Чи потрібно шукати зраду в стрічці "Раша, гудбай" від "Кварталу-95"?

На що чи кого нарікати: на сучасні сумні реалії чи на тих, хто ці реалії відображає.

Студія "Квартал-95" презентувала нову комедію під назвою "Раша, гудбай". Я мав можливість переглянути її трейлер, і сюжет виглядає досить цікаво. Головна героїня — жінка з Горлівки, в місті якої панує окупація. Вона була ватницею, а на місцевому телебаченні пропагувала ідеї про нацизм в Україні. Втікаючи з сином від обстрілів, вона вирушає до Москви, але дивним чином опиняється в Ужгороді, напевно, помисливши не в тому напрямку. У цьому місті живе її сестра, яка має кардинально інший погляд на життя. Поступово нове оточення починає впливати на героїню, і вона перетворюється на свідому українку, навіть відчуваючи глибоке каяття за свої минулі погляди.

Зараз інтернетом шириться уривок, де вона каже сину приблизно таке: "Не кажи, що ми з Горлівки, кажи, що ми з Мелітополя. Ні, з Маріуполя, ми жили на "Азовсталі". А якщо хтось запитає, то ти кажи, що Путін -- х...ло". Тобто вона пропонує сину мімікрувати під середовище, щоб не видавати свої ватні погляди та не викликати гнів українців.

Люди демонструють цей фрагмент і з обуренням вигукують: "Зрада!". Дехто з них навіть планує подати до суду.

У 2015 році, коли були введені перепустки для переходу з окупованих територій на сході України, людям доводилося чекати кілька днів у Бахмуті (тоді відомому як Артемівськ), щоб отримати їх. Жінки з Горлівки проводили ці дні в спеціально організованому гуртожитку, де була велика зала з десятками ліжок. Коли я завітав туди і поспілкувався з ними, їхні висловлювання про Україну вражали: здавалося, що героїня цього фільму просто відпочиває. Це не дивно, адже протягом багатьох років на сході країни діяла пропаганда, яка систематично формувала у місцевих мешканців негативне ставлення до Києва.

Так от питання:а що мала говорити героїня фільму з відповідним світоглядом, який формувався під впливом російської пропаганди? Вона мала декламувати "Садок вишневий коло хати" й пускати сентиментальні сльози?

Хочу підкреслити: я не просто не є прихильником творчості "95-го кварталу" – вона викликає в мене відразу. Пам'ятаю, як під час чотиригодинної поїздки в автобусі з Кременчука до Києва я зазнав мук, дивлячись серіал "Свати". Це так розлютила мене, що я негайно вирішив написати рецензію на цей "шедевр".

Можливо, нова комедія є чимось схожим. Однак тепер її пафос замінився на патріотичний. Але варто оцінювати її не лише за однією вирваною з контексту цитатою.

Не було такого ніколи -- й от знову. 2016 року вже траплялася подібна історія. Тоді зняли серіал "Не зарікайся". Як на мене, він був розрахований на дуже невибагливого глядача. Там чимало поворотів сюжету було висмоктано з пальця. Але річ в іншому.

Одна з персонажів висловила думку про те, що в Україні триває громадянський конфлікт. Інші ж натякали на "київську хунту" та подібні терміни. Це викликало обурення серед прогресивної спільноти, яка почала звинувачувати авторів у сприянні російській пропаганді. Проте насправді герої, які висловлювали такі погляди, мали певний світогляд, що і зумовлювало їхні висловлювання.

Національна рада навіть винесла попередження телеканалу "Україна", що транслював цей серіал. Проте згодом суд скасував це рішення.

Отже, критики у таких ситуаціях стверджують, що негативно налаштовані персонажі в кіно висловлюються про Україну не в найкращому світлі. Відповідно до цієї логіки, у фільмі про Путіна, наприклад, не слід дозволяти йому висловлюватися з образами на адресу нашої країни. Більше того, потрібно примусити його вигукувати "Слава Україні!". Чи не так?

Коротше, в нашому житті чимало реальних зрад. Може, не варто їх шукати там, де їх нема?

Хочу підкреслити: я цілком розумію переживання маріупольців. Їхня трагедія є однією з найважчих у нашому житті. Я усвідомлюю, що до їхнього зруйнованого міста ставляться з байдужістю, і це може викликати у них глибокий біль. Проте варто врахувати, що люди з іншого боку конфлікту бачать цю історію зовсім по-іншому, ніж самі жителі. Тут можна лише жалітися на сучасні, сумні реалії, але не на авторів фільму, які намагаються відобразити ці складні обставини.