Інші "Дивні дива". Аналіз серіалу "Дивні дива: Історії з 85-го" / Stranger Things: Tales from '85

Маша Чіп має велике захоплення технологіями, відеоіграми, коміксами, кінематографом, живописом та академічною музикою. Вона вже ділиться своїми думками з деяких тем, а про інші поки що лише замислюється.

У 1980 роках брати Даффери, творці серіалу "Дивні дива" / Stranger Things, були дітьми й дуже любили дивитися мультики, які показували вранці у вихідні. Цей теплий спогад, спільний для багатьох дітей того покоління, не давав їм спокою, тож вони вирішили створити анімаційний серіал за всесвітом, який їх прославив - "Дивні дива: Оповідки з 85-го" / Stranger Things: Tales from '85.

Кілька місяців тому завершилася історія "Дивних див" / Stranger Things, і це завершення викликало змішані почуття. Хоча не всім воно припало до душі, у деяких глядачів залишилося гірке відчуття: здавалося, що все завершено, а персонажі зайняли свої місця... але десь по дорозі трохи втратили ту напружену, незвичну, надзвичайно живу атмосферу перших сезонів. Крім того, ряд рішень залишає бажати кращого.

Проте, незважаючи на все, "Дивні дива" (Stranger Things) залишаються однією з найуспішніших франшиз Netflix. Цей серіал вдало відтворив атмосферу 1980-х років, повернувши її на піки популярності, а молоді актори стали справжніми зірками. Хвиля захоплення навколо них у перші сезони нагадувала справжню бітломанію.

На мою думку, саме перші два сезони виявилися найвражаючими: в них чудово поєднувалися елементи дитячої пригоди, жаху, дружби, велосипедних подорожей, синтезаторної музики та тривожного відчуття, що під звичайним маленьким містечком приховані таємниці та страшні речі. Але з такими друзями ми точно не залишимо це без відповіді! Безумовно, ми будемо боротися!

Перемістити сюжет спінофа в період між другим і третім сезонами виглядає досить вдалою задумкою. Анімаційний формат має одну чудову перевагу — персонажі, створені на екрані, не підлягають старінню. Це особливо важливо, коли мова йде про дітей, які в реальному житті за короткий проміжок часу сильно змінюються. Тут же є можливість ніби зупинити час, повернувши героїв у той момент, коли вони вже пережили чимало, але ще не вступили в масштабні та гучні події наступних сезонів.

"Дивні дива: Оповідки з 85-го" / Stranger Things: Tales from '85 трохи вводять в оману вже самою назвою. От що ви уявляєте, коли чуєте "оповідки"? Мені одразу бачаться короткі фантастичні, часто моторошні історії на кшталт "Сутінкової зони" / The Twilight Zone чи "Байок зі склепу" / Tales from the Crypt, тільки прив'язані до Гокінса, Вивороту й усього цього милого місцевого жаху. Можливо, інші герої, причому кожен раз - різні, різні випадки, а головні зірки шоу тут можуть проходити повз, десь на периферії. Але ні. Тут ми маємо наскрізний сюжет з тими самими персонажами. Знову Майк, Вілл, Дастін, Лукас, Макс і Одинадцята. Просто вони знову малі завдяки магії анімації.

До речі, персонажі тут виглядають досить знайомо. Хоча в оригіналі їх озвучили інші актори, в українській версії голоси звучать або як ті ж самі, або дуже подібні, що безсумнівно допомагає зануритися в атмосферу. Відчуття також впізнаване: Гокінс, школа, незвичайні події, і діти, які знову вирушають на розслідування, поки дорослі або не помічають очевидного, або традиційно з'являються запізно. Музичний супровід - синтезаторний саундтрек чудово відтворює потрібний настрій, а деякі музичні фрагменти прямо нагадують, чому цей світ колись так сильно вразив глядачів.

Теплі сцени між героями також на місці. Лукас і Макс, Майк і Одинадцять, короткі моменти з Гоппером - це працює саме як маленьке повернення до ранніх "Дивних див". Не грандіозне, але приємне. Серіал іноді справді нагадує ті перші сезони, де було важливо не лише врятувати світ, а й просто бути поруч, поділитися рукавичкою, підтримати друга, не дати йому відчути себе зовсім чужим. Оце тепле відчуття дружби й взаємодопомоги тут залишилося, і за нього серіалу хочеться пробачити частину недоліків. Яких вистачає.

Розпочнемо з анімації. Тут варто зазначити ще одну поширену помилку щодо мультсеріалу. Коли анонсували "Дивні дива: Оповідки з 85-го" / Stranger Things: Tales from '85, брати Даффери заявили, що прагнуть створити щось схоже на суботні ранкові шоу, які вони переглядали в дитинстві. Тож цілком логічно було б очікувати, що вони представлять двовимірну анімацію в стилі ранніх мультфільмів 1980-х. Хоча, можливо, в нашій культурі дитячі спогади дещо відрізняються, загальна атмосфера зрозуміла. Виникає образ, який відразу нагадує про старі телевізори, сніданки з пластівцями та мультфільми, які малеча переглядає в піжамі, поки дорослі ще сплять. Але насправді все інакше. Анімація тут сучасна, комп'ютерна. Чому б і ні? У деяких моментах вона виглядає цілком непогано: є кадри та сцени, які справді вражають. Монстри також виглядають цікаво, особливо коли серіал дозволяє собі експериментувати з кольором, рухом і фантазією. Проте цей вражаючий рівень не зберігається протягом усього сезону.

Основна проблема полягає не стільки в технології 3D чи стилі виконання, скільки в тому, що анімація позбавлена власного унікального стилю. Вона в певній мірі нагадує комікси, сучасні анімаційні серіали та "Черепашок-ніндзя" — як класичних, так і нових версій, а також має елементи ігор Telltale. Проте відсутня чітка спрямованість на конкретний всесвіт, що заважає їй знайти своє обличчя.

Оригінальні "Дивні дива" / Stranger Things самі були величезною відсилкою до гік-культури вісімдесятих, але в цій мішанині в них народився власний стиль. Там усе буквально дихало вісімдесятими, іноді навіть занадто, але з любов'ю і ностальгічним теплом. А у "Дивні дива: Оповідки з 85-го" / Stranger Things: Tales from '85 цього не вистачає. Начебто всі інгредієнти на місці, але страва вийшла трохи пріснішою, ніж очікуєш від такого меню.

Переходимо до основної частини історії. Отже, Майк, Вілл, Дастін, Лукас, Одинадцята та Макс проводять час разом після напружених подій другого сезону. Зима заповнила Гокінс, і вперше за весь час ця пора року отримує стільки уваги в універсумі. Місто охоплене холодом, сніг покриває все, а відтінки синього та фіолетового часом нагадують північне сяйво. Це цікавий поворот: знайомі локації раптом виглядають трохи інакше. Улюблений вчитель природознавства, містер Кларк, вирушає у академічну відпустку, і на його місці з'являється нова вчителька, а разом з нею – Нікі, нова персонажка в історії.

Вона привертає увагу: велика, злегка незграбна, сильна та добра, з яскраво-рожевим ірокезом і інженерним даром, що дозволяє їй створювати незвичайну екіпіровку. "Наче Нікола Тесла зустрів доктора Франкенштейна", - справедливо зазначає Дастін. Нікі стає рятівницею Вілла від шкільних хуліганів, швидко знаходить своє місце в компанії та підтримує його право бути іншим. Можливо, деяким глядачам Нікі здасться трохи дратівливою, адже подібні особистості в реальному житті часто викликають схожі емоції. Однак, вона точно знайде своїх прихильників. Проте, знаючи, що її майбутнє не обіцяє тривалого існування, серіал не дозволяє глядачам прив'язатися до неї занадто сильно: зрозуміло, що далі її не буде, тож її роль не може бути надто значущою.

Після того, як ворота в Виворіт закриваються, у Гокінсі знову починають з'являтися таємничі та, звісно ж, жорстокі ліани і створіння. Дастін та його друзі вирішують створити секретний клуб для розслідування цих дивних подій і поступово, через низку пригод, доходять до розгадки. У підсумку, ця історія все ще залишається цікавою, якщо вам подобаються сюжети у стилі Стівена Кінга, де діти протистоять монстрам і безумним науковцям. Основна загадка захоплює, а монстри надають серіалу кілька захопливих моментів, в той час як зимова атмосфера Гокінса приносить нові відтінки в сюжет.

Сюжетна розробка в цьому випадку виявляється менш глибокою, ніж у початковій версії. Формат серіалу призводить до того, що повторів стає занадто багато. Діти постійно щось знаходять, тікають, вступають у сутички, вважають, що зрозуміли ситуацію, але потім з'ясовується, що все набагато складніше, і цей цикл повторюється. З часом виникає відчуття, що з цього матеріалу можна було б створити більш компактний повнометражний анімаційний фільм або коротший сезон. Адже п'ять годин для такої історії - це надто багато.

Герої, як я вже згадувала, є впізнаваними, проте це значно більш дитяча, стерильна та згладжена інтерпретація Stranger Things. Їхня мова та поведінка не зовсім відповідають тому, що ми бачили у фільмі. Бракує тієї енергійної підліткової брутальності, яка була характерною для оригінального серіалу. В результаті вийшло мило, але трохи безхарактерно.

Інша проблема полягає в каноні. Сама концепція стискання сюжету мультсеріалу між двома сезонами створює певні обмеження. Тут важливо уникати радикальних змін у долі персонажів або розширення всесвіту, оскільки це могло б вплинути на події в майбутніх сезонах. Якщо ж події стають занадто грандіозними, постає запитання: чому про них більше не згадують? У підсумку, загрози виглядають менш суттєвими. Глядачі розуміють, що з основними героями нічого серйозного не трапиться. Навіть зіткнення з істотами чи буревії в Індіані не викликають сильного напруження, адже сюжет, здавалося б, заздалегідь обмежений рамками первісного серіалу.

Проте я не можу сказати, що перегляд був неприємним. Навпаки, я завершила серіал в суботу вранці і усвідомила, що для "Дивні дива: Оповідки з 85-го" / Stranger Things: Tales from '85 це практично ідеальний формат. Трохи сонний вихідний, чашка кави або чаю, знайомі персонажі, рідне містечко, чудовиська, сніг, дружба і відчуття, що ти ненадовго повернулася в часи, коли було добре. Не шедевр, не обов'язкове, але затишно і без напруги.

Отже, незважаючи на деякі недоліки, у братів Дафферів все ж вдалося досягти успіху. Але тут є важливий нюанс. Такий формат може легко перетворитися на безкінечний ряд схожих заповнювачів між сезонами, що дозволить продовжувати експлуатувати франшизу. "Дивні дива" / Stranger Things вже набули достатнього розмаху, щоб Netflix прагнув повертатися до них знову і знову, але саме тому важливо, щоб кожне нове повернення було обґрунтованим, а не просто акуратною вставкою в пустий проміжок.

Мені щиро здається, що варто було б створити окремі оповіді з різними персонажами, використовуючи схожий формат "історій". Можна було б включити в цей всесвіт різноманітні розповіді дітей, їх незвичайні пригоди, страхи та маленькі трагедії Гокінса. Головні герої могли б з'являтися у ролі камео або слугувати легким зв'язком із знайомим світом. Адже сама атмосфера тут настільки насичена, що може утримувати увагу не лише на Майку, Віллі, Дастіні, Лукасі, Макс та Одинадцятій.

На даний момент "Дивні дива: Оповідки з 85-го" / Stranger Things: Tales from '85 є просто ще одним візитом до Гокінса. Це приємна, іноді зворушлива, а іноді навіть красива історія, проте не можна сказати, що вона є абсолютно необхідною. Якщо оцінювати об’єктивно, то вона заслуговує на приблизно 6 з 10.