Георгій Коваленко, священник Православної Церкви України, зазначив: "Свято Різдва Христового відображає те, що ми переживаємо в нашому житті сьогодні."

Отець Георгій Коваленко, священик Православної церкви України та ректор Відкритого православного університету, ділиться своїми думками про перехід українських православних християн на новий календар, а також про важливість Різдва для людей і символіку традицій, пов'язаних із цим святом. Його виступ відбувся в програмі "Дорослий погляд" з Анжелікою Сизоненко на каналі LB Live.

Щодо переходу до відзначення Різдва 25 грудня

Різдво та Великдень справді є найзначнішими святами в християнстві. Вони мають свої корені в дохристиянських традиціях, що дозволило їм стати частиною календаря, зрозумілого для людей. Якщо зосередитися на Різдві, то це свято виглядає як одне з найяскравіших з людської перспективи, водночас воно сповнене дивовижних аспектів.

Для мене певною несподіванкою стало, наскільки швидко і наскільки більш спокійно на новий календар перейшли саме віруючі. І я над цим навіть роздумував, бо здавалось би, релігійні люди є людьми більш консервативними, більш традиційними. Але я зрозумів, що є важливий нюанс для людей церковних: вони більш-менш регулярно ходять в церкву і чують про всі свята, які перейшли на інші дати. І людина живе, як з'ясувалося, не цифрами -- такий день, такий місяць, а вона живе цим святковим циклом. Тобто, коли людина долучена до церковного календаря, як це не парадоксально, цей перехід відбувся більш природно і легко, ніж для людини, яка приходить до церкви декілька разів на рік. Але і для таких людей перехід на 25 грудня відбувся спокійно і бажано, бо насправді ми вже багато років живемо в культурі, коли зимові різдвяні свята починаються вже в грудні, коли прикрашаються міста, коли у кінотеатрах чи по телебаченню транслюються різдвяні фільми і мультфільми. І цей настрій, різдвяний, він більш природний в грудні, він відповідає і астрономічним календарним циклам. Тому ми й бачимо, що абсолютна більшість українців все ж таки вже живе за новим стилем.

Як священик, я здійснюватиму літургію 24 і 25 грудня. Більше того, я належу до числа тих священнослужителів, які практикували це ще до календарної реформи, і активно підтримував цю ідею. На мою думку, оптимальний варіант - святкувати з 25 грудня по 7 січня: спершу ми відзначаємо Різдво, потім святкуємо Новий рік, далі -- Водохреща 6 січня, а 7 січня вже стає звичайним днем.

Изображение: EPA/UPG

Але ті, хто святкують 7-го, ми їх так само вітаємо, ми так само готові радіти з ними, і будуть запрошувати в гості -- прийдемо в гості.

Мені здається, що перехід на новий календар вже відбувся насправді. Ви самі зазначали, що понад 50% людей святкуватимуть Різдво 25 грудня, а ще більше 20% відзначатимуть і 25 грудня, і 7 січня. Це вже більше ніж 75%, отже, фактично ми можемо говорити про завершення переходу. Проте, якщо Московський патріархат дійсно змінить свою назву на Українську православну церкву і прийме відповідне рішення, тоді, на мою думку, цей процес буде завершено.

Я помічаю, що серед священників Московського патріархату зростає кількість тих, хто висловлює думку про необхідність святкування Різдва як 25 грудня, так і 7 січня. Деякі парафії вже висловлюють бажання проводити різдвяні служби 25-го числа. Вважаю, що якщо керівництво проявить конструктивний підхід і відповідну позицію, то цей процес може завершитися переходом Української православної церкви (котра наразі ще є частиною Московського патріархату) до нового календаря.

Різдво Христове — це, в буквальному сенсі, день, коли з'явився на світ Христос.

Різдво це таке свято, яке наповнене і релігійним, і нерелігійним. Можливо, тому, що ми іноді за назвою -- така красива назва -- Різдво -- забуваємо, що це таке. Тому що Різдво - це день народження. Це день народження Христа. Тобто, Різдво Христове — це, в буквальному сенсі, день, коли з'явився на світ Христос..

Коли ми сприймаємо Різдво як день народження, це, певно, і є джерелом багатьох традицій. Питання в тому, хто ж є головним у цьому святі. Іноді ми надаємо перевагу ялинці, куті, зірці, яка повинна з'явитися, і лише після цього сідаємо за святковий стіл, або ж акцентуємо увагу на чомусь іншому.

Проте важливо усвідомити, що основна суть Різдва полягає в Боговтіленні. Бог приймає людську природу, стає немовлям. Таким чином, можна сказати, що Спаситель світу самовільно передає себе в руки людей у вигляді абсолютно беззахисного малюка, за яким людство починає дбати і опікуватися.

Зображення: З публічних джерел

Цей момент є зрозумілим для кожного, адже народження малюка — це завжди справжнє диво і невимовна радість.

Однак часи змінюються. І Різдво Христове в певний момент виявляється надзвичайно подібним до того, що ми переживаємо сьогодні.

По-перше, дивіться, Христос був біженцем. Це очевидна паралель. Тому що, коли Ірод намагався вбити Христа, святе сімейство було вимушене тікати до Єгипту. Тема біженців - це дуже актуальна для нас тема.

З іншого боку, Христос - не рідний син Йосипа. Ми говоримо -- "святе сімейство", але яку сім'ю ми бачимо? Сім'ю, де матір з дитиною і нерідний батько. І зараз у наші часи, коли гинуть молоді хлопці, коли діти залишаються сиротами, ця тема -- святого сімейства як покровителів і Йосипа як покровителя, тих чоловіків, які приймають жінку з дитиною, родини, де батько нерідний, -- де взагалі є ця тема? Це теж різдвяна тема...

Скільки людей сьогодні позбавлені свого житла! Це також стосується проблеми безхатченків, але в іншому контексті. Якщо раніше безхатченками вважали тих, хто втратив зв'язок із суспільством, то тепер без даху над головою залишаються звичайні громадяни, які шукають притулок. Це нагадує різдвяну історію, коли Йосип і Марія прибувають до рідного міста Йосипа. Вони намагаються знайти місце для ночівлі, але виявляється, що їм нема де зупинитися. Це також відображає різдвяну тематику.

Або нагадайте собі, що співають небесні істоти. Вони виголошують: "Слава Вишніх Богу" і "На землі мир". Отже, мова йде про мир. Цей хоровий спів тепер сприймається зовсім по-іншому. Для нас мир — це не просто абстрактне поняття. І йдеться не лише про внутрішній спокій. Це також конкретний спосіб організації нашого життя, суспільства та світу в цілому.

Від 7 січня до 25 грудня: зміна церковного календаря та міфи, що його оточують.

А що буде далі? На землі панує мир, у серцях людей — доброзичливість, або ж — взаєморозуміння. Люди, сповнені добрих намірів. Яким чином встановлюється мир між людьми? Коли ми починаємо приділяти увагу спільним інтересам, коли виявляємо добру волю. Коли ми не прагнемо вирішувати питання силою чи за допомогою насильства.

Однак, зброя може використовуватися не лише для знищення, але й для захисту. Важливо усвідомлювати це і залишатися на стороні любові, добра та життя. Ми повинні бути готовими захищати ці цінності, оберігати їх і, за потреби, вставати на їхній захист.

Для нас Різдво стає більш актуальним в нашому житті. Воно перестає бути просто веселим святом, де ми щось їмо, щось співаємо, воно стає дуже близьким до нас.

Як Йосип і Марія захищали своє немовля від небезпеки, так і ми ставимося до своїх дітей з особливою турботою і любов'ю. На жаль, історія повторюється: подібно до того, як Ірод знищував немовлят у Вифлеємі, сьогодні війна забирає життя понад двох тисяч дітей, з яких більше 600 загинули. Це абсолютно ненормально і жахливо. Сучасний Ірод — це реальність, з якою ми стикаємося. Ми можемо сміливо називати правителя Росії цим ім'ям, адже він нещадно забирає життя безневинних дітей.

Изображение: EPA/UPG Про вбивство під час війни

Господь говорить: немає більше тієї любові, хто душу свою, життя своє покладає за ближніх своїх.

А з іншого боку, напередодні Його страждань і майбутнього Воскресіння, коли апостол Петро, учень, намагається захистити Христа з мечем і відсікає вухо слузі первосвященників, Христос тоді говорить: залиш, поклади меч, бо хто взяв в руки меч -- від меча загине.

Проте давайте зануримося в цю оповідь більш детально.

По-перше, якщо меча не можна було б тримати, то як він опинився у Петра? І якщо ним не дозволялося користуватися, чому ж він так швидко і вміло, як справжній охоронець, починає його використовувати?

Існують різноманітні обставини.

Різдво і національна безпека: які є спільні риси?

У той момент Христос заявляє: чи не міг би я покликати ангелів для свого захисту? Він, по суті, стверджує, що не потребує фізичної охорони з використанням зброї. Це ще раз підкреслює той факт, що Росія, нібито намагаючись "захистити" російське православ'я, насправді застосовує танки і знищує навіть храми Московського патріархату.

Проте, якщо ми ретельно проаналізуємо цю фразу, коли Господь звертається до Петра зі словами "хто взяв у руки меч, той від меча і загине", варто зазначити, що це не означає, що людина сама себе вб'є своїм мечем. Йдеться про те, що якщо хтось вирішує взяти меч до рук і нападає, то він отримає відповідь, яка буде адекватною до його дій. Більш того, ця відповідь може виявитися згубною для нього. Важливо розуміти, з якою метою людина піднімає меч. Адже знищення та вбивство - це одна мета, тоді як захист і припинення зла - зовсім інша. Тому не можна просто механічно порівнювати тих, хто жертвує своїм життям заради порятунку інших, з тими, хто йде вбивати жінок і дітей. Це зовсім різні особи, з різними мотивами і різними способами використання зброї.

Щодо Різдвяного посту

Знаєте, не всі діляться своїми думками, і церква не наполягає на цьому як на обов'язковому. Але чого ми можемо навчитися під час посту, так це свідомого обмеження себе. Це є своєрідна практика, яка навчає людину вміти контролювати свої бажання. Коли людина здатна обмежувати себе, вона легше справляється з ситуаціями, коли чогось не вистачає чи коли обставини заважають їй отримати бажане. Вона не піддається паніці чи депресії, адже має внутрішній ресурс, що допомагає їй подолати труднощі.

Фото: з відкритих джерел

Піст є корисною і аскетичною практикою. Але що таке аскетика? Термін "аскеза" походить від слова, яке означає вправу. Коли людина займається якоюсь діяльністю, вона має можливість вдосконалити свої навички.

У сучасному світі, де ми часто опиняємось у ситуаціях, які не відповідають нашим бажанням, і де можливості не завжди відповідають нашим прагненням, важливо навчитися знаходити щастя незалежно від обставин. Розуміння того, що їжа та інші матеріальні речі не є кінцевою метою, а лише засобами для досягнення більшого, на мою думку, є вартісною практикою.

З іншого боку, різдвяний піст також має благодійну природу. Нещодавно ми відзначали день Святого Миколая, що стало чудовим святом для дітей. Коли ми зосереджуємося на власних потребах і потребах своїх дітей, це одне, але зовсім інша справа — вміти підтримувати інших. Хто ж такий Святий Миколай? Він - таємний меценат, і його історія говорить про важливість допомоги. А скільки з нас сьогодні готові зробити внесок? Це може бути підтримка навіть для тих, кого ми не знаємо особисто, але довіряємо тим, хто організовує збори. Це справді важливий аспект.

Але, знову ж, коли ти щось віддаєш, то ти, як виявилося, не втрачаєш. Ти і внутрішньо наповнюєшся, і береш участь у спільній справі. І, реально, ми демонструємо цю єдність, взаємну допомогу, піклування один про одного. І ця історія має продовжуватися. Я думаю, що піст -- це ось про це.

Відмова від їжі або обмеження в чомусь — це, по суті, метод самонавчання. Коли людина оволодіває цим мистецтвом, вона може практикувати піст у харчуванні або ж у споживанні інформації. Я вважаю, що сучасному суспільству потрібно не лише традиційне розуміння посту, а й нові його варіації, такі як інформаційний піст. Важливо розрізняти, коли необхідно слідкувати за новинами в рамках роботи, і коли ми просто бездумно прокручуємо стрічку соціальних мереж. Також існує концепція споживчого посту, коли людина вирішує обмежити свої покупки, уникаючи безцільних прогулянок по торгових центрах у пошуках непотрібного. А що стосується "лайків" — це ще одне питання для роздумів...

Це стосується залежності. А піст полягає у свідомому звільненні від залежностей.

Про символізм куті, колядок і 12-ти страв

Кутя - це традиційна страва, що подається під час поминальних обрядів. У нашій культурі вона залишається невід'ємною частиною поминок і похоронів. По суті, це та ж сама кутя, яку ми знали завжди.

Що ж таке свято? Якщо говорити умовно, свято можна визначити як святий день. Існує безліч різних святих днів, серед яких є й поминальний день. Це означає, що не кожен день, коли ми радіємо, є святим, і не кожен день, коли ми сумуємо, позбавлений святості.

Фактично, це залишок, рудимент дохристиянського, і це пов'язано з тим колом сонячних свят. І якраз ці поминальні традиції залишилися і перейшли у християнські традиції.

Ось ми зустрічаємо останню вечерю перед Різдвом. Що ж можна згадати в цей момент? Варто згадати, що народження Христа відбулося в надзвичайно скромних обставинах, фактично, у хліву. Вертеп представляє собою печеру в скелі, де зазвичай утримували худобу. А ясла, які ми уявляємо, зовсім не є дитячим садочком чи колискою, а насправді це годівниця для тварин, в яку і було покладено немовля Христа.

Изображение: EPA/UPG Українці колядують в метро у Києві 13 січня 2023 р.

З одного боку, ця скромна вечеря напередодні Різдва, -- бо ми першу зірку згадуємо, яка показувала шлях волхвам. А з іншого боку, тут треба згадати, що треба бути скромнішим, це -- про скромність еліт, додаткова антикорупційна вправа. Тому що Христос - Бог, який створив весь світ, народжується в найскромніших умовах. Той, який послужить потім всьому світові, рятуючи його, приносячи себе в жертву за цей світ, він -- не в палаці, не у царів народжується. І перші, хто до нього приходить, -- пастухи.

Отже, наша вечеря символізує простоту їжі, адже це останній день посту. За традицією, напередодні завершення посту дотримуються найстрогіших правил. Кількість страв – 12 – відображає 12 місяців року. Це свято відбувається напередодні Різдва, а апостоли з’являться лише пізніше, коли Ісусу виповниться 30 років, тож їх тут ще немає. (Дехто вважає, що ці 12 страв символізують 12 апостолів Христа – ред.) Наше літочислення ведеться від Різдва Христового, тому концепція 12 місяців органічно вписується в цю традицію, без потреби вигадувати щось надто релігійне.

Це має бути скромно, це має бути просто. І було б добре, якби за цією вечерю вже лунали колядки. Тому що колядки -- це наше народне богослів'я, бо вони відшліфовувалися століттями. І в простій і зрозумілій формі, простими словами наші колядки переказують всю історію Різдва. Якщо ми це будемо нагадувати собі, своїм дітям, щоб вони не тільки ходили і казали: "дайте дядьку п'ятака" -- це до Різдва не має відношення. А от "Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!", вертеп - це театралізована вистава, і ця група дітей чи людей коли ходять, вітають за Різдво...

Колядки існували ще до настання Різдва, і це яскравий приклад того, як дохристиянські звичаї набувають нових християнських значень, коли їх переписують або створюють нові тексти. Важливо зазначити, що ця традиція залишається живою. Сьогодні не лише співають старі колядки, але й сучасні артисти створюють нові, як, наприклад, "Танок на Майдані Конго". Також активно відтворюються вертепи. Цього року я планую піти на вертеп разом із онуком і донькою.

Я слухаю колядки, збираю. І старовинні, і сучасні. У різних жанрах, стилях, різними мовами. Але колядки - це, дійсно, не церковний піснеспів, і був період, коли церква з цим боролась. Особливо -- Московський патріархат намагався нищити. Якщо ми подивимося, наприклад, богослужбові різні вказівки XIX століття, то побачимо, що там рекомендується забороняти, не дозволяти і т.д.

Навіть в радянський і пострадянський періоди українці, які мешкали в різних регіонах, багато з яких були священнослужителями, включно з Московським патріархатом, продовжували зберігати та поширювати колядки. Ці різдвяні пісні існують і в польській культурі, а британці також мають безліч різдвяних мелодій — кожен народ має свої особливі традиції святкування. Живою традицією можна вважати ту, в якій молоде покоління активно бере участь у творчості. Це не просто музейні експонати чи предмети для вивчення, а жива культура, що постійно розвивається.

Про те, чи можна вживати алкоголь у Святвечір

Немає заборони пити алкоголь. Є практика утримуватися, але це стосується, як і будь-якої їжі. Тобто пити алкоголь теж треба уміти. Бо, як говорить Святе письмо: вино веселить серце людини. Але не упивайтеся вином, бо бувають із цим проблеми потім. Це питання якраз про те, чи вміє людина утримуватися? Умовно кажучи: що людина святкує, чи не забуває вона про те, заради чого зібралися сьогодні? І чи не втрачає вона людської подоби.

Отже, церква не накладає заборону на вживання алкоголю, але підкреслює, що, як і будь-яка інша річ, його надмірне споживання може бути шкідливим.

Умовно кажучи: свято чого? Якщо це свято, все ж таки, для дітей, для родини, для Христа -- то, відповідною до того, хто є головним на святі, має бути й наша поведінка. Якщо ж це свято тільки для мене, свято алкоголю -- то тоді це точного не має жодного відношення до християнського розуміння Різдва.

Чи потрібно обов'язково відвідувати церкву 24 і 25 грудня?

У вечір 24-го грудня та вранці 25-го у храмі відбудуться різдвяні служби, які подарують можливість відчути радість свята та зануритися в тисячолітню традицію. Християнство в нашому регіоні має понад тисячолітню історію, що формує особливу атмосферу і красу. У церквах лунають пісні, поєднуючи високе мистецтво богослужіння з текстами, написаними святими отцями, що пережили віки, а також колядками та виступами церковних хорів – це справжня естетика. Під час або після служби діти також беруть участь, додаючи святковий настрій. Це – спільне свято для всіх.

Також існують домашні традиції, пов’язані з Різдвом: наприклад, звичай колядувати або відвідувати один одного, щоб привітати з цим святом, разом співати і створювати атмосферу радості. Важливо в цей час звернути увагу на тих, хто може бути самотнім, адже у когось родина може бути далеко, а інші пережили втрати через війну або переїзд до нового міста без знайомих. Необхідно бути чуйними і помічати тих, з ким можна поділитися радістю свята. Адже Різдво символізує втілення добра, нагадуючи, що навіть у найскладніші часи є світло, яке освітлює наше оточення і приносить надію, незважаючи на темряву.

І, знаєте, церква говорить, що церковні люди, церква -- це тіло Христове. Ця тема втілення Христа в християнстві, в людях, продовження цієї історії, продовження справ добра, милосердя, любові, жертовності -- це зараз продовжується через людей. Тому дуже важливо стати оцими служителями Різдва.

Поки ми маленькі, ми сприймаємо свято, як диво. А коли ми дорослішаємо -- ми розуміємо, що це свято хтось організував. І от наше справжнє дорослішання - це організація свята, і не тільки для себе, не тільки для своїх, а і для більш широкого кола. Насамперед, для тих, хто потребує нашої любові і уваги.

Різдво - це свято, що відзначає народження Ісуса Христа. Які ж презенти Він сподівається отримати від нас?

Він відкрито висловився з цього приводу, до речі. Один раз, коли розмова йшла про Страшний суд, Христос зазначив: якщо ви дали комусь воду, нагодували, одягли, запросили до себе, відвідали в лікарні чи у в'язниці — ви зробили це для Мене.

Тобто справжній подарунок Христу - це зробити добро своєму ближньому. Я думаю, що це найголовніше -- навчитися віддавати, навчитися любити.

Бо Сам Христос навчив: за цим впізнають, що ви є моїми учнями — якщо будете любити один одного.

От ми, християни, коли любимо один одного і навіть тих, хто ані до християнства, ані до кола наших знайомих чи близьких, чи рідних не належить, але все одно ми ділимося цією любов'ю.

Отже, я вважаю, що любов до наших ближніх є найціннішим даром, який ми можемо принести Христу.

"Христос народився! Славимо Його!" — так ми вітаємо один одного, але слава Христова втілюється в нашому житті через наші добрі вчинки.

Як колись Христос прийшов у світ як немовля, потребуючи піклування, так і наші добрі думки, ідеї та плани повинні отримати своє втілення. Лише тоді ми зможемо стати тим простором, де вшановують Христа і прославляють Його.

Сьогодні термін "слава" використовується найчастіше.

Слава Україні! Честь героям!

Слава Ісусу Христу! Вічна слава Богу!

Христос прийшов у світ! Прославляймо Його!