Лідер відомого "Тріо Маренич" виріс у родині з багатьма дітьми, виступаючи до трьохсот разів щороку, і вже втомився відповідати на чутки, що його оточують.
На початку нового року відзначатиме свій ювілей Валерій Маренич. Цей талановитий співак, чия музика стала улюбленою для багатьох поколінь українців, святкує свої вісімдесят років! У зв’язку з цією важливою подією ми підготували кілька цікавих фактів про цю зірку естради, яка стала популярною в семидесятих.
Багато людей вважають, що ювіляр – волинянин, адже він тривалий час проживає в Луцьку. Втім, насправді Валерій Петрович є земляком президента України, оскільки народився в Кривому Розі на Дніпропетровщині. У нього було двоє братів – Ігор і Віталій, які з раннього віку мріяли про музику. Це не дивно, адже їхня мати була солісткою в філармонії, а батько, хоч і трудився на заводі, грав у духовому оркестрі. Саме вони подарували синові його першу семиструнну гітару, що принесло йому безмежну радість!
Цей талант не обмежувався лише одним інструментом – Валерій Маренич можна вважати справжнім мультиінструменталістом, що робило його бажаним гостем у багатьох музичних колективах. Одним з таких колективів, куди він потрапив, була група в Москві, куди в радянські часи з'їжджалися найкращі музиканти з усіх республік. Саме там Валерій зустрів свою майбутню партнерку по сцені та дружину – Антоніну, яка на той час ще носила прізвище Сухорукова і прибула до столиці з Самари. Вони швидко знайшли спільну мову та почали виступати разом. Спершу в складі інших ансамблів, а згодом створили власний дует. Лише через два роки до них приєдналася Світлана, молодша сестра Антоніни. Її офіційно прийняли на роботу до філармонії з 1 січня 1973 року, тож ця дата стала початком їхнього славного тріо.
Олеся Білаш, радіоведуча програм музики ретро, зазначає, що саме в цьому складі виконавці змогли віднайти свій неповторний творчий стиль. Колектив завоював серця широкої аудиторії завдяки щирому виконанню. Вони створювали в залі атмосферу домашнього затишку, уникаючи крику та зайвого пафосу. Люди відчували їхню близькість, сприймаючи їх як рідних, з ким можна спокійно провести час. Крім того, змішаних вокальних тріо було небагато, а народна пісня, виконана під гітару в авторській обробці, звучала інакше, нагадуючи міський романс. Це суттєво розширило аудиторію їхніх шанувальників.
Однак справжній успіх прийшов до Валерія, Антоніни та Світлани з виходом їхнього диска-гіганта у 1979 році. На обкладинці розмістили їхнє фото, зроблене 1 січня (знову ця знаменна дата!), яке назавжди закарбувало образи зірок, що лягли спати о четвертій ранку. Хто міг собі уявити, що ця платівка стане справжнім бестселером? Можу з упевненістю стверджувати, що в ті часи вона була практично в кожній другій українській оселі. Тому пісні на кшталт "Несе Галя воду" та "Тиша навкруги" звучали з усіх вікон. Життя цих улюбленців народу перетворилося на безкінечні гастролі.
Сьогодні в це важко повірити, але "Тріо Маренич" давало до трьохсот концертів на рік! Їхнім тодішнім колегам таке й не снилося. Нинішнім же тікток-зірочкам -- тим більше. Причому колектив, приписаний до Волинської обласної філармонії, збирав аншлаги не тільки в Україні, а й за її межами. Казахстан, Грузія, Узбекистан... Що вже казати про сусідні республіки. І скрізь за куліси до артистів підходили українці, які опинились на чужині. Нерідко -- зі сльозами на очах, розчулені піснями рідною мовою, які почули зі сцени...
Однак зоряний час "Тріо Маренич" був відносно недовгим. Чи то чиновники дали задню (злякавшись, що українська пісня набула такої популярності), чи то свою руку доклали заздрісники, яких ніколи не бракувало, чи то просто щось пішло не так, але... Колектив, який у сімдесятих "гримів" усюди, незабаром зник із теле- й радіоефірів, а також із головних сценічних майданчиків. Це не могло не позначитися на моральному кліматі в ансамблі. Відтак дав тріщину сімейний човен Валерія та Антоніни. Офіційно тріо розпалося у 2004 році, а незабаром -- і шлюб.
Ситуація була напруженою, адже вчорашні соратники, які колись були подружжям, змушені були продовжувати жити під одним дахом. У одній кімнаті оселився пан Валерій, у другій — пані Антоніна, а в третій — їхній син Богодар. Справжня "комуналка"! Вони зустрічалися щодня, принаймні на кухні, але фактично уникали спілкування. На щастя, згодом проблему з житлом вдалося вирішити, і колишній глава сім'ї переїхав.
Ювіляр продовжує мешкати в Луцьку. Якщо і виступає, то, на жаль, це трапляється досить рідко. Кажуть, що коли його впізнають на вулиці, він відчуває значний дискомфорт, особливо якщо хтось відверто запрошує його на "сто грам". Навіть при зустрічі з давніми друзями він зазвичай уникає рукостискань. Тому деякі вважають це проявом гордині чи зіркової хвороби, яка, на жаль, не відступила. Але насправді все набагато простіше.
"Я маю бунтiвний характер, -- казав мені колись Валерій Маренич. -- А ще я реалiст (не фантазер) і люблю iнодi пожартувати. Тiльки цей гумор треба вміти розумiти. Ну й, як усі хлопи, буваю трохи кусючий. (Усмiхається). Про мене багато ходить пліток: i про спиртне, i про коханок у різних містах. Але все це насправді -- дурницi. Нехай собі плещуть язиками... Я ж краще піду посиджу з гiтарою!"
#Українці #Мораль #Москва #Грузія (країна) #Українська мова #Президент України #Музикант #Ведучий #Гумор #Клімат #Шлюб #Оркестр #Радянський Союз #Концерт #Новий рік #Музика #Дніпропетровська область #Дует #Хітова пісня #Олександр Білаш #Кривий Ріг #Гітара. #Естрада (жанр перформансу) #Узбекистан #Луцьк #Тріо (музика) #Романс (музика) #Народна музика
