Він належав до скаутської організації "Пласт" і був знаним громадським діячем. Крім того, він був надійним другом, а також люблячим і турботливим сином і братом.
Богдан народився на Прикарпатті, але його ранні роки минули в Тернополі. "З дитинства братик багато читав, дуже любив історію, -- каже сестра воїна Софія Сенюк. -- Це захоплення з'явилося не випадково. Наш дідусь був зв'язковим УПА й часто розповідав про ті важкі та славні часи національно-визвольної боротьби".
Коли Богдану виповнилося одинадцять років, він приєднався до пластунів. "Ми разом були в одному курені, – згадує його побратим Юрій Микитів. – Ми часто їздили в табори, ночували в наметах, далеко від звичних зручностей. Пам’ятаю, як у 2014 році брали участь у змаганнях "Стежками Героїв" у Карпатах, проходячи складний гірський маршрут. Богдан ніколи не скаржився і не просив, щоб хтось ніс його рюкзак. Саме таким він і залишився в моїй пам’яті – усміхненим і рішучим".
Богдан Сенюк завжди мріяв стати режисером. Після закінчення школи він спробував вступити до Національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого в Києві, але не зміг пройти відбір. Тоді він вирішив обрати історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, де навчався за спеціальністю "історія та археологія". На другому курсі його захопила реконструкція середньовічних битв.
24 лютого 2022 року рідні зателефонували Богдану, закликаючи його повернутися додому. Проте він вирішив піти до військкомату. Його не взяли на службу через молодий вік та відсутність військового досвіду. Тоді Богдан вирушив до столиці, де його друзі сформували добровольчий батальйон "Реванш". У складі цього підрозділу він брав участь у захисті Києва, Гостомеля та Лук'янівки. У жовтні його перевели до батальйону "Шаман", підрозділу спеціального призначення ГУР, де він став кулеметником-штурмовиком. Богдан вів бойові дії на Донбасі та Херсонщині. Цікаво, що під час бойових дій під Сіверськодонецьком він зміг захистити свою бакалаврську дипломну роботу за допомогою відеозв'язку.
Софія Сенюк зазначає, що її брат відрізнявся глибокою вірою і завжди повторював: "Бог милосердний, Бог з нами". Саме завдяки своїй вірі він знаходив сили в найважчих ситуаціях і в часи боротьби.
У ніч на 7 серпня 2023 року, на території Херсонщини, між селами Підстепне і Козачі Лагері, Богдан разом із побратимами виконував бойове завдання. Воїни виходили з сектора, в якому діяли, на човнах. Під час операції вони захопили кількох полонених та здобули важливі документи. Однак, повертаючись, вони натрапили на міну, що плавала у воді... Богдан загинув. Його поховали в Тернополі, на Микулинецькому цвинтарі, з військовими та пластовими почестями.
Після похорону товариші розповідали родині, що Богдан мав усі шанси стати професійним офіцером. Він був справжнім лідером, володів стратегічним мисленням і вмів знаходити виходи з найскладніших ситуацій. Після його смерті воїна нагородили медаллю "За мужність при виконанні спецзавдань" та Залізним Пластовим Хрестом. "Навіть перебуваючи на передовій, Богдан завжди знаходив час, щоб підтримати своїх близьких. Його слова любові і турботи були тим промінчиком світла, якого нам тепер так не вистачає," — говорить на завершення сестра бійця.
#Історія #Телебачення #Батальйон #Донецький вугільний басейн #Херсонська область #Київ #Активізм #Студент #Театр #Софія #Карпатські гори #Боже. #Львівський університет #Середньовіччя #Тернопіль #Археологія #Український визвольний рух 1920—1950 років #Українська повстанська армія #Вибухова міна #Багдад #Головне управління розвідки (Україна) #Пласт #Прикарпаття #Курінь #Лук'янівка (мікрорайон) #Підстепне (станція) #Хостел
