Десять видатних камео в комедії, що не викликає сміху

Уся провина за засмічення екрана та загалом кіно- та культурного простору лежить на тих, хто дає під це гроші.

На жаль, мої неодноразові прогнози стосовно розвитку кіновиробництва в Україні в найближчі роки справджуються. Основний акцент робиться на малобюджетних фільмах, які здебільшого представлені у жанрі комедії. Під час повномасштабного вторгнення вже було знято близько десяти таких стрічок. Деякі з них анонсовані на кінець цього року та першу половину наступного, а інші вже з’явилися на екранах.

Є один виняток, коли мова йде про мінімально можливі бюджети. Не кілька винятків, а саме один: навряд чи комедія "Раша гудбай" від "Кварталу", а також рукотворна робота режисера "Слуги народу" Олексія Адольфовича Кирющенка, мала суттєві бюджетні обмеження. Хоча в плані прямого державного фінансування це кіно також не отримало уваги. Проте, з огляду на фінансові скандали, пов’язані з діяльністю особистого друга президента, тут є простір для розвитку конспірологічних теорій.

Творчість "Студії Квартал 95" нерозривно пов'язана з автором концепції, сценаристом і продюсером новенької комедії, що з'явилася в кінотеатрах 16 жовтня. Мова йде про "Десять блогерят", свіжий проект Олександра Щура. За його сценарієм була створена найуспішніша українська комедія "Я, ти, він, вона", яка стала улюбленою стрічкою колишньої голови Держкіно Марини Кудерчук. Крім того, Щур є креативним продюсером і шоуранером проектів "95 Кварталу", а також сценаристом і продюсером художнього фільму "Буча". Однак, варто відзначити, що останній проект не належить до основного жанру, який цікавить Щура як комедіографа, тому зосередимося на його новій роботі. Щоб зрозуміти, які комедійні формати можуть сподобатися, умовно кажучи, широкій українській аудиторії, чому наразі немає гідної конкуренції та чому жодна з цих стрічок не зможе повторити тріумф найкасовішої.

Розпочнемо з позитивної новини: вона вже отримала своє визнання, але не в жанрі комедії. Можливо, це звучить дивно, але у рейтингу українських фільмів з найбільшими касовими зборами відбулися зміни у лідерах. "Тепер у топі немає жодного ігрового фільму. На першій позиції зберігає лідерство анімаційна стрічка "Мавка. Лісова пісня", яка зібрала 156 мільйонів гривень. А на другій сходинці розташувався документальний фільм "Антарктида", що набрав понад 71 мільйон гривень. Цей фільм виштовхнув комедію 2018 року "Я, ти, він, вона" на третє місце", -- зазначив кінематографіст Сергій Зленко на своїй сторінці в Facebook.

Якщо брати ширше, то може скластися враження, що драматичний сегмент українського кіно закриває по всіх позиціях документалістика. І, за замовчуванням, вітчизняний виробник вирішив віддати документалістам усе, крім комедій. Бо все інше в вигляді ігрового кіно -- не на часі. Принаймні, на глибоке продюсерське переконання.

Біда в тому, що комедія -- це жанрова пастка. Вона ніколи не визнає провалу. Гірше за несмішну комедію може бути тільки нестрашний горор. Але нестрашний горор, як на мене, значно чесніший за несмішну комедію. Адже всякого, кому певна комедія не смішна, творці запросто можуть звинуватити й зазвичай звинувачують у відсутності почуття гумору. Ну, це як нудне кіно нарікають інтелектуальним, а ті, кому нудно, до величі творця просто не доросли. Або ще, або не доростуть ніколи.

"Десять блогерят", як я розумію, є результатом холодного й цинічного продюсерського розрахунку. На подібне зараз робляться ставки й при запуску інших малобюджетних комедій. Обмеженість локацій компенсується залученням не лише відомих і медійних акторів, а й загалом медійних персонажів. Пізнаваність, за розрахунком, повинна збільшити чергу до квиткових кас саме на таке кіно.

Автори проекту "Десяти блогерят" вирішили втілити унікальний підхід. Всі персонажі фільму виконують роль самих себе, використовуючи свої справжні імена. Цей прийом відомий як камео — це коли в стрічці з'являється знаменитість, запрошена продюсером або режисером. Наприклад, Дональд Трамп з'являється в комедії "Один удома — 2", хоча його поява була вимогою, адже зйомки проходили в його торговому центрі. Серед українських камео можна згадати Олега Винника у "Скаженому весіллі" та Олександра Усика у "Правилах бою", продюсером якого є Андрій Єрмак. Важливо зазначити, що камео зазвичай триває дуже короткий час, іноді актор виконує роль статиста. Попри це, камео може мати значну символіку і стати важливим концептуальним елементом задуму автора. Залучення десяти відомих особистостей з України також виконує цю концептуальну функцію, відкриваючи перед глядачем два рівні змісту.

Перший етап — це залучення різних аудиторій. Серед них актори Ольга Сумська, Тарас Цимбалюк, В'ячеслав Довженко, Олексій Вертинський та Арам Арзуманян, а також порноакторка Джозефіна Джексон, яка залишила Україну до прем'єри через страх переслідування за свою професію. До цього списку також входять співачка Альона Альона, блогерки Кенді Суперстар та Olya Shelby, а також учасник бойових дій і шоу "Холостяк" Олександр Терена. Теоретично, всі ці групи, або хоча б частина їх представників, мають потенціал, щоб забезпечити фільму успішний фінансовий результат.

Другий рівень — усі персонажі демонструють справді захоплюючу, навіть вдячну реакцію, якщо задум реалізовано вдало. Кожного з них — особливо Цимбалюка та Альону Альону — регулярно піддають критиці, яку в народі охрестили "шакалячим експресом". Це термін, що описує колективну негативну реакцію користувачів українських соцмереж, часто анонімних, на дії, висловлювання чи стиль життя певної публічної особи. Активісти онлайн-спільнот час від часу об'єднуються, щоб провести черговий "суд Лінча". При цьому лінчування відбувається не фізично, а морально, прагнучи довести жертву до стану депресії або істерики. І в цьому є певна задоволеність від власної впливовості. Мовляв, остерігайтеся нас, дотримуйтеся правил — і ви зможете жити спокійно.

Отже, концепція "Десяти блогерят" зосереджена на темі гейту як загрози. Цей аспект розкривається через фінальний монолог одного з учасників, який привів усіх на територію безлюдної кіностудії та розпочав свою полювання. Творці не приховують своїх впливів, а навпаки, відкрито заявляють про них, включаючи комедійне переосмислення знаменитого детективного твору Агати Крісті (портрет письменниці з’являється на екрані) та численні посилання на "Гру в кальмара" і "Гру престолів". Також варто зазначити невимушені омажі до "Семи" Девіда Фінчера (так само, як і там, в титрах цього фільму анонімна рука створює вирізки та вклеює їх у альбом) і "Сяйва" Стенлі Кубрика (відомий момент з сокирою, коли героїня ховається за дверима).

Проте весь інструментарій не працює. І не тому, що його забагато. Може працювати й часто виконує свою роль справжнє невеличке камео. Коли ж задіяні в фільмі персонажі намагаються за сценарієм грати кожен гіршу версію себе, це виглядає гірше, ніж аби вони показували себе кращими, ніж є. Може працювати пародія, як ось класичний "Голий пістолет". Чи "Фантомас" із Жаном Маре та Луї де Фюнесом, котрий в СРСР через незнайомство з оригінальною "фантомасіадою" сприйняли за чисту монету, хоча ті три стрічки 1960-х справді були пародіями на фільми про Фантомаса. Але дуже погано працює пародія на пародію. Зразком якої і є "Десять блогерят".

Боже, уберіг мене від критики акторів чи інших учасників проекту. Ольга Сумська, хоч і в рамках сценарію, відверто говорить про те, що іноді доводиться зніматися в проектах, які не зовсім відповідають її стандартам, щоб заробити. Ніхто з нас, ні вона, ні я, ні інші, не несуть відповідальності за брак якісних пропозицій. Вся провина за перенасичення екрану та загалом культурного простору полягає на тих, хто фінансує такі проекти. І, судячи з того, що ми бачимо, гроші на це виділяються мізерні. У Києві є квартири, вартість яких дорівнює бюджету трьох таких фільмів. Але, як не дивно, єдиними моментами, які вражають не комедією, а саме сатирою, є сцени з участю Сумської та Джексон (дебютна роль Юлії Сенюк). Ці дві акторки, представниці різних поколінь і з різним досвідом, за 80 хвилин екрана проходять шлях від взаємного незрозуміння до спроби налагодити контакт. Наприкінці, перед її виходом з сюжету, Сумська навіть проявляє інтерес до бізнесу колеги. Звісно, це прописано в сценарії, але виконано дуже природно.

Проте все інше залишає бажати кращого, починаючи з назви. У глядачів Кенді Суперстар, Olya Shelby, Альони Альони (Альона Савраненко) та Джозефіни Джексон навряд чи виникне чітке уявлення про однойменний роман Агати Крісті. Справа в тому, що цей твір давно втратив свою первісну назву через вимоги політкоректності. Можливо, самі інфлюенсерки і не знайомі з радянським фільмом, хоч він і був вироблений Одеською кіностудією під такою ж назвою. І навряд чи вони в курсі, що, змінивши назву двічі за останні пів століття, роман тепер відомий як "І нікого не стало". Це ж стосується і досить нового британського мінісеріалу, створеного на основі цього твору.

Тема небезпечного впливу соціальних мереж і гейту на психіку залишається надзвичайно актуальною. Проте найефективніше вона розкривається в драматичних жанрах, зокрема в детективах або соціальних драмах. Спроба порушити цю проблему через комедію, ще й не надто вдало виконану, лише знецінює її суть. Люди, які стали жертвами "шакалячих експресів", потребують професійної допомоги психологів або навіть психіатрів, і, здається, така допомога вже надається. Водночас, подібні комедійні проекти підривають репутацію як акторів, так і всієї команди, що працює над ними. Хоча варто зазначити, що самі актори не винні в цьому, адже вони скоріше є жертвами обставин.