"Сучасна кухня" від маріупольської підприємниці Марії Бубнової: виклики для бізнесу в часи змін і конфліктів.

"Вперед до мети, не зважаючи на труднощі" — саме це кредо відображає не лише стиль життя, а й джерела натхнення та надзвичайну стійкість харизматичної бізнесвумен з Маріуполя, Марії Бубнової.

Її характер сформувався під впливом складної історії розвитку бізнесу та стосунків з владою у довоєнному Маріуполі. А випробування, що настали після початку повномасштабної агресії, лише зміцнили цю загартовану особистість, надавши їй нової сили та гнучкості. Як же ще вистояти в умовах, коли правила гри стають дедалі заплутанішими і непередбачуваними? Американське агентство USAID, яке обіцяло підтримку сім'ї підприємців, які дивом вижили та втекли з оточеного Маріуполя, зрештою залишило їх на самоті з їхніми проблемами.

Про що мріяли у дитинстві? Ким хотіли стати? Ці прості запитання мою героїню трохи здивували.

Такого ніколи не траплялося! Моя мама завжди говорила, що для того, щоб стати інженером, потрібно вступити до металургійного університету. І далі все було чітко сплановано: отримуєш диплом, виходиш заміж, знаходиш роботу, а потім одразу йдеш у декрет, щоб, коли настане час повернутися, твоє місце вже було заброньоване. Це ж логічно! Адже це був 2005 рік, і наше місто, повне промисловості!

Зустріч з майбутнім чоловіком, напевно, органічно дополнює цю програму:

Сергій мешкає у сусідньому під'їзді і на рік старший за мене. Ми зустрілися, коли я переходила до 11-го класу, і з того часу минуло вже 25 років, як ми разом. 30 квітня 2004 року ми взяли шлюб, і вже незабаром будемо святкувати нашу 21-шу річницю.

Марія розповідає, що вони разом "зростали, розвивалися і ставали мудрішими". Після отримання вищої освіти обоє почали працювати на "Азовмаші": Сергій обіймав посаду інженера-конструктора, а Марія займалася адміністративними справами. Згідно з їхніми планами, через рік після початку роботи у них народилася донечка Аліна. Але коли настав час повернутися на підприємство, їхня життєва стратегія зазнала невдачі – Марію скоротили, оскільки колись процвітаючий "Азовмаш" опинився в кризі. Вона знайшла нову роботу в агенції, що спеціалізувалася на підборі кадрів для металургійного комбінату "Азовсталь".

На цей момент Сергій, який завжди мріяв працювати на себе, вже якийсь час поєднував роботу на "Азовмаші", яка не мала жодних перспектив кар'єрного росту, з торговою справою на одному з міських ринків. Відкрив там точку продажу овочів та фруктів, рано-вранці робив потрібні справи, залишав продавця та їхав на "Азовмаш", а ввечері знов повертався на ринок. І в такому щільному режимі працював пів року.

У осінній період 2011 року Сергій вирішив піти з роботи, а незабаром і Марія зробила те ж саме. Після цього вони обидва зосередилися на розвитку власного бізнесу. У наступному році вони заснували компанію, що стала відома під назвою "Азовська фруктова компанія". Через рік почали постачати з фермерських господарств яблука, персики, полуницю та інші сезонні продукти на оптовий ринок, а також у мережі популярних супермаркетів у Донецькій та Луганській областях. Вони орендували складські приміщення, придбали вантажний автомобіль і розвивали свій бізнес усіма можливими способами.

"Коли бізнес почав розвиватися, ми разом прогресували, здобуваючи важливі знання. Сергій здобував їх у ході своєї роботи, тоді як я вирішила взяти участь у кількох навчальних програмах", – ділиться Марія.

2014 рік приніс спочатку добру подію -- восени у подружжя народилася друга дитина -- син Артем, потім погану -- на сході країни росіяни розв'язали війну, яка сама по собі є біда, до того ж підприємці втратили важливий регіон для збуту продукції, а з ним і 100 000$, які встигли заробити.

Марія з Сергієм здаватися не збиралися. В Маріуполі в них була добре налаштована виносна торгівля з лотків, був гуртовий ринок, значно розширився асортимент продукції -- до фруктів додали ще овочеву групу. Магазини охоче співпрацювали, закуповуючи товар у підприємства, яке в своєму секторі вибилося в лідери. Але ж і на цю бочку меду знайшлася своя ложка дьогтю, -- в 2016 році до місцевої влади прийшла молода команда на чолі з мером Вадимом Бойченком, яка мала особисте уявлення про те, як повинен розвиватись Маріуполь і бізнес в ньому.

Новий міський голова заявив: "Місто повинно бути привабливим. Виносна торгівля більше не матиме місця, тому ви більше не в списку", – розповідає Марія. – "Ми починаємо активно боротися за свої права. Торгівля для нас була лише етапом на шляху до відновлення та переходу, наприклад, до виробництва".

Щоб мати ресурси для захисту інтересів як власних, так і своїх колег, які займаються оптовою виносною торгівлею, Марія Бубнова реєструє громадську організацію "Сила підприємців". Разом з чоловіком намагається відстоювати спільні інтереси в судах, не залучаючи до цього адвокатів. Вони студіюють вздовж і впоперек законодавство, а Марія ще для навчання їздить на конференції та семінари до Києва. Паралельно підприємці, за словами Марії, "заходять у бій з місцевою владою". Відвідують сесії міської ради, спостерігають, що там відбувається, роблять відеозапис доволі неоднозначних заяв та розпоряджень мера, в тому числі "розібратися з бізнесом Бубнових". Замість того, щоб злякатись, Марія зустрічається з міським головою на його особистих прийомах.

Декілька часів наради в економічному департаменті розпочиналися з ознайомлення з публікаціями з мого профілю у Фейсбуці. Я ретельно вивчила, що таке запит на доступ до публічної інформації, проводила особисті прийоми на відеозапис, редагувала роли, з'являлася в засобах масової інформації та брала участь у прямих ефірах. Я відстоювала думку, що всі повинні діяти у правовому полі та в рівних умовах.

Бубнови змогли витримати труднощі, здобули додатковий час, і хоча в кінцевому підсумку їм довелося згорнути виносну торгівлю, вони переключилися на пряму співпрацю з магазинами. Найважливішим стало відкриття власного виробництва на базі ТОВ "Азовська фруктова компанія". Цей крок став можливим завдяки гранту "Український донецький куркуль", який вони отримали у 2018 році. Використавши кошти з гранту, компанія почала виготовляти овочеві напівфабрикати на новому обладнанні.

Займаючись бізнесом, вони не опускали шпаги і продовжували принципове протистояння з міською владою. Марія, яка в той час вже мала посвідчення журналіста, ходила по навчальних закладах з відеокамерою і перевіряла, як в столових налагоджене дитяче харчування. А потім демонструвала виявлені недоліки в прямих ефірах місцевого телебачення. А ще проводила серед працівників дитячих садків семінар з HACCP- системи безпеки харчових продуктів. Відкрила у Фейсбуці сторінку "Батьки Маріуполя" з тисячами підписників (вона, до речі, і зараз дієва).

Одного разу до родинного підприємства приєдналася донька Аліна, яка на той момент навчалася в сьомому класі і була добре обізнана з усіма громадськими ініціативами, що виникали під час сімейних обговорень. Дівчина підняла важливу проблему відсутності перегородок у шкільних туалетах, що позбавляло дітей необхідної приватності. Ця ситуація швидко набула розголосу по всій країні завдяки інтересу численних центральних телеканалів...

У 2021 році міська адміністрація вперше почула голос Бубнових і почала враховувати їхні інтереси. "Вони усвідомили, що ми є потужними партнерами, які серйозно підходять до всіх питань і здатні пропонувати дієві рішення". Два роки раніше подружжя подало заявку на отримання гранту від USAID в рамках програми "Економічна підтримка України", а в січні 2022 року вже уклали угоду з цим агентством на постачання обладнання на суму 250 000 $. Здавалося, що на горизонті відкриваються нові великі можливості...

Як і більшість маріупольців Бубнови не вірили попередженням з-за кордону, що росіяни готують повномасштабний напад на Україну. Вони вірили нашим військовим, які запевняли, що західна сторона Маріуполя, де жила родина, добре захищена, і що напад можливий тільки зі сходу. Як ми вже знаємо, це було фатальною помилкою.

"Ніхто не міг уявити, що росіяни настільки наполегливо прагнутимуть знищити Маріуполь, -- ділиться спогадами Марія. -- Увечері 22 лютого ми ще брали участь в антивоєнному мітингу біля драмтеатру. А вже вранці 24-го зрозуміли, що війна почалася. Сказали дітям залишатися вдома і не підходити до вікон. Треба було щось робити, і я вирушила здавати кров до обласної лікарні... Ми продовжували працювати до останнього, відвантажуючи замовлення для магазинів. Наш водій, який повертався з Херсонської області з вантажем картоплі, їхав фактично в обхід російських танків. 26 лютого ми відпустили працівників, а перед тим, як вимкнути холодильники, передали 300 кг заморожених супів до територіальної оборони. Запитали у військових, чи можемо ще виїхати з міста, але отримали відповідь, що це вже неможливо."

З того часу родина, що проживала на західному краю міста, де окупанти раптово і швидко з'явилися, була змушена шукати прихисток у друзів, постійно змінюючи місце проживання. Їм пощастило вчасно залишити свій дім, адже вже наступного дня у їхньому дворі згоріли всі автомобілі. 15 березня стало відомо, що з'явилася можливість виїзду з Маріуполя, і Бубнови вирушили в дорогу на двох машинах: Сергій з донькою їхали на вантажівці, а Марія з сином - на легковому автомобілі.

«Кажуть, що якщо не заткнеш рота, то нікуди не доїдеш». Тож мені довелося замовкнути. А ще я приховала у сина телефон, бо якби дізналися, що відбувається на моїх сторінках у соцмережах, це б стало для мене фатальним!»

Опинившись на території, що підконтрольна Україні, Бубнови вирішили направитися в Чернівецьку область, адже в одному з місцевих сіл жив їхній партнер — постачальник товарів. Їм потрібно було знайти місце, де можна перевести дух і визначитися з подальшими кроками. Марія звернулася до соціальних мереж, і один із її підписників запропонував вирушити до його сестри в Нідерланди, де відкривався прихисток для переселенців. Отже, Марія сіла в авто разом з Аліною, Артемом та їхнім улюбленцем — джек рассел тер'єром, і вирушила до маленького містечка Нейвердал.

Своє перебування в Нейвердалі Марія згадує з теплотою та вдячністю до тих, хто приймав та допомагав. Але вона чітко розуміла, що приїхала сюди тільки для того, щоб пересидіти найважчі часи і зрозуміти, де в Україні вони з чоловіком далі почнуть будувати бізнес. Коли вони виїхали з Маріуполя, агенція USAID пообіцяли й надалі їх підтримувати, якщо вони наважиться продовжувати реалізацію свого бізнес-проєкту.

Марія провела півтора року у Нідерландах разом із дітьми. Тим часом Сергій в Україні невпинно працював над онлайн-проєктом, адаптуючи його до нових реалій та подаючи заявки на різноманітні гранти. Щоб возз'єднатися, необхідно було вибрати місто, яке відповідало вимогам USAID. Марія, скориставшись соціальними мережами, звернулася до своїх друзів і знайшла ідеальне місто для цього — Славутич у Київській області. У 2023 році вона сідає з дітьми в автомобіль і вирушає знайомим маршрутом назад в Україну, де їх вже чекав Сергій.

У Славутичі місцева адміністрація надала родині Бубнових приміщення з усіма необхідними комунікаціями. Син розпочав навчання у школі, а дорослі знайшли нових друзів і продовжили працювати над своїм проєктом. З літа вони нарешті почали отримувати обладнання для виробництва та упаковки готових перших страв у реторт-пакети, включаючи автоклав, машини для нарізання овочів і м'яса, дозуючі пристрої, транспортери, парогенератори та інші елементи. 1 лютого 2024 року в "Новій кухні", як назвали своє нове підприємство Бубнови, вперше приготували сирний крем-суп.

Продукцію фасували в реторт-пакети, -- цією ідеєю Марія надихнулася, перебуваючи за кордоном. І відтепер вже у неї "на кухні" робітники займалися виготовленням супів на спеціальних машинах: очищали, нарізали та пасерували овочі, варили м'ясний бульйон, а потім, розфасувавши продукцію в реторт-пакети, стерилізували їх в автоклаві. Потужність виробничої лінії дозволяла за день виготовити 1700 порцій супів та борщів, залишалось тільки знайти відповідні можливості для їх збуту.

26 квітня відбулася подія, яка принесла славу як підприємцям, так і їхньому проекту на всю Україну – під час свого візиту до Славутича Президент України Володимир Зеленський разом із дружиною завітав до "Нової кухні".

"Я продемонструвала Президенту наше обладнання, і він провів на виробництві близько 40 хвилин. Це стало для нас маленькою перемогою," -- ділиться враженнями Марія.

На жаль, піднесений настрій не тривав довго. Згодом виявилося, що одна з ліній обладнання, яка відповідає за фасування — автоматичний запаювальник з дозувальним механізмом — працює неналежно, залишаючи за собою брак. Бубнови звернулися до USAID "Економічна підтримка України" з цією проблемою, оскільки саме ця агенція обрала постачальника обладнання. Вони отримали відповідь: "Ми заберемо браковане обладнання, закриємо грант і відкриємо новий, що також передбачає проведення нового тендеру на закупівлю."

Але все це забрало багато часу, бо тільки на вивчення європейського ринку у Сергія пішло пів року. Не маючи ніяких консультантів, він самостійно переварив величезний обсяг інформації, розробляючи нову виробничу лінію. Нарешті був відкритий новий тендер на закупку обладнання, втім коли залишалось вибрати когось з трьох постачальників, рішенням керівництва США агенція USAID закривається.

Які дії можуть вжити підприємці? Вони інвестували у свою "Нову кухню" не лише грантові кошти, а й власні ресурси, а також взяли кредити та позики. Грантодавець забрав несправне обладнання, а якісне так і не було надане. У команді Бубнових працює 10 працівників. Замість автоматизованого процесу підприємство було змушене перейти на ручну працю:

"Якщо раніше могли випускати 3000 порцій за дві-три години, тепер 1500 порцій за п'ять годин. Людям важко, ми втрачаємо на сировині, отримуємо збитки, не можемо вийти на планову потужність та знизити собівартість. А ще маємо проблеми зі збутом, тому працюємо три-чотири дні на місяць".

Напевно багато хто в таких умовах впав би в розпач. Але Бубнови не можуть того собі дозволити. За півтора роки діяльності Марія напрацювала позитивний імідж підприємиці з Маріуполя, яка втративши все, змогла піднятися і розпочати бізнес на новому місці. І якщо спочатку вона їздила до Києва на семінари та тренінги навчатися, то потім її вже стали запрошувати, як особистість, яка гідна того, щоб ділитися досвідом й надихати. Колись з Марією Бубновою була вимушена рахуватись маріупольська влада, а зараз з нею добре знайомі в Київський обласній держадміністрації, деяких міністерствах і інших структурах.

Після початку повномасштабної війни Бубнови змогли здобути 16 грантів. Проте один із них, призначений для переробних підприємств у рамках ініціативи "Зроблено в Україні", чомусь двічі отримав відмову. Одного разу, перебуваючи на заході в британській резиденції в Україні, Марія помітила заступника міністра економіки Тетяну Бережну, яка ділилася інформацією про гранти та можливості для підприємців у нашій країні. Вона вирішила підійти до державного службовця і розповісти про свою ситуацію з відмовою. Пізніше Марія отримала корисні рекомендації щодо своєї заявки, а згодом і позитивну відповідь.

Марія активно шукає різні шляхи вирішення проблеми збуту продукції "Нової кухні". Вона зазначає, що в усіх магазинах Славутича присутні реторт-пакети її бренду, але цього явно недостатньо, тож необхідно шукати нові можливості. Волонтери замовляють готові супи для військових на передовій, де вони є дуже корисними – зручними та поживними. Проте для масштабнішої діяльності потрібне погодження Міністерства оборони України. Марія неодноразово надсилала листи до Державного оператора тилу (DOT) і зверталася до Громадської ради при Міноборони, але поки що не отримала чіткої та обґрунтованої відповіді.

Проте ця жінка має унікальний підхід до вирішення проблем. Вона сприймає слово "ні" не як кінець, а як шанс знайти "так" в інших місцях. Оскільки ринок у її країні розвивається повільно, Марія шукає можливості за кордоном. Вона рекламує продукцію "Нової кухні" для європейських споживачів через один із онлайн-магазинів. І, звичайно ж, не забуває про своїх вітчизняних шанувальників готової їжі, запускаючи рекламні кампанії в усіх доступних соціальних мережах.

Варто зазначити, що ведення власних каналів є важливою частиною щоденних зусиль підприємниці. Тут вона ділиться всім, що стосується "Нової кухні" та її особистого життя, розповідаючи про досягнення, труднощі та свій досвід. Завдяки цьому, підписники дізнаються про авторство рецептів нових страв навіть раніше, ніж це з'являється у медіа. Автором усіх останніх кулінарних шедеврів є її 18-річна донька Аліна, яка восени 2024 року навчалася в кулінарній школі в Тулузі, Франція. Повернувшись до Славутича, вона активно допомагає батькам у створенні нових страв. Наразі Аліна самостійно заробляє на життя, викладаючи англійську дітям, та готується подати заявку на грант "Власна справа". Її молодший брат Артем, який навчається в четвертому класі, зосереджений на навчанні та шахах, але також допомагає сестрі заробляти деякі гроші, займаючись її справами.

Між тим, благополуччя непересічної бізнес-родини з Маріуполя дуже залежить від того, як вирішиться ситуація з обладнанням для "Нової кухні". USAID вже неспроможна виконати свої зобов'язання. Але ж тоді це повинен зробити хтось інший. Благаючи про допомогу, Марія Бубнова надіслала листи до міністерств економіки, фінансів, особисто -- до міністерки Юлії Свириденко. Відповіді наразі немає. Є тільки сподівання, що в Україні не дадуть зникнути родинному підприємству, яке створене відчайдушними вимушеними переселенцями з Маріуполя. Бо який це буде знак для інших, що тільки намагаються стати на важкий і крихкий шлях підприємництва в країні, що воює?