Бетмен, як злочинець у війні, залишається невидимим і недосяжним для покарання.

Редакція розслідувань Суспільного випустила документальний фільм про російського військового злочинця, відомого своїм жорстоким поводженням з військовополоненими. Журналістам вдалося встановити його особу.

Бетмен, один із найвідоміших персонажів сучасної культури, з'явився на світ у часи Другої світової війни. У 1939 році Білл Фінгер і Боб Кейн втілили образ Людини-Кажана. Справжній Бетмен, незалежно від того, хто його грає, є супергероєм, який бореться за справедливість і протистоїть злочинності. Його історія розповідає про звичайну людину, здатну стати героєм. На відміну від багатьох інших персонажів, його людське втілення — мільярдер Брюс Вейн — не володіє жодними надприродними здібностями. Не дивно, що військові часто обирають собі псевдоніми на основі відомих супергероїв, і в одному підрозділі може бути кілька Бетменів.

Ідеться не лише про українських військових, котрі за визначенням кіборги, залізні люди чи інші втілення захисників, котрі не нападають, а захищаються й захищають. Ворогам ніхто не заборонить вважати себе борцями за справедливість. Власне, це росіяни й озвучують, видаючи свою агресію за "звільнення від нацистів" і "захист російськомовного населення". Тому їхні кати теж запросто кажуть на чорне -- біле, тобто беруть собі позивні зі всесвіту американських супергероїв. Що аж ніяк чомусь не конфліктує з декларативною ненавистю до "америкосів" і всього американського.

Прізвиська, запозичені з європейських коміксів, зокрема французьких, стають все більш рідкісним явищем. Наприклад, російський актор Дмитро Пєвцов, відомий своїми агресивними поглядами на путінізм, сам себе називає Піфом — персонажем з класичних французьких коміксів. Проте це не робить його образ менш огидним, адже цей публічний рашист захоплюється здатністю російських солдатів йти на смерть.

Повернемося до Бетмена, який зі слави доброго героя трансформувався в антагоніста. Редакція розслідувань Суспільного вирішила зняти з нього маску, виявити його справжню особистість і поділитися цими деталями з глядачами. Результатом їхньої роботи став документальний фільм під назвою "Позивний Бетмен: таємниця Василівського блокпоста", який було прем'єровано 19 жовтня на YouTube-каналі "Суспільне. Новини". Лише за тиждень стрічка зібрала близько 90 тисяч переглядів.

Цей текст написаний у стилі розслідування, і на ньому варто зупинитися детальніше. Справа в тому, що в українському телебаченні термін "розслідування" часто використовується безпідставно. Наприклад, добре відома програма "Гроші" на каналі "1+1", яку вів нині звинувачений у державній зраді Олександр Дубінський, позиціонувалася саме як розслідувальна. Одним із найбільш обговорюваних "розслідувань", яке стало популярним у народі і перетворилося на мем, є випуск, у якому стверджувалося, що Петро Порошенко нібито вбив свого брата.

Є інший якщо не формат, то варіант фільму-розслідування. Найбільш активно його репрезентує журналіст "Української правди" Михайло Ткач. Навряд є смисл нагадувати бодай вибіркову фільмографію. Варто нагадати: свого часу журналісти зробили резонансний фільм-розслідування про те, як за ними стежили спецслужби, встановивши особи деяких "топтунів". Не лише після цього фільму, а й загалом за результатами такої роботи на пана Ткача та його команду час від часу тиснуть. Навзаєм журналісти оперативно реагують, заявляючи не про абстрактний тиск, а вказуючи конкретних винуватців.

Сегменти як фейкових, так і реальних розслідувань однаково цікаві. Перший -- як предмет досліджень маніпулятивних технологій. Другий -- як такий собі зразок "речі в собі". Коли журналіст разом з оператором кудись їдуть, знімають "отражонку", "набивають" відео для хронометражу, закадровим текстом підводять глядача до фрагмента тривалістю від 10 до 60 секунд, заради якого вся це затівалося. Й робить на основі зафільмованого певні висновки: Ікс зустрівся з Ігреком, разом вони поїхали до ресторану, котрий належить якійсь третій особі з репутацією вигодонабувача від корупційних схем, а значить Ікс та Ігрек -- корупціонери. Незалежно від реалістичності показаного матеріалу, за створенням кожного з них усе ж таки стоїть реальна робота. В одному випадку -- знімати довго й нудно та чекати, мов рибалка, поки хоча б щось клюне. У другому -- креативно використовувати проти чергового "клієнта" вже кимось відзняте відео.

Є ще одна група стрічок, котрі автори називають розслідуваннями. Таких найбільше, зроблені вони абияк, лише щоб виправдати назву й закрити дірку в ефірі. Зазвичай на початку автор із круглими очима запитує щось на кшталт: "А чи знаєте ви, що в воді, яка тече з ваших кранів, багато мікробів?". Завершується подібне "розслідування", побудоване не цитатах з інтернету та синхронах лаборантів, наступним висновком: "Так, у воді, яка тече з ваших кранів, багато мікробів!".

Проєкти редакції розслідувань Суспільного займають окрему нішу в медіапейзаже, відрізняючись від вже згаданого. Тут автори не вигадують сенсацій, не обіцяючи розкрити "неймовірну правду", яку ви ніколи не чули. Вони також не занурюються в саморефлексію під час власних коментарів. Більше того, вони не намагаються підлаштувати факти під заздалегідь прописану відповідь, демонструючи, що джерелом для сенсаційного розслідування може стати будь-яка, здавалося б, тривіальна ситуація. Фільми, які створює Суспільне, зазвичай стосуються тих тем, які оточують нас, але з різних причин залишаються непоміченими або ігнорованими. Соціальний аспект завжди домінує над політичним, а підняті проблеми часто залишаються без вирішення. Це, можна сказати, розслідування нашого повсякденного життя без прагнення до сенсаційності.

Серед таких проектів варто виділити "Діти для Путіна" — ініціативу, спрямовану на визволення українських дітей з російського полону. Також варто згадати "Записи під вишнею", що зображує останні дні життя в умовах окупації та обставини, за яких було вбито дитячого письменника Володимира Вакуленка. Інший проект, "На щиті", порушує важливу тему ідентифікації загиблих українських військових. А "Позивний Бетмен: таємниця Василівського блокпоста" знову переносить журналістів та глядачів на території, що тимчасово під контролем окупантів. Хоча це відбувається не в буквальному сенсі, а через спогади тих, хто пережив жахіття полону та здобув свободу, а також через кадри з відеореєстраторів. Ці матеріали становлять основу розслідування, виконаного в стилі документального детективу.

Олена Ягупова, одна з тих, хто постраждав, є мешканкою окупованої території Запоріжжя. Вона опинилася у полоні через донос і була відправлена "на підвал". Її катом став російський військовий із позивним Бетмен, який змушував Олену разом з іншими затриманими працювати – копати окопи для потреб російської армії. Тортура, яку вона зазнала, полягала не лише у примусовій праці, адже подібні випадки мали місце й до масштабного вторгнення, не лише в Росії, а й в Україні. Незаконне залучення цивільних осіб до примусових робіт розпочалося після того, як пропагандисти створили фейковий репортаж про "звільнення" українських полонених. Фахівці, які займаються питаннями полонених, пояснюють, що після таких репортажів людей більше не шукають, адже вважається, що їх випустили на волю. Російську сторону не цікавить, куди вони зникли чи чому не виходять на зв'язок. Тим часом, на вигляд "звільнені", насправді залишаються в полоні, і окупанти використовують їх у своїх інтересах, оскільки ці люди більше не числяться в офіційних списках.

Мені у фільмі не вистачило мотивації встановлювати особу саме Бетмена. Адже він навряд єдиний, хто порушував і далі порушує правила ведення війни та поводження з полоненими. Хоча зрозуміти, чому взялися за нього, можна: прозвучав прикметний позивний, причому згадували Бетмена різні потерпілі від його рук і безмежної влади. Закони детективного жанру передбачають бодай одну хибну версію, і в фільмі вона була -- журналісти взяли не той слід, витративши на це чимало дорогоцінного часу. Але, зі слів авторки розслідування Ганни Калаур, хибних версій було з десяток. Лиш опитування багатьох свідків дали найточніший опис Бетмена. Важливою стала й зачіпка про його другий позивний і фрагмент тату, який журналісти побачили на відео з видворення, а також -- на фото встановленого методом проб і помилок Романа Внукова. Виявився доморощений Бетмен сепаратистом, котрий співпрацював із росіянами від самого початку агресії, тобто від 2014 року.

Встановлено, зареєстровано, внесено до різних реєстрів, відкрито кримінальну справу, винесено заочний вирок – і що далі? Відповіді на ці питання журналісти не надають. Жертви Бетмена вимагають справедливості та реального покарання. Олена Ягупова хоче побачити свого катівника за ґратами з довічним ув’язненням. І нехай він розуміє, що тепер в’язниця – це його доля до самого кінця. Однак спіймати і покарати Внукова, одного з багатьох, якщо не сотень тисяч російських військових злочинців, навряд чи вдасться найближчим часом. Можливо, колись у новинах його жертви дізнаються про його ліквідацію, але тут журналістам-розслідувачам не місце. Це вже справа ГУР. Залишається лише спостерігати за новинами і сподіватися на супергероїв, які здатні покарати фальшивих Бетменів.