Джо Ліндслі: У Сполучених Штатах починають усвідомлювати, що тільки українці справді розуміють цінність свободи.

#Політика

Американський журналіст Джо Ліндслі, родом із Толедо, штат Огайо, в минулому працював у Fox News. Він вперше познайомився з Україною у 2019 році, а з початку 2022 року оселився в цій країні та почав співпрацювати з Чиказькою радіостанцією WGN. Щодня Джо готує десятихвилинний репортаж, присвячений новинам з України: висвітлює ситуацію на фронті, розповідає про події в прифронтових містах, а також аналізує політичні новини. Крім того, він знайомить слухачів із українською культурою та історією. У нашій бесіді ми обговорили, хто в Сполучених Штатах цікавиться новинами з України і які теми викликають найбільший інтерес.

У інтерв'ю Джо Ліндслі для Громадського радіо йдеться про розуміння свободи українцями та американцями, а також про американську політику та підтримку України. Це інтерв'ю без змін публікує Еспресо.

Олег Климчук: Джо, на цей момент ви працюєте як незалежний автор, фрилансер або ж є частиною штатної команди?

Джо Ліндслі: Я б міг назвати себе вільним автором, але насправді я був волонтером. Щодня я витрачаю 10 хвилин на підготовку новин з України для Радіо Чикаго – WGN, яке українці ласкаво називають Ві-Джі-Ен. Цю практику я розпочав 24 лютого 2022 року і до сьогодні не брав жодного вихідного, за винятком Різдва та кількох великих свят. Щодня я веду репортажі з України. Насправді, це єдина радіопрограма в США, яка транслює щоденні новини з України вживу. Незалежно від того, що відбувається в світі, ми продовжуємо висвітлювати події з України.

Але я це робив на добровільних засадах, це може й ненормально. Проте, якщо поглянути на моє минуле в засобах масової інформації, то, знаєте, я колись був протеже керівника Fox News і мав неймовірно високу посаду. То ж я нині дуже ціную свою незалежність і дотримуюся її.

Олег Климчук: Ми раді, що ви з нами з початку активних дій у російсько-українській війні. Проте, що спонукало вас обрати саме Україну для поїздки?

Джо Ліндслі: Вважаю, що це було якесь вищий задум. Я відчуваю, що був готовий до цього моменту. Так трапилося, що я опинився на цьому місці, коли почалася масштабна агресія. У 2019 році американський телеканал "Showtime" транслював програму про мого колишнього керівника — голову Fox News, людину, яка відіграла ключову роль у президентських кампаніях Рейгана, Ніксона та Джорджа Герберта Буша.

Ця людина також була засновником Fox News. У тому шоу роль Роджера Ейлса, мого колишнього наставника, грав Рассел Кроу, а якийсь там актор грав мене. Це вже було занадто для мене. Я не хотів, щоб моє життя було на кожному телефоні та екранах американського телешоу. Я залишив це і почав мандрувати світом.

Мої подорожі привели мене в різні куточки світу: я відвідав Грузію, Сакартвело, мав можливість жити в Україні, а згодом оселився в Стокгольмі, Швеція.

І от я отримую запрошення на конференцію в Українському католицькому університеті у Львові. Першого березня 2020 року я вирушаю до України на тиждень. Але раптом розпочалася пандемія коронавірусу. Мій рейс назад скасували, і я опинився в Львові на невизначений термін.

Чимало моїх друзів з Америки казали вибиратися з України, бо помру тут, адже вони отримували тоді лише негативну інформацію. Однак я побачив, що під час пандемії Україна була найвільніша країна світу! Україна була винятковою країною, де для іноземців створили дуже сприятливі умови перебування. То ж я залишився.

Час був неймовірний. Я чимало дізнався про Майдан, про Україну, її історію, культуру і розуміння свободи.

Все, що ми, американці, обговорюємо. Приблизно в січні 2022 року я був на порозі рішення залишити Україну.

Безперечно, я б повернувся. Проте ми вже знали, що Росія збиралася почати повномасштабне вторгнення.

Мої знайомі з колишніх місць праці мали досвід роботи в Пентагоні і мали ясне уявлення про те, куди все це прямує.

24 лютого, ще до світанку, я отримав повідомлення від знайомої. Вона надіслала цитату з Біблії: "Навіть коли я пройду крізь долину тіні смерті, я не боятимусь жодного зла!". В ту мить я усвідомив, що війна вже розпочалася. Через кілька хвилин мої друзі з Харкова підтвердили це жахливе повідомлення.

Я вже приготувався, мав для себе пояснення, чому я застряг в Україні під час пандемії. Застряг в доброму значенні слова. Тож я був готовий до всього. І подумав: ти гарно провів тут час, тож пора застосувати всі знання, все, чому навчився, допомагати всім, чим можу, а особливо -- стати голосом з України для американців і ділитися з ними, що значить бути українцем і як це -- боротися за свободу.

Олег Климчук: Вражаюче! Думаю, це важка і непомірно велика робота -- щодня давати радіорепортаж для чиказького радіо WGN. Як тобі вдається утримувати інтерес редакторів, авдиторії Чикаго і його передмість до України?

Джо Ліндслі: Це має велике значення! Ви ж розумієте, що Чикаго є третім найбільшим містом у Сполучених Штатах. У WGN розташована одна з найвищих радіовеж у країні, і наше радіо охоплює багато штатів. Ми успішно привертаємо увагу широкої аудиторії. Це не зовсім ті слухачі, які налаштовуються на WGN, щоб дізнатися про події в Україні. Вони слухають нашу станцію, коли їдуть на роботу в автомобілі.

Моя програма -- це 10 хвилин у складі довшої радіопрограми. Ми успішно утримуємо свою авдиторію у третьому за населенням місті США. Часом, знаєте, бувають проблеми з інтернетом чи затримка сигналу і моє включення може запізнитися на хвилину чи дві. І тоді на радіостанцію приходить шквал повідомлень, люди запитують, чи все гаразд із Джо? Де він?

Багато людей стверджують, що американці втомилися від війни, яку Росія веде в Україні, або ж від новин про український опір. Я, проте, не поділяю цю думку. На мою думку, американці втомилися саме від способу, яким подають цю інформацію. Це усвідомлення прийшло до мене, напевно, через місяць або два після початку великого вторгнення у 2022 році.

Наприклад, у той період я повідомляв про новини з України, і щоденно обговорював ситуацію в Бахмуті. Це, безумовно, те, що потрібно Росії — аби ці теми стали звичними та буденними. Тому, вирушивши в подорожі Україною, я поставив собі мету знаходити цікаві та варти уваги історії.

І, знаєш, Олеже, я раніше не мав досвіду в радіожурналістиці. Мій шлях пролягав через Fox News, де я працював на телебаченні. Але моя роль полягала в тому, щоб залишатися за кулісами подій, створюючи тексти.

То ж в перші місяці виходу в радіоетер, я завжди дуже хвилювався. Завжди. Адже це було не те, до чого я звик, але я дійсно полюбив радіо і високо ціную його місію, особливо у час війни. І причин тут, думаю, дві: коли пишеш історію для телебачення, вона супроводжується відео або світлинами. На радіо потрібно глибше думати, описувати те, про що раніше ніколи не писав -- описати запах, описати емоції. Виклики радіотрансляції покращили мої репортажі, а сам я став кращим оповідачем.

Ще один, допоміжний аспект, такий: якщо ти в Запоріжжі, на Донбасі, у Харкові, особливо, коли збираєш інформацію одразу після атаки росіян, є багато матеріалу дуже чутливого для сприйняття, і ти не можеш поділитися всім, що бачиш і чуєш. Але на радіо я можу подати матеріал по-своєму. Я не даю відеокадрів під час включень в етер WGN.

Згодом ми опублікуємо відео на YouTube, де повний запис доступний на каналі Ukrainian Freedom News. Проте я усвідомлюю, що радіо дало мені можливість вільно залучати слухачів до розповіді про війну. Це водночас і свобода, і виклик. Вважаю, що після декількох місяців такої діяльності я знайшов свій власний ритм у цьому процесі.

Так, це дійсно непросто. Іноді мені хочеться зізнатися, що я почуваюся не надто добре, і не маю бажання виходити в ефір. Втома накриває. Але я усвідомлюю, що є слухачі, які чекають на своє улюблене радіо щоранку — у дорозі на роботу, під час тренування в спортзалі або за сніданком. Потім я згадую про своїх друзів в Україні: деякі з них перебувають в окопах, інші поранені або вже загинули. Це додає мені сил, і я виходжу в ефір, готуючи свій 10-хвилинний репортаж. Я вкладаю в цю роботу чимало зусиль — зазвичай це займає кілька годин підготовки. Після ефіру часто відчуваю себе абсолютно виснаженим.

Не раз мені доводилося створювати репортажі, які цілком базувалися на емоціях. Наприклад, у січні минулого року, коли російські війська завдали удару по Харкову, я опинився в самому центрі подій. Всього за кілька хвилин у небі пролетіло 15 ракет, і кілька з них впали зовсім поруч зі мною.

Це був надзвичайно складний час, коли підтримка України з боку Вашингтона була обмеженою. Знаєш, мій репортаж виявився не просто інформаційним, а насамперед емоційним; я влив у нього всю гаму своїх почуттів. Вважаю, що такі чисто людські моменти в певній мірі формують глибокий зв'язок з аудиторією.

Я навіть мав можливість зустрітися з кількома своїми слухачами. Деякі з них приїжджають в Україну як волонтери, надсилають гроші, які ми використовуємо для придбання дронів, автомобілів та засобів радіоелектронної боротьби.

Олег Климчук: Джо, що ти поділився зі своїми слухачами в Чикаго сьогодні?

Джо Ліндслі: Сьогодні я порушив тему, яка справила на мене сильне враження кілька днів тому. Це стосується події в Соборі Паризької Богоматері. Я вважаю, що церемонія мала важливе послання для світу та України. Президент Макрон вчинив значний дипломатичний жест.

Він об'єднав Трампа та Зеленського. У своїх наративних дослідженнях я завжди прагну заглибитися, адже виникають нові ідеї, і в мене є лише десять хвилин, щоб озвучити їх світу в прямому ефірі. Серед запрошених, яких запросив Макрон, була також одна особа – Ілон Маск. Він сміявся з Зеленського, ставши дедалі більше опонентом України. Його вплив у майбутньому уряді Трампа буде значним.

Запросивши Маска, Макрон робить сильний хід. І ось був момент, коли на церемонії офіційного відкриття Нотр-Даму після реставрації, хор і Архиєпископ Парижа почали співати "Отче наш" латинською мовою, цією давньою мовою, яка об'єднала Європу. Ми бачимо, як камера проходилася по Трампу, Макрону, від них до принца Вільяма, до Ілона Маска -- а це ж особистості, які в певному сенсі стоять на чолі вільного світу, того світу, який хоче бути вільним.А потім усі або співали, або слухали молитву і її слова: "Lіbera nos a malo" -- "І визволи нас від лукавого...". І я побачив у Нотр-Дамі такий сплав ідей, думок: "Гей, пам'ятаймо, хто ми! Пам'ятаймо про західну цивілізацію! Пам'ятаймо про цінності, які ми говоримо, що любимо, і зрозуміймо, що це ж українці, які зараз стали за ці цінності й борються за них".

Олег Климчук: Я розумію, що ти відчуваєш. Мені цікаво дізнатися, чи цікавлять твої слухачі українські новини, наприклад, про зміну на посаді головнокомандувача? Чи знайома американській аудиторії хтось із українських політиків, окрім президента Зеленського? Можливо, вони чули про когось із лідерів громадських організацій?

Джо Ліндслі: Я поділю це питання на дві частини. Є кілька популярних подкастів на YouTube та Spotify, що висвітлюють ситуацію в Україні, зокрема програма Джейка Бро з The Daily Telegraph та інші. Слухачі цих передач добре обізнані з подіями війни в Україні, оскільки активно слідкують за цими новинами. Серед них є багато ветеранів, які мають глибоке розуміння теми. У своїй 10-хвилинній програмі я завжди пам’ятаю про свою загальну аудиторію і прагну, щоб вона такою й залишалася. Моя мета — зацікавити зайнятих людей, надаючи їм можливість протягом 10 хвилин на день дізнатися більше про Україну. Тому я часто, окрім новин, розповідаю про українську культуру та музику, щоб слухачі змогли відчути атмосферу України. Я зосереджуюсь на загальних темах, спрямованих на проукраїнську аудиторію.

Але скажу також, що мої друзі з Вашингтона говорять, що втомлені від одноманітності, що хотіли б чути з України більше свіжих думок, а на жаль, єдина людина, яку вони чують з України англійською -- це президент Зеленський.

А ви розумієте, якщо ти повторюєш одні й ті самі слова раз по раз -- стає нудно. То ж одне з моїх завдань також у тому, щоб більше людей з України, які добре володіють англійською -- і українців, й іноземців -- потрапляли в американські засоби масової інформації. Розумієте, я не лише щодня роблю репортажі, я цілком вірю у перемогу, і буду докладали всіх своїх вмінь та знань, щоб Америка була на нашому боці. І кажу це без зайвої скромності.

Отже, ми маємо постійну аудиторію в Чикаго, проте я бажаю, щоб мій голос також почули в Остіні, штат Техас. Сьогодні Остін є одним з найвпливовіших міст у Сполучених Штатах. Багато людей переїхали сюди з Кремнієвої долини. Це місто стало домівкою для Джо Роґана, який вважається одним із найвідоміших ведучих подкастів у світі. Тут також оселився Ілон Маск.

У Остіні, штат Техас, проживає чимало американських мільярдерів. Це місто стало чимось на кшталт фінансового центру для республіканської партії США, а також демократів. Завдяки своїм статкам, Остін має значний вплив на політику Вашингтона. Тому нам необхідні ті, хто слухає Остін. Ще одна цікава деталь: мешканці Остіна, подібно до українців, постійно підкреслюють значення свободи. Якщо б вони зустріли українця, напевно, сказали б: "Вау, ми так схожі!". Проте між нами існують численні бар'єри, які були створені за активної участі Кремля.

Отже, нам необхідно подолати ці перешкоди. Один із способів зробити це – знайти нові та потужні ідеї з України. Наприклад, я заохочував команду Володимира Кличка звернутися до Джо Роґана, щоб взяти участь у його шоу. Я їм казав: "Напишіть йому хоча б одне повідомлення, хоч один раз киньте йому виклик!" Думаю, Роґан шанує Кличка як спортсмена і бійця. І, на мою думку, росіяни дуже побоюються, що такі видатні особистості, як Кличко, можуть з'явитися на шоу Роґана.

Або візьмімо тенісиста Сергія Стаховського, який переміг на "Вімблдоні" американського чемпіона Роджера Федерера. Кожен американець з повагою ставиться до Сергія. Стаховський зараз на фронті, він досконало володіє англійською. Його б американці охоче послухали. Або боєць підрозділу "Азов" Ілля Самойленко на псевдо "Гендальф". У нього гак замість руки, протез замість ока, які втратив у бою проти росіян. І він дуже красномовний. Це все люди, з якими я зустрічався під час поїздок по Україні.

Також я помічаю, що мої знайомі американці – незалежно від політичних поглядів, будь то консерватори чи ліберали, професори чи ветерани – часто стверджують, що найбільш запам'ятовувані розмови в їхньому житті відбулися саме в Україні, в компанії українців та іноземців, які тут живуть та працюють. А що таке подкаст? Це своєрідні розмови, бесіди – і в цій сфері у нас є великий недолік. Українці практично не представлені в жодному американському подкасті.

Візьму один із найвідоміших подкастів про штучний інтелект, популярних у США. У ньому повинні бути українці, які діляться своїм досвідом, а також розповідають про ситуацію в Україні. У провідних подкастах про війну та ток-шоу з такими ведучими, як Шон Райан, Бенджамін Шапіро та Джо Роґан, українці не мають представництва, хоча могли б поділитися вражаючими історіями.

Олег Климчук: Джо, ось ви згадали Остін і те, що техасці ведуть розмови про свободу. А свобода ще залишається цінністю для американців?

Джо Ліндслі: О, дійсно! Зверніть увагу на недавні президентські вибори та на висловлювання представників обох партій. Свобода стала ключовим лозунгом як для Камали Гарріс, так і для команди Трампа. Але виникає питання: чи справді ми усвідомлюємо, що таке свобода? На мою думку, ми не зовсім розуміємо її сутність. Ми багато говоримо про це. Знаєш, ще одна причина, чому я тут?

У моєму університеті мій науковий керівник був видатним політичним філософом і активістом за свободу — аргентинським політиком Гільєрмо О'Доннеллом. На своїй батьківщині його засудили до страти за його діяльність, але він зміг втекти з Аргентини. Я також мав можливість спілкуватися з однодумцями Вацлава Гавела, які брали участь в Оксамитовій революції в Чехії.

Навіть такі консервативні заклади як, наприклад, The Heritage Foundation (Фонд "Спадщина") з Вашингтона оплачували наше навчання, щоб ми мали змогу слухати лекції тих, хто боровся проти комунізму.

Проте, в даний момент ці американські інститути у нинішній боротьбі за свободу залишаються в тіні, їхній голос не чути. І я задумуюсь: почекайте! Мене завжди навчали, що свободу слід захищати, прагнути до неї та докладати зусиль для глибшого розуміння її суті.

А тепер ви мовчите про це? Вірю, що ми близькі до важливого прориву, коли нарешті люди почнуть усвідомлювати, що українці дійсно розуміють значення свободи і готові за неї боротися. На мою думку, цей процес є шляхом до чіткого формулювання того, що таке справжня свобода.

Олег Климчук: Протягом століть українці ведуть боротьбу за свою свободу. У останні десятиліття, коли країна перебувала під контролем Союзу, українці відстоювали свої права на свободу слова, віросповідання та громадянські свободи. Після здобуття незалежності в 1991 році боротьба за свободу слова, а також проти корупції та авторитарних режимів знову стала актуальною.

Сьогодні ми ведемо боротьбу за нашу свободу, захищаючи право на існування нашої держави. Можливо, не всі американці усвідомлюють, що таке справжня свобода, адже вони ніколи не відчували її обмежень. Вони виросли в умовах свободи і, через це, можуть не уявляти, як інші люди в світі живуть з обмеженими правами.

Джо Ліндслі: Дозвольте мені внести деякі уточнення до вже згаданого. Це справді важливий аспект. Вважаю, що українцям потрібно усвідомлювати, що відбувається в США. В даний момент, як ви вже, напевно, чули, країна обрала нового президента, Трамп знову на сцені. І тут варто підкреслити, що справа не лише в особі Трампа. Він об'єднує навколо себе таких людей, як Ілон Маск та Роберт Кеннеді молодший.

Ці особи в команді Трампа, в певному сенсі, являють собою союз, що виник з відчаю.

Знаєте, мені здається, що американці не відчувають свободи. Вони вкрай незадоволені своїм життям. У мене виникли цікаві спостереження. Ось, наприклад, Харків — місто, яке знаходиться всього в 30 милях від Росії. Коли це місто не під загрозою, воно виявляється чистішим, безпечнішим і щасливішим, ніж багато американських міст. У Харкові я не боюся стати жертвою злочину, тоді як у Чикаго або Лос-Анджелесі це цілком ймовірно. У містах США бракує відчуття захищеності — злочинність, високі податки, важкі умови життя. Люди постійно проводять час за кермом, що віддаляє їх від родини, коріння і власної ідентичності.

Люди почуваються розгубленими у складному світі, і не почуваються вільними. І Трамп вловив цей настрій -- ось чому його переобрали. Він зрозумів гнів і злість народу. Камала Гарріс теж вела мову про це під час перегонів, але Трамп перехопив ініціативу.

Я вважаю, що готовність українців пожертвувати своїм життям заради волі і свободи свідчить про те, що у вас відбувається щось надзвичайне. Це ті історії, які часто залишаються поза увагою у нас. Саме тому я так багато часу проводжу в Харкові. У середовищі руїн цього міста можна знайти промінь надії і шлях до нового життя. Такого життя, яке, якби його побачили американці, могло б викликати в них захоплення і навіть заздрість.

Олег Климчук: Як американці сприймають Україну? Які образи та асоціації виникають у них щодо нашої країни?

Джо Ліндслі: На жаль, для багатьох ці асоціації не хороші. Спробую себе поставити на їхнє місце. Яку думку я, американець, можу мати, ніколи не побувавши в Україні? Вона, мабуть, буде негативною, але тут навіть мова не про Україну. Зазвичай протест проти України формується через наш власний американський страх. Я починав свою кар'єру у Weekly Standard Magazine, де працював у Біллі Крістала, він був архітектором війни в Іраку й Афганістані. Після 20 років наших невдалих воєн в Іраку, Афганістані, якщо сьогодні американці пригадують ті війни і чують про нові, то кажуть: "Ні, дякую! Ми з тим закінчили. У нас дуже глибока рана після тих воєн".

І тут засудження України йде через проблеми у Вашингтоні. Коли ми чуємо про витрати на Україну, мені здається, адміністрація Байдена, яка зараз відходить від влади, була глибоко безвідповідальною у цьому питанні. Щоразу, коли Вашингтон оголошував про 8 чи скількись там мільярдів доларів для України, то насправді йшлося про кошти, які вже були давно схвалені Конгресом, як ось та сума у 60 мільярдів, яку Конгрес затвердив у квітні. Байден просто виділяв ті кошти по трохи, але щоразу це звучало так, ніби це додаткові витрати.

І ще одне. Пентагон витратив колосальні гроші на оновлення військових розробок, нові озброєння, але суспільство не почуло нормальних пояснень щодо цих витрат. Американці втомлені, вони не вірять Вашингтону, і не вірять видаткам на війну.

Україна опиняється під критикою через невдоволення американців щодо дій уряду у Вашингтоні. Проте в Україні ситуація виглядає інакше — тут справа не лише в політичних фігурах, а в народі та справжньому прагненні до свободи.

Олег Климчук: Як ви вважаєте, чи має українська діаспора в США достатні ресурси, щоб вплинути на американських політиків щодо російсько-української війни та актуальних викликів в Україні?

Джо Ліндслі: Деякі люди, зокрема в Чикаго, досить активно висловлюють свої думки. Я це знаю, оскільки це моя аудиторія. Вони надають фінансову підтримку та духовну підтримку. Однак, на мою думку, нам слід більш вдумливо та ефективно інформувати про Україну. Часто представники діаспори або інші прихильники України у суперечках з тими, хто має сумніви щодо нашої країни, стверджують, що їхні слова є повторенням російської пропаганди. Це, напевно, найгірше, що можна сказати. Адже, на мою думку, саме цього хоче Кремль. Як наслідок, висловлення думки "ви повторюєте російську пропаганду" лише підсилює позицію Кремля в його інформаційній війні. Це може спонукати людей, з якими ми сперечаємося, ще більше звертатися до російських джерел, адже вони вважають, що Кремль має найкраще уявлення про те, що відбувається. А Кремль дійсно вміє грати в цю гру!

Олег Климчук: Джо, чи можете навести приклад російської пропагандистської наративу, з яким вам доводиться боротися?

Джо Ліндслі: Ось деякі з аргументів, які використовуються знову і знову, адже ніхто так і не зміг спростувати основи цієї брехні. Яскравим прикладом, який росіяни використовують неодноразово, є одне слово — "Бурісма". Якщо ви запитаєте багатьох американців, зокрема успішних бізнесменів або людей з Вашингтона, чому вони не бажають підтримувати Україну, вони дадуть вам ту ж відповідь — "Бурісма". І цього цілком достатньо. Для них ця історія символізує всю ту корупцію, яку вони так ненавидять у Вашингтоні.

Кремль ефективно розвиває цю наративу. Проте, всі - від BBC та Reuters до лівих, представлених кабельним каналом MSNBC, і правих, зокрема Такера Карлсона - неправильно інтерпретують її. Вони постійно називають "Бурісму" українською компанією. Цей ярлик підтримує думку про всепроникну корупцію в Україні та створює уявлення про те, що Хантер Байден отримував прибутки від "Бурісми".

Отже, логіка виглядає наступним чином: не варто дивуватися, чому Байден висловлює підтримку Україні, хоча насправді його підтримка не є такою вже сильною, адже його син отримував доходи від однієї з українських компаній. Але це зовсім не так.

Керівник компанії "Бурісма" втік до Москви, і вже перебуваючи там, він вирішив найняти сина Джо Байдена, котрий у той час обіймав посаду віцепрезидента. "Бурісма" є кримінальною організацією, що підтримує проросійські інтереси. Її лідер виступав проти Революції гідності, що робить цю компанію явно антиукраїнською. Я неодноразово наголошував на цьому, поки, зрештою, інформація не дійшла до ведучих популярних подкастів, таких як Бен Шапіро, Джо Роґан і Дональд Трамп. Вони визнали, що "Бурісма" має російське коріння і що фінансування Хантера Байдена надходило не від вільних українців, які боролися за свої права під час Революції гідності, а з Кремля та його оточення.

Олег Климчук: Під час своєї виборчої кампанії Трамп часто наголошував, що знає, як закінчити війну. Американці дійсно вірять, що він здатний на це? Яка твоя думка?

Джо Ліндслі зазначає: якщо ви ознайомитесь з книгою Трампа "Мистецтво укладати угоди", ви зрозумієте, що його вислів "Я знаю, як завершити війну" відображає його стратегію, яка сформувалася під впливом взаємодії з нью-йоркською мафією та політичними конкурентами на міжнародній арені. Аналізуючи цю ситуацію, я зрозумів ще з моменту його обрання, наскільки важливо для прихильників України мати впливові зв'язки та доступ до майданчика в Мар-а-Лаго (приватна резиденція Дональда Трампа у Флориді). Там щоденно відбуваються важливі події. Я знаю, що багато польських політиків і культурних діячів відвідували цей заклад, намагаючись донести свої думки до Трампа. Проте українців серед них, на жаль, не було видно.

Ось чому важливо, що Макрон запросив Зеленського і Трампа на церемонію відкриття собору Нотр-Дам. Трамп переосмислює своє ставлення до України, адже його думки залежать від новин та людей, з якими він спілкується. Цього року церква євангельських християн-баптистів України привернула увагу до того, як Росія переслідує християн, і це справило значний вплив. Республіканці в Конгресі та Сенаті почали активно підтримувати Україну. Водночас Трамп почав говорити про руйнування церков в Україні росіянами. Проте з’явилася інша проблема: ця стратегія вийшла за рамки мети. Українські представники євангельських церков занадто акцентували увагу на негативі, що сформувало у Трампа хибне уявлення про те, що Україна повністю знищена, і всі її прекрасні церкви зникли. Насправді це не так. Безумовно, важливо говорити про злочини росіян, але потрібно також демонструвати позитивні приклади, як, наприклад, Харків, який, немов фенікс, відроджується після обстрілів і продовжує жити та працювати. Важливо показати, в яких умовах Україна може перемогти і стати сильною. Донедавна Трамп не мав доступу до такої інформації.

Слухайте, у нашій сучасності існує безліч геополітичних викликів, і їх не вдасться вирішити за одну ніч. Це стосується не лише Росії, але й Китаю та ХАМАС. Вони формують різноманітні альянси. Проте, давайте подивимось на ситуацію з іншого ракурсу: Америка має потужну, технічно розвинуту армію. Який ще союзник міг би бути кращим для США в ці непрості часи, ніж найбільш досвідчена та велика армія в Європі? Це – Збройні сили України, країна, яка вірить в американські ідеали. Україна не просить Америку вступати у війну на її боці, вона прагне захистити свої кордони. У цьому геополітичному безладді Україні нетрудно стати найкращим союзником для США. Час ще є, щоб підтримати Україну. Але якщо ми продовжимо зволікати, можемо втратити такого потужного партнера. І світ тоді стане справді похмурим і холодним.

На мою думку, важливо акцентувати увагу на тому, що Україні потрібна Америка для справжнього партнерства. Україна не є Німеччиною, яка не поспішатиме до співпраці. Українці вже тісно співпрацюють з американцями у багатьох сферах. Разом ми можемо впевнено зустрічати будь-які виклики, які постають перед нами.