"Цього більше не трапиться": ведучий програми "Ранок у Великому місті" Григорій Герман розповідає про свій досвід під час війни.

Григорію, які у вас відчуття на п'ятому році масштабного конфлікту?

В принципі, як і всі українці, ми переживаємо все разом. Радіємо, що нарешті позбулися цієї важкої зими, адже вона була надзвичайно складною з багатьох причин. Як тільки з'явилося сонечко, настрій відразу покращився. Проте слід усвідомлювати, що зима завершилася, але війна триває. Тому ми продовжуємо займатися своїми справами та підтримувати наші Збройні сили.

-- Як ви пережили відключення світла, проблеми з водопостачанням та теплом?

-- У нас були довгі відключення світла. Півтора місяця не було тепла, холодні батареї. Згодом зважаючи на те, що наш житловий комплекс за розміром приблизно відповідає місту за українською класифікацією (тут живе близько двадцяти тисяч людей), і те, що у нас не було ніякого тепла, нас, згідно з постановою Кабінету міністрів, зарахували до критичної інфраструктури, й після цього стало трохи легше. Коли було світло, вмикали теплі підлоги та кондиціонер на обігрів.

Яким чином ви це приготували?

У нашому домі є електрична плита, тому, коли зникало електропостачання, ми залишалися без будь-якого джерела тепла. Тому ми придбали компактну газову плиту, на якій і готували їжу.

Чи не мали ви на думці в той момент, що вашій дружині було б краще покинути місто разом із двома синами?

-- В нашій родині це питання час від часу порушується, але традиційно воно відразу й закривається. Тому що ні Іриша, ні діти не вважають за можливе поїхати. Ще на початку повномасштабного вторгнення ми прийняли рішення: якщо разом, то все будемо переживати разом.

Яким чином сини переживають військові конфлікти?

Старшому сину вже одинадцять, а молодшому – вісім. Я переконаний, що емоційний стан дітей значною мірою залежить від їхніх батьків. Якщо дорослі зберігають спокій, є виваженими і обирають безпеку як основну цінність у своїй поведінці, це, безумовно, впливає на дітей. Судячи з того, як ведуть себе наші хлопці, ми, здається, дотримуємося цього підходу. Тому наразі нам вдається справлятися з усіма труднощами.

Чи ви йдете до сховища?

Ми дотримуємося правил "двох стін" і маємо досить безпечний куточок у квартирі, де можемо пережити тривоги. Якщо ситуація виникає вночі, то переносимо сплячих дітей туди або лягаємо туди ще з вечора. Як й інші українці, ми уважно слідкуємо за тим, що відбувається, і приймаємо відповідні рішення. Звісно, на всякий випадок у нас є вогнегасник вдома. Хоча в ідеалі їх варто мати два.

Ознайомтеся також з матеріалом: "Мрію стати тією чудовою жінкою, яка підписує документи у РАГСі": акторка та модель Наталія Музичко розповідає про випробування, з якими стикнулася під час масштабної війни.

Що підтримує нас і не дозволяє втратити віру навіть на п'ятий рік війни?

-- Про два-три тижні, які затягнулись на роки, думали ті, хто на початку вторгнення вірив одній відомій людині. Я завжди ставився критично до таких термінів і висловлювався про це. У перший же ранок вторгнення, 24 лютого 2022 року, я сказав собі: це нова реальність, в якій нам треба жити. Те, як було раніше, не повернеться, і той період життя закінчився. Це реальність, в якій нам треба бути активними, реалізовуватися. Коли закінчиться цей період, прийде новий, але й він не буде поверненням до 23 лютого 2022 року. Цього не станеться вже ніколи. Але війна, звичайно, колись закінчиться...

Коли це станеться?

Можна відвідати церкву і задати це запитання Богу. Вважаю, що лише Він зможе дати відповідь на нього в наш час. Так само, як і протягом останніх чотирьох років, щоб зберегти ясність думок у нових умовах, потрібно шукати те, що приносить підтримку. Для мене, після такої важкої зими, навіть промінчики сонця, блакитне небо і весняне повітря стають джерелами натхнення. У кожного є свої "скарби". Дехто слухає музику, проводить час з дітьми, саджає квіти, читає книги чи готує. Важливо знаходити ресурси у простих речах, адже для кожного вони унікальні.

-- До речі, про їжу. Відомо, що кулінарія -- одне з ваших захоплень.

Так, це дійсно так. Проте з кінця січня для мене настали важкі часи. Мій батько пішов з життя, і ця втрата досі завдає мені болю...

На початку березня я знову відчув потяг до того, що вважаю своїм першим захопленням — кулінарії.

-- Збираєтесь порадувати близьких випічкою на Великдень?

-- Обов'язково. Цього року молодший син дуже хоче приготувати щось солодке з тіста. Тому, гадаю, разом ми зробимо тісто для паски. Він цікавиться кулінарією більше, ніж старший. Зі старшим, який захоплюється історією, більше розмовляємо про книжки, літературу, цікаві факти.

Чи спостерігають діти за проєктами разом із батьком?

Зазвичай ні. Коли транслюють "Ранок у Великому місті", вони або досипають ще півгодини, або поспішають готуватися до школи. І це відбувається в дуже швидкому темпі. Тому ми не вмикаємо телевізор, щоб встигнути все зробити.

Ви вже третій рік є частиною команди "Ранку у Великому місті".

Я приєднався до проєкту в момент його відновлення після повномасштабного вторгнення. Ця історія справді цікава, адже, як співають "Брати Гадюкіни": "я повернувся додому". Канал ICTV завжди був мені близький, адже я розпочав свою кар'єру тут ще в 2000 році, коли став "голосом" каналу. Потім були різноманітні проєкти, тож коли мені запропонували стати одним з ведучих ранкового шоу, я відчув, що повертаюся в рідні стіни.

Багато людей згадують вас як ведучого відомої програми "Таксі".

-- Так, у 2013 році ми зробили сезон для каналу ICTV. Дознімали його, коли розпочалася Революція гідності. Ми тоді їздили містами України і два дні перебували у Львові. Якраз тоді, коли на Майдані почали збиратися люди.

Чи розмірковували ви на самому початку вторгнення, коли все майже зупинилося, про те, що ваша професія знову відновиться?

Я не мав жодних сумнівів у цьому. Так само, як був впевнений, що ми зможемо відстояти свої позиції. Адже супротивник не врахував багатьох факторів, зокрема -- потужність єдності українського народу.

Катерина Вишнева, відома зірка серіалів "Служба 112" та "Жіночий лікар", поділилася з "ФАКТАМИ" своїми переживаннями та випробуваннями, які вона пережила під час великої війни.