Міфи про вампірів у різних національних традиціях - Захоплюючі факти 24

Граф Дракула та інші вампіри є чи не нашими улюбленими монстрами на телебаченні та в кіно, але звідки вони взялися?

24 Канал, посилаючись на BBC News, повідомляє про походження легенд про вампірів у Сербії, а також досліджує міфи про цих істот у різних культурах світу.

Ознайомтеся також з цікавими фактами про Бермудський трикутник.

Зазвичай у фільмах та романах вампіри показані як давні істоти, яким може бути тисячі років, але насправді міф про вампірів у Європі виник у XVIII столітті. При цьому в Давній Греції були легенди про "живих мерців", але там вистачало для втаємниченого лиходійства й "звичайних" богів.

У Християнстві вампірів не визнавали, там куратором злих сил виступав Диявол та його численні підлеглі - демони, в Ісламі - шайтани та джини.

Проте етнографи документують оповіді про живих мерців в різних культурах, не обмежуючись лише Європою. Такі розповіді можна знайти серед корінних народів Філіппін, Чилі, Австралії та інших місць. Наприклад, інки в Південній Америці вважали, що за межами їхніх міст живуть темні істоти, які живляться кров'ю людей.

Таким чином, вампіри (точніше їх аналоги та прототипи) були втіленням всього того темного і незнайомого, що відбувалося за межами відомого та зрозумілого світу.

Класичні вампіри - вигадка модерна, але дякувати за основу треба балканським легендам про упирів, тобто людей, які померли за таємничих обставин або мали невиконані бажання, тому постали з могил і почали пити людську кров.

Подібні оповіді були розповсюджені в Болгарії, Сербії та Трансільванії (сьогоднішня Румунія). Спочатку термін "упир" (упіор) вживався для позначення будь-якої "негативної особи", не обов'язково тієї, що має зв'язок із пияцтвом крові.

Найбільш відомим вампіром в історії вважають князя Влада ІІІ Цепеша, який здобув славу під іменем Дракула.

Своє прізвисько, що в перекладі означає "Син Дракона" (а не "Син Диявола", як часто помиляються), герой отримав на честь свого батька і тезки, волоського воєводи Влада II. Останній був кавалером ордена Дракона, який користувався великою повагою в рамках Священної Римської імперії.

Сцена з фільму "Що ми робимо в тіні".

Саме він став прототипом знаменитого графа Дракули в романі Брема Стокера, виданому в 1897 році, на що в Румунії досі часто ображаються (але по-доброму), бо в цій країні Дракула вважається національним героєм.

Роман Брема Стокера став справжнім феноменом і відновив популярність вампірських тем, хоча сам ірландський автор не винайшов цей міф.

Історики вказують на певну подію, що відіграла значну роль у поширенні вампірського міфу на європейських теренах. Цей випадок мав місце у 1725 році в північно-східній частині Сербії, в селі Кисільєво.

У той час у цьому районі відійшов у вічність місцевий житель на ім'я Петар Благоєвич.

Шо було далі:

Ця подія налякала місцевих і мала великий резонанс. Австрійські чиновники (Сербія тоді була під контролем імперії Габсбургів) дали докладний звіт про події в Кисільєво, його було опубліковано у газеті Wienerisches Diarium (сучасна Die Wiener Zeitung), а згодом стаття розлетілася по Європі.

Сцена з фільма Bram Stoker's Dracula / фото - American Zoetrope

Саме завдяки цій публікації слово "вампір" увійшло в європейські мови.

Автори звіту не мали достатньої обізнаності в сербській мові, тому вирішили залишити слово "упир" у його оригінальному вигляді та вжили його у звіті про випадок Благоєвича, замінивши на свій розсуд на "вампір".

У англійській мові термін "вампір" вперше зустрічається в 1730-х роках. Саме в той час у друкованих виданнях почали з'являтися повідомлення про інцидент з Благоєвичем та інші подібні випадки.

Розповідали ці історії репортерам селяни зі східних регіонів Європи, але в газетах ці випадки описували доволі правдоподібно", акцентуючи увагу на рум'яних тіла мерців зі свіжою кров'ю навколо рота.

Згідно з давніми звичаями, коли виникали стихійні лиха, такі як епідемії або загибель тварин, мешканці села часто шукали винних серед "упирів". Вони не рідко вдавалися до крайнощів, розкопуючи могили останньої померлої особи, переконані, що саме її дії стали причиною всіх негараздів.

Проте в ті часи медицина не завжди була спроможна точно встановити факт смерті. Наприклад, при каталепсії, що супроводжується нерухомістю і майже непомітним пульсом, хворі могли бути поховані живими.

Якщо ж нещасні оживали в своїх гробах, охоплені страхом і голодом, це могло призвести до їхнього божевілля і навіть до самопошкодження. Це пояснює, чому на розкопаних трупах іноді виявляли сліди свіжої крові. Звісно, ті, хто займався розкопками могил, не мали таких думок і натомість сліпо вірили в існування упирів, знаходячи "докази" своїх переконань.

У сільських районах мешкало безліч тварин, так само як і в лісових масивах. До впровадження вакцинації сказ у диких тварин був досить поширеним, проте люди не усвідомлювали, що саме його викликало.

Симптоми сказу відомі - людина лякалася світла і води, ставала агресивною, кидалася на інших, кусалася і божеволіла. Ліків проти сказу тоді не існувало й летальні випадки були доволі частими.

Чим вам не кандидати в вампіри?

Дізнайтеся про українські міфи та загадкові оповідання Карпат у статті на 24 каналі.