(Не)конкурсні принципи

Чому важливо зберегти прозорий підхід до вибору керівників культурних установ в умовах війни.

У культурній спільноті вже кілька місяців ходять чутки про те, що після нещодавнього "зворотного підпорядкування" Держкіно у відання МКСК міністерство активно шукає нового керівника агенції. На початку травня ці чутки підтвердила низка подій, а також повідомлень самого Міністерства культури та стратегічних комунікацій.

Так, 11 квітня Кабінет міністрів звільнив попередню т.в.о. директорки Держкіно Юлію Шевчук (нагадаємо, наразі агенцією у все тому ж статусі т.в.о. керує ексзаступник Марини Кудерчук Максим Александров).

Підозри щодо того, що Александров, якого в кіноіндустрії називають чиновником, з яким завжди можна знайти спільну мову (іншими словами, зручним і контрольованим, як і його попередниця), не отримав призначення на постійного керівника інституції, з’явилися відразу. Також стало зрозуміло, що на конкурс немає сенсу сподіватися: перша заступниця міністра культури та інформаційної політики Галина Григоренко ще кілька місяців тому неофіційно зазначала, що в умовах воєнного стану нового голови призначать.

Поки громадськість чекала новин про нового керівника Держкіно, у культурних колах почали активно обговорювати можливі зміни в інституції. Зокрема, з'явилися припущення про потенційне відновлення масштабного державного фінансування для виробництв телесеріалів. Хоча подібні ініціативи мали місце й раніше, нині, коли триває четвертий рік війни та спостерігається значне недофінансування культурної сфери, це виглядає особливо сумнівно.

І от на початку травня стало відомо, що МКСК вже має кандидата на посаду голови Держкіно. "Наразі ми розпочинаємо процес призначення потенційного нового кандидата, але це тривалий нормативний процес, -- повідомила Галина Григоренко. -- Людина при призначенні на цю посаду має пройти спецперевірку і подати величезну кількість документів. Цей процес триває, до його завершення я не розкриватиму деталей та імен".

Якщо відкинути незрозумілі терміни, такі як "потенційний новий кандидат" (то чи є кандидат, чи ні?), і переформулювати це на більш зрозумілу українську, стає очевидним: а) затверджена кандидатура дійсно існує, оскільки вже надано документи та розпочато процес спеціальної перевірки; б) жодних обговорень не відбудеться, нового керівника Держкіно просто призначать.

У кінематографічному середовищі спочатку вважали, що на цю посаду буде претендувати голова правління Одеської кіностудії та очільник Ради з державної підтримки кіно Андрій Осіпов. Наразі ж увагу звертають на медіаменеджера Лук'яна Галкіна.

Також Галина Григоренко повідомила, що Міністерство культури та стратегічних комунікацій уже працює над відновленням фінансування Держкіно (нагадаємо, бюджет агенції у 2025 році було скорочено вчетверо в порівнянні з попереднім роком -- з 618,3 млн грн до 170 млн грн), а також Довженко-Центру. "Ми перебуваємо в процесі передачі бюджетних призначень, затвердження паспортів бюджетних програм для того, щоби відновити фінансування Держкіно, -- повідомила Григоренко. -- Зокрема і на кіновиробництво, і на продовження тих контрактів, що були підписані раніше, а також на фінансування Довженко-Центру та Національної кіностудії імені Олександра Довженка".

Здається, що наміри уряду стосовно Держкіно знову зазнали змін. Таким чином, планується швидко відновити звичний рівень державного фінансування через "ручне" управління, але спочатку необхідно знайти компромісного керівника для агенції.

Разом із тим складно не помітити різкого контрасту між такою швидкістю відновлення важливих процесів навколо Держкіно з іншими випадками, коли органи держуправління роками гальмують роботу інституцій через небажання співпрацювати з їхніми керівниками (тут досить згадати історію з переможницею двох конкурсів на посаду директорки Довженко-Центру Оленою Гончарук, з якою за три роки так і не підписали контракту -- наразі вона обіймає посаду креативної директорки Центру).

Тема конкурсів на посади керівників українських культурних установ завжди викликала жваві обговорення. Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних і комунальних закладів культури" був ухвалений у 2016 році, ставлячи за мету зламати застарілу систему непрозорих призначень керівників і запропонувати сучасний, конкурентний механізм. Це дозволило б залучити кращі кадри до управління культурними інституціями. В результаті, у період з 2016 по 2021 роки спостерігалося значне оновлення керівництва в культурних установах, а також повне перезавантаження роботи деяких з них.

Повномасштабна війна стала періодом випробування для культурних інституцій не лише через втрату кадрів, брак фінансування тощо, але й в контексті фактичного призупинення конкурсів на посади їхніх керівників. Замість проведення конкурсів за розкладом, органи управління почали або лишати керівників інституцій, чиї каденції завершувалися, на посаді "на термін до завершення воєнного стану +12 місяців", або ж призначати т.в.о.

З одного боку, це абсолютно легально — під час воєнного стану питання про організацію конкурсу або призначення керівника чи тимчасового виконувача обов'язків залишається на розсуд управлінського органу. З іншого боку, кадрові рішення, що їх ухвалюють органи державного управління в галузі культури, часто вимагали створення спеціальних законодавчих норм для їх обходу.

Водночас, важливо усвідомлювати, що в умовах тривалої повномасштабної війни невідомо, як довго ще триватиме режим воєнного стану. Наразі ми стикаємося з низкою викликів у сфері культурних установ, пов'язаних із (не)проведенням прозорих конкурсів на посади їхніх керівників. Деяким лідерам довелося роками залишатися в статусі в.о., поки управлінські органи нарешті не погодилися на їх офіційне призначення. Інші ж керівники продовжують "пересиджувати" свої терміни без проведення жодних конкурсів або оголошень. А в деяких установах, таких як Держкіно, управлінські органи можуть більше півроку утримувати в.о. на посаді, поки ведуть пошуки нового керівника.

Суть справи не лише у збереженні конкурсного механізму відбору керівників культурних установ під час воєнного стану. Оскільки організувати та провести конкурс у цих умовах неможливо, орган управління дійсно може тимчасово призначати керівників. Проте надзвичайно важливо, щоб цей процес був: а) прозорим, відкритим та доброчесним, б) гнучким і адаптованим до сучасних умов (наприклад, чому б не впровадити обов'язкові експертні обговорення в процес призначення?).

Інакше може вийти, як із виборами під час воєнного стану, коли "не можна, але якщо дуже треба, то може й можна". Такий підхід не лише не викличе довіри до будь-яких кадрових рішень держави, але й лише послабить спроможність наших культурних інституцій під час війни.

Необхідно ще раз підкреслити для відповідного міністерства: важливо не тільки те, що ви робите, але й як саме, яких принципів дотримуєтеся та як це комунікуєте. Бо спроби деяких чиновників повернутися до старих методів призначення керівників культурних установ викликають серйозні сумніви. Здається, що уникнення негативних практик минулого має стати одним із пріоритетних завдань на найближчий час.