Чому молодь обирає блогерів замість журналістів? Олександра Аксененко в подкасті "Медіуми" розкриває цю тему.

"Вартові правди" — це ініціатива "Детектора медіа", яка має на меті підвищення медіаграмотності серед учнів українських шкіл. У рамках цього проєкту кваліфіковані журналісти з прифронтових територій України пройшли спеціалізоване навчання, щоб здобути педагогічні навички і навчати підлітків основам медіаграмотності.

Як підлітки сприймають інформацію у соцмережах? Чому для них важливіше емоційне сприйняття контенту, а не його достовірність і як журналісти знаходять "ключик" до сердець підлітків. Про все це ведучі подкасту "Медіуми" Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Олександрою Аксененко, учасницею проєкту "Вартові правди" та редакторкою видання "Трибуна.Суми".

Підписатися на подкаст "Медіуми" можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 "Підлітки відвикають від форматів зустрічей наживо, тож коли вони трапляються -- це неймовірні емоції";

04:30 "Молодь активно користується соціальними мережами і виявляє більшу довіру до блогерів, адже там вони відчувають емоційну близькість."

08:25 "Питання медіаграмотності вже давно знайоме підліткам.";

10:47 "Ключ до сердець моїх учнів — це приклади з їхнього оточення."

12:48 "Багато з того, що я демонструвала, для них сприймалося як світ 'старшого покоління'";

15:56 "Сподіваюся, що вони вибиратимуть надійні медіа-джерела."

17:26 "Це справді чудова ініціатива. Я щиро вдячна, що ви запросили нас взяти участь у таких заходах, адже вони дуже корисні."

"Підлітки відвикають від форматів зустрічей наживо, тож коли вони трапляються -- це неймовірні емоції"

Вадим Міський: В кінці минулого року громадська організація "Детектор медіа" реалізувала амбітний проєкт під назвою "Вартові правди". Ми зібрали в Києві журналістів з авторитетних медіа, а також представників з прифронтових регіонів України, щоб навчити їх, як ефективно викладати медіаграмотність для школярів. Наша мета полягала в тому, щоб підвищити рівень знань практиків у сфері комунікації з підлітками, щоб заняття стали більш захоплюючими. Ми прагнули залучити журналістів до шкільної освіти, адже саме вони можуть найкраще навчити молоде покоління розпізнавати різноманітні види інформації, що оточують нас, і в кінцевому підсумку знаходити правду в цьому інформаційному хаосі.

Олександра Аксененко є редакторкою видання "Трибуна.Суми", яке включено до Мапи рекомендованих медіа, створеної "Детектором медіа" та "Інститутом масової інформації". Ми підтверджуємо їхню якість своєю репутацією. Саме такі професіонали, як вона, стали учасниками тренінгового курсу, що тепер продовжує свою діяльність у школах у форматі навчання. Олександро, з усіх двох десятків учасників, ви провели найбільшу кількість тренінгів у місцевих навчальних закладах — шість. Які ваші загальні враження від цього досвіду? Що найбільше вразило вас у співпраці зі школами та спілкуванні з учнями?

Олександра Аксененко: Мені це дуже сподобалося. Я завжди насолоджуюся роботою з підлітками, адже вони для мене особливі. Вони надзвичайно освічені, розумні та активні. Їм добре відомі всі соціальні мережі та різноманітні формати контенту. Тому наша співпраця виявилася цікавою: не потрібно починати з нуля, адже у них вже є певна база знань. Це трохи спрощує процес. Проте у них є власні погляди та думки, вони вже мають досвід і активно діляться ним. Тому я була дуже рада працювати саме зі старшими підлітками — спілкування з ними було надзвичайно захопливим. Я провела шість заходів, з яких чотири — в онлайн-форматі. В умовах Сумської області це було зрозуміло, адже більшість зустрічей проходила саме так. Два заходи відбулися офлайн, і вони залишилися у пам'яті особливо яскраво. Ми вже трохи звикли до віртуальних форматів, тому живі зустрічі дарують просто неймовірні емоції. Було видно, як діти скучили один за одним, і мені це теж дуже імпонувало. Один з онлайн-заходів, який особливо запам'ятався, проходив у укритті. Діти зібралися біля одного комп'ютера, а я була в Сумах зі своїм. Незважаючи на те, що вони були в іншому місті, захід все ж відбувся. Чомусь саме цей момент, коли вони всі були разом у укритті, залишився в моїй пам'яті особливо яскраво. Це було дуже емоційно.

Вадим Міський: Так, безумовно, це драматичні часи в нашій історії, і вони лише підкреслюють необхідність добору якісних джерел інформації для кожного з нас, зокрема, для дітей, які опинилися фактично в зоні бойових дій.

"Підлітки активно користуються соціальними мережами та надають перевагу блогерам, оскільки відчувають з ними емоційний зв'язок."

Вадим Міський: Як досвідчена журналістка, що ви думаєте про наявність якісних інформаційних джерел в Україні, які могли б бути корисними для підлітків? Ми ще обговоримо методи викладання, але вважаю, що для того, щоб зацікавити молодь якісними джерелами, вони повинні бути легко доступними.

Олександра Аксененко: Складне питання. Спілкуючись із підлітками, я помітила, що вони мало користуються звичними для нас, можливо, для старшого покоління, традиційними медіа. Підлітки більше йдуть у соцмережі, більше довіряють блогерам -- там, де вони відчувають певну емоційну наближеність. Загалом вони орієнтуються на емоції та відходять від традиційних медіа, таких як телебачення, газети чи навіть класичні новинні сайти. Відповідно, це певний виклик, адже ми всі розуміємо, що далеко не всі канали в соцмережах є якісними чи хоча б перевіреними.

Я нещодавно замислилася: чи є в нас узагалі медіа, орієнтовані на підлітків? Не розважальні, а саме новинні, спрямовані на підліткову аудиторію. І, чесно кажучи, я не знайшла відповіді на це питання. Я не знаю таких медіа. Зараз підлітки у соцмережах, і, з того, що я побачила, не всі вони взагалі шукають новинний контент, не всі прагнуть читати саме новини. Їм більше цікаве щось легке, розважальне, просте.

Наталка Соколенко: Нещодавно я поділилася зі своїми колегами спогадами зі школи. Я закінчила навчання в незалежній Україні, але деякий час навчалася і в радянських школах. Під час перебудови ми мали уроки політінформації для підлітків. Нам було близько 10–12 років, і вчителька запитувала: "Яка головна подія сталася минулого тижня? Поділіться, будь ласка". Один з учнів, сповнений ентузіазму, вигукував: "Динамо" Київ перемогло "Спартак" Москва 3:0!". Вчителька, не зважаючи на його емоції, відповідала обурливо: "Ні, це ж пленум ЦК КПРС відбувся". Це справді демонструє, що для молоді, наприклад, спортивні події можуть мати більшу значущість. Проте, на жаль, ми живемо в часи війни, тому важливо, щоб підлітки мали доступ до медіа, які висвітлюють політичні та військові новини. Вони потребують специфічної лексики та особливого підходу до подачі інформації. І, звичайно, сподіваюся, що наші вороги не прийдуть до цієї думки і не почнуть створювати подібний контент українською мовою.

Вадим Міський: Наталко, я хочу зазначити, що найближче до того, що ти описала як контент для підлітків, це, напевно, те, що спробувало реалізувати Суспільне. У них є проєкт для TikTok під назвою "До речі", де інформація подається у зручній формі. Однак я цілком з тобою згоден, що це зовсім інший підхід. Для створення подібних інформаційних продуктів необхідні зовсім інші методи. Для традиційних медіа це може стати настільки складним завданням, що знадобляться додаткові ресурси. Чи варто кожному новинному медіа займатися цим? Проте від Суспільного ми саме цього й очікуємо. Незалежно від того, як це виглядає, підлітки сьогодні зіштовхуються з величезними загрозами у медійному середовищі.

"Питання медіаграмотності вже давно знайоме підліткам."

Наталка Соколенко: Ці загрози вимагають нашої готовності діяти. Однак, якщо ми звертаємося до теми медіаграмотності, то нещодавнє дослідження "Детектора медіа" виявило цікаву тенденцію: учні сучасних шкіл можуть жодного разу не почути навіть терміна "медіаграмотність", не кажучи вже про фразу "інструменти медіаграмотності". Це дослідження має назву "Вивчення практик медіаспоживання та оцінка рівня медіаграмотності підлітків віком від 12 до 18 років". Ваша аудиторія складається з тих самих підлітків, з якими вам вдалося поспілкуватися. Чи був їм знайомий цей термін раніше, чи довелося вам все пояснювати з нуля?

Олександра Аксененко: Я вважаю, що в більшості випадків вони вже мали певне уявлення про медіаграмотність. На уроках у них були елементи цієї теми, а деякі навчальні заклади навіть запрошували спеціалістів та експертів у цій галузі. Отже, ця тема не була для них абсолютно незнайомою. Багато з того, що я їм представила, вже було їм відомо. Деякі поняття могли бути їм знайомі, хоча вони не завжди могли точно визначити терміни, але загальний зміст їм був зрозумілий. Таким чином, інформація, яку я надала, не була для них цілковито новою.

Вадим Міський: Як показують різноманітні дослідження, медіаграмотність у різних школах викладається дуже нерівномірно. Є частина шкіл, охоплених іноземними проєктами, які працюють безпосередньо над навчанням учителів. Ми з вами розуміємо, що для якісного викладання медіаграмотності потрібно самому вміти відрізняти якісну інформацію від маніпулятивної, корисне від некорисного. І тільки тоді можна навчати цього дітей. Бо якщо сам не практикуєш медіаграмотність, то підлітки або тобі не повірять, або навчання просто не досягне своєї мети.

"Головним інструментом для моїх учнів є конкретні, місцеві приклади."

Вадим Міський: Які незвичайні методи та підходи у навчанні медіаграмотності ви вважаєте найбільш дієвими для дітей на основі вашого досвіду? У нашому нещодавньому епізоді подкасту ми обговорювали це з Анастасією Шуплат, однією з тренерок, яка надавала підтримку журналістам, у тому числі й вам, у розробці ефективних стратегій викладання медіаграмотності та знаходженні підходів до підлітків. Який же підхід виявився вдалим?

Олександра Аксененко: Я пішла доволі класичним шляхом -- це була презентація та дискусія, діалог. Вони могли перебивати, ставити запитання. Якихось особливих методик, на жаль, не вигадувала, бо не було розуміння, як ми впораємося в онлайн-форматі, чи не перериватиметься заняття через безпекові питання. Ключик до моїх учнів -- це локальні, місцеві приклади. Тобто не просто теорія, а постійні демонстрації: "Дивіться, ось це фейк. Чому це фейк? Ви колись чули щось подібне в Сумській області?". Я використовувала реальні приклади з медіа, фейки російської пропаганди щодо Сумщини. Коли вони бачили знайомі обличчя, місця чи події, то дуже активно реагували, десь сміялися, десь дискутували, і загалом були максимально включеними в навчання через локальний контекст.

Ще один аспект, який їх зацікавлює, - це зображення, створені за допомогою штучного інтелекту. У нас існує особлива історія стосовно цього питання. Будь-який контент, генерований ШІ, викликав величезні суперечки: від сміху до жвавих дебатів. Іншими словами, їх реакція на цю тему була дуже емоційною.

Вадим Міський: Дійсно корисні поради! На основі нашої бесіди можна скласти рекомендації для тих, хто прагне навчати підлітків або вже займається цими темами, зокрема критичним мисленням.

Олександра Аксененко на тренінгу "Охоронці правди" в столиці України, Києві.

"Чимало з того, що я демонструвала, для них стало відображенням світу 'дорослих'."

Вадим Міський: Яким чином вони реагують на це? Які проблеми з розвитком критичного мислення найбільше хвилюють підлітків? Що викликає у них яскраву емоційну реакцію?

Олександра Аксененко: Мені здається, що підлітки не дуже довіряють медіа. Загалом вони піддають сумніву багато з того, що чують, бачать і читають, навіть якщо це опубліковано в більш-менш офіційних джерелах. Тобто вони швидше повірять блогеру, який їм подобається, ніж офіційному повідомленню в якомусь авторитетному медіа.

Наталка Соколенко: Що вам найбільше запам'яталося з цієї роботи? Ви спостерігали, наприклад, прогрес? Чи бувало так, що підлітки самі дивувалися: "Вау, як ми цього не знали!" -- і починали краще розуміти світ навколо?

Вадим Міський: Чи, можливо, вони навпаки закриваються у своїй "оболонці" і не мають наміру впроваджувати нові підходи?

Наталка Соколенко: Можливо, вони не бажають виявити, що щось залишалося поза їхньою увагою?

Олександра Аксененко: Мені здається, що багато з того, що я їм демонструвала, сприймалося як щось з світу "дорослих". Наприклад, коли я показувала їм зображення, створені штучним інтелектом, вони зазвичай реагували: "Це не про нас, це ж історії моєї мами чи бабусі, які діляться такими речами у фейсбуці". А коли я представляла офіційні новини, їхня реакція була така: "Ми взагалі цьому не віримо. Що це таке?".

Я демонструвала їм приклади маніпуляцій у медіа — досить прості, такі як повідомлення з емоційним забарвленням. Наприклад, справді щось сталося у Сумах, і про це було написано, але інформацію подали надто емоційно і неякісно. І їхня реакція була: "Цього не могло статися в Сумах, ми просто не віримо". Але я впевнена, що це абсолютний факт! Проте для них це не має значення. Вони б просто не звернули уваги на цю новину, не заглядали б на той сайт і не шукали інформацію про подію в Сумах. Їм навіть не важливо, як саме це написано. Вони просто кажуть: "Це не про нас, ми на таке навіть не реагуємо".

В цілому, вони справді чудові. Я помітила, що їм бракує спілкування. Під час двох офлайн-заходів діти проявляли бажання взаємодіяти — як між собою, так і з учителями та мною. Вони активно обговорювали різні питання, і я помітила, що це їх захоплює. Однак деякі теми, які я порушувала, не зовсім відповідали їхньому досвіду. Наприклад, питання маніпуляцій в медіа не є актуальними для них, адже підлітки не споживають такий контент.

Наталка Соколенко: Чи не могли б ви розповісти про те, на що піддаються дорослі? Наприклад: "Ці троє братів-близнюків мають ще трьох сестер-близнючок, і всі вони зараз на фронті".

Вадим Міський: "І кожен узяв шлюб". "А у всіх по вісім пальців".

Наталка Соколенко: "Сьогодні у них свято, але жоден не згадав про привітання". Чи демонстрували ви дітям такі приклади? Чи викликали вони у них сміх? Чи висловлювали думки на кшталт: "Це ж очевидно фальшиво" і подібне?

Зображення, створені штучним інтелектом. Підбірка фейсбук-дописів

Олександра Аксененко: Вони висловлювалися приблизно так: "Це не про нас, це історія моєї матері. Ми не поширюємо таке". Сміху не було. Після численних демонстрацій їм неправдивих зображень, вони починають автоматично сприймати будь-який візуальний матеріал як підробку. Наприклад, коли бачать фотографію, одразу реагують: "Це теж неправда". А ти пояснюєш: "Ні, це вже справжня фотографія".

Сподіваюся, що вони почнуть користуватися надійними інформаційними джерелами.

Наталка Соколенко: Чи задаються вони питанням про те, скільки ще інструментів необхідно вивчити? Наприклад, чи існують програми для визначення, чи створено зображення за допомогою штучного інтелекту? А можливо, вони вже володіють усіма цими навичками?

Олександра Аксененко зазначила, що деякі інструменти для перевірки фактів їм відомі. Наприклад, більшість знає, як здійснювати пошук зображень через Google. Вони усвідомлюють існування сайтів, що дозволяють перевіряти правдивість інформації. Проте, я сумніваюся, що вони активно їх використовують — скоріше, вони просто чули про їхнє існування. Їх більше цікавив локальний контекст, зокрема події, що відбуваються в Сумській області. Вони активно обговорювали фейки, пов’язані з Сумщиною, і ділилися враженнями: "Ми це бачили, а це — ні", "Ого, не знали, що це фейк, думали, що це правда, і вже встигли з цим змиритися".

Наталка Соколенко: Знаєте, для мене це, принаймні, дуже позитивний сигнал. Якщо підлітки виявляють таку ініціативу, це означає, що у нас є можливість покращити українське суспільство та підвищити його стійкість до дезінформації. Яка ваша думка з цього приводу?

Олександра Аксененко: Так. Я відкрито зазначала, що можу надати спростування деяких фейків з інших джерел, які мають спеціальні рубрики, присвячені викриттю дезінформації. Я пояснювала їм: "Ви можете відвідати цей сайт, і там знайдете багато цікавих матеріалів, що спростовують фейки і роз'яснюють, чому це неправда". Я вірю і сподіваюся, що вони скористаються цими ресурсами та звертатимуться до якісних медіа, щоб ознайомитися зі спростуваннями і дізнатися більше про дезінформацію.

Ця ініціатива дійсно вражає. Я щиро вдячна за те, що ви включили нас у ці заходи, адже вони мають величезну цінність.

Вадим Міський: Чи виправдалися ваші очікування в цілому? Як вам сподобалось викладати медіаграмотність для підлітків, а також ділитися своїм досвідом у цій сфері? Чи плануєте ви продовжувати проводити подібні лекції?

Олександра Аксененко: Я у захваті! Особливо мене вражає, що ця цільова аудиторія є надзвичайно цікавою для мене. Я отримала позитивний зворотний зв'язок, і це викликало у мене приємні емоції. Все, на що я сподівалася, справдилося, навіть перевершило мої очікування. Я хвилювалася, чи зможемо організувати все через ситуацію з безпекою, чи будуть школи зацікавлені у нашій ініціативі. Але виявилося, що заклади освіти не відмовлялися, а навпаки, охоче погоджувалися. Вчителі приходили, слухали, коментували, ділилися своїми знаннями, і активно долучалися до обговорення. Тому я дуже щаслива, що нам це вдалося!

Хотілося б продовжити цю справу. Сумська область є прикордонною, і мені хотілося б надати дітям більше можливостей для отримання нових знань, спілкування між собою, обговорення та взаємодії. Це дійсно чудова ініціатива. Я щиро вдячна вам за організацію цього заходу та за те, що залучили нас до подібних активностей, адже це надзвичайно корисно.

Вадим Міський: Щиро вдячні, Олександре. Ваші слова справді надихають, а ваш приклад є прикладом для нас. Після цієї розмови ми залишилися з безліччю думок про те, як нам удосконалюватися, які зміни впроваджувати та як відповідати на виклики, що чекають на нас на кожному кроці. Ми, в даному випадку, говоримо про наше суспільство.

Нагадаємо, у попередніх випусках подкасту "Медіуми" ми обговорювали з Анастасією Шуплат, як гейміфікація та соціальні мережі можуть стати важливими інструментами в боротьбі з дезінформацією. Тетяна Матичак поділилася своїми думками про еволюцію підходів до викладання медіаграмотності в школах. Олена Чуранова розповіла про ефективні методи та інструменти для виявлення фейків, створених штучним інтелектом. Олена Тараненко обговорила, як можна захистити себе від медіатравми, а Андрій Пилипенко висвітлив основні теми, навколо яких маніпулювала російська пропаганда. Оксана Полулях розглянула, яким чином штучний інтелект формує нову реальність, а Катерина Городнича пояснила, чому клікбейт став прибутковим бізнесом у світовому медіапейзаже. Павло Бєлоусов підкреслив, що медіаграмотність неможлива без цифрової грамотності, тоді як Оксана Волошенюк розповіла про те, як українські школярі розвивають критичне мислення. Денис Зеленов проаналізував роботу соцмереж "24 каналу" в контексті впровадження штучного інтелекту, а Марина Кафтан наголосила на важливості критичного мислення як основної зброї проти інформаційних атак. Лідія Смола розкрила, як алгоритми соцмереж спонукають до емоційних рішень та роблять нас вразливими до маніпуляцій. Ольга Кравченко розповіла про конференцію "Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні", а Дмитро Литвин обговорив "Укрінформ", "УП", телемарафон та "офреки" для журналістів. Крістіна Гаврилюк з Мінцифри розглянула, чи можуть DMA і DSA змінити правила гри на європейському цифровому ринку, а Олександр Педан поділився інформацією про нові проєкти Pedan buro, включаючи співпрацю з Суспільним. Катерина Котвіцька з Megogo Audio проаналізувала сучасну ситуацію та тренди в дистрибуції аудіоконтенту онлайн, а Гала Котова з Viber розповіла, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber адаптуватися та зростати після початку широкомасштабного вторгнення.