Історія вже не раз підтверджувала це: у 1940 році короткометражний фільм "London Can Take It!" суттєво вплинув на думку американців і сприяв президенту Рузвельту в реалізації програми ленд-лізу. Кіноінструменти мають силу, яка може змінювати погляди, навіть коли слова не завжди досягають мети.
Повномасштабне вторгнення Росії світ побачив наживо -- прямі етери, живі включення. Але що довше триває війна, то важче втримати увагу. Новини швидко зношуються. Тому нам потрібні не лише репортажі про злочини, а й фільми про нас самих -- культуру, історії, любов, втрати, мрію. Це і є стратегічна культура, і кіно -- її найделікатніший, але найпотужніший інструмент.
Парадокс полягає в тому, що держава, яка колись отримала перемогу на виборах завдяки телесеріалу, так і не скористалася потенціалом кінематографа на благо країни. Більшість нових прем'єр, що виходять сьогодні, були зняті ще до початку великої війни. Виділені фінансові ресурси оточені скандалами, а бюджети виглядають так, ніби не було періоду справжнього зростання з 2014 по 2019 рік, коли індустрія виросла з нуля до п'ятдесяти релізів на рік.
Кіноіндустрія наголошує: якщо зараз не будуть ухвалені необхідні рішення, у 2026-2027 роках ми можемо зіткнутися з серйозними проблемами. Проекти, які були розпочаті до війни, але призупинені, просто завершаться, а нових ініціатив не з'явиться. Інерція поступово вичерпається.
Моя подруга, актриса Римма Зюбіна, в даний момент працює над проектом, що має робочу назву "Лютий привіт". Ця стрічка є однією з небагатьох, що отримала державну підтримку після 2022 року. Її іронічний вислів "Працюємо за канапки" яскраво відображає реалії нашої галузі. За словами Зюбіної, документальне кіно сьогодні надає ту чесність і знання, яких так не вистачає. Часто саме воно робить більше для розуміння історії, ніж чимало художніх фільмів.
Також зверніть увагу: Культура є невід’ємною складовою нашої боротьби; недостатньо вкладати всі ресурси лише в інфраструктуру, - зазначив Княжицький.
Продюсер Тарас Босак, який співпрацює із Зюбіною і раніше працював над "Щедриком", роз'яснює ситуацію з фінансуванням: минулого року було розподілено близько 600 мільйонів гривень; у 2025 році планували виділити приблизно 700 мільйонів, однак в результаті ця сума скоротилася до близько 200 мільйонів, нових конкурсів не було оголошено, а підписання угод обмежили. Створення кіно не вміщується в рамки одного бюджетного року: підготовка, зйомки, постпродакшн, копродакшн і фестивалі займають 2-3 роки. Якщо зупинити виробничий процес, результатом стане порожнеча.
Часто наводять контраргумент: дрони, ракети, ППО важливіші. Так. Але тоді чому зростає фінансування телемарафону -- ще плюс 47 млн грн -- до колосальних 1,557 млрд грн у 2026 році, тоді як на кіновиробництво закладають приблизно 128 млн?
Це майже десять бюджетів Держкіно проти одного телепродукту, малопопулярного у глядачів, але зручного для влади -- телемарафону.
Так, у нас є "Оскар". "20 днів у Маріуполі" Мстислава Чернова -- перша така нагорода за український фільм про Україну, зроблений громадянином України. Це велика перемога. Але на виробництво держава дала нуль гривень. За словами Зюбіної, Чернов зайшов у кіно з документалістики й журналістики -- поза звичною держсхемою. Палиці в колеса -- наш національний спорт, а лаври переможців ми любимо забирати потім.
Світова арена тим часом живе за своїми правилами: поки ми сперечаємося, ворог системно знімає. За відкритими даними, Кремль у 2024 році профінансував кілька десятків і планує майже 140 стрічок на поточний -- про "героїв СВО", "традиційні цінності", "боротьбу з фальсифікаціями історії". Росіяни повертаються на фестивалі, з'являються на публічних кіноподіях під триколором. Тобто бойкоти не спрацювали -- треба їхати й показувати вищий клас, наш, якісніший і правдивіший.
Пам'ятаймо також, як ми вже вміли. Після Революції Гідності Держкіно підняли зі 176 млн грн (2015) до 665 млн (2021). У 2014-му ми мали один фільм на рік, у 2019-му -- п'ятдесят. Українська мова зайшла в топ-20 прокату, "Атлантида" взяла "Горизонти" у Венеції. Це сталося не випадково, а завдяки прозорій механіці: відкриті пітчинги, Рада з держпідтримки при Держкіно, рішення ухвалює спільнота, а не політики. Щойно від цієї моделі відступили -- маємо скандал дев'ятнадцятого пітчингу, бойкот "ручній" Раді сотнями кіномитців і токсичну недовіру.
Досліджуйте також: Від імперських обмежень до сучасних нормативів: на Еспресо відбудеться прем'єра фільму, присвяченого боротьбі за українську мову.
Окрема тема — це "чотири мільярди на тисячу годин контенту", про які згадують чиновники, посилаючись на так звану ініціативу президента. На мою думку, будь-яке підвищення фінансування культури є позитивним кроком, але важливим є спосіб його розподілу. Якщо фінансування проходитиме без участі Держкіно, без чітких критеріїв та конкуренції, це може призвести до невдачі.
Навіть якщо ми не досягнемо "тисячі годин", а обмежимося 990, вибраними з максимальною чесністю, ми всі виграємо. Адже кіно – це передусім про якість.
Що робити зараз?
Ми вже довели свою спроможність. Проблема тут не в обдаруванні, а в політичній рішучості та інституціях. Коли держава проявляє бажання, "влада" випадкових менеджерів, які лише імітують діяльність, зникає миттєво. А коли вона вагається, ми залишаємося без прем'єр, фестивалів і права на власний наратив. Кіно — це потужний інструмент. Дайте йому ресурси, і світ знову почує про Україну.
Джерело
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.
#Україна #Ракета. #Росія #Держава (політичний устрій) #Українська мова #Журналістика #Телевізійні серіали #Прем'єр-міністр #Документальний фільм #Президент (державна посада) #Іронія. #Маріуполь #Державне агентство України з питань кіно #Кінофільм #Наративний фільм #Микола Княжицький #Протиповітряна оборона #Венеція #Пізнання #Конвеєр #Римма Зюбіна #Бойкотуй! #Постпродакшн #Ленд-ліз #Арифметика
