Наші принципи та переконання

Циклічність існування людей спонукає їх час від часу повертатися до початкової точки, що дозволяє зручно розглянути своє минуле та заглянути у прийдешнє. Для особистості такою відправною точкою зазвичай стає день її народження, тоді як для країни, що постала в рамках європейської республіканської традиції, важливою віхою є День Незалежності.

Минулі 20 років, від Помаранчевої революції рахуючи, були в нашій історії емоційні. Бувало всякого - від розпачу до ейфорії і навпаки. Змінювалися обличчя на екрані, змінювався сам екран. Партійні бренди, лідери на сцені, законопроєкти в парламенті, лексика на плакатах, партнери, союзники, вороги - усе це пройшло в історії країни якимось калейдоскопом явищ і подій, які нікого не залишили байдужим.

У цей період політичні питання торкалися найгостріших тем, які в часи спокою та в більш стабільних країнах зазвичай залишаються поза увагою. Вибір між існуванням чи зникненням, боротьбою чи страхом, рабством чи свободою, мовою, історією, європейським курсом та відновленням імперських амбіцій постійно ставили під сумнів наше сумління та характер, формуючи наше розуміння власної ідентичності та шляхів, якими ми маємо йти в майбутньому.

Власне, все те, за що ми боролися, про що сперечалися, чим не поступились у вирішальні моменти, й називається цінностями.

Категорія цінностей набула популярності, якщо не статусу центральної, в рамках суспільних і гуманітарних наук, а також у політичних дискусіях останніх десятиліть. Сьогодні цінності демократії та європейські ідеали стали узагальненням широкого спектра уявлень, переконань і емоцій, на яких ми стоїмо і які не дозволяємо зрушити. Вірність певним цінностям — це те, чого очікують від нас наші міжнародні партнери, а також те, що вимагає від української влади наш народ, який загалом готовий багато чого їй пробачити.

Деякі стверджують, що Україна бореться за демократію або за єдність Європи. Безумовно, основною метою України є захист своєї незалежності та права на існування. Проте, якою має бути ця незалежність і в чому її суть — це питання, що визначається на основі певних ціннісних орієнтирів.

Цінності - це завжди емоційно. Коли щось зачіпає, тригерить, значить - справа в цінностях. І що важливо усвідомити, це зовсім не обов'язково про єднання і згоду. Часто це про конфлікт, непорозуміння, ворожнечу, розбрат і війну.

Сучасні нації йшли до спільних цінностей довго й важко. Застосовувалися для цього різні формати й інструменти - від теологічних диспутів і літературно-­критичних дискусій до гільйотин і етнічних чисток.

Чому ж це трапляється? Здається, що всі ми поділяємо схожі або принаймні спільні життєві цінності. Кожен прагне до добробуту і бажає уникнути негативу. Проте, уявлення про те, що таке "добре", а також розуміння джерел загрози для його досягнення, можуть суттєво варіюватися. Саме тому релігійні конфлікти найчастіше є найбільш запеклими. Наприклад, росіяни вважали, що звільняють нас, тоді як наша боротьба за незалежність викликає глибокі емоції у серцях ірландців, австралійців та чехів.

Цінності найяскравіше проявляються в моменти загрози. Наприклад, трагічна загибель афроамериканця під час затримання поліцією спровокувала в США рух Black Lives Matter. Аналогічно, повідомлення російських ЗМІ про "нацистську хунту" в Україні викликали співчуття серед мільйонів росіян до "постраждалого Донбасу" і підтримку спеціальної військової операції. Всі війни в основному базуються на протиставленні цінностей і підкреслюють загрози їхньому існуванню.

Так, цінності в нас різні, і це треба прийняти як факт. У досить широкому спектрі можливих цінностей кожен індивід і кожна спільнота обирає те, що йому/їй більше відгукується і пасує. Для когось це добробут, а для когось національна велич, для когось розвиток, а для когось традиція, для когось свобода, а для когось порядок. З унікального набору провідних цінностей та їхньої репрезентації у сфері релігії, ідеології та культури і складається те, що ми називаємо ідентичністю.

От чому так важливо мати спільну ідентичність. Адже вона містить код спільного розуміння і спільного переживання цінностей, які творять націю і дають їй змогу тривати в часі та просторі.

Але тут і полягає найбільша проблема. Єдину й загальнообов'язкову форму ідентичності, яка навіть у деталях відтворює ту саму систему культурних кодів, ідеологем і реакцій, сформувати складно. Це вдається в деяких релігійних спільнотах і тоталітарних режимах, хоча й там виникають свої єресі й відступники. У ліберальному суспільстві множинність ідентичностей є нормою, а ситуація постмодерну та плюралістична комунікація соціальних мереж це розмаїття ще більше поглиблює і навіть культивує.

Тому ми здатні об'єднатися під спільними лозунгами на Майдані, проте вже на виході починаємо конфліктувати під партійними кольорами. Нас дивує, як можна продовжувати спілкуватися російською мовою після агресії з боку РФ, в той час як ми допускаємо використання вульгарної лексики у публічних дискусіях. Деяких обурює ненормативна лексика, інших — творчість Пушкіна, і досягти одностайності в реакціях всередині суспільства нам навряд чи вдасться, принаймні в рамках тієї країни, яка в нас ще є на сьогоднішній день.

Як же діяти в цій ситуації? Яким чином можна зберегти національну ідентичність і уникнути спіралей внутрішньої боротьби?

Цей рецепт не є нашим винаходом. Спільні цінності повинні бути представлені у суспільному просторі в найкращому вигляді. Цінності, що викликають дискусії, повинні зайняти центральне місце в політичному житті. Протилежні погляди і реакції слід остаточно залишити в приватному полі. Проте, саме їх політики знову виведуть на поверхню, як тільки розпочнеться новий політичний цикл.