Чому всі в захваті від фільму Павла Острікова "Ти - космос"?

Як вічно недовольний Андрюха з Хмельницького знайшов кохання у космосі

Час неймовірних заголовків, шановні. Бо а який можна ще придумати заголовок, якщо відгуки про цей фільм увійшли в топ обговорень у стрічках соцмереж вашої Антоніни й не тільки її. Поряд з 28 пунктами непонятного "плану" чорт зна чого і продовженням Міндічгейту. Видертися на вершину уваги соцмереж поряд із гучними політичними перипетіями - це вже неабияке досягення для будь-якої культурної події.

Соцмережі рясніють зойками про те, яке ж хороше кіно, який це прорив, як неможливо купити квитки і як усім треба на нього йти. А це вже серйозна заявка на так зване "сарафанне радіо", про яке ми ще з вами поговоримо. Термін, до речі, такий собі, але іншого поки не придумали.

Авторка змогла виявити лише кілька негативних коментарів. Більшість людей висловили невдоволення через вживання грубих слів і суржика. Щодо "чоловічої оптики" – тут я навіть не знаю, як це пояснити, тому пропоную вам ознайомитися з цими відгуками самостійно.

Скажімо так, як на мене, ця думка досить суперечлива, бо особисто я героїню та ставлення до неї героя побачила зовсім по-іншому. Але саме її наводять, коли люди просять показати щось негативне про "Ти - космос". А просять тому, що просто не можуть повірити таким одностайним дифірамбам, бо у соцмережах майже усі відгуки десь приблизно такі.

Отже, давайте розглянемо, що ж саме відбувається і чому це так вразило аудиторію.

УКРАЇНСЬКЕ КІНО - ЦЕ ГОРДІСТЬ!

Серед найрозповсюдженіших відгуків можна почути радісну думку, що "українське кіно не втратило своєї гідності". Незважаючи на певні побоювання. А шанованим кіноманам та творцям фільмів варто зауважити, що, хоч вітчизняна кінематографія за останнє десятиліття пережила вражаючий і стійкий розвиток, все ще існує чимало людей, які ставляться до неї з певним скептицизмом, а в найгірших випадках взагалі заперечують її існування.

Так, у нас вже є багато фільмів у форматі "я його хвалю не тому, що треба підтримувати українське, а тому, що воно мені сподобалося". Але цього усе ще мало, аби позбавити нас психологічної травми, колись завданої "Штольнею" та ще кількома шедеврами. У цьому контексті справді дуже майстерно зроблений "Ти - космос" справив не просто позитивний, а цілий WOW-ефект.

Андрюха - космічний далекобійник-інтроверт з Хмельницького, який відвозить ядерні відходи подалі від Землі. Це для нього чудова робота, бо він не хоче нікого бачити і чути. Його, напевне, теж, бо Андрюха - тип вельми неприємний. Набурмосений, непривітний, різкий, без почуття гумору, щось там собі бубонить під носа. З антропоморфним і дуже френдлі бортовим комп'ютером Максимом поводиться як остання свинюка - хамить йому, обзивається, виганяє в іншу кімнату, чи що там на космічних кораблях.

Проте, наскільки новими барвами він починає виблискувати, коли, після катастрофи на Землі, опиняється самотнім у безкрайньому космосі. А особливо після зустрічі з француженкою Катрін, яка також змогла вижити і надсилає йому повідомлення з далекої планети. У вчинках Андрюхи ми починаємо виявляти цілу гаму емоцій і відчувати їх на собі. Таким чином, ми переживаємо за героя, відчуваємо до нього співчуття. На жаль, подібні моменти не так часто зустрічаються в українському кінематографі. На мою думку, існує дві основні причини цьому.

Перш за все, автори намагаються створити образ ідеального персонажа, який часом нагадує радянську пропаганду в її найгірших проявах, що викликає нудьгу. Це особливо стосується патріотичного кіно, яке часто є спекулятивним, кон'юнктурним і значно спрощує як особистості, так і життя в цілому. Такий герой постійно виглядає пафосно та виявляє безмежну любов до України, але при цьому абсолютно позбавлений почуття гумору. Його слова звучать мертво, а симпатизувати йому практично неможливо. Тому "ідеальний герой" виявляється "нецікавим персонажем".

Друга. Актори часто стикаються з труднощами, адже іноді їм бракує емоційності або їхня гра виглядає занадто штучно. Іноді проблема полягає у сценарії, написаному такою книжною мовою, що актори не знають, як його донести до глядача. Крім того, глядачі часто висловлюють невдоволення стилем виконання: зазвичай це проявляється у фразах на кшталт "я не вірю цій людині" або "актори поводяться занадто механічно". Важливо зазначити, що у більшості випадків відповідальність за це лежить не на акторах, а на режисері, який не здатний належним чином взаємодіяти з ними.

Тут ми спостерігаємо абсолютно іншу картину. Володимир Кравчук - безсумнівно обдарований актор, а Павло Остріков - майстер своєї справи, коли йдеться про взаємодію з акторами. У цій дуеті їм просто не під силу провалитися, адже Андрюха - це жива істота, яку відчуваєш, а не просто персонаж, який вимовляє свої репліки на екрані. І те саме стосується Дарії Плахтій, яка з’являється на мить і не вимовляє жодного слова (не буду спойлерити), але глядачі вже витягують носові хусточки.

КОМЕДІЯ БЕЗ ТРІВІАЛЬНОГО ГУМОРУ

Ну, це взагалі майже сенсація. В якийсь момомент наші продюсери почали штампувати дешеві комедії із жартами а-ля "сіськадовськ" або "ой, летіла пташечка, бігала корова, буде для вас, друзі, радісна промова". Пропонується також сміятися з того, що люди між собою чубляться, називаючи одне одного усілякими поганими словами. Але це, напевне інша травма - нанесена Валюхою та Ванюхою. Із радістю вам нагадаю дещо, з чим, напевне, вже варто піти до психотерапевта.

-- Шо ты делаешь?

-- В голову тебе смотрю, Валюха. Там мозги остались или нет?

Мы находимся в столице теплого и радушного края Грузия. Прошу прощения, у нашей ведущей после перелета немного закладывает уши.

Я тебе сейчас такое устрою, что ты сам не сможешь поверить! Плешивый орёл!

Звісно, це абсолютно нормально. Маю на увазі, не "Свати", а простий гумор. Проте й альтернативу слід мати. Її створити складніше, тому результатом є те, що ми маємо. Якщо чесно, майже нічого. Лише Антоніо Лукіч та Аркадій Непиталюк рятують ситуацію. Тож, коли люди, які соромляться дивитися на пташечку-корову, нарешті знаходять втіху і можуть дійсно посміятися з якісних жартів у кіно, це може стати справжнім катарсисом.

До речі, у цей розділ давайте впихнемо й те, що "Ти - космос" - кіно для широкої аудиторії, яке цю аудиторію поважає. Бо у нас якось досі мало балансу: або висока культура (чи така, яка нею прагне бути), або народна у найгіршому сенсі цього слова. Між цими крайнощами - ціла палітра, здатна задовільнити дуже різні смаки та очікування. Стрічка Острікова балансує настільки вдало, що полюбилася дуууже різним людям однаково - як доволі подготовленим кінолюбам-естетам, так і тим, кому цілком були норм різні кринж-комедії. Зазвичай такі фільми витримують випробування часом і їх передивляються через багато років.

Люди в захваті від музичного супроводу. Остріков влучно вловив сучасні тенденції масового захоплення ретро, яке зараз активно переосмислюється та аналізується з різних перспектив. Саме тому композиція Миколи Гнатюка "Поділля, поділля" на фоні космічних просторів виглядає надзвичайно актуально.

А також "Незрівнянний світ краси" Назарія Яремчука та ВІА "Смерічка", "А ми удвох" у виконанні Черкаського філармонійного оркестру, "Кохання моє" Діани Петриненко, "Намалюй мені ніч" Любові Чайковської.

Також, варто відзначити неймовірно цікавий варіант "Ой, у вишневому саду". І, звичайно, "Also sprach Zarathustra" Ріхарда Штрауса, який майстерно використовується в омажі до "Космічної Одісеї". Цей омаж приваблює тим, що його справді чекаєш. Адже можна легко помітити, що "Ти - Космос" в багатьох аспектах перегукується з культовою стрічкою Стенлі Кубрика, і глядачі з нетерпінням очікують на якусь помітну відсилку.

Отже, обіцяла не розкривати деталі сюжету. Продовжуємо далі.

ЕМОЦІЙНІСТЬ І ЩИРІСТЬ. ПРИЦІЛЮЄМОСЯ, АЛЕ БЕЗ НЕДОЛІКІВ.

Взагалі, це дуже яскрава риса фільмів Павла Острікова - кінотусовка його знає за кількома короткометражками і у всіх було ось це: якась неймовірна ніжність разом із стьобом. Багато хто із нас любить поплакати під фільм, навіть ваша жорстокосерда Антоніна. Але ревіти під якусь сентиментальну дурню - то якесь кринжело, навіть людям соромно сказать.

А тут - зовсім не відчувається сорому. Більше того, я завжди наголошую (поспішайте оцінити омаж на Віталія Портникова), що сльози часто не є свідченням високої якості фільму. Тому всі ці висловлювання "я плакала під час перегляду" насправді не є компліментом, адже викликати такі емоції доволі просто. Досить лише глянути на контент у соціальних мережах. Проте (так, без спойлерів) у "Ти - космосі" сльози глядачів насправді є глибшим вираженням почуттів, ніж просто фізична реакція. Фінальні сцени фільму справді вражають і можуть навіть змінити ваше сприйняття. Адже творці звертаються до нашої кращої версії так, що вона неодмінно відгукнеться.

Ось вам один з моїх улюблених фільмів Павла, яким я роками усіх задовбую.

Наші кіношники щось не дуже люблять цю тему. Зазвичай кохання йде якоюсь другорядною лінією, яка прописана та зіграна так, що хай бог милує. Це якась дивовижа, бо люди ж люблять дивитися фільми про любов. А вона у нас хіба у ромкомах. Ну і ще - у серіалах, там якраз відіграються за усіх. Але оскільки якість наших телесеріалів лишається на рівні плінтуса, то ніжні почуття валяються десь там само. Хоча, телеменеджери кажуть, що під час повномасштабного вторгнення мелодрами почали дивитися значно гірше. Щось, напевне, почали розуміть.

Отже, "Ти - космос" нарешті надав глядачам можливість зануритися в цю тему на більш глибокому рівні. Це стосується не тільки взаємин між Андрюхою і Катрін, але й почуттів Максима до Андрюхи. Адже програма була створена для того, щоб піклуватися про свого космонавта, і ця турбота дуже нагадує людську, з усіма її недоліками та перевагами. На мою думку, саме ці емоції є найтрагічнішими в фільмі.

Напевне, у кожного із вас є ще купа своїх причин полюбити цю стрічку. Як, можливо, і навпаки. Чула відгук, що тим, хто зараз гостро переживає самотність, дивитися буде важко. Хоча, усе це дуже індивідуально.

Ну і ще, два важливі моменти. Якщо ви вже у захваті від "Ти - космосу", то дякувати належить не лише режисеру та акторам, але і продюсерам - Анні та Володимиру Яценкам. Володя, до речі, хоч і багатодітний батько, але пішов у військо. Хороші продюсери - це надзвичайно важливо, адже це ті люди, які здатні знаходити таланти і вміти їм допомогти розкритися.

Ну і ще обов'язково лишіться на титри. Якщо, звісно, їх не вирублять у кінотеатрі (за що потрібно у працівників кидати попкорном). Це направду не лише цікаво, але і виявляє повагу до усієї команди. Тим паче, що, на жаль, декого неї вже з нами немає.

На початку я згадувала про феномен "сарафанного радіо". Це термін, який описує розголос навколо фільму, що діє як безкоштовна та надзвичайно ефективна форма реклами. Хоча просування фільмів є важливим, глядачі найчастіше довіряють думкам інших глядачів. Фільм "Ти - космос" тільки-но вийшов у прокат, проте вже викликав значний ажіотаж. Це стало можливим, зокрема, завдяки постійній появі стрічки в новинах, адже вона отримала кілька нагород на міжнародних фестивалях. Додатково, восени фільм був продемонстрований в Україні на Одеському кінофестивалі та Київському тижні критики.

Неперевершені відгуки від перших глядачів привернули увагу багатьох, і ось що з цього вийшло: у перші вихідні кінострічку переглянули 47 тисяч осіб.

Цілком ймовірно, що впродовж цього тижня кількість глядачів ще зросте, адже цікавість до фільму зростає, і багато хто прагне побачити те, про що так багато обговорюють. Зі збільшенням популярності кінотеатри можуть почати додавати нові сеанси. Це важливо знати тим, хто висловлює занепокоєння через обмежену кількість показів у своєму місті.

А особисто мені хочеться бачити "Ти - космос" у топі найкасовіших українських стрічок ще й тому, аби частина наших продюсерів збагнула, що глядачі підуть не лише на дурноверхе кіно, але й на розумне. І їм потрібно це пропонувати трохи частіше.