А заразом перевіримо себе на зануреність у російський культурний контент.
Менше року тому сценарист і режисер Сергій Кулибишев дав мені почитати сценарій свого нового серіалу. Цікава деталь, він теж вважає, що наші серіали - це дно, а тому вирішив зробити не дно. Для чого втерся в довіру до Sweet tv і змусив їх дати йому грошей і особливо не лізти. Але про цей карколомний план і його наслідки - згодом.
Сірьожа передає мені цей сценарій і говорить: "Ось, почитай його під час відпустки і дай знати, що думаєш". Ви тільки уявіть собі, наскільки це нахабно – хіба мало того, що на роботі мені навантажують голову, так ще й у відпустці не дають спокою.
Але, ок, тут вже перегинаю - я підозрювала, що серіал буде щонайменше не гівняним, бо мені дуже сподобалася п'єса Кулибишева "Веселе століття. Веселе". Я вам про неї писала - там голова села робить камінгаут і усі оточуючі починають влаштовувати йому гомофобний шабаш. І це направду смішна п'єса. Нині він зробив спільну роботу із одним із наших модних театральних режисерів Давидом Петроcяном - вистава називається "Поліандрія", пишуть, що теж норм, але я ще не дійшла. Та оцініть - у 2022 році частина серіальників поперлися робити так зване кіно, а цей добродій - захтів підкорювати наш театробум.
Однак, я трохи відволіклася. Читаючи цей сценарій, відчуваю себе некомфортно. І все через те, що миттєво уявляю, який шквал критики підніметься після публікації цього твору. Сюжет розповідає про чотирьох чоловіків різного віку, які отримують запрошення на похорон колишньої партнерки. Вона була військовою і загинула на фронті. Отже, ці молодики вирушають до кафе, щоб обговорити її. Вони називають це "поминками". Наприклад, згадують, якою вона була в інтимному плані. Один із персонажів потім коментує їхню зустріч так: "наче ми всі разом в одному місці зібралися".
А ще там багато нецензурної лексики!
"О, Боже! Свята Діво Маріє!" — міркувала Антоніна. Вони ж за це розганятимуть по всіх соцмережах без жодних перепон! І це прекрасно, адже зрештою люди прийдуть, щоб побачити і зрозуміти, що ця історія не має нічого спільного з примітивним хайпом, браком емпатії та відчуженням, яким страждають творці багатьох "актуальних" матеріалів про війну, які заплямували себе за останні роки.
Таким чином, ситуація виглядала наступним чином: перед прем'єрою серіалу я натрапила на безліч обережних і навіть обурливих відгуків, зокрема від військовослужбовців. Проте після виходу шоу всі ці побоювання були розвіяні, і навіть найзапекліші критики почали писати щось на кшталт: "Думала, буде повний провал, а насправді виявилося досить терапевтичним". Також спостерігалося, що підозри щодо того, що автори намагатимуться виправдати ухилянтів протягом всіх десяти епізодів, виявилися безпідставними.
Це не означає, що "Ховаючи колишню" залишився без критичних відгуків, але, на мою думку, основною емоцією, яку виражали глядачі, було здивування та захоплення: чи справді в Україні створили такий серіал? Саме про це. І ця емоція, безумовно, є позитивною. Я також хочу поділитися своїми думками щодо цього, без перебільшення, важливого явища в нашій серіальній індустрії. Як нової висоти, так і старих помилок.
Серіал, що отримує фінансування та свободу творчості.
Це поєднання насправді вражає, особливо з огляду на наш ринок. Можливо, причина в тому, що він має зовсім іншу природу. Ваша авторка вже багато років скаржиться на українські телевізійні серіали, а також нарікає на те, що онлайн-платформи не займаються виробництвом, яке могло б забезпечити нас якіснішим контентом. Адже ми готові платити за підписку. Давним-давно представники цих платформ самі висловлювали своє розчарування, що не можуть цього робити через брак фінансування, недостатню кількість підписників і те, що більшість українців не бажає дивитися фільми та серіали легально. Справжнє горе.
Але минув час і з'явилася надія - лише цієї осені різні платформи випустили кілька серіалів, що не може не радувати. Але "Ховаючи колишню" від них відрізняється тим, що автор вдало пропітчив ідею керівникам Sweet tv, а керівники в особі генпродюсера Юрія Поворозника виявилися притомними кіноманами і дали не лише грошей, але і творчу свободу. І саме тому особисто я вболіваю за цей проєкт - його успіх може стати показником того, що варто шукати талановитих авторів з цікавими, сміливими ідеями і довіряти їм.
Дуже схожа ситуація була у створенні хіта "Спіймати Кайдаша" - там знадобилася віра кількох людей і державне фінансування. Так, ваша Антоніна нераз чула смішні розповіді, що на СТБ було повно працівників, які вважали, що ці "Кайдаші" - якась непонятна фігня, яка обов'язково провалиться по рейтингах.
Витривалість і готовність до ризику.
Ці якості (точніше, їхня відсутність) заважають авторам та замовникам наших телепроектів створити щось дійсно яскраве та резонансне. А що, якщо це не сподобається? А якщо не набереться глядачів? А якщо аудиторія не готова до цього? А що, якщо глядачі не розуміють? Усі ці запитання свідчать про те, що ті, хто їх ставить, опинилися в безвихідній ситуації без жодних перспектив на краще.
Звичайно, не варто розкидатися грошима бездумно, і експерименти заради експериментів навряд чи принесуть користь. Проте ретельно спланований і обґрунтований ризик заслуговує на похвалу. Сміливість проекту "Ховаючи колишню" полягає в його здатності запропонувати історію, яка може викликати різні реакції. Чи це справді комедія про похорони військового? Чи не занадто це дивно? Але тут мова йде не про хайп або спекуляцію на темах війни та трагедій, а про можливість підняти питання, які хвилюють багатьох, але досі залишалися невисловленими, не обговорювалися в нормальному руслі. Це не про конфлікти в соцмережах, де люди не бажають слухати одне одного, а про глибше розуміння.
У першому епізоді трьох чоловіків ми стикаємося з типічними аргументами, чому вони не служать в армії - один говорить, що виховує трьох дітей, інший зазначає, що навчається. А ось один із них з іронією зізнається, що він - боягуз. Цей персонаж виявляється єдиним, хто насправді має військовий досвід. Також варто відзначити момент, коли в бар, де знову зустрічаються наші герої, заходять представники військового комісаріату. Незабаром вони відчувають незручність через те, що раніше не відгукнулися на заклик. Думаю, багато глядачів зможуть впізнати в них себе та відчути сором. Можливо, завдяки відвертим розмовам на екрані, вони також зможуть чесно поговорити зі своїми власними думками.
Позитивні приклади для наслідування
Це, напевно, те, що мені найбільше припало до душі. Уявіть собі, відсутність зради! Проте водночас нам відкриваються й недоліки нашого суспільства. Це викликає в нас розуміння, що нам є над чим працювати, і час діяти. Хочеться уникнути суттєвих спойлерів, але можу сказати, що герої, зустрічаючись регулярно, знаходять своєрідну групову терапію. Вони обмінюються думками про стосунки, секс, жінок і чоловіків, кар'єру, маскулінність, сучасні тенденції, війну і політику. Поступово вони починають відходити від тієї брехні, яку використовують, щоб зробити своє життя легшим, намагаючись не помічати реальність. Вони відкриваються справжніми: незграбними, вразливими, емпатичними, агресивними, добрими, кумедними, сміливими, з поганими вчинками, травмами та болісними й радісними спогадами.
"Ховаючи колишню" пропонує важливий наратив, який є актуальним у наш час: нам не варто боятися своїх недоліків або ігнорувати їх. Натомість, давайте відкрито поговоримо про це, приймемо їх і поступово будемо виправляти. Ви лише погляньте — все це можливо, якщо ми будемо чесними не лише з собою, але й з іншими. Той факт, що в українському серіалі піднімаються такі складні теми, безпосередньо висвітлює важливі проблеми, а не просто використовує війну як декорацію, робить його майже унікальним. На жаль, у нас вже повинно бути безліч подібних проектів.
Якщо погортати численні відгуки у соцмережах, то швидко зрозумієш, наскільки глядачам сподобалися діалоги героїв. І це дуже передбачувана історія - зазвичай аудиторія зацінює їх першим ділом. А якщо буде що потім перетворити на меми та цитати - ціни нема такому творінню. У "Ховаючи колишню" такого добра - навалом.
Ти справді жодного разу не уявляв собі щось неймовірне?
Одного разу мріяв стати артистом.
Чоловіки від природи є мисливцями.
Чому ж ти не займаєшся полюванням на росіян?
- Навіть мені не смішно, а я колись любив "Дизель-шоу"
Цікаво, що колись ми обговорювали ці всі діалоги з Кулибишевим, і він вважав, що створити захоплюючі розмови – це майже простіше за все. Це дешево та вражаюче. Проте, значно складніше розробити якісну структуру, основу, яка забезпечить надійність, логічність і стійкість. Це нагадує будівництво. Декор, безумовно, важливий і миттєво привертає увагу. Але вибрати диван, килим, паркет і люстру набагато простіше, ніж звести рівні стіни, на яких не з’явиться пліснява, і які стоятимуть довго та міцно.
Я повністю поділяю цю думку. Сам серіал служить чудовим підтвердженням її обґрунтованості. Але про недоліки поговоримо трохи згодом. Спершу хочу зупинитися на акторському складі.
Ну, тут ваша Антоніна не буде приховувати - на головні ролі побрали усіх мої любимчиків: Славу Бабенкова, Олександра Рудинського, Артура Логая та В'ячеслава Довженка. Щоправда, до останнього у мене було трохи менше сентиментів, можливо через неймовірну неперебірливість актора - здається, Довженко ладен зніматися у будь-якому шлаку, аби лише платили. Але у "Ховаючи колишню" саме його робота мені видалася найглибшою - усе ж, талант так просто не поховаєш на дурацьких проєктах.
Кожен підібраний актор, як на мене, став ідеальним для своєї ролі. А це не так вже й легко зробити, як комусь може здатися - подумаєш, набрав тих акторів і хай грають. Невдалий каст може вбити увесь проєкт. Відсутність "хімії" між нехай навіть і обдарованими акторами - зробить їхні екранні стосунки холодними мов рибина. До речі, з цього року премію Оскар вручатимуть і за підбір акторів - краще пізно, ніж ніколи.
Натягування сови на глобус і притягування інтриги за вуха
Тепер давайте розглянемо недоліки. Хоча Сірьожа для мене друг, наше спілкування не було таким вже близьким.
Проте, якщо говорити серйозно, я намагаюся підтримувати дружні стосунки з професійними, адекватними та самоіронічними людьми, які адекватно сприймають зауваження, чужі думки та не ображаються. Вони можуть мати іншу точку зору, і це цілком прийнятно. Тому сьогодні я можу дозволити собі бути безсторонньою. Ха! Сергію, ти не дослухався до моїх порад, тож тепер розбирайся сам! Насправді, я просто погоджуюсь з більшістю критики, яку побачила у Тредсі, адже там не лише похвали.
До речі, мені здалося, що людоньки якось дуже одностайні у визначенні чеснот та огріхів "Ховаючи колишню". Багатьом подобається одне і те саме й не подобається одне й те саме. Усі прорахунки, як на мене, є типовими слабкими місцями наших серіалів, яких, вочевидь, складно позбутися навіть із сильним бажанням.
Отже, в чому полягає натягнутість сюжету? У багатьох наших серіалах мотивації, думки та поведінка персонажів часто не мають чіткого обґрунтування. Це зазвичай виглядає як невмотивовані дії, оскільки це необхідно для розвитку сюжету. Зараз буде спойлер, але це стає зрозумілим вже в кінці першого епізоду. Персонаж В'ячеслава Довженка виявляється військовим і чоловіком героїні, яку нещодавно поховали. Він одержимий бажанням дізнатися, хто спонукав його кохану повернутися з-за кордону і вступити до армії. Саме на цьому ґрунтується вся сюжетна лінія, адже герой підозрює трьох інших осіб і розпочинає детективне розслідування.
Але чому він вирішив, що її хтось змусив? Ще й у якийсь підлий спосіб, наче маючи хитрий план. Ні, і таке, звісно, може бути - серіал же, нетривіальна ситуація має бути. Але її також немає. Немає адекватного пояснення, чому герой так вирішив. Найбільш очевидну мотивацію - патріотизм, громадянську відповідальність - у серіалі відкидають без пояснень. В одному з епізодів персонажа Довженка запитують: "Може її змусив патріотизм?". На що лунає відповідь: "Тебе сильно змусив?". І все.
А сам персонаж Довженка чому пішов на війну? Теж хтось мав змусити, виходить, адже почуття відповідальності перед Батьківщиною авторами відмітаються. В кінці ми розуміємо, для чого була обрана ця інтрига, але лінія є дуже непродуманою. І саме в цьому моменті "Ховаючи колишню" - типовий український серіал. Глядачам просто пропонують повірити на слово і не думати.
Отже, якщо розглядати цю оповідь без упереджень і без думки про те, що "сценарій має певні недоліки", то персонаж Довженка виглядає як типовий конспіролог. Він вигадує абсурдні теорії і щиро в них вірить. Напевно, він також вважає, що у нас немає електрики, адже Зеленський постачає її в Угорщину.
Схожа ситуація й з персонажем-барменом, якого виконує Анастасія Король. Вона вирізняється своєю зухвалістю, різкістю та грубістю, особливо у спілкуванні з героєм Олександра Рудинського. Але що ж може бути причиною такої поведінки? Існує безліч можливих факторів, однак вона постійно влаштовує йому «розбірки». Я не змогла розгадати цю загадку, ні прочитавши сценарій, ні під час зйомок. Так, я була на майданчику — допомагала всім у процесі зйомки. Але навіть там ніхто не зміг прояснити, чому вона так реагує. Мовляв, така вже натура у персонажа.
Між тим, ось такого штибу поведінка героїнь - ще одне кліше наших серіалів. Зазвичай це використовується для того, аби створити лінію хлопця і дівчини, які спочатку дратують одне одного, а потім закохуються. Одна із найбільш розповсюджених (і моїх любимих) ситуацій, коли персонажка - роззява, яка на парковці лізе просто під якийсь "крузак" мільйонера, що паркується, він її легенько збиває, а вона на нього кидається зі звинуваченнями та істерикою. Повбивала б.
Прикладів такого принципу "повірте нам на слово" можу називати мільйон. Приміром, у серіалі "Обіцянка богу" головна героїня - відома, популярна, улюблена багатьма телеведуча. Але нам пропонують у це просто повірити, бо немає жодної сцени, яка б показувала її харизму чи винятковість, бо вона просто на своєму шоу читає нудний текст із суфлера. Все тому, що сценаристи полінувалися написати бодай маленький епізод, в якому, наприклад, героїня виголошувала б мотиваційну промову для своїх глядачок. А якась із них потім їй за це подякувала. Саме так зробили автори дорами, на основі якої клепали наш серіал.
Завдяки подібним сценарним недолікам та ідеї "а може, завітаємо до кафе 'Ластівка', знайдемо армян і влаштуємо їм розборки", головна героїня постає не як добра й порядна особа, а скоріше як "маленький російський чоловік", який не здатний на самостійні дії і просто виконує накази. Наприклад, вона може пообіцяти передати свою ще ненароджену дитину іншій жінці через абсурдні залякування, які лише викликають сміх у відомих і впливових особистостей. І все це відбувається, бо сценаристам бракує креативності, аби створити щось більш складне і цікаве.
Зокрема через ось такі моменти персонажі в наших серіалах мають зовсім не такий вигляд, як їх позиціонують автори. Ось, герой Довженка у нас вийшов не розумний, виважений, адекватний чувак (яким, напевне, задумувався), а поціновувачем теорій змов. А барменка - не різкою, прямолінійною, але цікавою, в чомусь загадковою дівчиною, а простою хабалкою, яка хамить просто тому, що невихована. Ну або її психологічний вік - років 11, вона ніяковіє перед симпатичним хлопцем, тому починає йому кумедно грубіянити. Але не думаю, що так воно задумувалося.
Є ще й така штука. Кожен епізод - це нова зустріч героїв, в якій вони договорюють щось важливе. А саме - по черзі розповідають, які саме у них були стосунки з Колишньою, як познайомилися, чого розійшлися. Для нас, глядачів, усе відбувається дуже швидко - подивитися серіал з 10 епізодів по 20 хвилин можна за вечір. Але для персонажів між їхніми посиденьками бува що минає місяць. Уявіть, наскільки розтягується це задоволення і чи могло таке бути насправді? Особливо зважаючи на детективно-викривальну діяльність одного з них.
Плоскість персонажів і відкритий піар певних цінностей.
Вище я писала, що герої вийшли цікавими, кастинг - суперовим, а діалоги - яскравими. І це правда. Але разом із тим є моменти, що направду дратували і їх було забагато. Це знову серіальність. У сенсі сильної спрощеності, причому вибіркової. Герої В'ячеслава Довженка (якщо відкинути нав'язану йому конспірологічність) та Слави Бабенкова - вийшли чудовими. Тут майже без питань і я вірила кожному їхньому слову. По-перше, актори хороші, по-друге, вони добре виписані, а отже і грати їх легше.
Один - дещо суворий, консервативний, розумний, надійний, таємничий. Інший - нуднуватий прораб, "подорожник", який так вабить жінок після емоційних гойдалок з якимись довбанутими, але ефектними нарцисами. Герой Бабенкова спокійний, сімейний чоловік, така бубочка, тиха гавань. Хоча, потім виявиться, що не усе так просто, але загалом портрет такий.
А ось із іншими двома панами - історія складніша. Те, що Артур Логай та Олександр Рудинський хороші актори заперечувати ніхто не буде, я сподіваюся. Але їм дісталися значно гірше виписані герої. Про такий текст зазвичай говорять, що його неможливо зіграти нормально.
Герой Рудинського - такий собі "чувачок з Рейтерської". Молодий, стереотиповий, на самокаті, переповнений правозахисними прогресивними ліберальними ідеями. І у своїй риториці він часто зривається на пропагандистські лозунги, завчені фрази, які трохи дикувато звучать у такій природній розмові чотирьох чоловіків. Таке враження, що він на мітингу з прапором або виступає десь на черговому форумі: "Чувак, все нормально, без тиску. Це - нова маскулінність. Ти можеш все. Слухай, якщо ти мужик, помада тебе жінкою не зробить. Ну, дивіться сюди. Все 20 сторіччя жінки шукали нову жіночність. Не кухня і діти, а робота, право голосу, ті самі штані. Вони можуть вдягати чоловіче. Тепер чоловіки шукають нову мужність".
Усе це, безумовно, має сенс, і далі розвиваються цікаві роздуми про нову концепцію мужності, але звучить це занадто декларативно. Можливо, можна припустити, що це певна іронія щодо тих людей, які лише нещодавно відкрили для себе різні терміни та визначення. Проте в такому випадку лінія персонажа та реакції інших героїв повинні були б бути зовсім іншими. Наприклад, вони могли б постійно його висміювати, пародіювати чи якимось чином реагувати на ці штучні ідеї, які позбавляють персонажа природності та створюють враження, що нам нав'язують "п'ятихвилинні лекції з просвітництва та політичної інформації".
У героя на ім'я Логай існує інша проблема — з самого початку він постає перед нами як надмірно перебільшений персонаж-ідіот. Це зроблено так, що навіть найменш усвідомлені глядачі не можуть цього не помітити. Вдобавок, дуже швидкий темп, з яким Артур виголошує свої репліки (саме так — виголошує), часом перетворює його образ на щось вкрай штучне — виникає враження, що ми перебуваємо на репетиції, де потрібно просто проскочити через текст, відповісти на репліки партнерів і втікати. Персонаж, очевидно, задумувався як закомплексований хизун, який намагається вразити всіх своїми розповідями про мільйони жінок, які нібито віддаються йому з першої ж миті знайомства, адже не можуть встояти перед його чарівністю. Однак глядачі здатні сприйняти цей меседж і в дещо більш витонченій, спокійній манері.
Складалося враження, що цього героя просто "витягли" з якогось "Американського пирога", "Дуже страшного кіна" чи "Білявки в законі", де така карикатурність була стилістично виправданою. Тут же вона у багатьох епізодах позбавляє персонажа глибини і справжньості, роблячи його неймовірно передбачуваним, бо ми одразу розуміємо, що він бреше і як буде розкриватися у наступних серіях. Між тим, саме цей герой мені видався найбільш трагічним з усіх, найбільш травмованим, але здатним знайти сили побороти своїх демонів.
Повторюся, усе це було закладено вже на рівні сценарію, ну а завдання акторам грати так чи сяк дає режисер. Що ж до барменки, то там взагалі стався якийсь КВН. Анастасія Король - також хороша акторка, яку, здається, просто помістили в умови "дати максимальну емоцію", трошечки "95 кварталу" та нарочито пафосних, напускних рухів, характерних, мабуть, для якоїсь вже хореографічної постановки або театрального мюзиклу.
На завершення, варто звернути увагу на візуальну складову. Хотілося б, щоб українські серіали, які вирізняються якістю, мали більш кінематографічний стиль — з вишуканою зйомкою, оригінальними ракурсами, глибиною та атмосферою. Перші сцени, зняті на вулиці, виглядали скоріше як стандартний телевізійний сюжет новин, незважаючи на доволі цікавий монтаж. Втім, у кафе, де відбувалися події всіх епізодів, ситуація поліпшилася, а картинка стала менш плоскою, вочевидь, завдяки використанню освітлення. Проте, як зазначив один з користувачів у Тредсі, здавалося, що ми не переглядаємо серіал, а слухаємо подкаст чи дивимося непогано зняте шоу на YouTube. Тим більше, в українському кіно є чимало талановитих операторів — чому б не запросити їх для роботи?
Ось приклад – серіал "Хованки". Вибачте, що згадую про непросте минуле нашого серіального виробництва, адже в ньому звучить російська мова, а головні ролі виконують російські актори. Але варто зазначити, що візуально цей проект виглядає набагато більш кінематографічно і захопливо, ніж більшість інших.
Незважаючи на певні недоліки, ці аспекти не стали критичними для серіалу — його переваги значно переважають, адже це справжній крок вперед у якості. Однією з несподіваних радощів є заставка, що відкриває кожну серію, а також титри. Помітно, що над цим ретельно попрацювали, і я не лише не пропускала їх, а навпаки, навіть поверталася назад, щоб насолодитися ними ще раз.
Я щиро сподіваюся, що Sweet TV продовжить проводити подібні експерименти, адже команда має на меті залучати обдарованих людей з оригінальними концепціями. Важливо також аналізувати реакцію глядачів і виправляти помилки, щоб усі майбутні проєкти ставали ще більш якісними. Безумовно, варто включати в процес і кінематографістів – ця тенденція повинна дійти і до нас.
Також сподіваюся, що вони розглядають варіант податися на ось цей загадковий фестиваль-пітчинг від Мінкульту, який анонсують на червень. Що це буде - бог його знає, саме збираюся вам написати про це окремий текст, бо, схоже, ідея (автором якої є безпосередньо Володимир Зеленський) пішла трохи не туди. Але на серіали точно даватимуть гроші і дуже хочеться, аби вони пішли не на чергову "Судьбу і долю", а на ось такі роботи, які дивишся із задоволенням, а не щоб кринжанути.
#Історія #Соціальна мережа #Україна #Росія #Володимир Зеленський #Телевізійні серіали #Директор #Серіал #Сміливість #STB (телеканал) #Інформація #Сценарист #Кав'ярня #Угорщина #Сексуальна активність людини #Мотивація #Персонаж (мистецтво) #Кінофільм #Діалог #Продуктивність #Патріотизм #Каста #Міністерство культури України #Чеснота #Маскулінність #Сова.
