри. Але я звісно помиляюсь в ефірах. Десь дихання забракне, десь слово не піддалося з першого разу. Я приміром, ненавиджу слово "сільськогосподарський". В мене мозок його не сприймає. Тому завжди скорочую "сільгосп".. Ведучі помиляються і запинаються - це нормально.

Що ви плануєте робити після нашої перемоги?

- На мою думку, перше, що кожен з нас повинен зробити – це висловити подяку тим, хто здобув цю перемогу. Варто відвідати найближче кладовище, щоб вшанувати пам'ять загиблих героїв. По-друге, я передбачаю, що буде багато сліз. Сліз радості та смутку, коли ми усвідомимо вартість, яку заплатили за нашу свободу, і зрозуміємо, скільки українців вже не побачать цю перемогу, скільки життів знищила війна, розв'язана Росією.

А ще після перемоги нас чекає багато роботи. Країну потрібно буде відбудовувати. Не розгубити здобуте, не втратити єдність і спільні орієнтири. Звісно ми всі чекаємо перемоги, але я не думаю, що це буде швидко. Тож поки ця перемога виборюється потом і кров'ю наших сил оборони - наша задача, тих хто в тилу, робити все, аби підтримати і допомогти нашим захисникам і захисницям! Тож з мріями про перемогу - донатимо, підтримуємо, шануємо, пам'ятаємо тих, хто цю за перемогу боровся і бореться.

- І, звісно, кілька слів для українців у цей важкий період.

⁃ Триматися разом, берегти себе і близьких, дбати про своє ментальне і фізичне здоров'я, підтримувати один одного, не сваритися і не гризтися між собою, критично мислити і не вестися на російську пропаганду та іпсо. Та головне - підтримувати Сили Оборони України.