У спонтанному повстанні в Одесі 18 грудня 1960 року виявилися всі труднощі, які переслідували радянський Союз того часу. Ці проблеми часто замовчуються прихильниками міфічного "смачного пломбіру" та ковбаси за 2.20.
У неділю вранці до магазину спиртних напоїв на перетині вулиць Іванова та Мизикевича (тепер — Дальницька та Степова) завітав солдат, який проходив строкову службу. Історія не зберегла його імені, однак за чутками його звали Бєляєв. Нічого не передвіщало подій, що мали статись — військовослужбовець вибрав пляшку горілки "Московская особенная".
Продавець на ім'я Юра, відомий під псевдонімом "Рибак", безцеремонно порушив правила радянської торгівлі. Він продав алкогольну продукцію людині, яка була одягнена в робочий, а точніше військовий, одяг. Як з'ясувалося з подальших подій, цей солдат перебував у самоволці, а горілка, яку йому реалізували, була виготовлена в підпільних цехах. Такий продаж підривав монополію на алкоголь, яку утримувала Комуністична партія СРСР.
Військовий з пляшкою горілки вийшов за кут магазину і, не гаючи часу, почав заливати вогонь у своїй душі, відпиваючи прямо з горла. На жаль, армійський сніданок, що сидів у його шлунку, вирішив дізнатися, хто ж намагається загасити цю внутрішню пожежу. Якщо забути про образність, то військовослужбовець почав блювати.
Після завершення очищувальної процедури, він миттєво повернувся до магазину, де звинуватив продавця у продажу неякісної горілки та почав вимагати моральну компенсацію у вигляді нової пляшки за рахунок закладу. Продавець, проявивши характер в дусі традицій радянської торгівлі, відгамселив його і виштовхнув на вулицю.
У ті далекі роки Інтернету ще не було, а телебачення в СРСР тільки починало свій шлях. Життя в реальності стало єдиним джерелом розваг, і воно пропонувало людям небагато цікавих подій. Саме тому біля магазину зібрався натовп.
Група людей привернула увагу міліціонерів, які випадково проходили неподалік. П'яний військовий – це справжня знахідка для правоохоронців: якщо він напідпитку, то, швидше за все, має при собі гроші. Тому його необхідно затримати, обікрасти, а потім передати до військової комендатури для подальшого розгляду.
Аби швидше понишпорити в солдатських кишенях, держиморди примусили водія першої-ліпшої вантажівки доправити їх у міліційний відділок.
Для того щоб краще усвідомити наступні події, важливо повернутись до реалій того часу в СССР. У колгоспах ще існувала система, відома як "друге кріпацтво (більшовиків) - ВКП(б)". Лише в 1955 році почали поступово ліквідовувати сталінське закріпачення промислових працівників.
В свою чергу, експлуатація приймала нові обличчя: комуністичний режим знижував зарплати, одночасно підвищуючи ціни на різноманітні товари та послуги. Крім того, у сфері торгівлі спостерігався гострий дефіцит — більшість продуктів просто не було на прилавках магазинів.
Крім того, більше 20% населення СРСР зазнали досвіду ув'язнення в тюрмах і концтаборах, що призвело до відсутності симпатій до більшовицьких репресивних структур, таких як міліція, КГБ, судді та прокурори.
Чи варто дивуватися, що люди, які спокійно спостерігали за побиттям солдата продавцем, почали співчувати бідоласі, щойно він потрапив до лягавих лап. Усім стало шкода молодого хлопчину, якого зараз повезуть у буцегарню і там блакитні мундири дадуть волю своїм садистичним нахилам.
Народ вирішив визволити нещасного солдата. Конвоїри, які його супроводжували, отримали по заслугах. Разом із ними дісталося й безневинному водієві вантажівки. Вуличний суд, що його сформував натовп, ухвалив покарати також продавця алкоголю, але той встиг закрити свій магазин і втекти через запасний вихід.
Поки натовп людей обдумував, як вчинити з зачиненою крамницею, на відновлення соціалістичного ладу прибула група з двадцяти міліціонерів. Їх викликав по телефону якийсь донощик.
З доступних засобів для механічного впливу на населення на той момент були лише свистки: кийки ще не були впроваджені, а надання вогнепальної зброї вимагало проходження складних бюрократичних процедур.
Правоохоронці рішуче наблизилися до натовпу, сподіваючись заспокоїти людей, демонструючи свої посвідчення. Проте, замість того, щоб розбігтися, люди не поступилися. Невдовзі вояки зрозуміли, що їх оточили кілька сотень обурених громадян з усіх боків.
Серед усіх бойових мистецтв працівники поліції володіли лише уміннями обкрадати нетверезих громадян та організовано завдавати ушкоджень беззахисним затриманим. Люди в блакитних мундирах зрозуміли, що настав час відповідати за всі свої негідства: тепер їх будуть бити з усією силою та від щирого серця.
На жаль, обстановка виявилася не настільки надійною: правоохоронці змогли врятувати двох своїх товаришів, які раніше намагалися зупинити солдата, і втекти так швидко, що навіть найвідоміші спринтери світу були б заздрісні. Уникаючи потоку каміння, вони знайшли притулок у одному з найближчих дворищ.
Повсталий народ жбурнув по сховищу держиморд залишки каміння, і повернувся до крамниці Юри Рибака. Де зустрів нового міліціонера - старшого лейтенанта Ентіна. Міськвідділ МВД вислав його на мотоциклетну розвідку.
Повстанці заволоділи мотоциклом і почали його розбивати. Водієві цього транспортного засобу народний суд призначив найсуворіше покарання - смертну кару. Працівника силових структур зв’язали і поклали на колію трамвая.
На щастя для міліціонера, жоден з водіїв трамваїв не захотів замішуватися в його справи. І це зрозуміло – вони були звичайними добрими людьми, в той час як всі жорстокі особи, на зразок Землячки та Папаніна, служили у Міністерстві внутрішніх справ і КДБ.
Поки одесити умовляли водія трамваю привести у виконання народний вирок, міліціонер утік. Не виявилося серед тих людей катів - вони не вміли ані вбивати, ані добряче в'язати. В іншому разі, вони працювали б у репресивних комуністичних органах.
Оскільки всі захисники комуністичного режиму полишили поле бою, повстанці вирішили, що треба брати трофеї в держави, яка стільки років визискувала їх. Збурений люд розпочав експропріацію майна крамниць комуністичної імперії.
Першою метою стала маленька крамничка, в якій трудився головний винуватець усіх цих подій – хитрий та спритний Юра Рибак. Розлючений натовп розломав двері крамниці, сподіваючись знайти горілчаного ділка. Проте, його ніде не було – зник, немов у воду канув. Відтак, для задоволення своєї помсти, люди компенсували свої втрачені надії трофеями з його магазину.
Московсько-більшовицька влада відправила пожежні автомобілі з метою розігнати протестуючих за допомогою водометів. Варто зазначити, що струмінь води з пожежного шланга може не лише збити людину з ніг, але й заподіяти серйозні травми. А якщо врахувати, що цю акцію планували провести в морозний зимовий день, з холодною водою, наслідки могли бути ще більш драматичними.
Ситуація розвинулася зовсім інакше, ніж очікувалося. Жителі Одеси накинулися на пожежні автомобілі, вивели їх із ладу та змусили рятувальників втікати.
Короткий грудневий день наближався до свого завершення. З приходом сутінків кількість повстанців зросла до тисячі. Правлячий режим червоної імперії вирішив відправити на придушення бунту два взводи строковиків, наділивши їх правом відкривати вогонь на ураження.
Комуністичний режим, що самопроголосився "народним", без жодних сумнівів видавав накази відкривати вогонь по людям при найменшій загрозі своїй владі. О десятій вечора військові оточили епіцентр заворушень на Молдаванці. Слід відзначити, що командувач військовим округом Амазасп Бабаджанян заборонив солдатам стріляти у повсталих жителів Одеси.
З настанням темряви люди почали повертатися до своїх домівок. День обурення звичайних одеситів завершився. Під час повстання не було жертв, але кілька міліціонерів на власному досвіді усвідомили, що не лише вони можуть отримати відплату.
Лише-но натовп розійшовся по домах, розпочалася активність чекістів. Вдень вони обшукували серед повсталих, намагаючись виявити імена найбільш активних учасників, щоб згодом відправити їх до в'язниць.
У ніч на 19 грудня 1960 року в Одесі було затримано 124 людини. Розслідування їхніх справ тривало менш ніж місяць. Для того, щоб покарати "антисоветчиків" і залякати звичайних громадян, організували публічний судовий процес.
Трьом людям присудили по 15 років ув'язнення в концтаборах за полярним колом. Одна з них, Валентина Блайвас, отримала 13 років тюремного ув'язнення через нібито висловлені нею заклики до агресії проти правоохоронців.
Ще дев'ятеро осіб отримали покарання у вигляді термінів від 10 до 12 років. Пізніше новий суд, що розглядав цю ж справу, призначив "малолітку" ще п'ятьом неповнолітнім юнакам.
#Роздрібний магазин #Міф. #Мораль #Солдате! #Одеса #Радянський Союз #Колгосп #Товари #КДБ #Трамвай #Прізвище #Концтабір #Кріпацтво #Більшовики #Міліція #Комунізм #Шлунок #Повстання. #Метафора #Вантажівка. #Комуністична партія Радянського Союзу #Горілка. #Ковбаса #Повна парадна форма #Степ
