Після обстрілів з боку Росії в українських домівках зникає електрика. Коли вона нарешті відновлюється, люди відчувають радість, оскільки можуть знову користуватися пральною машиною, готувати на електроплиті чи заряджати свої пристрої. Проте повернення світла не є простим процесом. Воно часто піддається ризику повторних атак, а відновлення електропостачання здійснюють справжні герої. Серед них – Павло Олійник, мешканець Миколаєва, який у свої 68 років самостійно виконує роботи на електроопорах, добре розуміючи всі нюанси своєї професії. Після початку повномасштабної війни його робота стала особливо небезпечною, оскільки російські військові навмисно намагаються атакувати енергетиків під час їхньої діяльності, поділився Павло в ефірі Українського Радіо.
Павло Олійник. Знімок Вікторії Будан.
"Дідусь передав мені пристрасть до енергетики."
"Народився я в Миколаївській області 26 лютого 1956 року. Прожив в Миколаївській, а також в Одеській області. За фахом батько працював в колгоспі управляючим. Мама в дитячому садку вихователем. З дитинства я виховувався переважно в дідуся і бабусі. В дитинстві й по цей час займаюся спортом. В минулому я був майстром спорту по боксу. А зараз просто підтримую свій фізичний стан. Росли, бігали, займалися спортом. Я любив фізику. Тому що виховувався в дідуся і бабусі, а дідусь був енергетиком. І любов до енергетики мені прищепив дідусь. Я пішов вчитися, закінчив Київський політехнічний інститут. Паяв, займався радіомеханікою, електрикою, то розетки, то вимикачі, то якийсь двигун запускав. Старався, тому що було цікаво з дідусем займатися. Повело на цю професію, і я нею займаюся. Я працював у Мехколоні 9, потім у Красноярському НТУ "Ізумруд". Ми виконували роботи по наладці обладнання, а потім перейшов у "Миколаївобленерго". І працюю по цей час.
Кожному молодому фахівцю після того, як здобув теоретичне навчання, доводиться навчатися на місці. Оскільки я любив енергетику, то мені вже було легше, бо займався з дитячих років, з дідусем. І мені вже легше було виконувати різні роботи. Механічна колона - це по будові мереж та трансформаторних підстанцій. А у "Миколаївобленерго" я виконую роботи з капітального ремонту мереж, з будови мереж, трансформаторних підстанцій. Тому що без електроенергії неможливо в домівках мешканців, без води, без тепла тощо. І тому я собі поставив задачу і мету -- я буду працювати, скільки зможу, на користь людей", -- каже Павло Олійник.
"Я мав досвід повернення людей до життя."
Професія енергетика — це не тільки виконання технічних обов'язків. Іноді необхідно пригадати медичні знання і, буквально, ставати рятівником для людей.
"Мені доводилося воскрешати людей, оскільки вони потрапили під дію електричної мережі. І я на той момент був у сестри, у Чернівцях, і коли побачив, що люди потрапили під дію електричної енергії, мені довелося їх реанімувати. Я знав, як правильно. І люди по цей час вдячні за те, що вони живі залишилися. Було так, що вітер сильний був і порвалися дроти. Дроти між собою закоротили, перегоріли і упали на землю. Був дощ, і люди попали під дію електричного току. Як фахівцю вдалося вимкнути електроенергію і реанімувати людей. І саме батько з донькою йшли додому. Батько вів дитину із садочка. Потрапив під дію електрики тільки батько, а донька залишилась за межами. Я витягнув із дії електричного струму потерпілого і надав штучне дихання. Попросив людей, щоб викликали швидку медичну допомогу. До того, як приїхала швидка, я намагався реанімувати людину. І залишився чоловік живий", -- згадує Павло.
Павло Олійник стверджує, що, на його щастя, ніколи не зазнавав впливу електричного струму. Він пояснює це тим, що не лише знайомий з правилами роботи з електрообладнанням, а й строго дотримується всіх норм техніки безпеки. Крім того, енергетик несе відповідальність не лише за себе, а й за своїх підлеглих.
Зараз Павло Олійник, як майстер, керує ще п’ятьма співробітниками. Проте раніше під його управлінням працювало значно більше людей, оскільки він займав різні посади, включаючи старшого майстра, начальника ремонтної служби та головного інженера в регіональних електричних мережах.
Після того, як перші ракети вдарили по Миколаївщині на початку великої війни, Павло Олійник разом зі своїми колегами негайно взялися за ліквідацію наслідків. Він зазначає, що навіть не виникало бажання, зважаючи на поважний вік, залишити роботу і відійти вбік.
"І ми опинилися під обстрілом касетних боєприпасів..."
На світанку 24 лютого 2022 року розпочалася одна з найважчих етапів у житті Павла Олійника.
"Думки були, що не може бути такого. Мовляв, все-таки були братні народи, а вийшло так, що ворогами стали. Спочатку не вірив, а тоді вже в ЗМІ, по телебаченню, почали казати. Ми зрозуміли, що нам необхідно боронити країну, і як енергетики ми повинні виконувати свою роботу до кінця. Як наше керівництво говорить, ви воїни енергетичного фронту. Ті воїни, які захищають землю, боронять, а ми зобов'язані ремонтувати і надавати електричну енергію споживачам. Я не виїжджав нікуди і виконував роботу, тому що комусь треба було. Наші діти, наші внуки боронять країну. Ми не маємо права тікати з міста, кидати роботу і залишати людей без електроенергії. Вибухи, тільки перші пориви дротів, трансформаторних підстанцій -- відразу ж довелося виїжджати і виконувати роботу. Ми на самому початку потрапили під мінометний обстріл, і лобове скло пробило осколками, пошкодило автомобіль. Але я крикнув хлопцям: "Швидше тікайте". І водію сказав, щоб не по прямій їхав, а петляв, щоб до нас не прилетіли осколки, щоб не травмували людей і не повбивали нас.
Був ще один епізод. Ми вирушили в один з населених пунктів поблизу Херсона. Прибули на місце, щоби виконати заплановану роботу, але ще не встигли розташувати автомобіль, як я, як керівник бригади, почав оглядати територію для під'їзду. Саме в цей момент нас накрили касетним обстрілом з боку ворога. Я почув гул з небес і крикнув хлопцям: "Лягайте і повзіть під машину!" Вони швидко виконали наказ. Я теж впав на землю і почав швидко повзти під автомобіль. Нашу машину рознесло, шини були пробиті, установка знищена, а кабіна вкрита кульовими отворами. На щастя, всі залишилися живими та неушкодженими. Ми залишалися під автомобілем, поки не закінчився обстріл. Коли стало тихо, я дав команду водію спробувати завести машину. Він відповів: "Павле Володимировичу, як я можу це зробити — колеса пробиті, установка пошкоджена". Я сказав: "Спробуй, нам потрібно вибратися з небезпечної зони". І диво — машина завелася! Ми вирушили на спущених колесах з пошкодженою установкою, під’їхали під дерева, щоб залишитися непомітними. Я сповістив керівництво про обстріл і попросив допомоги з новими шинами та дисками. Допомога надійшла, ми встановили нові шини і повільно покинули небезпечне місце, — ділиться спогадами Павло Олійник.
"Бійці енергетичного фронту"
Павло Олійник переконаний, що противники навмисно атакували автомобіль енергетиків. Троє членів його команди отримали поранення, проте вже повернулися до виконання своїх обов'язків. Ремонтники, в свою чергу, розробили новий метод переміщення.
Обстріли стали частішими. Ми з головним інженером розглянули можливість виїзду на легковому авто, оскільки наш попередній транспорт привертав занадто багато уваги. Було важливо прискорити виконання робіт і швидше зникати з небезпечних місць. Тож нам надали легковий автомобіль, і ми почали підніматися на опори, відновлюючи пошкоджені дроти, ізолятори та трансформаторні підстанції. Робота пішла значно краще. Ми отримали досвід, що з легковим автомобілем можна діяти швидше, залишаючи людей живими та здоровими. Наша машина неодноразово піддавалася обстрілу, і ми зрозуміли, що нас уже помітили. Можливо, ворог був недалеко – всього 2-3 кілометри від населеного пункту. Вони помітили, як ми працюємо і швидко зникаємо, тож ми почали підніматися на стовпи, щоб залишитися непоміченими та уникнути обстрілу. Російські військові спеціально стріляли по нам, адже знали, що поряд можуть бути наші солдати, і електроенергія була їм потрібна, зокрема для ремонту техніки, зарядки акумуляторів та заправки автомобілів і танків. Але незважаючи на всі труднощі, ми продовжимо виконувати свою роботу, поки не настане мир у нашій країні.
Ми охоплюємо не лише Миколаївський район, але також активно працюємо в Снігурівському та Новоодеському районах. Це наша пряма відповідальність. Наша мета – забезпечити споживачів якісною електроенергією. У нас є закріплені населені пункти, і ми докладаємо всіх зусиль, щоб кожна родина, особливо жінки та діти, яких захищають наші військові, не відчували холоду. Ми прагнемо, щоб у домівках було тепло та вода, оскільки без електрики не буде ані води, ані опалення", – підкреслює енергетик.
"Наявність людей та техніки обмежена, проте ми докладаємо всіх зусиль, щоб забезпечити високу якість виконання роботи."
Робочий день Павла Олійника триває з раннього ранку до пізньої ночі. Навіть якщо є загроза обстрілу, енергетики все одно виїжджають ремонтувати несправності. Але при цьому намагаються дотримуватися необхідних заходів безпеки.
"Я вже о 6:15 на роботі. Мені необхідно зорієнтуватися, взнати по диспетчерській, які є пошкодження, повиписувати наряди. Тому що всі без виключень роботи в електроустановках виконуються по нарядах або по розпорядженню. Тож я зобовʼязаний виконати ці роботи, продумати, який необхідний матеріал для того, щоб усунути дефекти та пошкоджені мережі, щоб взяти матеріал і поки монтери прибудуть на роботу, я зобов'язаний це все зробити. І тоді вони, коли приходять, завантажать все на автомобілі, і ми виїжджаємо виконувати роботи. Але ж стараємося приховати автомобіль. Якщо є можливість, то десь від'їхати в сторону, а потім їдемо на місце і виконуємо. Хочемо, не хочемо, ми зобов'язані виконати, тому що це люди, а людей залишати без тепла, без електроенергії неможливо.
Необхідний кадровий ресурс відчутно нестачає. Відсутність кваліфікованих спеціалістів є наслідком того, що багато наших енергетиків перебувають на захисті країни. Вони, як і всі інші, беруть участь у боротьбі. Ситуація ускладнюється також браком електромонтерів та майстрів — тих, хто здатен усувати поломки та дефекти. Нам доводиться працювати за двох, що є найбільшим викликом. Нещодавно ми отримали гуманітарну допомогу у вигляді матеріалів, а також трохи техніки, оскільки наша була знищена внаслідок атак з боку Російської Федерації. Цього всього не вистачає. Якби ресурсів було більше, ми могли б працювати швидше та якісніше, хоча й намагаємося виконувати свої обов'язки на належному рівні, — ділиться Павло Олійник.
"В один момент мені знадобилися мої боксерські вміння в реальному житті."
Варто зазначити, що у свої 68 років Павло Олійник часто своїми руками виконує роботи на електроопорах. Простими словами, сам вилазить на стовп і нагорі щось ремонтує. Каже, треба показати молодим співробітникам, як правильно підніматися, щоб не впасти, що та як робити на висоті, не на словах, а на ділі.
Павло Олійник вважає, що саме спорт допомагає йому підтримувати чудову фізичну форму. Він регулярно бере участь у боксерських спарингах і не припиняє своїх тренувань. Декілька років тому йому знадобилися його боксерські вміння у реальному житті.
Я відвідував Одесу, де є вулиця Марсельська. Одного разу я став свідком, як троє чоловіків схопили дівчинку за руки і почали тягнути її до автомобіля. Вона голосно кликала на допомогу, але ніхто не реагував. Я вирішив втрутитися. Підійшов ближче і звернувся до них: "Хлопці, відпустіть дівчину, вона ж ще зовсім молода". Вони лише відмахнулися, наказуючи мені йти геть. Тоді я зрозумів, що доведеться застосувати свої навички, аби зупинити їх. Після того, як я впорався з одним і другим з агресорів, дівчинка змогла вирватися і вибігла, лише сказавши мені "спасибі" перед тим, як втекти. Але незабаром люди почали зауважувати, що мені краще піти, адже поліція могла б приїхати і забрати мене. Згодом я дізнався, що ті чоловіки займалися викраденням молодих дівчат для торгівлі людьми в Туреччині. Тоді мені завдали два ножових поранення в спину, і ці шрами залишилися зі мною на все життя. Всього їх було троє, і один з них вдарив мене ножем двічі.
"Ми завжди повинні простягнути один одному руку допомоги"
Павло Олійник зазначає, що не мав іншого вибору, адже сам є батьком двох дочок. Зараз вони вже повнолітні і виховують своїх дітей. Пан Павло присвячує багато часу трьом онукам, зокрема, один з них має захоплення електрикою. Хлопчик спостерігає, як дідусь часто займається різними справами вдома.
На мою думку, те, що я самостійно займаюся електрикою вдома, — це незначні речі. В усіх інших випадках у нас все автоматизовано, все вже підключено. У мене навіть є старий токарний верстат, який я зберігаю в гаражі. Я намагаюся вчити внука, як користуватися цим обладнанням. Він ще маленький, навчається в школі. Моя донька не дозволяє мені кудись їхати, хоча у мене є власна квартира. Вона каже: "Тату, у нас є вільний час, займися онуком". Ось так і проводжу час. Я показую йому різні речі, йому це цікаво. Коли я займаюся спортом, він завжди поруч. Я ходжу до спортзалу, і він йде зі мною. Ми також разом робимо домашні завдання.
Звісно, сусіди звертаються за допомогою. Як можна відмовити людині? Просто повернутися спиною і піти? Це неможливо, адже ми всі – люди. Ми завжди повинні підтримувати один одного. Без цього не обійтися. Так мене виховали. І я вже не змінюся, бо в своєму віці розумію, як важливо допомагати іншим," – підкреслює Павло Олійник.
Минулого року Павло Олійник отримав Орден "За заслуги" третього ступеня, який йому вручив особисто Президент України. Окрім цього, у його колекції є багато інших нагород, здобутих як у професійній сфері, так і в спорті. Він згадує, що раніше мав у себе вдома куточок з медалями та відзнаками за досягнення в боксі, але тепер залишилося лише кілька з них — онуки розібрали решту. Павло не засмучується з цього приводу; навпаки, йому приємно, що його внуки пишаються своїм дідусем.
#Ракета. #Росіяни #Росія #Вода #Теплова енергія #Одеса #Туреччина #Чернівці #Вітер #Електрична енергія #Електрика #Енергетична галузь #Колгосп #Інженер #Миколаїв #Миколаївська область #Бокс #Спорт #Херсон #Мамо. #Машина. #Двигун #Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського #Одеська область #Фізика #Міномет (зброя) #Електрична мережа #Трансформаторна підстанція #Павло Олійник #Електричний струм #Дихання #Дощ #Миколаївський район, Львівська область #Новоодеський район #Снігурівський район
