"Це злоякісне новоутворення, що розповсюджує метастази". Ірина Хоменко розповідає про українців, які витримали жахіття, свою співпрацю з Ані Лорак та зароблені мільйон доларів.

Ірина Хоменко — телевізійна ведуча та актриса, яка здобула популярність завдяки проєктам Нового каналу, таким як "Таємний агент" і "Ревізор: магазини". Раніше вона вела ранкові передачі на телеканалі "Україна", а з вересня 2022 року стала частиною команди програми "Ранок Вдома" на телеканалі "Дім". Тут Ірина презентує свою авторську програму "Я не забуду".

В інтерв'ю для OBOZ.UA Ірина Хоменко поділилася, як війна змінила її життя з моменту початку повномасштабних бойових дій. Вона пояснила, чому сьогодні мова, пам'ять і людяність стали для неї важливими цінностями та засобом опору.

Іро, хочу висловити свої захоплення вашій програмі "Я не забуду" – проєкту телеканалу "Дім", де ви ділитеся розповідями про людей, чиї надзвичайні вчинки під час війни вражають своєю мужністю. Кожен випуск – це унікальна історія героїв, які рятували інших у найскладніші часи: на фронті, в умовах окупації, під час евакуації або в тилу.

- Над цим проєктом працює велика команда. Коли керівництво запропонувало спробувати себе ще в одній програмі (тоді ми з колегою Лілею Ребрик вели ранкові ефіри), я передусім запитала, що це буде за програма. Не хотілося брати участь у чомусь розважальному - це був перший рік війни. І мені скинули матеріали про перший випуск. Це була пілотна програма про херсонський дитбудинок, де директор не дав росіянам вивезти дітей за межі України. Вони тоді вигадували що могли: переховували їх, віддавали працівникам додому - аби тільки не допустити, щоб забрали окупанти.

Я настільки прониклася цією історією - була в захваті від директора, який обдзвонював родичів, благав забирати малечу, аби тільки ворог не вивіз. І йому це вдалося. Ми ж знаємо, скільки зараз дітей втрачено - вивезено до тієї недокраїни. Як важко потім їх повертати... І що вони там вкладають у голови цим дітям. Мабуть, у тих, хто це робить, просто немає ні совісті, ні якихось моральних чи етичних принципів. Здається, у росіян узагалі немає людських якостей.

Я усвідомлюю, що були й інші кандидати, які могли б стати ведучими. Але, здається, це моя програма. Я глибоко її відчула — як сам формат, так і команду. Я зрозуміла, що готова вислухати кожного героя і допомогти їм розкритися. Хотілося, щоб ці люди стали голосом того болю, який відчуває кожен з нас. Ми всі проходимо через багато внутрішніх переживань, часто боїмося зізнатися навіть самим собі, не кажучи вже про те, щоб висловити це вголос. І ці герої приходять, діляться своїми історіями — це насправді дуже непросто.

- Які спогади залишилися у вас найбільш яскравими? Яка історія справила на вас найбільше враження?

Я, якщо чесно, пам'ятаю кожну з програм. Є історії, які вражають до глибини душі, а є й такі, що викликають стільки болю, що важко навіть розповідати про них. Напевно, найгучніша та найжахливіша з них – це випадок, коли до нас прийшла жінка, мати хлопчика, якому на очах окупанти задушили маму... І саму дитину намагалися задушити. А після цього ще й гасили недопалки об нього. Це родина військового, який зараз продовжує захищати нашу країну.

Але є й зовсім інші - про світло серед темряви. Одна з них: родина виїжджала машиною з Харківщини в перші дні війни. І просто на дорозі, в посадці, побачили нашого пораненого військового. Вони викинули з багажника авто всі свої речі, поклали його - і отак, під обстрілами, вивозили з-під боїв. А потім, уже через кілька років, зустрілися з ним у студії. Бо жінка дуже хвилювалась, чи живий він узагалі. І коли побачилися - це був момент, від якого реально мурахи по шкірі.

Історії про неймовірні порятунки наших героїв справді вражають уяву. Наприклад, нещодавно стався випадок, коли поранений солдат провів на полі бою цілих дві доби. Вночі двоє його товаришів вирушили на ризиковану місію, щоб витягти його звідти. Як їм це вдалося, просто важко уявити – це справжнє диво. А ще я бачив програму про військового, який залишався в підвалі один, поруч із тілом свого загиблого друга, протягом дня або навіть двох. Евакуювати його було неможливо, але зрештою його все-таки вдалося вивести на безпечне місце. Я щиро захоплююся нашими захисниками, нашими людьми. Вони дійсно вражаючі.

Чи спілкуєтеся ви з якимось із героїв програм?

- Ми завжди на зв'язку зі всіма! Нам цікаво знати, що відбувається в їхніх життях, і ми уважно стежимо за новинами. У нас навіть існує традиція серед дівчат: після зйомок ми збираємося і обговорюємо, яка історія найбільше нас вразила, який персонаж справив найбільше враження. Також ділимося новинами від тих, хто вже з'явився в ефірі — записуємо відео та передаємо привіти. На жаль, іноді надходять і сумні звістки. Наприклад, у нас була програма, в якій захисник Влад зробив пропозицію своїй дівчині Наді просто в студії — їй щойно виповнилося 18. Пізніше ми дізналися, що вона вагітна, і вся команда раділа, коли народилася дитина. Але, на жаль, через десять днів після цього Влад зник безвісти... Ми всі сподівалися, що він живий і в полоні. Проте, на жаль, згодом нам повернули його тіло.

Ситуації бувають різноманітні, але важливо чесно обговорювати те, що відбувається в нашій країні. Мене дуже засмучує, коли спостерігаю, як багато людей наче "відкотилися назад" - ізолюються, уникають новин. Це може бути проявом внутрішньої психологічної боротьби, своєрідною захисною реакцією. І я розумію причини такого стану - це дійсно важко і виснажливо. Проте мені хочеться більше усвідомленості, особливо серед молоді. Коли я читаю новини про те, що батьки дозволяють своїм дітям переглядати російськомовний контент або російські анімаційні фільми з українським дубляжем і вважають це прийнятним, мене це дуже обурює. А коли підлітки слухають російську музику, це для мене абсолютно неприйнятно. Я просто не можу з цим змиритися.

Щодня я обговорюю цю тему зі своїми дітьми. Аврорі п’ять років, і вона запитує: "Цей мультик не російською мовою? Чи можна його дивитися?" А мого сина Дамира, якому майже 11, намагаюся брати з собою на різні заходи, пов’язані з військовими. Це часто ветерани, які отримали поранення. Нещодавно ми відвідали прем’єру фільму "Друге дихання", запрошеним був Сашко Педан, мій колишній колега з Нового каналу. Фільм розповідає про чотирьох наших ветеранів з ампутаціями, які підкорили Кіліманджаро. Перед початком показу Дамир побачив цих військових у реальному житті. Сашко, перед початком фільму, сказав дуже вражаючу річ: що вже понад сто тисяч наших захисників і захисниць мають ампутації. І ми, як суспільство, повинні бути готові до цього — проявляти толерантність, співчуття, але не жалість. Адже всі вони говорять одне й те ж: "Просто спілкуйтеся з нами, як з звичайними людьми. Ми не прагнемо жалю". Дамир підійшов до них, щоб висловити свою подяку. Для нього це було справді важливо.

Я пам'ятаю, що раніше ви часто спілкувалися російською мовою. Можете поділитися, коли і чому ви вирішили перейти на українську? Що стало каталізатором цього рішення?

На початку 2017 року я разом з Іриною з "Мамахихотала" (вона - акторка і голос гумористичної студії) вирушили в подорож на схід України. Ми виступали в Авдіївці, Покровську, а потім в Слов'янську. Я була вражена масштабом руйнувань, які залишив по собі "русскій мір". Саме в той момент я усвідомила, що потрібно переходити на українську мову. Мій чоловік вже спілкувався українською, а я зрозуміла, що наша дитина (Дамирчику тоді виповнилося три роки) в основному переймає мову від мами, оскільки проводить з нею більше часу. Це стосується як манери спілкування, так і слів, і виразів.

Визнаю, що це було нелегко. Ми з моїм сином займалися читанням українською та спілкуванням. Хоч він ще зовсім малий, але вже почав говорити українською мовою. Звичайно, він розуміє російську, але говорить виключно українською. Мені подобається, що він ніколи не переходить на іншу мову. Багато дітей у школах продовжують спілкуватися російською. Не знаю, чому так відбувається — можливо, батьки вважають, що мова не є важливим інструментом. Але для мене це один з найважливіших способів захисту.

Я часто вирушаю на екскурсії разом із ними. Між нами встановилися дружні зв’язки з усіма дітьми в класі. Коли хтось звертається до мене російською, я жартую: "Ти що, руснявий бот?" — і вони миттєво переходять на українську. Не можу стверджувати, що більшість спілкується російською, адже все більше дітей вживають українську мову. Я безмежно вдячна класному керівнику мого сина. Вона викладає українську мову та літературу і чудово пояснює, як важливо спілкуватися, про що говорити, а головне — хто ми, представники своєї держави. Вона навчає нас підтримувати культуру, знати наших літературних геніїв та співаків, і, звісно, спілкуватися українською.

У мене дуже гарні дружні стосунки з Павлом Зібровим. І я завжди кажу сину: "Дамире, ти ж розумієш, що Павло Миколайович - це наша легенда". Він і його колеги продовжували співати українською навіть тоді, коли це було не модно. Я кажу: ми дотичні до того, хто ми є, ми маємо пам'ятати свою історію. Дамир дуже цікавиться біографіями письменників і поетів, коли вони вивчали Симоненка, Стуса, запитував: "Ну як же так можна було з ними чинити?"

І зараз, де тільки можемо знайти відомості про те, як Російська імперія або Радянський Союз применшували українців, обговорюємо це. Він розповідає, що йому з географії задали реферат про мореплавців, і він дізнався: український мореплавець теж брав участь у тій кругосвітній подорожі, і його корабель прибув першим. Дамир питає: "А чому про нього ніхто не знає?" Пояснюю: бо російській владі не вигідно було говорити про Україну. Тоді ще не було такого поняття, як нація. Він реагує: "О боже, як так можна?" Інколи мені вдається вивезти дітей у подорож за кордон, щоб вони трохи відпочили, поспали без тривог. Дамир спілкується з іноземцями англійською і завжди намагається розповідати про Україну.

- Як ви знаходите такі локації, де немає російських людей?

На жаль, це не можливо... Це схоже на ракову пухлину, що розповсюджує метастази — вони, здається, всюди. Я з сином не раз потрапляли в ситуації, коли, відвідуючи ринок чи супермаркет, до нас підходила людина і починала говорити російською. Дамир обертався до мене і голосно казав: "Не спілкуйся з ним, не спілкуйся". Я відповідала: "Вибачте, я вас не розумію".

Які спогади у вас залишилися про ті жахливі перші місяці російського вторгнення?

23 лютого я виходила в прямий ефір з аеропорту Бориспіль, де вела ранкові програми для телеканалу "Україна". Я брала інтерв'ю у пасажирів, які готувалися до вильоту. Серед них було багато іноземців, а українців майже не зустрічалося. В ефірі я запевняла всіх, що немає причин для хвилювань, все буде добре, і що панікувати не варто. 24 лютого я прокинулася о третій годині ночі, швидко прийняла душ і вже о 4:30 була на каналі. Мене підготували для ефіру: зробили макіяж, зачіску, я обрала вбрання. Ми ще встигли поспілкуватися з Лілею Ребрик, і Анатоліч зайшов до нас (ми разом вели програму "Ранок з Україною"). І раптом нам повідомили, що ефір скасовується: почалося вторгнення.

Коли я їхала на роботу, проїжджала повз автозаправну станцію і подумала, що ввечері потрібно буде заправити машину. Коли закінчила роботу, місто вже було в заторах, а черги на заправках жахливими. Дорогою додому я зателефонувала чоловікові, щоб обговорити, що потрібно взяти з собою. Ми вирушили до його батьків, які живуть під Борисполем, де у них був підвал. Ми провели там приблизно три тижні. Це було дуже шумно: над нами постійно літала авіація, чутно було вибухи та артилерійські обстріли. Згодом ми переїхали на Вінниччину, до родичів чоловіка. Нам надали невелику хатинку. Я ніколи раніше не жила в селі, не знала, як топити піч дровами, прати в тазах та сушити білизну на вулиці. Але знаєте, це, напевно, був найспокійніший період - у тій глиняній хатині я з дітьми відчувала себе в безпеці. Ми залишалися там до травня, а потім повернулися до Києва.

Через кілька місяців наш телеканал "Україна" несподівано закрився - і це сталося в один момент. Для мене це стало справжнім шоком, справжньою катастрофою. Я відчула, ніби фізично захворіла: ломота в тілі, нудота, слабкість... Я не знала, як діяти далі. Війна створює величезний тиск, і це відчувається в усіх аспектах. Постійна тривога, страх і невідомість. А з дітьми це зовсім інший рівень відповідальності. Невідомість буквально з'їдала мене зсередини. Тоді, мабуть вперше в житті, я дозволила собі відчути весь цей біль і розгубленість. Я дала собі дозвіл нічого не робити, плакати і страждати. Я зазвичай не плачу, завжди намагаюся тримати емоції під контролем і кажу собі, що якщо закриваються одні двері, то обов'язково відкриються інші. Але в той момент мені було справді дуже важко. Я фактично тиждень просто лежала.

Невдовзі я почала поступово приходити до тями – піднімалася, намагалася щось робити. Хоча літо було в розпалі, і здавалося, що варто просто вийти на вулицю, вдихнути свіжого повітря, зустрітися з друзями... Але мені не хотілося спілкуватися з кимось, не було бажання щось робити. Просто не вистачало сил. Спочатку думала, що це лише тимчасове, жарт, що за тиждень-два все налагодиться, і все повернеться на свої місця. Але цього не сталося. Це було дуже прикро, адже за спиною була велика команда, потужний проект – і раптом все зупинилося. Але через тиждень мені зателефонувала кастинг-директор телеканалу "Дім". Вона запитала: "Іро, як ти дивишся на можливість вести ранковий ефір у нас?" Я була в захваті. І вже в вересні ми почали виходи в прямий ефір.

У одному з ваших інтерв'ю ви згадали, що у вас є бажання мати третю дитину. Чи може це бажання частково виникло під впливом Лілії Ребрик, з якою ви раніше співпрацювали на ТРК "Україна", а тепер - на телеканалі "Дім"?

Ні, про третю дитину я мріяла ще до початку війни. Коли з'явився на світ Дамир, у мене з'явилося відчуття, що повинна стати мамою трьох. Але постійні зйомки, робота та інші обов'язки забирали багато часу. Маленькій дитині потрібно багато уваги, не кажучи вже про хвороби та безсонні ночі... Коли через п'ять з половиною років народилася Аврора, мені теж було нелегко. Але мама була поруч і дуже підтримувала. Тоді я вирішила, що обов'язково хочу ще одну дитину. Але почалася війна... І тепер, коли звучать сигнали тривоги, навіть не знаєш, кого першого хапати, щоб вивести в безпечне місце. Я не впевнена, чи здійсниться моя мрія про третю дитину, але я не раз говорила Лілі, що вона справжня молодець.

- Акторка Ольга Сумська в інтерв'ю нашому виданню зізнавалася, що не розуміє, як Лілія Ребрик усе встигає - робота на телебаченні, зйомки, гастролі й водночас виховання трьох дітей.

У неї є потужна опора – її чоловік. Коли я вперше зустріла Андрія, була вражена до глибини душі. Він бере на себе всі обов'язки, щоб вона могла займатися творчістю, відчувати натхнення і залишатися тією ніжною дівчиною, яка має можливість вирішувати: "Що сьогодні оберу – чай чи каву? Яку сукню вдягну?" Він просто чудовий: і як батько, і як партнер, і як господар. Ліля поруч із ним почувається захищено, немов за неприступною стіною.

Яка ситуація у вашого колеги Костянтина Октябрського, в квартиру якого потрапив дрон у лютому?

В даний момент він проживає в іншій оселі. Наскільки мені відомо, в тій квартирі досі не була проведена оцінка збитків. Дружина Кості зазнала серйозних травм - вона опинилася ближче до вікна під час вибуху. У неї діагностували контузію, струс мозку та панічні атаки. Діти і Костя в цілому перенесли це більш-менш спокійно. Він потім заспокоював нас словами: "Все гаразд, не хвилюйся, ми живі - це найважливіше". Рекомендував нам обов'язково придбати вогнегасники, прибрати всі зайві речі біля вікон, а також зробити в безпечному місці вогнетривкий сейф для зберігання документів.

Окрім того, що ви є телеведучою, ви також працюєте акторкою в студії "Мамахихотала". Чи займаєтеся зараз зйомками нових епізодів гумористичного шоу?

По-перше, троє наших хлопців нині виконують військовий обов'язок. Це Володимир Кравчук, який зіграв у вражаючому фільмі "Ти - космос", що незабаром з'явиться в кінотеатрах. А також брати-близнюки Ігор і Льоша Рева. Володимир Кравчук працює на різних ділянках фронту. Льоша, наскільки мені відомо, займається рекрутингом для сухопутних військ України, тоді як Ігор обіймає посаду заступника голови Київської військової адміністрації. Це люди з сильною моральною позицією. Мені дуже імпонує ініціатива військової адміністрації щодо запровадження щоденної хвилини пам'яті в Києві — на Хрещатику зупиняються, щоб вшанувати загиблих захисників України. Я належу до тих, хто навіть у супермаркеті о 9:00 зупиняється. І можу звернути увагу іншим: "Чи не можете ви хоч хвилину постояти в пам'ять про тих, хто віддав найдорожче, щоб ми мали можливість тут бути?"

По-друге, створення шоу в даний час є досить витратним процесом. Коли з'являються кошти, ми намагаємося витрачати їх більш розумно: на автомобілі, колеса, медикаменти для ЗСУ. Усі квитки на наші виступи фактично слугують донатами. При цьому військові постійно звертаються до нас зі словами: "Ми вже переглянули всі ваші випуски, хочемо щось нове!" Сподіваюся, що зйомки вдасться провести в грудні.

- Звісно, ви стежите за колегами у гумористичному жанрі - "Кварталом 95" та "Дизель Шоу", які мають подібні проєкти. І вам відомі скандали, що виникали через їхні недоречні жарти.

- Щодо нас - у "Мамахихотала" дуже жорстка редактура. І всі ми - дуже свідомі хлопці та дівчата. А стосовно "Дизелів" та "Кварталу" - я зараз не дуже дивлюся, більше читаю новини. Вирішила обережніше обирати контент, який споживаю. Але колег поважаю - і тих, хто грає, і тих, хто пише жарти. Проте вважаю, що якщо совість підказує щось не робити, треба прислухатися. Ну а якщо це не суперечить моральним принципам - ну, окей. Мені б суперечило: я б сказала, що не такого або такого робити не буду.

- Цікаво: за освітою ви - медична інженерка і працювали в Інституті Амосова. Чи стає вам у пригоді той досвід зараз?

- Будь-який досвід у житті корисний. Навіть якщо ти, наприклад, продаєш сумки на базарі - це теж навчає: цінності грошей, терпінню. А робота в медицині вчить іншого: чому деякі медики здаються суворими або не дуже емпатичними? Бо якщо брати все близько до серця, як я робила, можна просто згоріти. Медики - неймовірні люди, які можуть проводити в операційній по 16 годин на добу. Це дуже складна робота. До того ж, вважаю, що нам у КПІ дали дуже гарну освіту. Це один із найкращих вишів нашої держави, який дає потужний поштовх у кар'єрі тим, хто справді зацікавлений. До речі, у "Мамахихотала" багато хто саме з політехнічного - ми всі грали в КВК.

Ваша творчість має ще одну захоплюючу главу: ви виступали на талант-шоу "Голос країни". Вашим наставником була Ані Лорак, яка, попри війну, залишається активно працювати в Росії. Які спогади у вас залишилися про цей період?

Слід відзначити, що вона віддавалася роботі над проєктом з усією відданістю – проявляла щиру зацікавленість до кожного з підопічних. В результаті того сезону на світ з'явилося багато артистів, які здобули популярність: Саша Заріцька, гурт KAZKA – також Ані Лорак, Нікіта Алексєєв – її вихованець. Анна Корсун (співачка MARUV) входила до команди Сергія Лазарева. Це був дуже успішний сезон "Голосу країни".

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я звернулася до Ані Лорак, але не отримала жодної реакції - абсолютна тиша. Я намагалася писати їй знову і знову, поки не усвідомила: її просто немає. У такі складні часи кожен робить свій вибір. Війна завжди має чіткий поділ: ти або з однієї сторони, або з іншої. Немає відтінків, немає компромісів. Гинуть невинні - діти, жінки, чоловіки. Тому для мене вона більше не є тією особою, з якою я хочу вести справи: я відписалася в соцмережах, заблокувала її скрізь і не хочу мати з нею жодних зв'язків.

Хоча в неї під час "Голосу країни" були складні життєві обставини - вона розповідала нам про це. Надходили погрози, дуже хвилювалася за дитину. Її намагалися витіснити з шоу-бізнесу як конкурентку. Але після початку російської агресії кожен сам для себе вирішував, як вчинити - по совісті до своєї країни чи ні. У людини завжди є вибір, хто б що не казав.

Під час одного з ваших інтерв'ю ви зазначили, що протягом життя вам вдалося заробити мільйон доларів.

На мою думку, ми всі насправді мільйонери. Якщо у когось є квартира в Києві та автомобіль, і з огляду на витрати, які ми маємо, можна сміливо стверджувати, що в сумі ми всі є доларовими мільйонерами. Вірте в це!

Яка сума необхідна вашій родині для комфортного життя в Києві щомісяця?

Ну, наприклад, витрати на дитячі гуртки виявляються досить значними. Мої діти навчаються у державних навчальних закладах: у садочку ми сплачуємо за харчування, а в школі є також різні внески і витрати на їжу. Проте Дамир займається багатьма гуртками: відвідуючи басейн, уроки англійської, заняття з вокалу, робототехніки та програмування. У Аврори також є свої гуртки. Життя в столиці обходиться недешево, навіть якщо у нас власне житло.

Звісно, я активно займаюся плануванням свого бюджету. Нещодавно я проходила курс фінансової грамотності, який проводила наша експертка на телеканалі "Дім", і наполегливо рекомендую всім звернути на це увагу. Вона детально розповіла про важливість заощаджень, формування "подушки безпеки" та ефективного управління грошима. Як ви знаєте, з початком великої війни людям, які змогли накопичити певні фінансові резерви, було набагато легше пережити важкі місяці, коли доводилося залишати свої домівки і шукати безпечні місця, де часто не було роботи. Ті ж, хто не мав фінансового запасу, зіткнулися з набагато більшими труднощами.

Тому важливо мати певний запас коштів — бажано, щоб його вистачало на кілька місяців, а ще краще — на цілий рік. Наша експертка ділиться знаннями про правильне управління фінансами. Сьогодні існують програми, які не лише допомагають підтримати країну, але й дозволяють примножити свої заощадження, наприклад, через військові облігації. Я щаслива, що мала можливість стежити за її рубрикою, і настійно рекомендую всім переглянути її онлайн. Вона ділиться безліччю корисної інформації, яка може бути незнайомою звичайним людям: розповідає, як працюють програми на кшталт єОселя, як отримати державну підтримку для придбання житла тощо.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з акторкою Віталіною Біблів - про "папіків" у владі, повернення росіян у кіно й таємного чоловіка.

На OBOZ.UA опубліковано інтерв'ю з актором та військовим Олексієм Тритенком, в якому він ділиться своїми думками про тактики вичікувачів, чорний гумор на передовій та своїх колишніх зіркових дружин.