Луганський український театр, який тричі змінював своє місце розташування, вражає глядачів у Києві.

У виставах іронічно відображається імперсько-радянське минуле, немов "хряскаючи мордою об асфальт", при цьому активно підтримується сучасна українська поезія та драматургія.

Навіть у назвах під час сучасної російсько-української війни ми підтримуємо цілісність нашої незалежної країни. Хоча ворог може тимчасово захопити українські землі силою, усвідомлення чіткої ідентичності допомагає зберегти націю в її історичних рамках і зміцнює впевненість у перемозі справедливості та міжнародного права.

Отже, Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр передислокувався минулого літа в Київ. До цього кілька років після початку повномасштабної російської агресії працювали під одним дахом із Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. А у 2014-му, коли Луганськ захопили сепаратисти і "зелені чоловічки з РФ", театр перемістився до Сіверськодонецька, де став потужним майданчиком створення українських наративів.

Укрінформ говорить із директором-художнім керівником Луганського українського театру Олександром Гришковим і головним режисером Владиславом Писаревим, а також акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою й Анастасією Адначевою-Пономаренко про те, яким репертуаром луганці заохочують київських глядачів та як загалом тричі релокованому закладу живеться у столиці. І ця історія - про стійкість, драйвове просвітництво і сарказм та іронію, які підтверджують, що в Україні "весь русскій мір в опасності". Бо очевидною є облуда російської брехні і пропаганди.

Шлях до Майдану Незалежності з Луганська через Сєвєродонецьк та Суми.

У приміщення Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, розташованого в Києві, в Міжнародному центрі культури і мистецтв неподалік від Майдану Незалежності, відвідувачі потрапляють через окремий вхід зліва. Вже з першого погляду сходи вражають своєю естетикою та комфортом: менше ніж десятиліття тому тут проводили ремонт львівські телевізійники, які колись були відомі (в 2019 році їх контроль перейшов до проросійських сил, які згодом втратили вплив).

Перш за все, увагу привертають яскраві афіші: "Бука", "Станція", "Деціма", "Стежечка Святого Миколая". А за дверима на третьому поверсі, проходячи через зону з кольоровими мішками-пуфами та ряд насичено-червоних дверей, глядачі потрапляють у строго чорну залу на 100 місць. Тут є лише білі плями - екран та куби-трансформери.

Лише ті, хто вже відвідав прем'єру "Пам'ятників" - політичної сатири, що іронізує над імперськими міфами, основаної на п'єсі Оксани Гриценко "Виживуть тільки пам'ятники", знають, що стіни цього простору мають несподівані прорізи. Через два відкриті вікна можна побачити, немов на долоні, стелу Незалежності та народний меморіал, присвячений пам'яті героїв сучасної російсько-української війни.

Олександр Гришков, який очолює Луганський український театр з 2022 року, згадує, що після початку весни 2014 року, коли проросійські сепаратисти та диверсанти почали захоплювати владу в Луганську, мистецька спільнота розділилася на три частини. Деякі залишилися в місті, інші вирушили до Росії, а ті, для кого українське громадянство було важливим, обрали шлях до Сіверськодонецька.

Пан Олександр приєднався до театру у 2015-му, обіймав посаду заступника директора. Тоді штат помітно поповнився новими акторами.

За сто кілометрів від центру сепаратистської "ЛНР" та півтораста кілометрів від столиці "ДНР" створити театр з українським репертуаром було справжнім викликом. Проте у 2017 році вдалося відкрити відреставроване приміщення, оснащене сучасним звуковим і світловим обладнанням, а також затишним фонтаном у дворі. Театр активно демонстрував свої вистави як на батьківщині, так і за кордоном, зокрема, ставши учасником Міжнародного фестивалю українського театру "Схід-Захід" у Польщі.

Уже на початку 2022 року розуміли, що Росія може реалізувати зазіхання на нові українські території. Тож за тиждень до повномасштабного нападу РФ відбулися збори колективу театру. Напрацювали ланцюжки взаємодії в разі найгіршого сценарію, які змушені були включити вже о п'ятій ранку 24 лютого. І чотири роки тому терміново роз'їхалися у Дрогобич на Львівщину і Дніпро.

У червні російські військові відкрили вогонь з танка по театру в Сіверськодонецьку, який на початку повномасштабної війни слугував гуманітарним складом. Після захоплення в полон одного з окупантів, уродженця Донецька, він зізнався: "Ми першочергово націлювались на драматичний театр".

Влітку першого року повномасштабної війни між Росією та Україною жителі Луганська розпочали свою діяльність у приміщенні Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії, що носить ім'я Михайла Щепкіна. Прем'єра першої вистави відбулася 16 серпня 2022 року.

Свої постановки луганці активно представляли в програмах міжнародних фестивалів: "Мельпомена Таврії", яку організовує Херсонський театр імені Миколи Куліша; "Золотий лев", який проводить Львівський академічний театр "Воскресіння"; Український Шекспірівський фестиваль в Івано-Франківську.

Коли безпекова ситуація в Сумах, що розташовані менш ніж за 30 кілометрів від російського кордону, почала ставати критичною, Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр знову звернув увагу на можливість зміни свого місця розташування. Розглядали варіант переїзду до Львова, але влітку 2025 року зупинили свій вибір на Києві, який виявився ближчим до їхнього тимчасово окупованого міста.

Цікаво, що троє співробітників Луганського театру стали частиною захисників. Першим із них став актор Євген Гавва. Під час діяльності театру в Сумах до них приєдналися артист балету Сергій Єрошкін та Роман Багуля, який займається виготовленням декорацій.

АКТРИСИ ЛУГАНСЬКОГО ТЕАТРУ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: "ЛЮБОВ ДО СМЕРТІ" І "МЕНІ ТЕБЕ БРАКУЄ"

Для театру простір у столиці орендує Луганська обласна військова адміністрація. Рядок фінансування закладу щороку поновлюється в обласному бюджеті. Окрім звичних витрат на оплату комунальних послуг і зарплати, ОВА забезпечила, наприклад, придбання для театру пральної машини (яка ще не розпакована) для догляду за сценічними костюмами.

Директор та художній керівник театру Олександр Гришков поділився, що на перетворення частини глядацької зали в амфітеатр пішло кілька місяців. Також планується підвищення сцени, що розташована попереду. Для деяких вистав, зокрема для енергійної музично-поетичної композиції "Мені тебе мало", в якій звучать вірші таких авторів, як Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак, Микола Холодний, Іван Малкович, Юрко Позаяк, Віхта Саду, Галина Петросаняк та Сергій Жадан, готують довгий подіум.

Ми увійшли до зали для глядачів саме після того, як закінчилася репетиція майбутньої прем'єри - іронічної комедії з чорним гумором "Любов до скону", написаної італійським драматургом Альдо Ніколаї (1920-2004). Тож у нас є можливість поспілкуватися з акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою та Анастасією Адначевою-Пономаренко.

Заслужена артистка України Наталія Карчкова відзначилася численними знаковими ролями, серед яких перевтілення в Явдоху Зубиху у виставі "Конотопська відьма" та Проню Прокопівну в "За двома зайцями". Після завершення навчання в Луганському коледжі культури і мистецтв вона розпочала свою кар'єру в театрі Сіверськодонецька, який, на жаль, закрив свої двері наприкінці 2014 року. У зв'язку з цими обставинами, з великим задоволенням вона приєдналася до переміщеного Луганського театру, у якому завжди прагнула виступати.

На запитання: "Як вам у Києві?" Наталія відповідає: "Не дуже... бо я люблю маленькі міста, а столиця - мегаполіс: багато людей, багато інформації, дуже швидкий темпоритм. Сподіваюся, що звикну".

Тетяна Мерзлякова, яка вражаюче виконує вірші у виставі "Мені тебе мало", з нетерпінням чекала, коли Луганський театр прибуде до Києва. Разом із Наталією Карчковою вона зіграє роль Єви в постановці "Любов до скону".

"Ми виїхали з Луганська у 2014 році і були вже, мені здається, по всій Україні, - розповідає Тетяна. - Рік із чоловіком, режисером, працювали в Черкасах. Там народилася друга дитина. А потім переїхали в Сіверськодонецьк".

Євген Мерзляков служить у війську вже чотири роки. У 2020 році його родина переїхала до Києва. Сьогодні Євген забезпечує захист повітряного простору над столицею від ворожих дронів.

Нині головна роль Анастасії Адначевої-Пономаренко - мама; поруч із нею син, якому один рік і п'ять місяців. Нещодавно вийшла на роботу з декретної відпустки. Чоловік - також актор Луганського українського театру.

Акторка, що приєдналася до трупи в 2015 році, виконувала роль Лули у виставі "Обережно, жінки", Галини в "За двома зайцями" та Марійки в "Ночі на полонині".

Анастасія, якій минулого року присвоїли звання заслуженої артистки України, каже: "Маклена Граса - це одна з моїх найулюбленіших ролей. Ставив виставу Володимир Юрійович Московченко. Це мій викладач. Мій творчий батько".

У Києві артисти Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру відчувають себе більш захищеними, ніж в інших місцях, куди їх перевели під час сучасної російсько-української війни. Проте велике місто ставить перед ними нові виклики через високі витрати на життя, адже зарплати залишаються досить низькими. Статус внутрішньо переміщених осіб не надає жодних переваг, а ціни на оренду житла залишаються на високому рівні.

Принесіть квиток і отримайте можливість безкоштовно запросити двох друзів ВПО!

У Києві Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру активно підтримують колеги з столиці. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка люб'язно надав столики для гримерок, а також ділиться костюмами та технічним обладнанням. Жодного разу не було стягнуто плату за транспортування.

Для створення декорацій і костюмів залучають фахівців з Молодого театру та Театру на лівому березі, який також надав допомогу освітлювачами. "Ми активно спілкуємося і підтримуємо дружні стосунки з цими трьома театрами", - ділиться Олександр Гришков.

Зрозуміло, що луганці раді всім глядачам. А внутрішньо переміщених земляків заохочують відвідувати свої вистави: кожен, хто придбав квиток, може привести безплатно двох друзів. У Києві та області таких ВПО 55 тисяч. Ціни на квитки, між іншим, досить привабливі, порівнюючи з іншими театрами у столиці.

Нині в репертуарі, з дитячими постановками, - 11 вистав, переважно за творами сучасних драматургів. Створюють їх силами 48 людей (у Київ переїхали із Сум 20 осіб).

Одна з найбільш провокаційних вистав, безсумнівно, - "Пам'ятники" (18+) за твором сучасної драматургині Оксани Гриценко, поставлена Дмитром Некрасовим. У ній імперсько-радянське минуле буквально злітає з постаментів, щоб глядачі могли переконатися в його ницості та абсурдності.

П'єсу "Виживуть тільки пам'ятники" авторка створила у 2023-му в межах ІV Лабораторії драматургії Національної спілки театральних діячів України. А реалізують проєкт у межах гранту Президента України в галузі театрального мистецтва, який режисер Дмитро Некрасов отримав минулого року.

Ця політична сатира розкриває суть пропагандистських символів Росії-агресора на українських землях протягом багатьох століть. Коли пам'ятник радянському маршалу Жукову заявляє, що його "хряснули мордою об асфальт", іронія та сарказм цієї театральної сцени миттєво знімають завісу з радянсько-російської пропаганди, яка продовжує культивуватися в РФ з метою впливу на українців через образи таких постатей, як Пушкін, цариця Катерина, московський патріархат та інші ворожі наративи.

Для колективу Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, який тричі змінив місце розташування внаслідок війни і наразі перебуває в Києві, важливо заохочувати свою публіку до переосмислення історії, іронії та віри в перемогу розуму і справедливості.

Головний режисер театру Владислав Писарев, який родом із тимчасово окупованої росіянами Горлівки Донецької області, каже: "Мені б хотілося, щоб настав день, коли б ми змогли повернутися. Коли я кажу ʺмиʺ, то маю на увазі людей, які втратили свої домівки і свою землю. Ми віримо, що колись - за сприятливих для цього умов - буде змога туди повернутися.

Однак важливо не залишатися інфантильними та не сприймати реальність з дитячою простотою. Все, що було раніше, вже не повернеться. Натомість з'явиться нова реальність, до якої нам потрібно буде адаптуватися, шукати нові способи спілкування та осмислення подій. Театр також має вчитися працювати з усіма цими викликами. Ми готові приїхати та розпочати процес українізації нашого регіону, який зараз звільняється.

Владислав підкреслює, що українська культура, до якої належить театральне мистецтво, завжди мала величезне значення. "Сьогодні ми спостерігаємо, як наш супротивник цілеспрямовано атакує культурні установи, бо вбачає в них загрозу для свого власного існування. Театральні постановки нагадують глядачам про нашу спадщину та ідентичність", — зазначає головний режисер Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. "Через різноманітні формати вистав ми надаємо людям можливість на деякий час відірватися від реальності, адже вже п'ятий рік тримається повномасштабна війна між Росією та Україною. Це і є наша культура, яка знаходить відгук у серцях людей".

Валентина Самченко, місто Київ.

Зображення Олександра Клименка, надане Луганським обласним українським музично-драматичним театром.