У інтерв'ю для РБК-Україна релігієзнавець Анатолій Бабинський поділився думками про те, яким чином Папа Римський Франциск залишив свій слід в історії, його позицію щодо російської агресії в Україні, а також про те, які очікування українці мають від його наступника. Він також зазначив, чому багато українців сподівалися на більшу підтримку з боку Папи.
Основное:
Втрата Папи Римського Франциска вразила понад мільярд католиків по всьому світу, ставши справжнім шоком. Проте ця подія має значення не лише для католиків, адже Франциск очолював найбільшу і найстарішу інституцію, що безперервно функціонує на глобальному рівні.
Та українцям Папа запам'ятався радше своїми суперечливими заявами щодо роcійської агресії. У березні 2024 року в інтерв'ю швейцарському телебаченню він заявляв, що "сильнішим буде той, хто має сміливість підняти білий прапор і вести переговори". Ще раніше Франциск казав, що не вірить у жорстокість росіян, а натомість вважає їх "великим народом" і захоплюється "російським гуманізмом".
Але з його вуст звучали і жорсткіші заяви. Приміром, у промові до дипломатичного корпусу в січні 2024 року він прямо назвав Росію агресором. Така позиція Франциска була пов'язана частково з його особистими поглядами. Але не лише.
"Щоразу, коли батько висловлюється, він повинен усвідомлювати, що його слова сприймаються в двох вимірах: як голос пастора християнської Католицької церкви і водночас як представника суб'єкта міжнародних відносин," — зазначає в інтерв'ю РБК-Україна релігієзнавець та церковний історик Анатолій Бабинський.
Разом із тим, новий Папа, хто б ним не став, матиме простір для маневру, аби все ж висловлювати чіткішу позицію щодо російської агресії.
Анатолій Бабинський (зображення: ucu.edu.ua)
Чим залишився у пам'яті Франциск?
Цей понтифікат є надзвичайно унікальним з багатьох аспектів. По-перше, він відзначається тим, що вперше в історії єзуїт став папою. Крім того, це перший папа, що походить з Глобального півдня, адже до цього часу більшість пап були європейського або близькосхідного походження.
Цей папа, безумовно, змінив курс церкви, звернувши її обличчя до простих людей. Попередні папи мали різний стиль, але останні два, напевно, більше нагадували академічних вчених. Папа Франциск, натомість, виявляє себе як пастор. Хоча він очолює Вселенську церкву з понад мільярдом двісті мільйонами вірян, він залишається "сільським священником", прагнучи бути уважним до кожного, хто до нього звертається, і приділяючи особливу увагу найбільш потребуючим, мігрантам і всім, хто шукає допомоги.
Які основні успіхи Папи Франциска?
Він суттєво переформатував склад конклаву — кардинальської колегії, яка незабаром обиратиме його наступника. Папа Франциск призначив приблизно 110 нових кардиналів, в той час як усього для голосування буде 135. Отже, більшість делегатів, які наразі з'їжджаються до Риму для участі в обранні, були обрані саме ним. Це стане найбільш інтернаціональним конклавом в історії церкви.
Папа Франциск намагався реформувати структуру римської курії. Хоча йому не вдалося реалізувати всі свої плани, він все ж досяг значних успіхів. Однією з найважливіших реформ стало призначення жінок на високі посади у Ватикані, що стало історичним кроком.
Він також активно пропагував ідею роззброєння, прагнучи ліквідувати ядерну зброю на планеті. Однак у цьому аспекті його зусилля виявилися менш результативними, і його думки часто залишалися без уваги. Іноді його заклики звучали, як крик у безлюдній пустелі, адже світ виявився набагато цинічнішим і жорсткішим, ніж його мрії та ідеали.
Цей понтифікат не позбавлений контроверсій. Ми, як українці, це також дуже добре знаємо на своєму власному досвіді, але це стосується не лише України. Деякі його висловлювання провокували доволі гострі дискусії, оскільки не завжди було зрозуміло, що він має на увазі. Потім були якісь пояснення. А деякі його висловлювання стимулювали різні ідеологічні дебати всередині церкви. Тому цей понтифікат певною мірою не лише вирішив певні проблеми, але так само створив деякі нові, з якими доведеться далі жити наступним понтифікам і церкві.
Суть полягає в тому, що ми всі є людьми, і, на мою думку, Папа Франциск добре розуміє, що іноді може помилятися. Однак він не побоюється зробити помилку.
Яким чином його смерть була сприйнята, зокрема, серед католицької громади та в інших куточках світу?
Навіть якщо у когось не було симпатії до папи, а такі випадки мали місце, смерть лідера католицької церкви завжди вважається трагічною подією. Зазвичай, коли я чую чи читаю про нього, а також спілкуюсь з людьми, всі з ніжністю згадують його особистість, особливо ті, хто мав можливість зустрітися з ним.
Також поза межами католицької церкви я спостерігаю наявність співчуття, адже папа Франциск завжди виступав за діалог, уникаючи конфліктів. Відомо, що під час його понтифікату взаємодія з Константинопольським патріархатом Православної церкви значно посилилася. Зокрема, активно обговорювалося питання про встановлення спільної дати святкування Пасхи. І дуже символічно, що він пішов з життя на наступний день після спільної Пасхи, яку відзначали православні та католики. Хоча це ще не було досягненням повної єдності, проте святкування в один день стало важливим кроком.
Віряни вшановують тіло Папи Франциска в соборі Святого Петра в Римі (фото: Getty images)
Папа дуже хотів, щоб це закріпилося як традиція і продовжувалося і в наступні роки. На жаль, цей діалог не мав плоду, але тут м'яч радше був вже не на полі Католицької церкви і Папи Франциска, оскільки в самій Православній церкві немає єдності щодо ідеї єдиної дати Пасхи.
Проте всі ці відчуття, в певному сенсі, мають і світлий відтінок, адже в церкві смерть у цей святковий тиждень, з точки зору "народного богослов'я", розглядається як особливий дар Божий для людини. Вона залишила цей світ саме в такий радісний час літургійного року.
-- Як би ви оцінили роль Папи Римського зараз в сучасному світі, зокрема, як духовної особи?
-- Папство ХХ століття загалом дуже якісно відрізняється від папства і Католицької церкви попередніх століть. Це не означає, що там були гірші люди. Йдеться про зміну ситуації і позиціювання римського єпископа в міжнародній спільноті.
До кінця XIX століття існувала Папська держава, яка, хоча і не відзначалася великими технологічними досягненнями, займала значну частину Центральної Італії. Папи, виступаючи фактично в ролі "президентів" цієї території, іноді змушені були, а іноді й самі бажали, брати участь у різноманітних світових політичних процесах. Це призводило до необхідності укладення альянсів і компромісів, щоб забезпечити стабільність та виживання держави.
У 70-х роках ХІХ століття, коли постала сучасна Італія, папи втратили контроль над цією територією. Це стало для них важким ударом, з яким вони тривалий час не могли змиритися. Проте згодом було вирішено створити карликову державу Ватикан, що дало новий вихід з ситуації. Втративши світську владу, папи насправді здобули значніший моральний авторитет у світі. Особливо це стало помітно під час Першої світової війни, коли Бенедикт XV намагався знайти способи примирення європейських народів і зупинки конфлікту. Хоча його зусилля, як і спроби інших пап, включно з Папою Франциском, не увінчалися успіхом, вони все ж отримали високий моральний авторитет.
Таким чином, вони залишилися світськими правителями невеличкого анклаву — Ватикану. Ця держава була заснована для того, щоб папи не підпадали під жодну політичну владу світу. Її створення захистило керівництво Католицької церкви від різноманітних політичних впливів. Крім того, вони зобов'язані дотримуватися нейтралітету — ще один наслідок цього процесу. Однак це також надало папам певну свободу на міжнародній арені.
Які ваші думки щодо політичного впливу?
Цей аспект має дві сторони. З одного боку, існує базовий рівень, адже Католицька церква має глобальне впливове поле, і кожен вірянин є громадянином своєї країни. Якщо католик глибоко зануриться в соціальні вчення, він, безумовно, буде прагнути реалізувати ці цінності у своїй державі, підтримуючи політиків, які поділяють та захищають принципи, пропаговані Католицькою Церквою.
Вони є дуже простими і відомими. Це захист людської гідності, принцип солідарності, субсидіарності і спільного блага. Тобто, це ніби прості речі, на яких будувався Євросоюз, зрештою.
Папство, безумовно, впливає на різні політичні процеси. Скажімо, хвиля демократизації Латинської Америки неможливою була б без впливу Католицької церкви. Чи, скажімо, рух "Солідарність" в Польщі у 80-х роках не міг відбутися без церковного впливу.
На глобальному рівні існує, безсумнівно, папська дипломатія. В різних куточках світу функціонують нунціатури, які можна порівняти з амбасадорами Святого Престолу. Окрім цього, є представники Святого Престолу при ключових міжнародних організаціях, де він, як правило, має статус спостерігача. За допомогою різного роду промов, петицій та заяв, ця інституція намагається впливати на міжнародні відносини і процеси.
Отже, щоразу, коли папа висловлюється, йому необхідно враховувати, що його слова сприймаються в двох важливих контекстах: як голос духовного лідера Католицької церкви та як представника певного суб'єкта міжнародної політики. Це створює подвійний тягар відповідальності, який іноді може обмежувати дії навіть самого понтифіка.
Чи я правильно зрозумів, що він може виступати моральним авторитетом і поза межами католицької церкви?
Зовні Католицької церкви цей авторитет не має такого ж значення, як усередині її стін. Проте, ймовірно, він залишається найвпливовішим релігійним лідером на планеті. Жодна інша особа не охоплює таку кількість вірян — близько 17% світового населення. Тому безперечно, що його роль є вагомою.
У світі існує кілька особистостей, які привертають увагу на рівні масової культури. Серед них англійський монарх, Далай-лама, який має великий вплив в Азії, та Папа Римський. Що ж робить фігуру понтифіка такою цікавою, навіть для тих, хто не є прихильником Церкви?
Незважаючи на стрімкий розвиток технологій та прогрес, нас все ще приваблюють певні аспекти давнини та традиційні ритуали. Ці елементи залишаються незмінними в людській природі. Я вважаю, що до таких інтересів можна віднести й захоплення папством, адже Католицька церква є найстарішою діючою інституцією, що має безперервну історію протягом двох тисячоліть.
Це питання індивідуальних уподобань. Деяким людям до вподоби всі ці ритуали та символіка, інші ж зацікавлені в тому, як папа обговорює загальнолюдські аспекти. Для католиків важливими є питання віри, моралі та подібні теми. Вважаю, що існує безліч різних сегментів, які пояснюють, чому людям досі цікаво це спостерігати і чому вони звертають на це увагу.
Яким чином обирають нового Папу? Які стадії чекають на Церкву в даний момент?
Процедура є досить простою. Оскільки похорон відбудеться в суботу, кардинали, які братимуть участь у цій події, вже починають прибувати до Риму, адже вони наразі виконують функції керівництва церкви. В період Sede Vacante, тобто коли престол вакантний, саме колегія кардиналів бере на себе відповідальність за управління церквою у найважливіших питаннях. Безперечно, курія продовжує свою роботу, справи тривають, але лише кардинали можуть ухвалювати рішення щодо стратегічних аспектів.
Конклав, що відповідає за вибір наступного понтифіка, має зібратися не пізніше ніж через 20 днів після смерті попередника. Зазвичай, це відбувається на 15-й день. Після цього кардинали можуть переходити до процесу вибору нового папи. Перед цим вони проводять різноманітні консультації, залучаючи навіть тих кардиналів, які не беруть участі в конклаві. Це стосується тих, кому більше 80 років, адже вони не мають права голосу або бути обраними, але можуть приєднатися до обговорень, що передують основному засіданню. Протягом цього часу вони знайомляться, радяться і обмінюються думками.
Як я вже згадував, цей конклав матиме значно міжнародний характер. Учасники не знайомі між собою, багато з них лише дізналися про існування інших, оскільки папа обрав їх з найрізноманітніших регіонів. Їм необхідно буде познайомитися, обмінятися думками та зрозуміти перспективи один одного, перш ніж розпочати процес виборів.
Конклав розпочнеться з богослужіння в церкві Святого Петра, після чого кардинали перейдуть до Сикстинської капели, де за закритими дверима відбудеться вибір нового папи. У ХХ столітті жоден з таких процесів не тривав більше п'яти днів. Голосування відбувається чотири рази на день: двічі вранці, один раз до обіду і ще двічі після нього. Максимальна кількість таких циклів може сягати 34, що становить приблизно тиждень з невеликим.
Той, кого оберуть, повинен отримати дві третини голосів. Якщо ж ця кількість не досягається після всіх голосувань, процедура спрощується: з двох кандидатів, які отримали найбільшу підтримку, новий папа обирається простою більшістю. Обраний має право відмовитися. Йому пропонують підтвердити готовність прийняти це рішення. Лише після його згоди всі складають йому честь і клянуться вірність.
Тоді обраний йде до спеціальної кімнати, де його чекає одяг. Там є три різні розміри: менший, середній і більший. Так само взуття. Тоді він одягається і кардинал-декан (декан кардинальської колегії) на площі Петра оголошує: "Маємо радість, Habemus Papam! (маємо папу - лат.).
Тоді він оголошує ім'я того, кого обрали, а також те, яке ім'я цей обраний вирішив взяти для свого понтифікату. Папа завжди обирає певне ім'я — або з числа своїх попередників, при цьому додається відповідна цифра, або обирає щось нове, як це зробив Папа Франциск.
Ну між тим, те, що всі знають, йде дим. Тобто якщо обирають -- білий, якщо не обирають -- чорний, спалюються ці бюлетені, кидається певна хімічна речовина.
Чи здатен новий Папа висловити більш чітку і пряму позицію стосовно агресії з боку Росії?
Це складне питання, оскільки ситуація не підпорядковується лише волі папи. Існують певні традиції та інерція, які визначають, як Святійший Престол реагує на військові конфлікти між країнами, навіть якщо агресор відомий. З одного боку, на Святій Столиці лежать зобов'язання згідно з Латеранськими угодами з Італією, які вимагають дотримання нейтралітету, адже Ватикан є анклавом на території іншої держави.
З іншого боку, з часів Першої світової війни Святий Престол дотримується політики так званої нейтральності, що передбачає висловлення певних моральних оцінок, проте без вказівки конкретних країн-агресорів. Цей підхід викликає чимало сумнівів. Сьогодні його активно критикують не лише українці, але й деякі богослови по всьому світу, які вбачають у цій практиці певні ризики і ставлять під сумнів її доцільність. Питання полягає в тому, до яких меж можливо дотримуватися нейтралітету, щоб не почати суперечити власним цінностям, таким як захист людської гідності, справедливість та інші важливі принципи.
Ця позиція зберігається, оскільки Святий Престол завжди сприймає себе як посередника у всіх конфліктах та війнах. Питання полягає в тому, чи є така роль виправданою, чи, можливо, Святому Престолу слід більш чітко висловлювати свою думку щодо подій, що відбуваються. Це могло б сприяти більш ефективному вирішенню конфліктів або навіть зупиненню воєн. Дискусії на цю тему продовжуються. Українська ситуація викликала значну хвилю обговорень у Католицькій церкві.
Якщо уважно розглянути слова покійного папи, стає очевидним, що ми усвідомлюємо багато аспектів, які викликають наше незадоволення. Проте жоден з його попередників ніколи не наважувався настільки відверто називати агресора агресором.
Варто згадати його виступ перед дипломати, акредитованими при Святому Престолі, 8 січня 2024 року, в якому він чітко визначив Росію як агресора у цій війні. Хоча це не відбувалося на площі Святого Петра і не було адресоване всьому світу, ті, хто уважно стежать за подіями, почули, зрозуміли і побачили це. Таким чином, Папа Франциск в багатьох аспектах зробив кроки, які перевершили межі, на які він міг розраховувати. Чи піде його наступник цим шляхом — це вже залежить від того, хто займе цей престол.
Яким чином католицька церква в Україні співпрацює з Ватиканом?
-- Католицька спільнота України представлена двома церквами,. Одна -- Українська греко-католицька церква. Це східно-католицька церква, тобто вона є в єдності із Папою Римським, але вона належить до сім'ї церков візантійського обряду,. Так само є католики західної традиції, це є Римо-католицька церква в Україні, чи Латинська церква, яку її ще часом називають, і вони є наразі меншою спільнотою.
Українських греко-католиків є приблизно 4,5 мільйони, це не лише в Україні -- вони також розсіяні по цілому світу -- і на сьогоднішній день це близько 10% населення України. Римокатоликів є 1%, максимум до 2%. Тобто в Україні католики є меншиною, але доволі впливовою, через свою активність і певну історичну традицію -- католики не вчора з'явились в Україні.
Предстоятель УГКЦ Святослав і Папа Франциск (джерело: ugcc.ua)
Під час війни Українська греко-католицька церква стикалася з непростими відносинами з римським апостольським престолом. З одного боку, вона має глибокі історичні корені в українській ідентичності та боротьбі за її збереження. З іншого боку, церква є невід'ємною частиною вселенського католицизму.
Протягом цих трьох років повномасштабної агресії, єпископи, священнослужителі та вірні намагалися донести до Ватикану реальні події, що відбуваються в Україні, а також справжні мотиви російської агресії. Однак не завжди Греко-католицька церква отримувала підтримку від окремих представників римського апостольського престолу. Можливо, навіть Папа не завжди розумів, про що йдеться.
Римська католицька церква в Україні завжди демонструвала певну лояльність, адже Папа є для них безпосереднім керівником. Він не лише очолює всіх католиків, але й безпосередньо керує Латинською церквою. Однак війна спонукала їх поглянути критично на позицію римської апостольської столиці щодо Росії та російської агресії. Тому вони активно долучалися до інформаційних кампаній, прагнучи донести до Риму правду про те, що насправді відбувається в Україні.
Греко-католицька церква вже давно прагне отримати визнання свого патріаршого статусу від римського апостольського престолу. І це є відкритим секретом, що основною перепоною цьому є позиція Росії та Московського патріархату. У контексті війни, що триває, звертати увагу на думки Росії щодо того, як мають жити українські греко-католики, виглядає, м'яко кажучи, безглуздо. Тож в УГКЦ сподіваються, що ця війна суттєво змінить підходи Апостольського престолу до всього регіону Східної Європи. Росія та Російська Церква перетворили релігію на інструмент, оголосивши війну священною.
На мою думку, нині ми спостерігаємо певні зміни, які свідчать про завершення понтифікату Папи Франциска. Це стало особливо помітним після синоду Української греко-католицької церкви, що відбувся в Римі у 2023 році. Під час цього заходу єпископи мали можливість зустрітися з Папою, обговорити з ним свої думки та позиції.
-- Франциска закликали кілька разів приїхати в Україну, навіть ще до Великої війни, але він так і не приїздив. Чому так сталося?
Папа Франциск не раз висловлював готовність відвідати Україну, але також бажає відправитися в Росію. Досі залишається загадкою, чому він обрав саме таку позицію. Чому він бажає відвідати обидві країни одночасно, замість того, щоб зосередитися на Україні, де його представники вже мали можливість побувати в таких трагічних місцях, як Буча та Бородянка, які символізують жахи нашої війни?
Можливо, в ньому жевріла надія, що він все-таки може стати посередником між Путіним і Україною. Мусимо визнати, що він не до кінця розумів, про що тут йдеться. І що Путіну, в принципі, байдуже, що думає Папа Франциск. Це залишиться певним осадом для українців, на жаль, але я думаю, що це справедливо.
Які слова чи меседжі ви б хотіли почути від нового Папи Римського, будучи українцем?
Я хотів би почути чітку критику російської агресії. Вважаю, що відверте і пряме засудження набагато більше сприятиме миру, ніж тихі дипломатичні кроки. Цього агресора потрібно викривати і виводити на світло, адже Росія спирається на кулуарну дипломатію, у якій вони справжні майстри.
І ми бачимо, що тиха дипломатія Святого Престолу недієва, бо це дає простір Росії представляти мовчання як підтримку її дій і позиції. Загалом, в Україні Папу Римського сприймають не як дипломата, а саме як морального лідера світу і хочуть почути від нього чіткі моральні судження.
Крім того, я вважаю, що якщо новий Папа висловив би бажання відвідати Україну, це стало б великим стимулом для нас, втомлених від чотирирічних труднощів війни. Історія показує, що папи не бояться відвідувати навіть зони конфліктів. Наприклад, Іван Павло ІІ прибув до Лівану в період його війни з Сирією. Отже, немає таких бар'єрів, які не можна було б подолати. Багато світових лідерів вже відвідували нашу країну під час війни.
#Українці #Російська імперія #Україна #РБК-Україна #Володимир Путін #Росія #Мораль #Європейський Союз #Європа #Азія #Швейцарія #Англія #Італія #Латинська Америка #Східна Православна Церква #Католицька церква #Міжнародні відносини #Кардинал (Католицька церква) #Ватикан #Агресія #Сирія #Папський конклав #Папа! #Рим #Ритуал #Українська Греко-Католицька Церква #Близький Схід #Папа Франциск #Стародавній Рим #Річ Посполита #Влада (соціологія) #Дипломатія #Ліван #Святий Петро #Getty Images #Великдень #Святий Престол #Церква (будівля) #Нейтральна країна #Релігієзнавство #Понтифікат #Колегія кардиналів #Папа Бенедикт XV #Папські держави #Папа Іван Павло ІІ
