"Клікбейт стає комерційним проектом". Катерина Городнича в подкасті "Медіуми".

У випуску -- про те, як клікбейт став бізнесом у глобальному медіапросторі та чому в Україні його вплив особливо небезпечний.

Ютуб планує посилювати контроль за клікбейтними заголовками й обкладинками до відеороликів. Першою країною, де запровадять оновлення, стане Індія. Чому провокаційні заголовки викликають настільки сильні емоції, що змушують нас натискати на них знову і знову? Чи дійсно вони несуть реальну загрозу для психічного здоров'я українців? Про все це ведуча подкасту "Медіуми" Наталя Соколенко поговорила з Катериною Городничою, журналісткою медіатаблоїда "Антоніна".

Також розглянемо, чому масштабні медіа не квапляться відмовитися від клікбейту, навіть коли це йде врозріз із їхніми цінностями. Чи є можливість застосування штучного інтелекту для протидії цій проблемі, а також яким чином українці можуть навчитися виявляти маніпуляції в інформаційному просторі.

00:00 "Клікбейт - це заголовок, що перш за все викликає емоційний відгук.";

04:18 "Клікбейт стає комерційною справою";

05:48 "Існує безліч способів викликати емоції, особливо ті, що мають провокативно-негативний характер."

08:20 "Клікбейт може стосуватися не лише теми "всі помремо", але й таких фраз, як "перемога вже завтра"."

11:05 "Завжди буде споживач подібного контенту";

13:47 "Мій спосіб життя — зберігати скептицизм у будь-якій ситуації.".

"Клікбейт - це заголовок, що перш за все викликає емоційний відгук."

Наталя Соколенко: Що ти вкладаєш у термін "клікбейт"?

Катерина Городнича: Це, в першу чергу, провокаційний заголовок, котрий, ймовірно, не відображатиме суть самої новини чи змісту дискусії, що прихована під цим заголовком у відео. Таким чином, клікбейт – це заголовок, який в першу чергу викликає емоції, часто негативного характеру. Він спонукає до відчуттів страху, жаху або ненависті, і, як правило, люди реагують саме на такі емоційні сигнали.

Наталя Соколенко: Знаєш, я розмірковую над тим, що якби людям, які піддаються впливу емоцій та клікбейтів, пояснили значення терміна "клікбейт", можливо, вони б зупинились. Прямий переклад цього слова з англійської: "click" - клацання, а "bait" - наживка. Можливо, українці і українки подумали б: "Ні, я не бажаю піддаватись на цю приманку. Не реагуватиму на такі заголовки". Але виникає питання: хто ж має це пояснити, якщо національні телеканали переповнені такими клікбейтними заголовками, особливо на своїх YouTube-каналах? І це стосується не лише телеканалів, а й відомих радіостанцій. Тобто, медіа, які мали б вважатися авторитетними, враховуючи їх широку аудиторію та основні цінності, що вони проголошують у своїх розділах "Про нас", де заявляють про свою відповідальність та доброчесність. Але варто лише зазирнути на їхні YouTube-канали, і стає зрозуміло, що ситуація зовсім інша...

Катерина Городнича: Там "повні стандарти BBC".

"Клікбейт стає комерційною справою"

Наталя Соколенко: Яка насправді ситуація на українському медіа-ринку? Чи дійсно ми маємо надмірну кількість клікбейту, чи це просто загальна тенденція, характерна для світових медіа?

Катерина Городнича: Це дійсно "світова палата". У переважній більшості клікбейт використовують у відео -- я маю на увазі міжнародний ринок, -- щоб змусити людину клікнути, а ще тому, що цей клік додає монетизації. Клікбейт перетворюється на бізнес. Тому в усьому світі клікбейт працює, і ми тут не є винятком, як і в багатьох інших питаннях.

Різниця тільки в тому, що українське суспільство настільки травмоване, кожна окрема людина, що цей клікбейт перетворюється не просто на шахрайське заробляння на нас, на тому, що ми клікнемо на відео і подивимося його. Він перетворюється на загрозу для нашого життя. Тому що, якщо людина впадає в депресію, якщо вона ще й не наважується приймати антидепресанти або проконсультуватися з лікарем, то життєва енергія може просто покинути людину. І навіщо так жити, якщо немає радості, а ти ще й у постійному страху? Це може справді довести до суїциду.

Емоції можна викликати різними способами, особливо через провокації з негативним підтекстом.

Наталя Соколенко: Не знаю, чи траплялася тобі інформація, чи ставлять це питання про зловживання клікбейтом перед керівниками YouTube і Google як материнської компанії? Бо я знаю, що українські журналісти час від часу збираються на дискусії й намагаються якось дати цьому раду. Але підсумок цих дискусій такий: якщо ти ніколи або дуже зрідка вживатимеш клікбейт у заголовках на ютубі, то ти просто втратиш перегляди.

Про це ми нещодавно, до речі, говорили з диджитал-директором 24-го каналу. Він прямо й чесно відповів на це питання. Але тут виходить так, що, наприклад, фейсбук більш-менш став видаляти фейкові новини й навіть повідомляти користувачам відповідну інформацію. То перед YouTube взагалі хтось ставить такі питання чи ні?

Катерина Городнича: Я не знаю, чи були якісь офіційні дискусії за участю Ютубу та якісь обіцянки з їхнього боку щось із цим робити. Але я, чесно кажучи, не дуже розумію, як це можна реалізувати. Тому що для того, щоб визначити, чи це клікбейт, адміністрації Ютубу треба зрозуміти зміст відео. А якщо воно ще й українською мовою... Вони ж усе на автоматизмі намагаються робити. Поки що я не розумію, як можна визначити відповідність заголовка до змісту відео.

Наталя Соколенко: Але, принаймні, звернімо увагу на сам заголовок... Наприклад, у контексті ядерної загрози: "Завтра ядерний удар", "Київ більше не існуватиме", "Путін уже ухвалив рішення", "Нова ядерна стратегія"... Ти писала про це в одному зі своїх матеріалів. Чи не можна за допомогою штучного інтелекту та його алгоритмів це відстежити? Мені здається, що сьогодні це абсолютно реально. Штучний інтелект, якого можна навчити цій задачі, працює подібно до того, як він виявляє дезінформацію.

Катерина Городнича: Розумієш, як тільки штучний інтелект навчиться ідентифікувати терміни "шок" і "сенсація", ці слова втратять популярність. Їх використовують лише ті, хто хоче швидко привернути увагу — "шок", "сенсація". Це вже не в тренді. Існує безліч інших способів викликати емоції, зокрема, провокуючи негативні реакції.

"Клікбейт буває не тільки про "всі помремо", а й про "завтра перемога""

Наталя Соколенко: А тоді який вихід? Чи може бути виходом саморегуляція українських медіа?

Ось приклад, який ілюструє, що теоретично це можливо. Мова йде про ситуацію на телеканалі "Київ", де для обговорення теми ядерної загрози був запрошений не зовсім доречний експерт – хімік Гліб Репич. Тут було дві проблеми: невідповідність спікера та заголовок на YouTube: "Столиця перестане існувати". Далі йшлося про те, що "якщо РФ завдасть удару по Києву ракетами "Орешник", то це може статися". Кандидат хімічних наук Репич. Варто відзначити, що після відгуків колег, редактори та журналісти з телеканалу не стали заперечувати, а визнали, що допустили прикру помилку. Чи є це поодиноким випадком?

Катерина Городнича: Це правда виняток, тому що достатньо зайти на практично будь-який інформаційний канал -- і ти знайдеш там клікбейт. Можливо, на деяких каналах це не тотально, можливо, одиничні випадки. І не завжди в негатив, а інколи навпаки -- вони викликають зайву, непотрібну ейфорію. Бо клікбейт буває не тільки про "всі помремо", а й про "завтра перемога". Такий клікбейт теж існує, і він також некорисний.

Наталя Соколенко: Два-три тижні, ми памʼятаємо.

Катерина Городнича: Адже знову лунає: "Путін помре завтра".

Наталя Соколенко: Ні, він вже не живий. Його тіло знаходиться в морозильнику.

Катерина Городнича: Ой, подивися, я не помітила новий.

Наталя Соколенко: Так, це дійсно сталося.

Катерина Городнича: Насправді, така манера подачі інформації... Люди, в принципі, можуть звикати до цього стилю і навіть починати його шукати. Прикладом можуть служити не тільки YouTube і відео, а й телеграм-канали. Останнім часом я помітила, як у стрічках користувачі порівнюють, як повідомляється про загрозу обстрілів у "Трусі" і в офіційних каналах, що інформують про повітряні загрози. Наприклад, "Труха" часто використовує багато знаків оклику, іноді перебільшує, а іноді й нагнітає паніку. Це знову ж таки стосується емоцій. Я пам'ятаю один пост: "З Криму пуск". А слово "Рубеж" вони написали з довгим "е" та великою кількістю знаків оклику. Це емоційний виклик, спрямований на вплив на читача. І якщо порівняти кількість підписників "Трухи" з офіційними каналами, де відсутня ця емоційність, то різниця буде вражаючою.

"Завжди буде споживач подібного контенту"

Наталя Соколенко: Безумовно, завжди виникає питання: як діяти? Наскільки ефективною може бути саморегуляція українських медіа, особливо великих? Йдеться про ті ЗМІ, які, на відміну від "Трухи", дійсно виконують роль медіа.

Катерина Городнича: На мою думку, це єдиний спосіб спробувати вплинути на ситуацію. Можливо, варто розглянути можливість створення спільного меморандуму. Чи принесе це результати — не можу сказати, але, принаймні, інших варіантів для вирішення цієї проблеми у мене немає.

Завжди знайдеться аудиторія, яка цікавиться таким контентом. І завжди існує спокуса отримати більше кліків. Якщо мій колега це робить, чому я повинен залишатися осторонь? Чому я маю залишатися в тіні, коли інші отримують результати? Це справжня геометрична прогресія.

Наталя Соколенко: До розв'язання цієї проблеми дуже далеко. Я сподіваюся, що якщо пояснити українцям, що таке клікбейт, можливо, менше людей стане клікати на ці заголовки-наживки просто через власну гідність. Урешті-решт, гідність -- це те, що нас відрізняє.

Чому я відчуваю надію? Тому що в моїй пам'яті залишилися спогади про Радянський Союз. У ті часи населення не довіряло радянським ЗМІ, будь то преса чи телебачення. Скільки ж було жартів на цю тему, особливо в Україні! Хоч я не можу точно сказати, як ситуація виглядала в інших регіонах Союзу, але радянська Україна асоціюється у мене з глибокою недовірою до офіційної інформації. Саме тому я вважаю, що важливо пояснювати людям справжню ситуацію. Можливо, запровадження соціальних медійних кампаній могло б стати ефективним способом інформування про те, що насправді вам "пропонують" у вигляді клікбейту.

Катерина Городнича: Пам'ятаю, коли наше життя проходило відносно спокійно, до 2014 року, клікбейт переважно стосувався гламурних новин. Заголовки на кшталт "шок" чи "сенсація" часто стосувалися зрад або інших подібних ситуацій. Це не була виразна кампанія, але багато людей почали помічати, що новини, які починаються з таких слів, зазвичай не несуть нічого важливого. Це стало певним автоматизмом — усвідомлення того, що на нас намагаються маніпулювати. Виглядає так, що більшість людей це зрозуміла. Проте тепер ті ж самі люди, які усвідомили, що "шок" і "сенсація" — це звичайна брехня, все ж таки клікають на такі заголовки, як "завтра ядерна загроза", оскільки тут спрацьовують інстинкти виживання. Коли виникає загроза для життя або для близьких, у людини активізується інстинкт самозбереження. Вона потребує інформації, щоб знати, як діяти в небезпечній ситуації.

"Мій спосіб життя — зберігати скептицизм у будь-якій ситуації."

Наталя Соколенко: Ми можемо говорити про якийсь гід із виживання у світі тривожних заголовків? Що робити, коли людина вмикає свій смартфон? Якісь елементарні правила інформаційної гігієни, які твої поради?

Катерина Городнича: По-перше, важливо звертати увагу на офіційні джерела. Я вважаю, що доцільно створити власний список надійних джерел інформації. Необхідно провести аналіз: якщо ти вже вдруге чи втретє натрапляєш на клікбейт, відкриваючи відео, то розумієш: "О, цей канал намагається мене обманути". Тоді його можна виключити. Сформувати список медіа, яким можна довіряти, слід на основі особистого досвіду – спостереження за читанням та об'єктивною оцінкою подій, викладених у текстах чи відео.

І офіційні джерела. Якщо, звісно, ми говоримо про якісь умовні міністерства чи відомства, то це не завжди працює, тому що в них буває погана комунікація...

Наталя Соколенко: Якщо ми обговорюємо загрозу ракетних атак або запусків "шахедів" у напрямку вашого населеного пункту, то існують різні канали для отримання інформації. Я не хочу акцентувати увагу на телеграмі і не заохочую до його використання, але, наприклад, існує канал Повітряних сил у WhatsApp. Також аналогічні канали доступні у Viber. В обох випадках обласні військові адміністрації оперативно передають сигнали тривоги і надають актуальну інформацію про події.

Катерина Городнича: Що стосується саме тривог і загроз ракет чи "шахедів" -- звісно, тільки офіційні джерела. І я мала на увазі новини -- ті новини, які ми намагаємося знайти, щоб отримати якусь важливу інформацію.

Наталя Соколенко: Тобто розвивати критичність, не пробачати нікому з медіа зловживання клікбейтом, відмовлятися від такого медіа.

Катерина Городнича: Ідеальних медіа не існує, адже це не окремий суб'єкт, а сукупність людей, команди. У кожному медіа можуть працювати різні редактори, журналісти чи інші фахівці. А також змінюватися власники. Це завжди колективний процес. Там, де зібрано багато людей, є безліч життєвих досвідів, думок, талантів або їх відсутності, а також різне сприйняття ситуації. Люди, які складають цей колектив, завжди різні. Тому важливо ретельно перевіряти інформацію з кожного медіа і залишатися критично налаштованими. Мій особистий підхід – завжди підтримувати здоровий скептицизм.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту "Медіуми" говорили з Павлом Бєлоусовим про те, чому медіаграмотність неможлива без цифрової грамотності, Оксаною Волошенюк про те, як українські діти в школі опановують навички критичного мислення, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж "24 каналу" і штучний інтелект, Мариною Кафтан про те, чому критичне мислення -- головна зброя проти інформаційних атак, Лідією Смолою про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак, Ольгою Кравченко про конференцію "Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні", Дмитром Литвином про "Укрінформ", "УП", телемарафон та "офреки" для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість "УніверCheck" та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

Також рекомендуємо: Подкаст "Детектор медіа говорить", у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів "Детектора медіа" у зручному для вас форматі.