Оксана Максименюк: Виклик SLAPP – це ризик для свободи вираження в Україні.

Директорка юридичного відділу громадської організації "Інститут розвитку регіональної преси" розповідає про судові позови SLAPP, які використовуються для залякування або придушення голосів журналістів, активістів та правозахисників.

Медіаюристка, адвокатеса Оксана Максименюк у своїй практиці вже не раз стикалася з позовами SLAPP -- стратегічними позовами проти участі громадськості (Strategic Lawsuits Against Public Participation). На її думку, це досить актуальна і важлива проблема саме для журналістів, особливо розслідувачів. Такі судові позови проти медіа та журналістів виграти дуже непросто, оскільки ті, хто їх подає, мають вплив і фінанси. Їх мета -- не захистити свої права і відновити справедливість, а покарати представників медіа, щоб вони більше не мали бажання розслідувати певні теми. Результатом таких справ можуть бути не тільки заблоковані рахунки медіа і журналістів, а й повне припинення їхньої роботи.

Оксана Максименюк вважає, що позови SLAPP є формою тиску на представників медіа та становлять загрозу для свободи висловлювань.

5 квітня 2024 року Рада Європи прийняла нові рекомендації для боротьби з SLAPP. У минулому листопаді відбулася Європейська конференція, присвячена цій темі, де обговорювалися актуальні стандарти та рекомендації, ухвалені у 2024 році. Конференція зібрала 30 доповідачів та понад 250 учасників з 25 країн.

Цього року в Україні також почали піднімати цю проблему на обговорення. 4 квітня відбулося засідання Координаційного комітету при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України, присвячене реалізації кампанії Ради Європи "Журналісти мають значення". Учасники зустрічі обговорили питання SLAPP. 1 травня на засіданні парламентського комітету з питань свободи слова голова комітету Ярослав Юрчишин запропонував створити робочу групу для розробки механізмів протидії SLAPP.

Оксана Максименюк зазначила, що, поки триває процес розробки відповідного законодавства, громадські активісти можуть вже зараз звертати увагу на проблему SLAPP. Судді, навіть без спеціального закону, можуть за певними ознаками розпізнавати, що перед ними справжній позов SLAPP, і відмовляти в його задоволенні. Це дозволить зекономити ресурси, час та захистити свободу висловлювань.

Оксано, яку роль відіграє проблема SLAPP для українських журналістів?

На мою думку, ця проблема є значущою. Вона існувала й раніше, але не мала конкретного терміна, як, наприклад, позови SLAPP. Ці позови, в основному, пов'язані з особами, які володіють політичною або фінансовою владою, такими як бізнесмени з великими капіталами та можливостями залучення юридичних фахівців. Це ті, хто здатен впливати на судові процеси. Приємно, що сьогодні ми можемо спостерігати успішні випадки, коли касаційний суд скасовує рішення за такими позовами.

Наведіть приклади подібних позовів.

-- У листопаді 2019 року Андрій Портнов у своєму телеграм-каналі опублікував персональні дані водіїв програми "Схеми", зокрема домашні адреси. Було подано заяви до правоохоронних органів і суду щодо видалення персональних даних, однак жодного результату до цього часу немає. Через 9 місяців було підпалено автомобіль редакції за адресою, яка була опублікована. У цивільному суді ми програли першу інстанцію й апеляцію (ми подавали позов від двох водіїв). Касація скасувала одне з рішень, направила в суд першої інстанції. І до сьогоднішнього дня, вже понад два роки в суді першої інстанції нічого не відбувається. До цього часу суддя Печерського районного суду Сергій Вовк із серпня 2022 року не виніс рішення. Це, на мою думку, приклад того, який вплив досі має Портнов у судах.

Проблема в тому, що він стягує витрати на адвоката, і це немаленькі суми. Якщо раніше це були невеликі кошти, то зараз суми, які заявляють адвокати за свої послуги, можуть стартувати від 50 тисяч і сягати 150 -- 200 тисяч гривень.

Нещодавно Андрій Портнов позивався до медіа і журналістів щодо спростування визначення, що він "проросійський політик". Зокрема, наші юристи ведуть справу, в якій Портнов позивається до StateWatch, Гліба Канєвського, головної редакторки The Kyiv Independent Олі Руденко й до LB.ua. Позовні вимоги стосуються того, що Гліб Канєвський, коли ще був аналітиком і керівником StateWatch, опублікував аналітичний матеріал із приводу санкцій, які не застосовуються до певних осіб в Україні. І в цьому матеріалі він зробив оцінні судження, що "пан Портнов -- проросійський політик, який здобув ганебну славу". Ми програли суди першої й апеляційної інстанцій. І в суді першої інстанції Портнов, заявивши позовні вимоги до чотирьох осіб, намагався стягнути солідарно витрати на адвоката в розмірі 160 000 грн. Суд стягнув меншу суму в розмірі понад 80 тисяч гривень. Це велика сума. І майже одразу після того, як рішення у справі набрало законної сили, Андрій Портнов звернувся до державних виконавців, які блокували рахунки відповідачів і стягнули витрати на правову допомогу. Така швидкість виконання рішення та неможливість добровільно виконати рішення суду, на мою думку, є тиском на журналістів.

Також, державні виконавці розпочали процедури примусового виконання судового рішення, що стосується публікації тексту спростування. Важливо зазначити, що остаточного рішення у цій справі ще не ухвалено, оскільки відповідачі подали касаційні скарги на рішення попередніх судів. Тим не менш, виконання судового рішення щодо спростування є обов'язковим. У разі, якщо касаційний суд скасує рішення нижчих інстанцій, відновити попередній стан, що існував до виконання, буде неможливо, адже інформація вже буде спростована. Відновлення порушених прав медіа та автора матеріалу шляхом нових спростувань не є можливим.

На мою думку, ще одним вражаючим прикладом SLAPP можна вважати позови, подані до Господарського суду Києва та Жовтневого районного суду Дніпра проти громадської організації "Слідство.інфо". Вони стосуються матеріалу під назвою "Від Кремлівського палацу до 'Укренерго': хто прибирає стратегічні об'єкти України", підготовленого у співпраці з OCCRP. Позивачами у цій справі виступили український бізнесмен Сергій Семенюк і ТОВ "Чистий світ технології", яке займається прибиранням великих об'єктів і є частиною групи компаній "Чисто", серед бенефіціарів якої також знаходиться Сергій Семенюк. Хоча в судовому процесі позиваються дві окремі юридичні особи, я вважаю, що за фактом позов подано від імені Сергія Семенюка як власника бізнесу. У розслідуванні журналісти зазначають, що, попри те, що з 2014 року один зі співвласників цього бізнесу, російський підприємець білоруського походження Еруард Апсіт, офіційно вийшов з бізнесу через запроваджені законодавством обмеження на співпрацю з громадянами РФ, він продовжує неофіційно контролювати його.

Чому ми вважаємо, що це також SLAPP позови? Тому що при подачі позову до районного суду відбулися маніпуляції з боку позивача щодо авторозподілу справи на певного суддю (позивач подавав позов до суду тричі й двічі забирав його, як тільки йому ставало відомо про суддю, на якого було розподілено справу). Також було штучно змінено територіальну підсудність для розгляду справи у Дніпрі, а не в Києві, де зареєстровані відповідачі. Також і сума заявленої моральної шкоди у розмірі 200 тисяч (стягнуто судом 5 тисяч) і витрат на правову допомогу у розмірі 50 тисяч (суд відмовив у стягненні витрат на адвоката). У господарському процесі позивач вимагав стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 150 тисяч (суд відмовив). Крім того, вимагалося видалення інформації, що є цензурою відповідно до Конституції України й інших законодавчих актів. Вважаю, що такі дії свідчать не про відновлення порушеного права, а про покарання редакції та журналістки за опублікований матеріал.

Який розмір витрат на судові процеси?

Розмір судового збору визначається на основі кількості заявлених позовних вимог, оскільки судовий збір стягується за кожну окрему вимогу. Для юридичних осіб судовий збір за одну позовну вимогу перевищує 3 тисячі гривень, тоді як для фізичних осіб він становить 1,2 тисячі гривень.

Семенюк висунув позовні вимоги щодо кількох матеріалів. У зв'язку з цим, при подачі апеляційної скарги на рішення районного суду, громадська організація "Слідство.інфо" сплатила понад 4 тисячі гривень за судовий збір, а за оскарження рішення господарського суду - 8 тисяч гривень. Також така ж сума була сплачена автором статті Яніною Корнієнко. Таким чином, загальна сума судового збору за оскарження рішень становить майже 25 тисяч гривень, які редакція та журналістка повинні знайти для подальшого оскарження.

Якщо апеляційна скарга на рішення суду не буде подана, воно набиратиме законної сили, що дозволить позивачам звернутися до державного виконавця. У свою чергу, державний виконавець ініціює кримінальне провадження, що може призвести до арешту банківських рахунків та примусового стягнення фінансових коштів.

-- А "Радіо Свобода" скільки коштів заплатило?

У справі, що стосується розповсюдження персональних даних водіїв, у першій інстанції повна сума витрат на адвоката склала 56 тисяч гривень. У другій інстанції (апеляції) ця сума була зменшена з 50 800 гривень до 20 тисяч. Таким чином, загальні витрати на юридичні послуги становили майже 80 тисяч гривень. Редакція була змушена шукати кошти для оплати цих витрат. Навіть "Радіо Свобода" не мало таких великих сум на руках.

У 2020 році Портнов ініціював новий позов проти Наталки Седлецької, яка на той момент обіймала посаду головної редакторки програми "Схеми", а також проти ряду медіа, що опублікували її коментар щодо підпалу автомобіля редакції, в якому згадувалася його особа. У цій справі, як і в попередньому випадку, Печерський районний суд Києва та Київський апеляційний суд підтримали позицію Портнова. Проте залишається незрозумілим, чому в даному випадку він не подав заяву про витрати на юридичні послуги.

Яскравим прикладом SLAPP-справи є "випадок Семочка", коли Сергій Семочко подав позов проти "Бігус.інфо", вимагаючи пів мільйона гривень за моральні збитки. Суд частково задовольнив його вимоги, зобов'язавши відповідачів покрити судові витрати в розмірі 27 тисяч гривень та 47 тисяч гривень за проведення експертизи. Після того як рішення набрало законної сили, державні виконавці заблокували рахунки як журналістки Лесі Іванової, так і Дениса Бігуса.

Отже, журналісти несуть надмірні фінансові витрати. До чого це може призводити? Для цього потрібно згадати судову практику 2000-х років, коли суди присуджували редакціям сплатити великі суми моральної шкоди й це призводило до закриття редакцій, бо вони не могли сплатити ці кошти. А коли мова про журналістів, які як автори є відповідачами, то це може призводити до накладення арештів на їхнє майно та рахунки.

Наприклад, рахунок Бігуса був повністю заблокований, тоді як у випадку Ольги Руденко виконавець обмежився лише сумою витрат на адвоката, яка склала 23 000, враховуючи витрати виконавчої служби. Ситуація ускладнюється тим, що блокування рахунку редакції може призвести до паралічу її роботи. У такому випадку ви не зможете ані виплачувати зарплату, ані отримувати кошти.

Сьогодні, через зупинку значних обсягів американського фінансування, яке раніше підтримувало незалежні медіа, зокрема розслідувальні та невеликі регіональні видання, виникають серйозні труднощі з оплатою сум, присуджених судами. Журналісти не мають необхідних коштів для цього. Вони виробляють величезну кількість контенту, але якщо особа з впливом або фінансовими ресурсами вирішує подати позов до суду проти медіа чи автора з вимогою значної компенсації, це може призвести до закриття редакції і блокування рахунків журналістів. Можливі також арешти майна, такого як автомобілі або квартири. На мою думку, це може бути формою переслідування журналістів за їхню професійну діяльність, оскільки в більшості випадків такі позови не мають обґрунтованих підстав.

-- Чим відрізняються SLAPP від позовів про захист честі, гідності й ділової репутації?

Коли ми обговорюємо захист особистої честі та гідності, це означає, що особа намагається відновити своє порушене право, наприклад, вимагаючи спростування неправдивих відомостей. Однак, коли мова заходить про SLAPP, основною метою є покарання журналістів за їхню професійну діяльність і стягнення надмірних фінансових компенсацій. У цьому випадку мова не йде про виправлення інформації чи відновлення репутації, а про застосування санкцій. Такі позови спрямовані на те, щоб призупинити діяльність медіа або ж змусити журналістів замовкнути, не висвітлюючи певні особи чи теми.

Станом на сьогодні в Україні немає законодавчого врегулювання питання SLAPP. Існують певні рекомендації від Ради Європи. Чи дотримуємося ми цих рекомендацій?

Рекомендації були затверджені лише минулого року, проте вони не є нормативно-правовими актами. Україні необхідно розробити нове законодавство з цього питання. Ми розпочали дискусію на засіданні координаційної ради в Міністерстві культури та стратегічних комунікацій. В результаті, ми дійшли згоди щодо створення робочої групи при парламентському комітеті з питань свободи слова, яка займеться розробкою відповідних змін до законодавства.

Поняття SLAPP в національному законодавстві не визначено. Рада Європи окреслила основні критерії для визначення таких позовів. Позови SLAPP направлені на медіа і тих осіб, які поширюють інформацію (громадських активістів, публічних осіб, блогерів). Мета таких позовів -- "закрити рота", тобто обмежити свободу слова.

Раніше основні позови зазвичай подавалися проти традиційних засобів масової інформації, таких як телебачення, радіо та друковані видання. Наразі ж ці позови почали також стосуватися онлайн-медіа та інших осіб, які поширюють інформацію, зокрема медіаакторів. Рекомендації Ради Європи полягають у тому, що держави повинні створити законодавчі ініціативи, які дозволять обмежити зловживання правом на судовий позов ще на етапі його подання. Запропоновані кілька підходів: внесення змін до існуючих законів, розробка нового законодавчого акту або поєднання обох варіантів. Я вважаю, що доцільно було б створити окремий закон, який чітко визначав би поняття SLAPP і критерії для таких позовів. Це спростить процес, оскільки спеціалізоване законодавство міститиме всі необхідні визначення і критерії в одному місці, без потреби в пошуку в різних правових актах.

Окрім закону, що має містити чітке визначення SLAPP, важливо внести корективи до цивільного та господарського процесуального законодавства, а також інших нормативних актів. Суд функціонує в рамках процесуальних норм, тому необхідно уточнити, яким чином і на якій стадії розгляду справи суд буде оцінювати, чи відноситься справа до SLAPP. Це дозволить зекономити як фінансові ресурси, так і час.

Позови SLAPP насправді становлять серйозну загрозу для свободи слова в Україні, адже таким чином прагнуть обмежити діяльність "сторожового пса демократії", щоб він менше висловлював свою думку. Вкрай важливо, щоб журналісти відчували себе впевнено під час виконання своїх обов'язків, уникали самоцензури та не переживали про можливі позови SLAPP, які можуть перешкодити їхній роботі.

Як ви вважаєте, скільки часу знадобиться Україні для ухвалення такого закону?

Основна проблема полягає у законодавцях. Процес створення змін до процесуальних норм і розробка спеціального закону потребують значного часу. Однак, виходячи з досвіду ухвалення закону про медіа, затримки можуть виникати через дії народних депутатів. Зважаючи на те, що вони часто стають об'єктами журналістських розслідувань, це може пояснити їхню неготовність підтримувати нові законодавчі ініціативи. На сьогоднішній день ми спостерігаємо постійні спроби депутатів обмежити доступ журналістів до реєстрів, а також ініціативи щодо внесення змін до кримінального законодавства, які можуть призвести до кримінальної відповідальності журналістів за використання інформації з реєстрів. Це є формою тиску, що свідчить про відсутність інтересу деяких депутатів до підтримки свободи слова.

-- Що ми можемо зробити до розробки й ухвалення відповідного закону?

По-перше, я вважаю, що важливо, аби громадськість активно долучалася до таких ситуацій. Вона повинна відкрито висловлюватися на цю тему та підтримувати журналістів, які зазнають тиску через позови SLAPP. Хоча наразі в Україні немає національного законодавства, що регулює питання SLAPP, суди все ж мають можливість відмовляти у задоволенні позовів, якщо ті є необґрунтованими, містять надмірні вимоги щодо витрат на правову допомогу або ж претензії на моральну шкоду.

У більшості справ, які я та мої колеги ведемо, відсутня доведена шкода через розповсюдження неправдивої інформації. Часто немає жодних доказів того, що особа насправді зазнала репутаційних втрат через такі публікації. Європейський суд з прав людини навіть зазначає, що негативна чи неправдива інформація не завжди завдає шкоди. Це означає, що наявність шкоди є необхідною умовою. Однак, позивачі рідко можуть підтвердити або обґрунтувати таку шкоду. Отже, навіть без спеціального законодавства щодо SLAPP, суди мають можливість відмовити в розгляді таких позовів.

Чи є приклади успішних касаційних справ?

Є один цікавий випадок. У справі, де Портнов подавав позов до ЦПК, було досягнуто касаційної перемоги. Центр протидії корупції програв як на етапі першої інстанції, так і на апеляції. Проте касаційний суд скасував ці рішення, вказавши, що висловлення людини про наявність відкритих кримінальних проваджень і можливі наслідки є оцінним судженням. В результаті, касаційний суд виніс нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.