Моторошне вбивство 10-річного школяра в російській школі сколихнуло мільйони людей. Дитину зарізав старший учень, на ґрунті міжнаціональної ненависті. Тієї ненависті, яку щодня з кожної праски пропагує російська влада. Всі, хто не росіянин - автоматично стає ворогом. Як із цим боротися?
Ця трагедія стала предметом обговорення та засудження серед сотень мільйонів людей у різних куточках світу. Вона сталася 16 грудня 2025 року в Успенській середній школі, розташованій у селищі Горки-2 (Одінцовський міський округ, Московська область). Там 10-річний хлопчик на ім'я Кобілджон Алієв, учень 4 класу, загинув внаслідок ножових поранень. Нападником виявився 15-річний підліток, також учень цієї школи, якого затримали правоохоронці на місці події. Слідство розглядає цей напад як акт насильства, що може мати ідеологічні мотиви, зокрема неонацистського та екстремістського характеру, оскільки вбивця запитував дітей про їхню національність перед атакою.
Таджикистан рішуче відреагував на вбивство, охарактеризувавши його як прояв національної ненависті. У зв'язку з цим країна викликала російського посла для вручення офіційної ноти протесту, наполягаючи на неупередженому та всебічному розслідуванні. Міністерство закордонних справ Таджикистану та інші державні органи висловили співчуття родині загиблого та висловили занепокоєння щодо можливих наслідків для таджицьких громадян і мігрантів, які перебувають у Росії.
Міністерство закордонних справ Росії висловило своє співчуття у зв'язку з трагедією та запропонувало допомогу таджицькій стороні. Однак це тільки підтверджує подвійні стандарти з російського боку. Адже вбивство таджицького школяра в Одинцово, що під Москвою, не є просто "нещасним випадком", "системним збоєм" або ж ізольованим випадком підліткового насильства.
Перед нами - закономірний підсумок тієї атмосфери, яка роками формувалася в сучасній Росії та цілеспрямовано підживлювалася державою, офіційною пропагандою, телебаченням та масовою культурою. Дитина була убита в школі - у просторі, який за визначенням має бути максимально безпечним. І ця обставина лише наголошує: йдеться не про приватну трагедію, а про симптом глибокої суспільної хвороби.
Упродовж багатьох років російське керівництво методично впроваджує ідею етнічної винятковості. Концепція "захисту російського населення" використовується як універсальне виправдання для агресії, окупації та руйнування суверенних держав. Ця риторика подається як норма, як історична місія, як право сили.
Проте ненависть, яка вивозиться за межі держави, зрештою завжди повертається. Коли уряд навчає, що деякі нації є "вищими" за інші, а певні групи мають привілеї лише через своє походження, це підриває основи суспільства. В такій атмосфері будь-яка "неросійська" особа стає мішенню для дискримінації.
Російські федеральні телеканали та кінематограф вже давно вийшли за межі традиційних функцій інформаційних та культурних носіїв. Вони стали засобами для легітимації національної та расової ненависті. Образи "інших", "мігрантів" та "не таких" систематично представляються як загроза, кримінальні елементи або щось другорядне. Коли подібні меседжі роками транслюються в медіа, вони формують суспільну думку, зокрема, впливаючи на молодше покоління, дітей та підлітків.
У такому контексті насильство втрачає свою абсурдність. Воно стає прийнятним, а в деяких випадках навіть обґрунтованим. Неможливо ігнорувати реальність, що значна частина населення Росії або підтримує, або пасивно погоджується з ідеєю міфічної "переваги", що нав’язується зверху.
Мовчання в умовах інституціоналізованої ненависті - це форма співучасті. Коли дискримінація стає тлом повсякденності, коли ксенофобські висловлювання не викликають відторгнення, трагедії перестають бути несподіванкою. Вони стають питанням часу.
Внаслідок цього, сьогодні будь-яка особа, що не є слов'янином за походженням і проживає в Росії, опиняється в ситуації підвищеного ризику. Це стосується не лише мігрантів. Загроза охоплює дітей, студентів, працівників, підприємців — всіх тих, чиє обличчя, ім'я або акцент можуть бути розцінені як "іноземні".
Вбивство 10-річного Кобілджона Алієва школярем в Одинцово - це попередження. Воно показує, до чого призводить багаторічна легалізація ненависті, коли держава відмовляється бути арбітром і сама стає джерелом агресії. І тут потрібні не слова, а дії.
Давайте пригадаємо, що термін "денацифікація" вже давно став інструментом російської пропаганди, яка використовує його у викривленому та хибному контексті. Проте, якщо підійти до питання серйозно, варто зазначити, що саме Росія сьогодні потребує всебічної денацифікації — не військового характеру, а політичного, правового та гуманітарного.
Мова йде про необхідність знищення ідеології етнічної винятковості, про зупинку розповсюдження ненависті та про міжнародну відповідальність за розпалювання ксенофобії й насильства. Це завдання стосується не лише Росії, але й усього цивілізованого світу, який не може ігнорувати систематичні злочини, замасковані під "традиційними цінностями" та імперськими міфами. Поки ця система функціонує, нові трагедії залишаються лише питанням часу. Кожна наступна вбита не російська дитина в Росії стане не просто випадковою жертвою, а ще одним підтвердженням того, що ненависть, перетворена на державну політику, завжди призводить до загибелі.
#Міф. #Росіяни #Реклама #Росія #Суспільство #Міністерство закордонних справ (Україна) #Риторика #Злочин #Військова окупація #Насильство #Експорт #Агресія #Трагедія. #Ґрунт #Неонацизм #Підлітковий вік #Ксенофобія #Національність #Міграція населення #Московська область #Таджикистан #Симптом #Суверенна держава #Одинцово #Таджицька мова
