Спостерігаючи за незвичайною еволюційною динамікою гомінідів, які стали основою для виникнення сучасних людей мільйони років тому, але потім зникали безслідно, не залишаючи прямих нащадків і поступаючись місцем іншим підвидам антропоморфних істот, я дедалі більше задумуюсь над шляхом розвитку homo sapiens.
Цей складний початок не має на меті бути вступом до наукового дослідження, присвяченого антропогенезу людини. Навпаки, його спровокував виникнення на сучасній політичній арені такого явища, як 45-й та 47-й президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп (Donald John Trump, 1946) і його оточення. Однак подібні явища не обмежуються лише Трампом. До цього переліку можна віднести Хуана Перона (Juan Domingo Perón Sosa, 1895-1974) в Аргентині, Уго Чавеса (Hugo Rafael Chávez Frías, 1954-2013) у Венесуелі, Сільвіо Берлусконі (Silvio Berlusconi, 1936-2023) в Італії, Віктора Орбана (Orbán Viktor, 1963) в Угорщині та Найджела Фараджа (Nigel Paul Farage, 1964) у Великій Британії. Список таких політиків можна продовжувати практично безкінечно...
Феномен диких форм популізму спонукав мене задуматися не лише про політичні шанси Трампа та майбутнє США, але й про загальні тенденції розвитку людства. Звісно, я трохи exaggerую — для драматичного ефекту... Але, тим не менш...
І ось тут ми можемо перейти від іронічного зачину до суті обговорення. Протягом десь трьох років я не наважувався переносити цю статтю, яка весь час крутилася у мене в голові, на папір... Причина цього - у невтішних висновках, які з неї випливають. Вони стосуються не лише homo sapiens, але й форми самоорганізації сучасних суспільств, яку ми зазвичай називаємо демократією, а також того технізованого й інформатизованого вектору розвитку людських можливостей, що ставить під сумнів саму сутність людини та її долю.
Отже, розпочнемо. Спостерігаючи за розвитком сучасного світу — навіть у межах кількох місяців, а не років — важко не задуматися: хто або що насправді формує курс еволюції не лише окремих суспільств, а й планети в цілому? Ми всі пам’ятаємо відомий жарт: Аристотель (Ἀριστοτέλης, 384-322 до н. е.) вважав, що розвиток світу підпорядковується розуму, вказуючи на голову; Христос говорив про любов, вказуючи на серце; Кант (Immanuel Kant, 1724-1804) акцентував увагу на трансцендентному категоричному імперативі, спрямовуючи погляд у небо та всередину себе; Маркс (Karl Heinrich Marx, 1818-1883) зводив усе до потреб шлунка; Фройд (Sigmund Freud, 1856-1939) звертав увагу на сексуальність (зрозуміло, натякаючи на щось більше); а Гайдеґґер (Martin Heidegger, 1889-1976) вивчав людське існування як складову нашої присутності у світі, намагаючись заглянути у безодню небуття. Усі ці інтелектуали висловлювали єдину думку — певну істину, яку вони сприймали не лише як абстрактну концепцію, а як живу реальність, щось глибоко вкорінене в нас, абсолютно незаперечне. Важливо зауважити, що всі вони не тільки формулювали суть цієї істини, але й прагнули впровадити її в життя, зробити її активною та незаперечною.
У практичному вимірі всі ці істини потрібно було не лише виявити та відкрити, як це робив Будда, медитуючи під деревом протягом тривалого часу, і не лише проголосити, як Кант у Кенігсберзі. Не менш важливо було передати цю істину широкому загалу — кожному з нас, кожному "юдею та елліна". Причому так, щоб ця істина стала іманентною для кожного, справді близькою, нашою спільною Істиною — єдиною та безумовною.
Історія демонструє безліч способів передачі Істини кожному "юдею та елліну", і ці способи завжди були тісно пов'язані з розвитком технічних досягнень людства. Проте, здавалося б, чим більше ці досягнення, тим простіше донести істину до кожної людини. Але чи справді це так? Чи дійсно Істина доходить до людей, чи лише її спотворені версії — те, що може нагадувати істину, але не є нею? І взагалі, чи дійсно людство потребує тієї Істини, за яку боролися Аристотель, Христос, Кант, Маркс, Фройд, Гайдеґґер та інші? Можливо, кожен "юдей та еллін" має свою власну істину, і загальновизнана Істина насправді не є необхідною для жодного з них?
Проте, давайте розпочнемо з самого початку.
У доісторичні часи, зокрема в епоху перших відомих філософів, таких як Геракліт з Ефесу (близько 540-480 рр. до н. е.) та Сократ (470-399 рр. до н. е.), людство в основному покладалося на свою найважливішу зброю – усну мову. Цей засіб спілкування можна вважати революційним інструментом, адже усна мова стала першою комунікаційною платформою для людей. Завдяки їй, люди не лише шукали свої Істини через висловлювання, але й надавали цим Істинам можливість існувати, не втрачаючи своєї динамічності у незмінному тексті. Істина, що виникала у живій бесіді, мала своє життя, часто незалежне від самого промовця. Сократ, наприклад, виступав проти запису своїх діалогів, вважаючи, що думка і, відповідно, Істина є живими. Вона може змінюватися, адже не є статичною нормою, а живою силою. Греки загалом цінували усну мову, вважаючи її чимось неповторним, тоді як запис думок, на їхню думку, суттєво спрощував значення висловленого. Сократ, як філософ, що шукає істину, у своїй школі прагнув знайти саме живу Істину, але ніколи не був упевнений, чи знайшов він справжнє золото, чи всього лише кварцову частку – адже вони доволі схожі. Тому для нього було важливо не зупинятися: між словами завжди залишати простір для Істини, яка могла спалахнути через деякий час – завтра чи навіть через десятиліття, в абсолютно іншому світлі.
Замість цього, його наступники, зокрема Платон (Πλάτων, 427-347/348 до н. е.) та, в значній мірі, Аристотель, прагнули зафіксувати динамічну природу мислення, що виявляється у формі бесіди і діалогу, у писемному вигляді - у текстах. Таким чином, вони намагалися зловити хвіст Уробороса (оробо́рос, від ουρά - хвіст і βορά - їжа, харч, тобто "той, що поїдає свій хвіст").
Писане від руки зберігає сліди помисленого і сказаного, але лише як сліди, траєкторію думання, о-мовлення та діалогу. Розвинене і вільне тіло мислення Аристотель затиснув у корсет логічних категорій, однак, що може бути спільного між жорстким корсетом і тілом, крім самих лише неприємностей... Проте для майбутніх філософських - і не лише філософських шкіл, навіть ці корсети цілком згодилися. Адже принаймні при цьому фіксувалися і тиражувалися бодай якісь відблиски Істин Геракліта та Сократа, бо без цієї препарації ми, можливо, взагалі б не дізнатися про існування цих філософів та їхніх ідей. Хоча й немає впевненості, що їхні Істини в усній традиції, яка була втрачена, дожили б до наших часів, як усно плекана Істина Гомера, яка продовж півтисячоліття збереглася до часів самого Сократа... Тим не менше прогрес в проголошенні Істини та її впровадженні у життя неначе б то різко рушив вперед!
Христос так само нічого не записував. Його сучасники, ті, хто були поруч з ним, також не фіксували на письмі його слів. Як і перші пророки, він проповідував, тобто уявнював живу думку і живу мову. Однак, на відміну від Сократа, як вірять його послідовники, він знав Істину, тому і наполягав на тому, що є Сином Божим - він проповідував і використовував своє пришестя у світ людей і їхню мову саме для проголошення Істини, а не на її пошук, як Геракліт та Сократ.
Христос проголосив Істину - і вона на сотні років упорядкувала світ. Мова йде, насамперед, про юдео-християнський світ, хоча світ ісламу також перебував і перебуває десь поруч. Однак, це не стосується світів давньої Індії, Китаю чи Мезоамерики.
Проте, незважаючи на звичаї усного викладу вчення Христа, апостоли-євангелісти вирішили зафіксувати його у письмовій формі. Саме завдяки цьому з'явилися та набули священного статусу чотири Євангелія, хоча сьогодні відомо, що існувало й більше таких текстів.
На основі Євангелій та таїнств була створена Церква, яка в ім’я Христа не лише зберігала Істину в межах писаних текстів, але й проголошувала її, намагаючись, наскільки можливо, втілити цю Істину у повсякденному житті. Вона сприяла формуванню християнського світу – не будемо ідеалізувати, адже в людському суспільстві завжди присутні певні недоліки. Формально, Первосвященик, будь то Папа Римський чи Вселенський Патріарх в Константинополі, проголошували істинне вчення та намагалися структурувати навколишній світ відповідно до нього. Ніхто інший не мав права на проголошену ex cathedra Істину (я маю на увазі монополію на істину як знання і правду, що втілюється в життя). Так чи інакше, в Істині, чи в істині, той світ, який ми знали тоді, існував у рамках принципів, оголошених ex cathedra. Суспільство підпорядковувалося нормам, які Церква визначала як істинні. Ніяка інша правда не мала права на існування!
Проте, 31 жовтня 1517 року німецький священник Мартін Лютер (Martin Luther, 1483-1546) поставив під сумнів монополію на знання та інтерпретацію Істини, прибивши до дверей Віттенберзького собору свої 95 тез. Лютер підкреслив, що кожен має право не лише читати та інтерпретувати тексти Святого Письма, але й втілювати свою власну істину у житті, формуючи світ на свій лад, а не лише відповідно до проголошень Папи. Для цього він здійснив переклад Біблії на зрозумілу для сучасників німецьку мову. Істина, за Лютером, ґрунтується не на довільних проголошеннях Папи, а на п’яти основних принципах, відомих як "п’ять тільки" (Quinque sola). Ці принципи включають: Sola scriptura (тільки з Писання походить Істина), Sola Gratia (тільки з Благодаті народжується Істина), Sola fide (тільки вірою спасається людина), Sola Christus (тільки Христос є посередником між Істиною і нами), Soli Deo gloria (усе, що робиться, має робитися на Славу Бога).
Це збіглося з ще однією неймовірною подією - Йоганн Ґутенберґ у середині 1440-х років у Майнці не лише створив спосіб друкарства рухомими літерами, але й запустив книгодрукування як масове явище. У 1453-55 роках побачили світ перші друковані Біблії. Відтоді коштовна писана книга стала раритетом і предметом розкоші для багатіїв та сфрустрованого католицького кліру. Натомість друковані книги ставали дедалі доступнішими. Прогрес у поширенні Істини та її втіленні у життя зробив значний крок уперед!
Однак це лише в ідеалі. Насправді ж Протестантська революція не стільки надала кожному право шукати власну Істину, скільки збільшила кількість тих, хто претендував на проголошення Істини з таким авторитетом, як і Папа ex cathedra. Серед них - Мартін Лютер і Філіп Меланхтон (Philipp Melanchthon, 1497-1560), Томас Мюнцер (Thomas Müntzer, 1490-1525) у Німецьких землях, і Ульріх Цвінґлі (Ulrich Zwingli, 1484-1531), Жан Кальвін (Jean Calvin, 1509-1564) у Швейцарії, Джон Нокс (John Knox, 1510-1572) в Англії, Фаусто Соцціні (Fausto Paolo Sozzini, 1539-1604) у Речі Посполитій та інші.
Більше того, проголошення цієї множини істин призвело до формування ряду "правильних" християнських спільнот. Окрім традиційних католицької та православної, виникли лютеранська, анабаптистська, кальвіністська, англіканська та безліч інших. Як показує приклад сучасних Сполучених Штатів, цей процес триває й сьогодні, проявляючись у новітніх американських релігійних ультраконсерваторах, таких як Джей Ді Венс (James David Vance, James Donald Bauman, 1984). Істина зазнала розщеплення. Як це часто трапляється, таке розділення призвело до жорстоких конфліктів - Гуситських війн (1419-1434) та Селянської війни в Німеччині (1524-1526), внаслідок яких постраждали цілі регіони Європи. Всі воювали між собою, нібито заради Істини, або істин. Таку високу ціну за розділення, або, як наполягає кожна з конфліктуючих сторін, релятивізацію Істини, заплатив християнський світ того часу. І тут немає потреби ховати голову в пісок. Світ ісламу та буддизму також зазнав подібних втрат через свої розщеплення істини. Але якою буде ціна в сучасному світі? Спостерігаючи за діями Трампа, ми можемо вже робити певні висновки...
Проте, незважаючи на всі виклики, у світі все ще існували певні локальні авторитети, які мали унікальне право проголошувати Істину ex cathedra — незалежно від їх власних уявлень про неї. Ці фігури формували загальні тенденції розвитку суспільств, в яких вони мали вплив. Світ, так чи інакше, знаходив свій порядок: війни закінчувалися, як, наприклад, Вестфальський мир 1648 року, що проголосив "вічний мир" і поклав край теологічним суперечкам та релігійним конфліктам. Люди звикли до розділеного на частини християнського світу.
Однак шана до тих, хто продовжував вважати себе носіями Істини — від Папи Римського до монарха Великої Британії та лідера Англіканської церкви — вже не була такою беззаперечною. На поверхні все виглядало належним чином, проте...
Водночас поширення друкованих матеріалів, що мали на меті донести Істину або істини, активно розвивалося та ставало більш доступним (тут з'являється це важливе для нашої епохи слово!). Друкувалися не лише книги, але й їхні спрощені версії для широкого загалу — газети, що стали "книгами" для простих людей, "книгами за невелику ціну", за дрібну венеційську монету gazzetta. У Німеччині перша друкована газета з'явилася в 1609 році, в Нідерландах — у 1616 році, а в Англії — в 1622 році. Це стало ще одним визначним переломом у історії.
Згадаємо один з основних принципів протестантського проголошення істини - Sola scriptura, що означає "тільки з Писання". Але яке саме Писання мається на увазі? Чи може це бути "писання" з газет? Адже саме в газетах заявляється, що щось відбулося насправді, тобто є правдою, відповідає дійсності! Але тут виникає питання - новина в газетах, як правило, не є істиною, а лише свіжою інформацією! Новина часто замінює справжні дії Христа, а істина, подана у вигляді новини, підмінює саму істину! Газета перетворюється на своєрідний храм! Місце, звідки раніше проповідували істину Папи, тепер стало редакціями газет! В цих редакційних "храмах" з’явилися свої "капелани" - ті, хто здійснював священні акти відкриття суспільних істин, проголошуючи їх через друк масових видань! Часто такими "капеланами" ставали журналісти, які писали новини. Проте поряд із ними почала формуватися ще одна категорія генераторів істини - інтелектуали. У XVII-XIX століттях інтелектуали та журналісти стали впливати на думки широких верств населення.
Водночас, інтелектуали і журналісти, усвідомивши свою здатність проголошувати істину ex cathedra — тобто, встановлюючи свою монополію на істину, — почали маніпулювати натовпом, який жадав цих "істинних" новин. Звертаю увагу, що термін "натовп" з'явився в цьому контексті не випадково.
Цей період відноситься до епохи Просвітництва — часу, коли відбувалася освіта широких верств населення. Більше того, період з XVII до XIX століття, що тривав наступні сто років, виявився часом не лише домінування газет як основних джерел новин, які повністю витіснили не тільки сократівську істину, але й концепції Меланхтона і Мюнцера. Це також була епоха формування великих спільнот, об'єднаних національними та мовними ознаками — сучасних політичних націй.
У цей період починають з'являтися політичні спільноти та нації, такі як німецька, французька, італійська, польська та українська. Література стає важливим засобом для формування національної свідомості. На сцені виступають національні пророки та генії: Йоганн Вольфґанґ Ґете, Фрідріх Шиллер, Роберт Бернс, Джордж Ґордон Байрон, Адам Міцкевич, Шандор Петефі та Тарас Шевченко. Ці постаті стають архітекторами та вождями нових націй. Тепер вони здобувають право проголошувати істини ex cathedra — раніше це привілей належав лише Папі та його релігійним супротивникам. Вони стали домінуючими голосами в світі ідей та думок, формуючи новий світогляд. Прогрес у висвітленні істини та її реалізації стрімко просувається вперед!
На початку 20-го століття технічні інновації відкрили нові горизонти. Ґульємо Марконі (Guglielmo Marconi, 1874-1937) створив радіо, яке стало революційним кроком у комунікації — від телеграфу до звукового мовлення. Радіо перетворилося на платформу для поширення правди та контролю над свідомістю людей, яку використали ідеологи, що прагнули досягти своїх цілей — зокрема, тоталітарні лідери ХХ століття: Адольф Гітлер (Adolf Hitler, 1889-1945), Беніто Мусоліні (Benito Amilcare Andrea Mussolini, 1883-1945) та Йосиф Сталін (Иосиф Джугашвили, 1879-1953). Найбільш вражаючим у маніпулюванні масами був, безумовно, Гітлер. Його харизма та магнетизм, незалежно від наших уподобань, мали велику силу. Технологічно він мав можливість безпосередньо спілкуватися з кожною домогосподаркою через радіоточку. Після свого обрання рейхсканцлером Гітлер відвідав студію Funk-Stunde, щоб розпочати тривалу кампанію впливу на свідомість німецького народу. І це йому дійсно вдалося — Reichs-Rundfunk-Gesellschaft mbH стала його трибуною для пропаганди. Через радіоточки він встановлював майже еротичний зв'язок з натовпом, що шаленіло від його слів. Радянська версія цього зв’язку між вождем і народом, у вигляді радіоточок, які зневажливо називали "колгоспником" або "брехунцем", хоч і не досягла такої ефективності, як у Німеччині, все ж виконувала свою роль, об’єднуючи "вождя народів" Сталіна з тими ж домогосподарками... Таким чином, дротове радіо стало надзвичайно потужним інструментом у проголошенні правди в середині ХХ століття. Національних геніїв, поетів і мислителів замінили національні вожді, які часто виявлялися тоталітарними тиранами. Їхній успіх значною мірою пояснювався новими технологіями — завдяки радіо вони змогли налагодити аудіозв'язок із масами та з кожним окремим індивідуумом, ставши генераторами правди. Вожді, таким чином, контролювали та систематизували світ на свій лад. Прогрес у поширенні правди і її втіленні в життя невпинно просувався вперед! Доступ до правди для широких мас ставав усе більш відкритим: "Широка країна, де так вільно дихає людина"!
Із запровадженням телебачення ситуація стала значно легшою. У нацистській Німеччині ТБ з'явилося вже в 1930-х роках, але Гітлер не встиг повністю реалізувати його потенціал. Контрольоване телебачення досягло свого тоталітарного виміру в 1960-х, коли його використовували як вожді (наприклад, у Північній Кореї), так і політичні партії (як у СРСР та країнах соціалістичного блоку). Аудіовізуальні повідомлення стали супроводжуватися візуальними образами, що спочатку могло здатися поверненням до живого спілкування, як у часи Сократа. Проте насправді все було зовсім інакше – телебачення не передбачало жодного діалогу з ведучим, яким зазвичай виступав диктор, що просто читав заздалегідь підготовлені тези, зокрема пропагандистські дацзибао (大字报 (dàzìbào) – "газета великих ієрогліфів"), які містили готові комуністичні чи маоїстські принципи. Ці принципи формувались партійним політбюро на основі марксистських догм, які потрібно було лише прийняти. Проте не варто сумувати – прогрес у виголошенні істини та її реалізації впевнено продовжував рухатися вперед! Доступ до істини для широких мас ставав усе більш доступним!
Проте чи справді мова йде про Істину? - до цього тексту я також включу цей повтор.
У західних країнах ситуація з радіомовленням та телебаченням не була настільки катастрофічною. Звісно, звичайні громадяни не мали доступу до мікрофонів BBC, CNN або улюблених програм Fox News, які підтримують Трампа. Тут задіяні різні учасники – від безпосередніх представників великих корпорацій до окремих "вільних журналістів", які отримували певну свободу, щоб створювати враження плюралізму думок і свободи слова. Однак, створення та розповсюдження "правд" було під суворим контролем тих, хто володів не лише фінансовими ресурсами, а й технічними засобами для поширення власних версій "істини". Існує правило: "Правда або моя, або ніяка"... Тобто, монополія на "правди" (не плутати з істинами!) знайшла інші, часто приховані форми – трохи демократизовані, але ретельніше замасковані. Проте ця монополія продовжує існувати, і певний порядок денний, навіть якщо він нам не до вподоби, підтримується. Таким чином, світ залишається несправедливим для багатьох, але в цій несправедливості є своя структура. Втішає те, що прогрес у поширенні істини та її втіленні в життя продовжує впевнено рухатися вперед! Крім того, доступ до істини для широких мас стає дедалі ширшим!
На зламі тисячоліть відбулася ще одна технічна революція - з'явився Інтернет, а згодом і соціальні мережі. І тут почалося! Якщо на телебаченні і навіть в Інтернеті ще можна було бодай спробувати контролювати сакраментальне Пилатове: "Що ж є істина?", то у соціальних мережах це запитання набуло іронічного, фріківського та постправдівського сенсу. У цій новій реальності "правдою" стає те, що звичайний любитель пива чи вареників вирішить таким вважати. І ніхто - ані Папа, ані курфюст, ані Байрон чи мулла не може йому нав'язувати ніякої істини! Усе це виглядало б смішним, і є таким, якби не було таким трагічним у своїх наслідках. Адже "істини" звичайних поціновувачів пива - це зовсім не істини, а тим більше не Істина. Це звичайна профанація - приватна і дуже часто не жагою до пізнання Істини спричинена, а заздрістю, ненавистю, простою бездумністю... З появою соціальних мереж кожен такий споживач не лише отримав демократичне право, але й реальну можливість вилізти (якщо не впаде п'яний під стіл) на свій ослінчик - і на весь світ проголосити зі своєї ex cathedra, зі свого акаунту у FB чи мережі X - власну істину... А тому від сьогодні істину проголошують не Сократ чи Папи, а ми, народ... Й істина вже не у вині, а у пляшці пива!
Те, що колись у середині ХХ століття емоційно висловив Хосе Ортега-і-Ґассет, перетворилося на реальність — маси нарешті піднялися на бунт! І цей бунт став остаточним! Процес демократизації, що стосується здобуття, проголошення та реалізації "істин" в житті, досяг свого логічного завершення. Прогрес у визнанні істини та її втіленні у повсякденність упевнено рухається вперед! А доступ до істини для широких верств населення став дійсно всеохопним! Більше не існує розподілу на юдеїв і греків, професорів чи авторитетів. Соціальна стратифікація зникла; більше немає жодних бар'єрів, що стримують свободу висловлення істин — ані моральних, ані етичних. Межі між пристойним і непристойним стерті. Все можна, і вже нічого не заборонено... Отже, ми досягли епохи постправди, яку символізують такі фігури, як Трамп і підступний популізм Джей Ді Венса... Цей шлях тривав довго — від часів Геракліта і Сократа... На відміну від наївного "демократа" Сократа, мізантроп Геракліт попереджав, що все йде до того, що прийде хам, прийде Трамп... Саме тому він обрав усамітнення в горах, де пас кіз і філософствував, незважаючи на своє царське походження... І от, завдяки розвитку соціальних мереж та технологічного прогресу, у нашу реальність, сформовану тисячоліттями, дійсно увірвався цей хам — у політичному контексті ми називаємо його популістом або Трампом... І тут я маю на увазі не лише президента США Дональда Трампа, а саме масу, вселенське море хамів.
Отже маємо цікаву картину - від Сократа, через Христа та Папу ми прийшли до Хама... чи можливо до трампа? Звісно, це не порівнювані фігури. До того ж здавалося, що світ дійсно ставав усе більш вільним та демократичним... Але, схоже в останній час демократія певним чином вперлася у свою перверзію - відсутність Істини, на якій вона може розбудовувати свої структури. "Істини" Хама, які колись потай вишкрябували на стінах вбиралень - тепер потоками заповнюють соціальні мережі... Однак вони аж ніяк не можуть бути фундаментом для справедливої і виваженої демократії. Адже у Хама немає ні милосердя, ні любові, ні справжньої мудрості чи хоча б прагматизму...
Катедра поступово опускалася все нижче, наближаючись до людей, немов намагаючись стати ближчою до них... І, о чудо! Дійшла до рівня вбиральні... Я спеціально уникаю терміна "народ", адже він відрізняється від натовпу, який можна метафорично охарактеризувати як Хама. Народ - це свідома спільнота, що має доступ до Істини, здобутої або проголошеної різними способами. Натомість голота чи Хам - це натовп, позбавлений чітких орієнтирів, зокрема тих, які вказують на Істину, що єднає. Ту Істину, яку шукали та дарували нам безліч гідних людей... Проте, на жаль, Хам - це реальність нашого часу...
Спостерігаючи за тим, що витворяють "лідери сучасності", які насправді є ніким іншим як пророками Хама - такі як Путін, Сі або Трамп - мимоволі виникають сумніви щодо життєздатності роду людського... Усі вони діють поза будь-якою справді людяною Істиною... Їхня діяльність небезпечно наближається до межі світового ядерного колапсу або навіть до знищення людини штучним інтелектом... Їхні дії перебувають поза межами добра і зла, моралі та навіть розуму. Їхній маленький світ обертається довкола дрібненьких "істин" - влади, грошиків, лоскотання маленького особистого еґо...
Отже, чи дійсно проєкт homo sapiens, який начебто повинен був базуватися на основі Істини, зайшов у безвихідь? Чи справді ми в історії Землі ризикуємо стати лише ще однією безперспективною гілкою гомінідів? Безумовно, це лише моя гіпербола – для естетики висловлювання, але...
Прихід Хама став несподіванкою навіть для тих, хто особисто забезпечив його головним інструментом – соціальними мережами. Проте ці молоді підприємці з Кремнієвої долини зовсім не зацікавлені в тому, щоб Хам дійсно оволодів як істинною, так і світом. Що вже говорити про можливість формування ним суспільного та політичного порядку. Незважаючи на те, що Ілон Маск та Марк Цукерберг можуть здаватися наївними, успіх Хама їм зовсім не вигідний. Так, його можна ще використовувати, але втрачати монополію на істину – це вже занадто.
Отже, ми спостерігаємо сьогоднішню незвичну ситуацію: маси піднялися на бунт, а ті, хто надав їм цю можливість, тепер намагаються приборкати цю стихію. Вони вважають, що все під контролем — навіть намагаються залучити штучний інтелект для регулювання натовпів та правди. Китай, наприклад, частково досяг успіху в цьому. Проте під поверхнею, де перебувають ці чоловіки, кипить магма... І навряд чи їхній новітній ультраконсерватизм зможе їх захистити — Везувій вже відкрив свої жерла, і вибух неминучий.
У цьому тексті, написаному мною, можна вловити образи інтелектуалів, які виконують роль провідників для народу, проте їх голоси залишаються непочутими, і, можливо, ніколи не здобудуть визнання. Політичний вибір в Україні сьогодні не відрізняється від того, що роблять американці чи румуни, які нещодавно "обрали" свій шлях в TikTok. Тому немає сенсу їх зневажати. Люди бунтують по всьому світу. Можна довго дискутувати про маніпуляцію суспільною свідомістю, але за цими міркуваннями криється припущення, що народ насправді є жертвою обману, хоча в його основі лежать нащадки Сократа та Аристотеля — якщо не кожен другий, то хоча б один з п'яти. Чи можуть американські неоконсерватори мати рацію в своїх твердженнях про нерівність людей і про те, що для визначення істини та організації суспільства потрібні особливі лідери — якась елітна верства? А що тоді робити з демократією — тим ідеалом, до якого ми всі прагнемо? Адже концепції, які вони намагаються реалізувати, виглядають як звичайний технофашизм. Чи не повертаємося ми знову до стародавнього режиму, до фундаментального консерватизму Жозефа де Местра? Це видається маловірогідним — хоча Маск та інші можуть думати інакше, вони, здається, є сучасними де Местрами... Навіть Трампа обрали — кумира простих людей... Вони намагаються обдурити бурхливу стихію Хама... ну-ну...
Водночас процес "демократизації" (саме так, з присмаком іронії), або ж хамізації в отриманні, проголошенні та втіленні "істин" набрав значного оберту. Розвиток у створенні та реалізації "істин" досяг нових вершин! Схоже, що можливість формувати "істини" для широких верств населення стала практично безмежною! Хам безсумнівно святкує свою перемогу!
Але чи знайдеться хоча б одна людина, якій цікаві його туалетні "істини"...
#Дональд Трамп #Соціальна мережа #Телебачення #Радіо #Демократія #Західний світ #Північна та Південна Америка #Китай (регіон) #Адольф Гітлер #Суспільство #BBC #Нідерланди #Сполучене Королівство #Індія #Швейцарія #Англія #Людство #Німеччина #Газета. #Італія #Фокс Ньюс #CNN #Монополія #Стамбул #Угорщина #Ісусе. #Аргентина #Англіканська церква #Феномен #Юдаїзм #Венесуела #Папа! #Діалог #Рим #Річ Посполита #Влада (соціологія) #Мухафаза Хама #Християнство #Карл Маркс #Правда. #Христос (назва) #Нацистська Німеччина #Біблія #Зигмунд Фрейд #Філіп Меланхтон #Геракліт #Homo sapiens #Сократ. #Мартін Лютер #Аристотель #Сільвіо Берлусконі #Іммануїл Кант #Інтелектуальний #Томас Мюнцер #Хулдрих Цвінглі #Джон Нокс #Джон Кальвін #Фрідріх Шиллер #Йоганн Вольфганг фон Гете #Хам (син Ноя) #Мартін Гайдеґґер #Майнц #Силіконова долина
