Привид блукає Україною -- привид виборів президента (і Верховної Ради). Про можливість проведення вже у наступному, 2026 році, таких виборів говорять і сам президент, і керівництво Верховної Ради, народні депутати і фінансисти, теле- і радіоведучі, різноманітні експерти.
Звісно, обличчя їхнє видає стурбованість: всі усвідомлюють, яку величезну складність матимуть вибори в країні, що пережила чотири роки виснажливої війни.
Соціологи почали активно проводити опитування; голова Національної поліції під час селекторної наради закликає готуватися до можливих виборів. Більше того, автор цього матеріалу отримав дзвінки від рекламників з двох регіонів України, які, скориставшись знайомством, поцікавилися: "Ну що, коли ж це станеться?!"
"Цензор.НЕТ" намагався з'ясувати, чи можуть відбутися вибори в умовах а) активних бойових дій; б) мирного часу (під час тривалого перемир’я). Які кроки необхідно вжити, щоб світ визнав результати виборів? І ще одне питання: чи є можливість для держави створити обставини для відкритої та якісної виборчої кампанії, а також безпечного процесу голосування?
Забігаючи наперед: ті, хто організовуватиме та здійснюватиме ці вибори, мають право на державні відзнаки різних ступенів — в залежності від їхнього внеску в кінцевий результат. Звичайно, за умови, що цей результат виявиться вдалим.
Суто в хронологічному порядку нову хвилю виборчого ажіотажу в нашому напрямку розпочав Президент США Дональд Трамп. 9 грудня він, традиційно змінивши місцями причину та наслідок, звернувся до Зеленського у своєму характерному стилі:
На мою думку, Україні необхідно організувати вибори. Вони, здається, використовують війну як виправдання для їх відкладення, але я вважаю, що українці заслуговують на можливість зробити свій вибір.
Кожна нова заява американського президента викликає широкий резонанс, проте не слід забувати, що тему нелегітимного статусу Зеленського та неможливості співпраці з ним активно підіймає Володимир Путін вже близько двох років. Якщо послухати його, він просто жадає виборів в Україні. У березні цього року Путін навіть висунув незвичну ідею про тимчасове управління в Україні під егідою ООН для організації виборів.
Коли у ООН ЄС спокійно заявили, що Україна сама буде вирішувати, коли їй проводити вибори -- і кремлівський диктатор-експериментатор гнути свою лінію не став. Але про те, що влада в Україні нелегітимна, ще й вибори не хоче проводити, говорить часто і зі смаком.
Таким чином, вони з Трампом продовжують розгойдувати цю ситуацію: Дональд діє за принципом "в мистецтві руйнування всі методи годяться". Путін же цікавиться цими виборами в Україні з певних причин... Чому ж, власне, його так приваблюють українські вибори?
"Путін вже протягом трьох років активно піднімає цю тему," - зазначив народний депутат від "Голосу" Андрій Осадчук could be rephrased as "Осадчук Андрій." If you're looking for a different approach, you could also say "Андрій, що носить прізвище Осадчук." Let me know if you need further variations!. "Для чого це робить? Чи дійсно його турбує українська демократія? Ні, він усвідомлює, що в демократичній країні (а Україна такою залишається) вибори є не лише політичним змаганням, а зазвичай дуже відвертою та жорсткою дискусією. Адже на таких виборах завжди розглядаються події, що відбулися протягом останніх років. Ті, хто раніше отримав мандат довіри, зазвичай прагнуть продовжити свою діяльність. А їхні опоненти з опозиції не лише критикують, а й наводять аргументи, що вказують на численні помилки, які були допущені, і що у них немає ані політичного, ані морального права розраховувати на переобрання."
Андрій Осадчук could be rephrased as "Осадчук Андрій." If you're looking for a different approach, you could also say "Андрій, що носить прізвище Осадчук." Let me know if you need further variations!
Володимир Путін активно використовує цю ситуацію з єдиною метою — спровокувати в Україні відверту і жорстку дискусію. Він усвідомлює, що в нас вже неодноразово відбувалися подібні суперечки, і наші вибори справді мали демократичний характер. Діалоги часто проходили в емоційній атмосфері. Однак у контексті війни це може призвести лише до одного: подальшого розколу в Україні та зниження мотивації людей, які на фронті та в тилу зусиллями намагаються зберегти нашу державу.
Таким чином, вся провокація з боку Путіна полягає не в питаннях виборів, а у прагненні досягти цілей своєї військової авантюри ненасильницькими методами, - підкреслює Осадчук.
Володимир Зеленський та його команда змушені реагувати на психологічний та інформаційний тиск, який здійснюється як агресором, так і (на перший погляд) союзником, враховуючи три основні аспекти.
Перш ніж приймати рішення, як країна, що веде війну, ми не можемо дозволити собі погодитися на вибори в умовах тиску та за несприятливих обставин, оскільки це може призвести до сумних наслідків.
По-друге, Дональду Трампу, за узгодженою з європейськими союзниками тактикою, в жодному разі не слід "дєрзіть". Натомість, можна кивати, демонструвати конструктивну згоду, не забуваючи про зустрічні умови, які американського президента, можливо, внутрішньо і бісять, але для стороннього спостерігача (яким є весь світ) видаються максимально логічними. Як-от гарантії безпеки на час передвиборчої кампанії та голосування, фінансова та організаційна допомога для проведення виборів.
По-третє, навіть за описаної тактики маневрування і затягування часу президенту та його команді не слід забувати, що на посаді він, нехай вимушено, пересидів вже півтора року; що запит на вибори у суспільстві та у закордонних партнерів -- величезний, і спокуса відтягнути вібори суто задля своїх внутрішньополітичних цілей (за решти сприятливих факторів) буде величезною помилкою і злочином перед власним народом.
Як результат, Зеленський маневрує. Він заявляє, що не тримається за крісло і вже доручив народним депутатам напрацювати варіанти проведення виборів. Акцентує увагу на тому, що вибори мають бути 100% легітимними, а отже потребують всесторонньої підготовки, яка вимагає часу. Офіційно звернувся до іноземних партнерів з проханням надати допомогу для здійснення такої підготовки. Струсив пил з робочої групи з напрацювання законопроєктів про вибори під керівництвом першого віцеспікера Олександра Корнієнка.
Олександр Корнієнко
(До речі. За даними "Цензора", після спілкування у змішаній групі (спікер Стефанчук, перший віцеспікер Корнієнко, представник ЦВК, etc.) Президент принаймні зрозумів, що проведення виборів, навіть за умов миру, -- серйозна не лише політична, а й технічна проблема, і під час перемовин з США він, навіть за усього тиску, має враховувати, що про 60 діб підготовки до можливих виборів не може бути і мови. Розмова має йти про 6-8 місяців після скасування воєнного стану).
Президент усвідомлює ситуацію, але не припиняє робити суперечливі, якщо не сказати дивні, заяви. Натомість, щоб залишити коментування нюансів виборчої теми експертові Корнієнку, він час від часу заявляє, що звернувся до народних депутатів з проханням розробити законодавчі зміни для можливості проведення виборів під час воєнного стану (як я підкреслив. -- Є.К). Водночас, він повідомляє журналістам, що вже давно підтримує ідею, щоб українці могли голосувати через "Дію" або іншими електронними методами. Це особливо актуально для українців, які живуть за кордоном...
Якщо ці заяви та окремі формулювання робляться Зеленським для того, щоб імітувати перед Трампом шалену діяльність -- це ще можна зрозуміти.
Якщо президент дійсно вважає так, або ж просто не обізнаний у цій справі, чи чув попередження, але не звернув на них уваги, це викликає тривогу і може мати серйозні наслідки. Давайте розглянемо, чому це так.
На початку анонс: підготовлюючи цей матеріал, "Цензор.НЕТ" провів бесіди з декількома експертами в цій сфері. Двоє з них висловили бажання залишитися анонімними (ми назвемо їх Дмитром та Василем). Третім спікером став Андрій Магера, який багато років обіймав посаду заступника голови ЦВК України і є визнаним фахівцем у питаннях виборів.
Усі троє рішуче відкинули ідею проведення президентських та парламентських виборів під час воєнного стану, висловивши категоричне "ні". Ось які аргументи вони навели на підтримку своєї думки.
Дмитро: Чому вибори не можуть відбуватися під час поточного воєнного стану? Найголовнішою причиною є безпекова складова. Проте існує безліч інших факторів, які варто врахувати. Який демократичний процес можливий у режимі воєнного стану, якщо кандидати не мають змоги проводити масові заходи та здійснювати агітацію? Як можна організувати доставку бюлетенів в умовах комендантської години?
Розглянемо, умовно кажучи, Запорізьку область, зокрема ту її частину, яка знаходиться під нашим контролем. Які ж кандидати висунуть членів комісії, якщо, вибачте, там немає людей?
Постане безліч питань — організаційних і безпекових. Як формувати комісії і з яких людей? Багато осіб, які раніше працювали у виборчих комісіях, з різних причин не зможуть брати участь у виборах. Хтось на фронті, хтось відійшов у вічність, а багато хто виїхав за кордон. Життя продовжується, та й виборів в Україні не було тривалий час... Партії повинні знайти нових кандидатів, адже саме вони є основними учасниками виборчого процесу. Якщо партії не подадуть своїх представників, тоді відповідальність ляже на Центральну виборчу комісію та окружні комісії. До кого ж вони звернуться за допомогою, звідки знайдуть нових людей?
Василь: Проведення виборів в умовах війни та під дією воєнного стану є вкрай ризикованим і може межувати на межі безумства й злочинності. По-перше, немає жодних гарантій безпеки для кандидатів, їхніх команд, журналістів та членів виборчих комісій, а найголовніше — для виборців. Щодня я переглядаю новини з прикордонних і інших регіонів, де постійно фіксуються такі події: ворог атакує інфраструктурні об'єкти; ворожий дрон вражає рейсовий автобус; російська артилерія знищує сільську школу.
А тепер уявіть: куди будуть везти бюлетені з дільниць у ніч після голосування? На об'єкти інфрастрктури. Що робитимуть ворожі дрони? Атакуватимуть автівки, пов'язані з виборчим процесом. Де працюватимуть багато з виборчих дільниць? У тих самих щколах, по яким влучають російські КАБи.
Не вважаю за доцільне торкатися інших аспектів. Вибори повинні залишатися виборами, а не перетворюватися на полювання на голоси.
Андрій Магера зазначив, що в умовах воєнного стану проведення виборів є неможливим, оскільки воєнний стан запроваджується у відповідь на серйозні загрози для країни. Це стосується ситуацій, коли неможливо забезпечити дотримання основних принципів виборчого права, зокрема принципу вільних виборів. Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії та активних бойових дій, держава не здатна гарантувати дотримання цих принципів.
Принцип вільних виборів складається з двох основних складових. Перша з них полягає у можливості вільно формувати власну думку, без впливу погроз, обману, корупції чи інших незаконних дій. Друга складова стосується неможливості реалізації цієї політичної волі на виборчій дільниці, коли виборець заповнює бюлетень. Важливо зазначити, що в Конституції України, зокрема в статті 64, зазначені певні статті, що стосуються конституційних прав і свобод, які часто називають "захищеними". Однак серед них немає статті 38, що регулює право голосувати та право бути обраним. Натомість там є інші важливі права, такі як право на життя, свободу та особисту недоторканість, а також право на звернення. Таким чином, логіка Конституції є очевидною: або військовий стан, або вибори. Альтернативи цьому не існує.
Існує чимало аргументів проти впровадження електронного голосування на перших повоєнних виборах в Україні. Найголовніший з них: чи справді ми готові впроваджувати е-вибори, коли поруч з нами є країна, яка спеціалізується на електронних маніпуляціях під час виборів у США та Європі? Чи усвідомлюємо ми, які ресурси Кремль може використовувати для того, щоб зламати нашу виборчу систему і спотворити результати голосування?
Деякі із застережень -- і не застереження навіть, а жирний хрест на ідеї. Послухаємо нашого експерта Дмитра:
Електронне голосування в найближчому майбутньому виглядає малоймовірним. Усі, хто обговорює цю тему, на жаль, лише намагаються привернути увагу. Причина в тому, що існує певна історія, яка ускладнює формування списків для електронного голосування. Наприклад, у Молдові процес виглядає так: виборець приходить на дільницю зі своїм ID-карткою, а не з паперовими списками. Замість цього, він підходить до спеціального пристрою, який сканує його дані, знаходить його в виборчому реєстрі та надає можливість проголосувати.
У нас, щоб зробити такі умови, треба позбутися паперових паспортів. Тому поки ми всі не перейдемо на ID, поки на електронному обліку не буде всіх громадян, провести електронне голосування буде нереально. У нас же демографічний реєстр заповнюється природнім шляхом: хтось робить закордонний паспорт; комусь виповнюється 14 років, і йому дають ID; хтось загубив паперовий паспорт, і йому вже виготовляють ID".
Андрій Магера
Ось його перспектива щодо цієї проблеми: Андрій Магера.
Не сумнівайтеся, для Росії не складає труднощів впливати на інформаційні системи практично будь-якої країни світу. Лише кілька держав можуть похвалитися таким же рівнем хакерських можливостей. Не впевнений, чи вони дійсно вирішать втрутитись, проте ризики вкрай високі. Якщо Україна впровадить електронне голосування, а Росія втрутиться у цю систему, ми можемо побачити на екранах результати, що свідчитимуть про перемогу прокремлівських кандидатів та партій. Доказати фальсифікацію буде практично неможливо, адже на відміну від звичайних виборів, де існують паперові бюлетені та протоколи, тут ми не матимемо нічого подібного. І це, безумовно, становить серйозну загрозу.
Яка ж ситуація! Варто зазначити, що технічне забезпечення виборчої системи для електронного голосування вимагатиме значних додаткових коштів та перевірених кадрів з боку спецслужб. Усе це потрібно буде встановити, налаштувати та забезпечити безпеку в обмежені терміни. Чи готові ми до такого виклику?
Згідно з інформацією, наданою "Цензором", цього року Україна вже налагодила зв'язок з представниками європейських структур, які займаються формуванням та координацією моніторингу виборчих кампаній у Європі. Вони висловили готовність підтримати (в межах розумного) терміни підготовки до виборів після війни, які будуть прийнятними для української сторони. Ймовірно, мова йде про період від 6 до 8 місяців.
Отже, нам не варто перейматися надмірними вимогами про 2-4 місяці. І, хай там як, Трамп зі своєю командою можуть час від часу тиснути на нас, вимагаючи пришвидшити процес — ми маємо займатися своїми справами.
Василь: "Усі усвідомлюють, що ці вибори можуть стати вирішальними для майбутнього України як незалежної держави. Як кажуть росіяни: 'Швидкість хороша, коли ловиш бліх'? Але ми не займаємося ловлею бліх, а організовуємо вибори відповідно до всіх демократичних принципів. Всі елементи виборчої інфраструктури повинні бути надійно захищені, і це стосується також керівників виборчих комісій. Звісно, на той час ми сподіваємося на мир, але ніхто не може виключити можливість провокацій, чи не так? І ще один важливий аспект — це прозорість процесу, що передбачає присутність журналістів та міжнародних спостерігачів. Ми повинні довести, що здатні провести якісні вибори після війни, і будемо продовжувати робити це знову і знову."
Ключовим питанням є державний реєстр виборців. Державі потрібно терміново впровадити механізм, який дозволить громадянам інформувати про своє фактичне місце проживання. Наразі реєстри дійсно оновлюються, але прив'язка все ще базується на місці реєстрації.
Окрема болюча тема -- реєстр виборців, які виїхали за кордон. Їх держава має бачити за рахунок консульського обліку. Має бачити -- але не бачить.
Розповідає народний депутат Микита Потураєв може бути перетворено на "Нікіта Потураєв".: "З купи різних причин люди не хочуть ставати на консульський облік. Комусь "влом"; у когось діти досягли мобілізаційного віку, а чоловік переплив Тису...Але головна причина -- відсутність мотивації. І наче легко зробити, електронкою, - але ж ні! Не доходять руки. І стають люди на облік лише за якихось особливих, меркантильних, причин; скажімо, треба оформити спадщину. Або документально вирішити на Батьківщині інше питання".
Микита Потураєв може бути перетворено на "Нікіта Потураєв".
"Консульський облік не виконує своїх функцій," - підкреслює Дмитро, підтримуючи думку нардепа. "У людей відсутня мотивація для його використання. Раніше цей механізм використовувався виключно для комерційних цілей, таких як реєстрація автомобілів. Наразі він втратив свою актуальність і в контексті виборів. Нам необхідно запровадити активну реєстрацію українців за кордоном, щоб вони могли повідомляти про своє місце перебування. Це дозволить нам створити мережу виборчих дільниць. Вся ця робота є надзвичайно важливою, і незалежно від того, коли настане мир, ми повинні почати її виконувати вже зараз."
Вперше в історії незалежної України нам належить організувати вибори за кордоном в такому масштабі. З цієї причини, як повідомляє "Цензор.НЕТ", представники Центральної виборчої комісії активно подорожують країнами Європи, проводячи зустрічі та консультації з колегами з місцевих виборчих органів та дипломатичних установ у тих країнах, де проходять найбільші вибори в Європі поза межами своїх посольств, зокрема в Туреччині, Польщі, Румунії та Молдові.
Але давайте знову звернемо увагу на голосування за межами країни та труднощі, пов'язані з реєстрацією виборців. У Андрія Магери є власне бачення цієї ситуації:
Щодо ситуації за кордоном, варто зазначити, що немає єдиної чіткої цифри щодо кількості біженців. Навіть Організація Об'єднаних Націй надає різні оцінки. Наприклад, влітку Управління у справах біженців озвучило цифру 6 мільйонів 800 тисяч, тоді як восени інша організація ООН вже називала 5 мільйонів 900 тисяч. Крім того, на консульському обліку зареєстровано менше 600 тисяч повнолітніх громадян. Це свідчить про те, що більшість людей не бажає ставати на консульський облік. Виникає питання: як вони зможуть реалізувати своє право голосу? Адже ніхто не буде за ними бігати...
Має бути якась взаємна відповідальність. З одного боку, держава має спростити життя виборцям -- щоб вони по кілька разів не бігали до виборчої дільниці. Бо в Україні прибігти за 1-2 кілометри - це одна річ. А в Канаді чи Німеччині? Сотні тисяч кілометрів тільки для того, щоб покататись в один бік і написати заяву про зміну виборчої адреси? Трохи ненормально, тому я повністю схвалюю ініціативу ЦВК, якою вона запроваджує можливість електронної зміни виборчої адреси (реєстрації на консульському обліку). Я взагалі вважаю, що максимально треба залучати електронні ресурси -- тільки не для голосування".
Ви вже ознайомилися з труднощами, пов'язаними з формуванням зовнішнього реєстру виборців. Тепер настав час звернути увагу на глибокі соціально-психологічні травми, які принесла ця війна. У цьому розділі автор надасть можливість висловитися експертам, а читач сам вирішить, чи погодитися з їхніми думками.
Василь: "Наскільки мені відомо, серед наших основних політичних сил ніхто не виявляє особливого інтересу до виборців за кордоном. Чому так? Справа в тому, що їхня кількість не підлягає точному вимірюванню, тому легше просто ігнорувати їхні проблеми, ніж вирішувати їх. Це означає, що їм не надається можливість голосувати. Не зареєструвався в консульстві? Не маєш права голосу. Ідеальне законне пояснення!"
Тим більше, ставлення до них всередині країни дедалі гіршає. Мовляв, ми тут сидимо без світла по 17 годин на добу, як минулого тижня, а вони там...
З іншого боку, серед цих людей за кордоном в основному жінки з дітьми. Багато з них мають чоловіків, які з武武ою в руках тут, часто на передовій або неподалік, захищають Україну. З одного боку, він відчуває полегшення, що його дружина з дитиною перебувають у безпеці, скажімо, в Польщі, Німеччині чи Ірландії. Але якщо хтось скаже: "Нам не цікаво, хай не голосує", він відповість: "Чому ви позбавляєте її права голосу? Ви що, з глузду з'їхали?!".
На мою думку, ця ситуація має негативний вплив. Вона відобразиться на внутрішній політиці, але не всі усвідомлюють це.
Дмитро: "Стосовно президентських виборів питання менш актуальне; не думаю, що хтось з біженців з-за кордону подасть свою кандидатуру. Якщо ж ми говоримо про парламентські вибори, то це більш імовірно. Але маємо враховувати одне делікатне питання: наприкінці четвертого року війни багато хто з людей всередині України негативно ставиться до тих, хто виїхав. Ще перший-другий місяць більш-менш нейтральне ставлення трималося, але зараз, коли дивишся закордонні футбольні матчі, де на трибунах -- багато здорових мужиків, які уболівають за збірну України, це викликає гнів та обурення.
Я вам запевняю, що жоден з політиків не звернеться до питання залучення українців, які живуть за кордоном, до виборів. Це, без сумніву, буде їм невигідно. Звісно, за межами країни є патріотично налаштовані особи, в основному жінки, які виїхали з дітьми. Вони активно волонтерять та роблять багато для українських спільнот. Деякі з них прагнуть взяти участь у політичному процесі, але навряд чи хтось із політиків захоче зробити для них якісь винятки.
Андрій Магера висловив свою думку щодо біженців, які виїхали за межі країни: "Не засуджую тих, хто вирішив покинути Україну; це особисте рішення дорослої людини, яка обрала виїзд до Польщі, Німеччини чи інших країн. Це – її право. Проте важливо, щоб ця людина усвідомлювала, що мала альтернативу: залишитися в іншій частині вільної України або виїхати за кордон. Якщо б вона залишилася на території вільної України, то не втратила б можливості брати участь у виборах як кандидат. Я проти будь-яких змін у нашій Конституції, які могли б підриваємо основні принципи. Згідно з чинними нормами, необхідно проживати в Україні протягом останніх 5 років для участі у парламентських виборах і 10 років для президентських".
Виходячи з озвученого першим віцеспікером Олександром Корнієнком курсу на створення "окремого закону разової дії, який буде стосуватися особливостей проведення виборів повоєнного часу", є сенс подумати про те, як цей майбутній закон може прописувати виборчі права військових, військовополонених, а також українців, які зараз проживають на окупованих територіях.
Розглянемо військову ситуацію. Отже, враховуючи, що ми існуємо в умовно мирний період (адже поряд знаходиться Росія), триває процес демобілізації. Проте, в Збройних Силах України все ще залишаються численні українці та українки. Які будуть подальші кроки?
"Дмитро зазначає, що питання голосування військових є надзвичайно актуальним. Якщо буде досягнуто перемир’я, не всіх військових демобілізують. Надання права голосу для військових стане справжнім викликом. По-перше, як забезпечити їхню безпеку? Навіть у випадку, якщо військовий стан буде скасовано, немає гарантії, що обстріли не відновляться. Яким чином організувати виборчі дільниці для військових? Як формувати списки виборців серед військовослужбовців? Існує безліч питань безпеки, які ще потребують детального опрацювання."
Додамо до цих слів наступне. Можливо, що в умовах масової демобілізації під час мирного часу певна категорія осіб все ж буде призиватися, зокрема, молодші українці. Адже коли повномасштабний конфлікт закінчиться, ймовірність опору знизиться, якщо, наприклад, 21-22-річного молодика покличуть на службу.
Це до того, що в Збройних силах України військових буде достатньо як під час, так і після війни. А тепер передаю слово Андрію Магері:
В таких умовах, на жаль, ми не зможемо залучити всіх військових до стандартних виборчих дільниць, розташованих найближче до їхнього місця перебування. Це пов'язано з тим, що деякі підрозділи можуть знаходитись на замороженій умовній лінії фронту, де немає жодного населеного пункту поблизу. Існують також інші фактори, які можуть ускладнити ситуацію. У такому випадку виникне потреба в створенні спеціальних виборчих дільниць за ініціативою Міністерства оборони України. Центральна виборча комісія змушена буде виконати ці вказівки. Я не підтримую ідею відкриття спеціальних дільниць для військових у будь-якому місці. Чому? Тому що на таких дільницях знижується рівень публічності, обмежується доступ громадськості, а також виникає безліч різних нюансів.
"Ви хочете сказати," - уточнив "Цензор", - "що в таких виборчих округах існує більше шансів для використання адміністративного ресурсу?"
Так, цей аспект дійсно має значення... Однак необхідно також розглянути питання: як ми будемо оцінювати військовослужбовців, які більше шести місяців перебували у складі Збройних сил поза межами України? Наприклад, у Курській області?
- А що, тут можуть бути певні колізії?
Отже, відповідно до Виборчого кодексу, ці особи вважаються такими, що мешкають за межами країни. Ясно, що в законодавстві слід внести уточнення, що вони не є постійними резидентами за кордоном, а лише тимчасово знаходились там для виконання наказів військового командування.
Ще один делікатний момент стосується військовополонених -- зокрема, колишніх військовополонених та цивільних полонених -- колишніх в тому числі. Можна згадати приклад журналіста Дмитра Хилюка; людина 3 роки безпідставно перебувала у російському ув'язненні...Так от, треба прописати ці моменти -- що ці люди вважаються такими, що проживають в Україні, але просто певний час перебували в іншому місці. Який тут критерій важливо виставити: чи була у людини змога з власної ініціативи вирішувати, де їй перебувати в конкретний момент? Наприклад у полоненого такої змоги не було; він не розпоряджався собою.
Дмитро Хилюк can be expressed in a unique way as "Дмитро Х." or "Хилюк Дмитро." If you would like a more creative variant, you could say "Дмитро, носій прізвища Хилюк."
Схожу ситуацію можна спостерігати і з нашими військовими: вони зобов'язані виконувати вказівки командування; отримавши наказ, вони повинні його реалізувати. Тому в законодавстві про вибори обов'язково потрібно врахувати ці винятки.
Ще існує складна проблема з виборцями на територіях, що перебувають під окупацією...
- ...які нікуди звідти не виїхали і чисто формально юридично вважаються такими, що проживають на території України. Бо, умовно кажучи, були Каховка, Сватове, Василівка, Маріуполь -- це все Україна. І з точки зору нашої Конституції вважається, що там проживали. Але одна річ, якщо йдеться про звичайних громадян, з яких хтось взяв російський паспорт в силу обставин (не збирався це робити, але був змушений) чи навіть і не брав (якщо вдалось таке зробити). І зовсім інша -- колаборанти, які з доброї волі приймали російське громадянство. І якщо не буде зрозуміло, як усе закінчиться в цій війні, хтозна, чи вони потім не прийдуть і скажуть: ми завжди були за Україну, і паспорт український нам серце зігрівав. Ще й цинічно підуть на українські вибори.
Отже, щодо колаборантів необхідно провести окрему підготовку: українські військові, включаючи спецслужби, повинні підготувати чіткий список осіб, підозрюваних у колабораційній діяльності. Цей список має містити конкретні докази та факти про здобуття російського громадянства. Це дозволить Президенту не гаяти часу, а одразу видавати указ про втрату українського громадянства у зв'язку з отриманням російського. Таким чином, ця категорія осіб буде виключена з можливості брати участь у виборах в Україні — як серед кандидатів, так і серед виборців.
Президент Зеленський днями, відповідаючи на питання журналістів, зауважив , що "США робили запит на вибори і я сказав, що я буду готовий до таких виборів. Вибори в Раду і місцеві вибори ми не розглядали".
"Не розглядали" зовсім не означає, що у суспільстві нема гарячого запиту на оновлення парламенту. Для всіх є очевидним: ця Рада свій турборесурс давно витратила, і вже давно (і на наших очах) деградує. Контакту Президента з фракціями як не було, так і немає (і це під час війни! Дивно навіть думать про таке), величезна кількість нардепів у розшуку або під ковпаком у правоохоронних структур. Ба більше, вже голова президентської фракції Давид Арахамія прямо каже, що є дуже багато нардепів, які не можуть і не хочуть далі працювати в Раді.
Низька кваліфікація та депресивний стан серед депутатів свідчать про те, що Верховна Рада України потребує оновлення не меншою мірою, ніж президентська посада. Як кажуть у народі, "кобила померла — злізай з неї".
Запитання, яке ми озвучили на старті цього матеріалу, отримало свою відповідь в завершенні. І цю відповідь висловив Андрій Магера:
"Треба зробити дві речі. Перша залежить від влади: щоб у неї не було спокуси пограти м'язами і застосувати адміністративний ресурс -- зокрема, під приводом боротьби проти російських та китайських брудних грошей, криптогаманців і так далі. Я не кажу, що цього не треба робити -- однозначно треба боротися з будь-якими впливами Росії та Китаю. Але це не треба використовувати як привід для боротьби з опозицією, незалежними ЗМІ та громадськими активістами. Бо для світу це може бути лакмусовий папірець для визнання цих виборів.
А от друга умова стосується єдності громадянського суспільства. Щоби ми після повномасштабної війни не почали влаштовувати розборки між собою. Хто був в Україні, а хто не був. Хто в Україні був цивільний, а хто -- військовий. Хто був військовий на передку, а хто -- ближче до тилу.
Це не є необхідним, адже ми можемо зайти занадто далеко в цьому процесі. І в результаті досягти того, чого Путін не вдався реалізувати через війну.
До двох пунктів від пана Магери я б додав третій: за будь-яких обставин Україні треба триматися Європи.
Ось така, надто практична і обережна Європа. Європа, переповнена бюрократією. Європа, що не впевнена в собі. Проте час довів: найбільше спільного ми маємо саме з цими, не зовсім досконалими. І якщо ми говоримо "геть від Москви!", то куди ж тоді рухатися?
#Бойові дії #Українці #Збройні сили України #Дональд Трамп #Україна #Демократія #Володимир Путін #Росія #Північна та Південна Америка #Китай (регіон) #Держава (політичний устрій) #Європейський Союз #Європа #Молдова #Українська мова #Суспільство #Володимир Зеленський #Воєнний стан #Курська область #Цензор.нет #Друга Польська Республіка #Німеччина #Президент (державна посада) #Ірландія #Туреччина #Інфраструктура #Злочин #Румунія #Конституція України #Запорізька область #Маріуполь #Біженець #Моніторинг #Паспорт #Народний депутат України #Організація Об'єднаних Націй #Полон #Центральна виборча комісія (Україна) #Військова тактика #Василівка #Давид Арахамія #Олександр Корнієнко #Сватове #Магера Андрій Йосипович #Виборче законодавство #Електронне голосування #Каховка
