Олексій Антипович з групи "Рейтинг" зазначає: "30% українців мають негативне ставлення до тих, хто вирішив покинути країну".

Зображення: Олександр Ратушняк Олексій Антипович, голова соціологічної групи "Рейтинг" Віра в успіх трансформується в прагнення вірити в перемогу.

З перших днів війни українське суспільство показало неабияку єдність і було внутрішньо мобілізоване для спротиву агресії Росії. Тоді наша віра в себе, у Збройні сили, президента, у нашу перемогу сягала майже 100 %, нагадує Олексій Антипович. 2023-й відзначився подекуди ура-патріотизмом і шапкозакидництвом, мовляв, завтра на Кремлі встановимо тризуб і танками проїдемося по Росії -- цей етап піднесення минув разом з контрнаступом, додає він.

"Після цього ми зайшли в певну таку.., це не рутина, не безвихідь, у певну апатію, я сказав би. Коли ти питаєш, чи вірите ви в перемогу -- майже 90 відсотків вірять. Але якщо "однозначно так" раніше відповідали 70 % і ще 20 % відповідали "скоріше так", то зараз тільки 50 % кажуть, що однозначно ми віримо в перемогу. А ще стільки говорять про те, що ми скоріше віримо в перемогу.

Після цього постає питання: чи може Україна протистояти Росії? У 2022 році 90 або навіть 100 % населення вважали, що ми здатні відбити атаки (варто зазначити, що йдеться не про перемогу, а саме про відсіч — акцент тут інший). Нині ж 70 % людей висловлюють впевненість у нашій здатності протистояти російському наступу.

Ця концепція відносності оцінок пронизує все. Зокрема, вона стосується і можливого виграшу. Можна мріяти про кордони 1991 року, але лише як про вершину, до якої прагнемо. Ця відносність також вплинула на моє сприйняття: я б не стверджував, що вірю у перемогу, скоріше, говорив би про прагнення вірити в неї. Це те, що вже відзначають люди, -- зазначив керівник соціологічної групи "Рейтинг", посилаючись на результати опитувань.

Невизначеність, що ускладнює можливість планування як у просторі, так і в часі, призводить до апатії в суспільстві, зазначає соціолог.

"Майбутнє війни залишається невідомим. Хочемо мати певні варіанти розвитку подій для себе, однак точні терміни її завершення залишаються під питанням. Висловлені ще в травні-червні 2022 року прогнози про "два-три тижні" чи "два-три місяці" вже стали історією. Наразі ми опинилися в стані стагнації, що стосується не лише суспільних настроїв, а й економічних і політичних оцінок, а також особистих планів", -- зазначив Олексій Антипович.

Зображення: Олександр Ратушняк Ставлення до жителів анексованих регіонів та тих, хто покинув країну, стає все більш відчуженим.

На кінець 2024 року, відповідно до отриманих даних, 20% жителів територій під контролем держави мають негативне ставлення до українців, які залишилися в окупованих регіонах, зазначив Антипович, наводячи нові статистичні показники.

Ставлення до українців, які виїхали за межі країни, проявляють вже 30% тих, хто залишився вдома. І це, як зазначає він, є результатом поведінки наших військових мігрантів у закордонних умовах.

"За нашими даними, близько 60 % українців, які виїхали за кордон, -- мешканці півдня та сходу України. Вони виїжджали з чим? З російською мовою в побуті, з великою часткою радянських цінностей у минулому. Вони виїжджали із Запоріжжя, з Херсона, з Донецької області. Маріуполя, для прикладу.

Таким чином, знаходячись за межами країни, ці люди не пережили стадію, яку я не назвав би адаптацією до війни, хоча всі ми тут це пройшли. Вони не відчули того єднання проти ворога, яке стало можливим завдяки агресії. Вороже ставлення Росії об'єднало 97% українців. Але як щодо тих, хто живе за кордоном? Можливо, ситуація не така проста, як здається, адже існує вислів: "не все так однозначно".

Директор Інституту демографії та проблем якості життя Елла Лібанова доповнила думки Олексія Антиповича, зазначивши, що українці, які залишилися за кордоном, особливо вихідці з південно-східних регіонів, в основному споживають контент російською мовою. Вони активно користуються платформами, такими як "Однокласники", Telegram, а також регулярно дивляться російське телебачення. У зв'язку з цим, україномовний контент має дуже малі шанси на те, щоб зрівнятися з російським за впливом, не кажучи вже про можливість його перемоги.

Елла Лібанова висловила сподівання: "Було б чудово, якби хоча б третина емігрантів повернулася. З кожним місяцем війни ця цифра стає все меншою."

Згідно з його словами, ми можемо зіткнутися з різницею між українцями, які живуть в Україні, та тими, хто перебуває в Польщі, Німеччині або інших країнах. Це може стати однією з потенційних причин розбрату в майбутньому, зазначив Антипович.

Крім того, відзначає соціолог, приблизно 50 % українців демонструють холодне ставлення й до можливих трудових мігрантів, запрошення яких в Україну все частіше згадують як можливе розв'язання проблеми з браком робочих рук.

"У нашому опитуванні ми включили мігрантів з Азії та Африки, щоб акцентувати увагу на їхній відмінності від місцевого населення, і в результаті отримали близько 50% негативної реакції. Це свідчить про те, що ця проблема, ймовірно, також торкнеться нас," -- зазначив соціолог.

Фото: Олександр Ратушняк Олексій Антипович, керівник соціологічної групи "Рейтинг" Лінії, що роз'єднують українське суспільство

Якщо підсумувати, між нами можуть існувати кілька рівнів відмінностей.

Перший -- корупція і матеріальний стан, або добробут. Чим вища корупція, тим більше хтось заробляє, хтось втрачає, крадуть у мене. Це спонукає до розділення, роз'єднання. А об'єднати нас може боротьба з корупцією, тобто наведення порядку і спільний добробут -- що ми всі починаємо жити краще. Це один такий пласт.

Інший пласт -- це старі лінії поділу, характерні нам ще задовго до війни -- мова і релігія. Вони не визначальні зараз, але залишаються", -- відзначив керівник соціологічної групи "Рейтинг".

Ще один аспект, який може створювати дистанцію між людьми, — це різний досвід війни: хтось позбувся свого житла, а хтось — ні; одні змушені були змінити місце проживання, інші залишилися на своїх місцях; хтось має можливість повернутися на окуповану територію, а хтось — на вільну; питання тилу чи фронту також має значення. Ще одна грань — це втрата близької людини під час війни або ж залишитися неушкодженим; нарешті, деякі брали участь у бойових діях, тоді як інші залишалися осторонь.

На думку Олексія Антиповича, існує ще одна доволі складна проблема, яка додається до цього – вибори.

"Ніколи не вербалізувалося, що вибори, політики або політика нас роз'єднують. Але саме тема політичних опонентів чи інших політичних поглядів визнається достатньо великою частиною українців такою, що може тільки роз'єднати і аж ніяк не об'єднати. Чому? Тому що у нас кожні вибори - це майдан, вибачте.

2004, 2014, 2019 роки – це часи електоральних змін. У будь-якому випадку, це становить великий стрес для суспільства. Українці відчувають, що готовність довіряти людям з відмінними політичними поглядами є вкрай низькою. Це, до речі, останній висновок одного з наших досліджень, який справив на мене глибоке враження. Я постійно підкреслюю це у всіх своїх виступах, де тільки можу, – зазначив керівник соціологічної групи "Рейтинг".

Він також підкреслив, що з 30 мільйонів людей, які нині живуть на підконтрольних Україні територіях, 10 мільйонів становлять пенсіонери. Ця група населення, безсумнівно, вплине на формування нашого майбутнього і матиме значний вплив на електоральні процеси.

Зображення: Олександр Ратушняк Близько 40% молодих людей прагнуть змінити своє місце проживання.

"У рамках одного з наших досліджень були отримані вражаючі дані. Зокрема, 38% молодих людей віком від 18 до 29 років висловили бажання або готовність змінити своє місце проживання", -- зазначив соціолог.

За його інформацією, 15 % опитаних виявили бажання виїхати за кордон або переїхати в інший регіон; решта ж планують змінити місце проживання в межах своєї області, наприклад, переїхати з села до обласного центру.

На мою думку, історично люди, які мігрували зі села в обласні центри 100-200 років тому, переносили з собою сільську, проте українську культуру. Це допомогло уникнути повного зросійщення. В певному сенсі, це було нам на користь, і зараз ситуація може повторитися. Молодь постійно шукає нові можливості та цікавіше життя. Але зростання кількості тих, хто прагне виїхати за кордон, є певним свідченням, — зазначає Антипович.

Проте він зазначає, що ці почуття цілком зрозумілі: молоде покоління прагне активності, бажає досліджувати світ, отримувати можливості для самовираження та нових вражень. Ні батьківська опіка, ні нерухомість не стримують їх у країні.

"Ну, і, звичайно, потрібно розуміти, що освіта в Україні, як би вона не оцінювалася, але закордонний аусвайс їм допомагає в майбутньому. Так вони вважають. Тому якщо в молодої людини є можливість отримати український і закордонний диплом, вона і її батьки однозначно будуть працювати на документальну частину, власне освітню", -- говорить соціолог.

Зображення: Олександр Ратушняк Олексій Антипович, голова соціологічної команди 'Рейтинг' Оптимістичні зміни

Обговорюючи позитивні трансформації, що сталися в українському суспільстві з 2022 року, Олексій Антипович підкреслив помітно зрослу активність громадянського сектору — включаючи діяльність громадських організацій, волонтерських ініціатив, військових та, загалом, усіх українців.

"Ми безсумнівно розвиваємося в цьому напрямку. Кількість людей, готових висловлювати свої пропозиції як місцевій, так і центральній владі, зростає. Проте важливо зрозуміти, наскільки наші виборці та ті, хто має вплив на результати виборів, здатні прийняти або підтримати нові групи, які можуть стати рушійною силою у формуванні української державності та політики", - зазначає соціолог.

Проте, на його думку, ключова трансформація в суспільстві полягала в тому, що громадяни усвідомили важливість держави та свою відповідальність за неї на різних етапах і на своєму рівні.

Для підвищення оптимізму: перед війною 18% (кожен п'ятий українець) відчували сором, коли згадували про Україну. Це означало, що їм було незручно ідентифікувати себе як українців. В Польщі, до початку конфлікту, близько половини наших трудових мігрантів не бажали називати себе українцями. Вони намагалися максимально швидко і тихо асимілюватися, щоб не видавати своє походження.

На даний момент як за кордоном, так і в Україні кількість таких людей значно зменшилася. Спочатку їх було близько 2%, хто відчував сором за свою країну, а тепер ця цифра трохи зросла, але все ще залишається невисокою", – поділився Олексій Антипович.

"Зміни позитивні нас точно чекають. Паніки чи якогось розвалу я би не очікував, -- зауважив також він. -- Українець настільки мудрий, і ми це бачимо з окупованими, деокупованими територіями, прифронтовою зоною. Ніхто там не робить якихось місцевих майданів через справи часів, коли росіяни були поруч, чи ще щось. Всі якось себе залагодили, сварок немає, живуть, рухаються далі. Тому говорити про якийсь геть розбрат я б не став".

"Українська єдність, безсумнівно, залишиться непорушною. Я сподіваюся на економічний розвиток, адже добробут стане ключовим питанням для українців, якщо відкинути тему війни та зовнішніх загроз. Корупція в державі також залишиться важливим аспектом, який цікавитиме громадян", -- висловив свою думку керівник соціологічної групи "Рейтинг".