Після таких травм, рідко можна знайти того, хто виживе.
"Я вижив — це найважливіше! Якщо ти живий, у тебе є шанс боротися," — говорить 28-річний Назар Бокій, уродженець Вінниччини. Його оптимістичний підхід, разом із підтримкою дружини, допомогли молодому ветерану російсько-української війни витримати труднощі після втрати ока та подвійної ампутації рук. У перший день повномасштабного вторгнення Назар узяв до рук зброю і три роки відстоював Україну в найбільш гарячих точках на сході, поки не став жертвою ворожого дрону. Він поділився своєю історією з "Телеграфом".
До 24 лютого 2022 року життя Назара ніяк не було пов'язане з військовою справою. Отримавши освіту режисера кіно і телебачення, хлопець декілька років працював на національних каналах і ЗМІ. Та потім він пішов з професії, відкривши майстерню з виготовлення авторських ножів, які скуповували колекціонери по всьому світу.
Назар ділиться своїми думками: "Я був одним із тих, хто не вірив у можливість повномасштабної війни, хоча багато моїх друзів ще з 2014 року активно підтримували фронт. Я не вірив, що щось може розпочатися, але усвідомлював, що якщо це станеться, я без сумнівів піду на війну. Це моя земля, і я ніколи не дозволю її забрати."
І навіть коли напередодні вторгнення людей в містах України охопила продовольча паніка, хлопець з дружиною Валентиною все одно ніяк не готувався.
"Коли розпочалася повномасштабна війна, у нас із дружиною зовсім не було їжі," - ділиться своїм досвідом ветеран.
Новину про початок "великої" війни молодій родині передав дзвінок від свекрухи.
- Це була не зовсім війна, а мені потрібно було вигуляти собаку. Я з дружиною вирушили на безлюдну набережну: навколо ні душі, а в небі кружляють літаки. Мені довелося ухвалити якесь рішення, і я направився до військкомату, -- згадує чоловік.
Назар підкреслює, що його вибір стати добровольцем не був зумовлений якимось надзвичайним патріотизмом чи прагненням отримати статус героя.
Просто я розміркував: які в мене є можливості? Або я буду захищати свій дім, дійсно захищати, або ж якийсь агресор прийде і вб'є мене у власному помешканні. Чистий прагматизм. Тому це рішення виявилося для мене очевидним, -- зазначив ветеран.
Назар приєднався до територіальної оборони і відзначає, що йому в цьому дуже пощастило, оскільки в його підрозділі служать ветерани та волонтери, які активно працюють з 2014 року.
- Це були люди, які в цивільному житті обіймали гарні посади, працювали в бізнесі. Тобто багато чого вміли і знали. А якщо людина в цивільному житті знає, як, наприклад, налагодити логістику, то вона і на війні все правильно спланує, -- каже військовий.
Перший бойовий виїзд відбувся на схід, і одразу ж занурився в епіцентр конфлікту.
На легкових автомобілях, не усвідомлюючи, куди прямуємо, ми потрапляємо... у Сєвєродонецьк. У той момент це була найгарячіша зона: місто опинилося в оточенні. Там діяли ГУР, СБУ, ССО... і ми. Тож наш перший досвід виявився досить жорстоким, -- розповідає співрозмовник.
Військова доля не відпускала ветерана, кидаючи його у вир подій на фронті: Бахмут, Часів Яр, Кліщіївка, Куп'янськ, Серебрянський ліс, Запоріжжя. У цих гарячих точках він разом із товаришами по зброї протистояв підготовленим військам та натовпам численних "чмобіків".
Їх відправляють на штурми, і ніхто не піклується про їхню долю. Я чув перехоплені радіоповідомлення, в яких вони спілкувалися зі своїми бійцями, погрожуючи: якщо ти не просунешся до наступної позиції, наступна група тебе пристрелить, -- згадує ветеран.
Проте, за словами Назара, навіть погано підготовлені "чмобіки" супротивника становили значну загрозу.
Розумієте, "вибагливі бомжі" також мають зброю і прагнуть до виживання. Уявіть, що сотня таких "вибагливих" мчить через поле. Вони намагаються дістатися до окопів, де знаходяться п’ятеро наших захисників. Припустимо, ми знищуємо 50 з них за допомогою дронів і артилерії — це значна втрата. Але решта 50 все ж таки прориваються до нашого укриття. Це доволі ефективна стратегія. Сучасна війна — це війна дронів, і піхотинцям стає важко. Тож навіщо кидати в бій спеціалістів, яких готували п’ять років? Чи тих, хто більш-менш здатний управляти дронами? Натомість, на штурм можна відправити менш підготовлені кадри, адже в умовах війни дронів вони довго не протримаються, — зазначає військовий.
У рядах збройних сил Назар здобув спеціалізацію пілота FPV-дронів, завдяки якій він ефективно знищував живу силу та техніку противника. Проте навесні цього року, на жаль, він сам став мішенню для ворожого FPV.
- Був теплий, гарний день, відчувалося, що прийшла весна. Виходиш з бліндажа, а навколо сонечко, зелене листячко... І літали ми в цей день реально класно: за що не брались, все вдавалось. Ми знайшли міномет і влучили в нього, -- пригадує ветеран. -- На адреналіні я вибіг з бліндажа, щоб спорядити наступний дрон, аж тут мені на зустріч вилітає дрон ворога. Не знаю, чи заходив він на бліндаж спеціально, чи просто побачив мене та вчасно зорієнтувався, але він дуже швидко пікірував, і я не встиг нічого зробити. Тільки підняв руки...
Назар отримав пряме попадання. У звичайних умовах на фронті в таких ситуаціях шанси на виживання вкрай малі.
- Я почув тільки дзвін у вухах і пропала картинка -- все чорне. Підбігли хлопці, я питаю: "Рук немає?" Вони відповідають: "Немає". Я кажу: "Очей немає?" Вони говорять: "Немає", -- каже чоловік.
Психологічно, ці перші миті після отримання травми стали для Назара найбільш складними.
Тоді я задумався, чи варто мені продовжувати цей шлях, залишаючись у темряві і без можливості діяти? Це був справді важкий момент, зізнаюсь. Але потім вирішив: чому б і ні? Спробую продовжити, подивлюсь, що станеться далі. Я досі живий, отже, потрібно боротися, -- згадує мій співрозмовник.
Чекаючи евакуаційну автівку, хлопець навіть попросив побратимів увімкнути музику. На щастя, допомога дісталася буквально за 10 хвилин
- І цей час був дуже важливий, бо я розумів, що від нього залежить наскільки високо мені ампутують руки, та чи буду я взагалі бачити, -- пояснив ветеран.
Чоловік отямився вже в запорізькій лікарні.
Мої очі були заплющені, я не міг вимовити ані слова через апарат штучної вентиляції легень і майже нічого не чув. Всі мої органи чуття зникли. Я постійно запитував дружину, чи зможу я колись бачити знову. Проте ніхто не міг дати відповіді, лікарі не озвучували жодних оптимістичних прогнозів, -- ділиться своїми переживаннями військовий.
Ситуація, в якій опинився Назар, була надзвичайно складною: крім пошкоджень кінцівок, у результаті вибуху він втратив обидва ока. Одне з них було розтрощене уламком, і лікарі не змогли його врятувати. Що ж стосується другого, то медики змогли його відновити, але ніхто не міг гарантувати, чи відновиться зір. Практично ніхто...
- Дружина казала, що око, яке залишилось, точно буде бачити, а на інше поставлять протез, який дозволить мені бачити. А на руки супер-протези вже замовили. Так, вона мені трохи, звісно прибріхувала, та це давало мені можливість боротися і не втрачати віри, -- підкреслює ветеран.
У підсумку ж, сталося саме так, як і казала Валентина: до Назара повернувся зір і суцільна темрява розсіялася.
- І це дуже круто. Це дорожче, ніж будь що, -- каже чоловік.
Загалом, саме підтримка близьких стала ключовим чинником, що допомогло пораненому військовому зберегти психологічну стійкість.
Від самого початку я відчував позитивний настрій, але не уявляю, що б зо мною трапилося, якби поруч не була моя дружина, -- стверджує ветеран.
На даний момент процес реабілітації військового ще не завершено. Після його закінчення чоловік пройде процедуру протезування рук. Назар запевняє, що не шкодує про минуле і черпає натхнення з позитивних змін у своєму відновленні.
- Я відчуваю радість, адже я живий, бачу світ і маю низьку ампутацію. Це приносить мені задоволення. Хтось міг би вважати це недоліком, але я налаштований позитивно. Такою є моя натура. Життя дає нам шанс боротися, лікуватися і відновлюватися. Так, я втратив руки, але це не заважає мені думати про протези. А якщо людина померла, то вона вже не має можливості мріяти чи планувати - лише квіти на могилі нагадують про неї, -- ділиться своїми думками захисник.
Ветеран наразі не розглядає великих планів на майбутнє.
- Але знову на війну мене дружина більше не пустить, бо повертаюсь я в поганому стані, -- жартує військовий.
Тож наразі Назар прагне просто "розслабитися" та провести час з дружиною на узбережжі. Крім того, він мріє досягти кількох особистих, побутових успіхів: стати більш незалежним і освоїти навички водіння автомобіля.
Однак, у ветерана є свій "рецепт" для досягнення перемоги України.
Три ключові аспекти: розвиток технологій, ефективне управління в збройних силах і, безумовно, єдність, — підсумував Назар Бокій.
#Запоріжжя #Україна #Війна на Донбасі #Директор #Волонтерство #Куп'янськ #Око. #Вінницька область #Оборонна бойова позиція #Сєвєродонецьк #Бахмут #Кінофільм #Дрон #Пекло. #Паніка. #Патріотизм #Логістика #Головне управління розвідки (Україна) #Турку #Сили спеціальних операцій (Україна) #Військовий комісаріат #Військові справи #Ампутація #Кліщіївка #Розвідка сигналів #Прагматизм #Часів Яр
