Олена Притула ділиться спогадами про початкові етапи діяльності Української правди, аналізує невдачі президентів та обговорює, коли можуть бути розкриті справи Ґонґадзе і Шеремета.

Було все на святкуванні 25-річчя "Української правди".

Ваша Антоніна вже підготувала репортаж про цю подію — ознайомитися з ним можна тут. Там багато цікавого і навіть веселого! Одним з ключових моментів вечора стало виступлення співзасновниці видання Олени Притули. Це було настільки вражаюче, що слухачі практично замовкли, залишивши за столами свої розмови.

Це зовсім не дивно, адже Олена — людина, яка не любить виступати на публіці, тому почути її думки можна досить рідко. Тож, якщо вас, дорогі друзі, не запросили на святкування, не засмучуйтеся. Я підготувала для вас детальну розшифровку. Інтерв'ю провів Мустафа Найєм. На жаль, деякі жарти не були записані належним чином через те, що гості або занадто голосно сміялися, або шуміли посудом.

Отже, давайте зануримося в оповідь про те, як зародилася концепція "Української правди". Цю ідею Георгій Ґонґадзе вигадував під час своєї подорожі до Сполучених Штатів...

Олена Притула: Ми прийняли рішення створити веб-сторінку. Саме так ми її назвали. Це була платформа, де щодня публікувалися головні новини з України. Георгій, вже в Києві, знайшов людей, які мали досвід у створенні сайтів, навіть у той непростий час. Дизайн для нас розробив Сергій Корнієнко, наш перший дизайнер, який продовжує співпрацювати з нами й донині. Ви, напевно, бачили сайт "Української правди"? Він має темно-сірий фон, з чорним шрифтом та червоними акцентами, а також деякі елементи, натхненні роботами Пабло Пікассо. Всі ці деталі розробив Георгій Ґонґадзе.

Це був справжній мрійник, який приділяв увагу навіть найменшим деталям. Його цікавило, де саме розташована квітка на сайті, а де зображений сам Дон Кіхот. Звісно ж, на першій сторінці.

У нас було стисле меню, яке містило інформацію про нашу ідентичність. Текст вийшов досить пафосним, адже ми заявляли про свою прихильність до істини, відсутність цензури та про те, що ми перші в Україні. Насправді ж ми стали другою газетою, перша була Ukraine Today у Сан-Франциско. Якщо чесно, я вже не пригадую всі деталі. Але ми — це друга спроба, і, незважаючи на все, ми вистояли, тоді як інші зникли.

Перший випуск мав відбутися 16 квітня – сьогодні. В ці дні, або напередодні, до Києва прибула Мадлен Олбрайт. Ми зрозуміли, що це буде важлива подія, з якою ми нарешті зможемо вийти на міжнародну арену. Ми поділимось усіма подробицями, які нам відомі, про які ніхто не говорить, і які, звісно, не потраплять у ефір державного телебачення. А також інших телеканалів. У той час Кучма створив олігархічну систему, де кожен медіа-ресурс належав певному олігархові. І оскільки олігархи були залежні від Кучми, ніхто з них не міг дозволити собі критикувати його.

Ми були єдині, хто міг в цей момент сказати, як було насправді, що відбувалося, якісь деталі, які ніхто більше не міг знайти. Що ще цікавого? Ми не вийшли таки 16 квітня, але важаємо це нашим Днем народження. Там були якісь технічні проблеми.

Ми практично завершили написання всіх текстів, але тоді інтернет був настільки повільним, що ми не змогли завантажити весь контент на сайт. Це вдалося зробити наступного разу.

Робота онлайн - це така штука. Бо ти приходиш, написав, тут ще щось поставив. Це зараз звичайна річ. Але тоді наш дизайнер робив картинку, вирізав її окремим чином, окремо надсилав цю картинку, окремо надсилав текст. Час від часу зв'язок переривався. Працювати було дуже цікаво. Це був такий драйв, знаєте, щось нове.

Мустафа Найєм: Чи можу задати запитання? Що потрібно було зробити для 15 осіб? Просто цікавлюсь, адже в 1999 році я не мав доступу до інтернету. У кого з вас в 1999 році вже був інтернет? Підніміть руки.

М.Н.: Чому ж потрібно було щось організовувати для всього 15 осіб? Я помічаю, що у Андрія є доступ до інтернету (Андрій Шевченко піднімає руку, - Антоніна), але хто ще? У мене не було. (Ще кілька людей піднімають руки та вигукують, що у них також був доступ, - Антоніна) Ні, ні, не варто хизуватися своїм віком. Але питання залишається: чому створювати сайт під тиском і загрозами, коли йшлося лише про 15 людей?

О.П.: Досить цікава ситуація. У нас є 15 осіб, але гарантовано прочитає той, про кого ми згадували. Це неминуче. Як це сталося? Ми ж обговорювали депутатів, політиків, а також деяких представників СБУ.

О.П: Нічого не змінилось. Я пам'ятаю, був текст такий, як СБУшники збирались десь в Конча-Заспі і щось придумали, якесь ДГЗУ (Департамент господарського забезпечення СБУ), як воно зараз називається? Можливо, зараз вже інакше.

О.П.: Вони тільки планували це зробити, а ми про це вже написали. Оце була історія. Всі СБУшники прочитали, у парламенті всі чомусь знали про це.

М.Н.: Зверніть увагу, що багато людей, які ніколи не були журналістами, стикаються з труднощами в розумінні того, як журналісти функціонують в умовах загроз.

В моєму сприйнятті, період президентства Кучми асоціюється з небезпекою. Чи були моменти, коли ви відчували загрозу для свого життя? Це сталося ще до трагічних подій з Гією.

О.П.: Я пам'ятаю, коли ти виходиш з офісу і навпроти стоїть людина. Ти бачиш його погляд, він тебе впізнає, розумієте? Він впізнає тебе і в нього прямо в очах написано - завдання. Я не знаю, як це...

О.П.: Ми також думали, що, можливо, все це лише плоди нашої уяви. Але тепер стало зрозуміло, що вони стежили за нами увесь цей час. Я справді боялася, що у мене якась психічна проблема, але виявилося, що це не так. Коли Георгій зник, багато людей вирішили залишити нас, адже не змогли витримати всього цього, можна навіть сказати, страху. Знаєте, у мене не було такого відчуття, оскільки, працюючи без зупинки, ти просто не маєш часу на роздуми.

М.Н.: Добре, я тоді спитаю інше. Можливо комусь це не сподобається з присутніх.

По-перше, я не впевнений, хто з вас є прихильником "Української правди", адже дуже багато людей, яких я спостерігаю сьогодні, висловлювали свої критичні думки щодо неї. Для багатьох Олена Притула здається лише міфічною постаттю, але я скажу одне: все, що відбувається в "Українській правді", в контексті цінностей та стандартів - це заслуга Олени.

Я маю до вас запитання. Ви стали свідком усіх президентів України за часів незалежності, включаючи Кравчука. Які моменти запам’яталися вам як найстрашніші та найскладніші? Це можуть бути різні ситуації. Коли вам було найбільше страшно, а коли особливо важко виконувалася робота?

О.П.: Ми інколи зауважуємо, що президенти змінюються, але ми залишаємося. І це дійсно так. Яким запам’ятався президент Кучма? Звичайно, його відповіддю Георгію. На мою думку, якби він цього не сказав, Георгій міг би ще бути з нами.

Однак, коли Георгій пропав, і ситуація стала зрозумілою, страх трохи зменшився, якщо це можна так назвати. Ми думали, що на нас звернено стільки уваги, що в таких обставинах Кучма не наважиться вчинити ще щось проти редакції.

І навпаки, ми стали справжнім острівцем свободи слова, оскільки для Кучми було важливо продемонструвати, що ми існуємо і більше не піддаємось жодному тиску. Проте інші засоби масової інформації в епоху Кучми не мали такої ж свободи. Отже, можна стверджувати, що свобода слова зникла.

Після нього на сцену вийшов Ющенко. Так, саме він. Насправді, це чудова особистість з власним баченням. Він вміє майстерно висловлювати свої думки, хоч і іноді занадто довго. Однак, моя головна претензія до нього полягала в наступному. Можливо, деякі з вас ознайомилися з нашим розслідуванням, яке здійснив Сергій Лещенко, до речі. Називається воно "Син Бога".

У залі звучить голос Ірини Геращенко, яка стверджує, що має більше інформації на цю тему. Нагадаю, що в той період Геращенко виконувала обов'язки прес-секретаря Ющенка, - зазначає Антоніна.

М.Н.: Добре, я знаю, що Ірина Геращенко може більше розповісти про це. Ірино, дякую! Ви пам'ятаєте, де ви тоді працювали? Питання в іншому: кому сподобалось це розслідування і хто був дійсно впевнений, що так треба було зробити?

О.П.: Не так багато. Але не могли вчинити інакше. Коли дізналися, що син президента ходить по ресторанах і купує шампанське "Кристал" за чорт зна скільки грошей і веде себе не дуже якось скромно, ми вирішили про це написати. Реакція Ющенка була така. Він її навіть, здається, на прес-конференції видав. Каже: "Я подивився це розслідування, підійшов до сина і кажу: "Синку, візьми той рахунок і кинь цьому журналісту в морду". Можете собі уявити.

Ми можемо подумати про ще більш неймовірні речі. Ваша Антоніна вирішила розшукати ту пресуху Ющенка і знову була приголомшена стилем його промови. Дайте собі на хвилинку нагадати про це. А ось цитата, яку привела Олена, звучала таким чином:

"Сину, можу дати тобі лише одну пораду для того, щоб загартувати дух: вчися захищати себе! Вчися відстоювати свої інтереси! Що стосується рахунку? Підніми його з ресторану. Скільки вас було за столом, що замовляли, що пили? Поклади цей рахунок перед носом того журналіста, а потім звертайся до суду! І не забувай навчатися захищати свої права!"

М.Н.: Сергій довгий час носив прізвисько "Морда". Він мій друг і товариш, якого я щиро ціную. На жаль, сьогодні його немає поруч, адже він є важливою частиною, своєрідним генофондом "Української правди". Це був справді особливий період.

О.П.: Так, і я вважаю, що якби Ющенко в той момент озвучив би думку: "Сину, потрібно бути більш стриманим, потрібно подавати приклад іншим", це могло б змінити ситуацію. Якби він висловився подібним чином і демонстрував б відповідну поведінку, у нас не виникло б жодних зауважень ані до президента, ані до його сина. Такі ситуації трапляються. Але вони вирішили продовжувати в тому ж дусі.

Це був Віктор Ющенко. У той час умови для роботи значно покращилися в порівнянні з епохою Кучми. Реклама почала з'являтися, і, здається, ми навіть почали переходити до самофінансування. Після Ющенка прийшов Віктор Янукович.

Ви, напевно, пам'ятаєте момент, коли Мустафа ставив йому запитання, а він відповів: "Мустафа, я вам не заздрю". У той час усі гадали, що може статися що завгодно. Це був період, який здавався ілюзорним, навіть коли Колесніков телефонував і заявляв: "Я витрачу свій мільйон доларів, але доведу вас до істини". Маю на увазі, вони ретельно перевірили всі наші документи і вирішили, що це не привертає їхньої уваги. Тоді працювати було... цілком нормально, так?

М.Н.: Я не впевнений, просто виконував свої обов'язки. У мене є інше питання.

Під час президентства Януковича, з моєї точки зору, було найбільше загроз із точки зору кримінальних проваджень. Пам'ятаєте, там прокуратура генеральна. Пам'ятаєте? Це теж наші зустрічі, коли були ось-ось вже розслідування. Я бачив: "Схеми", "Українська правда", різні громадські організації. І були загрози, що вони просто закриють нас фізично через обшуки і так далі.

О.П.: Порошенко, як президент, мені здається, все ж таки не відбувся. Оскільки він весь цей час був більше бізнесменом, аніж політиком і президентом. Аніж державним діячем. І за його час загинув Павло Шеремет. Я дуже вдячна Порошенку за те, що він допоміг відвести його тіло в Білорусь. Проте далі він просто імітував таку цікавість в розслідуванні цієї справи.

Він зустрічався з журналістами і з мамою Георгія. Щось нам обіцяв. Мені сказав: "Я поділюсь з тобою інформацією. Секретну інформацію, яку мені надають в МВС щодо розслідування (Павла Шеремета, - Антоніна). Якось він передав мені цю бумажку. Це був такий А4 формат, короткий такий текст. 99% там була фабула, що сталося 20 липня 2016-го року. І останнє коротке речення, що більше ми не можемо нічого повідомити, оскільки слідство продовжується.

На мою думку, Порошенко завжди відрізнявся певною формальністю, немов намагався продемонструвати активність. Це, можливо, моя особиста думка, але здається, що на всіх етапах своєї кар'єри він залишався таким самим. Обіцяв, діяв, але результати його дій часто виглядали незрозуміло.

Тепер перейдемо до чинного президента. На жаль, його присутності тут немає. (Сміх у залі, - Ред). Мене теж дуже турбує той факт, що у команди, яка прийняла владу, відсутнє розуміння важливості цінностей. Особливо це стосується найголовнішої з них - свободи слова. (ОПЛЕСКИ)

М.Н.: Чому ви прийшли до такого висновку? Будь ласка, наведіть конкретні факти, щоб ми могли зрозуміти вашу точку зору. Адже подібні заяви звучать при кожному президентові. Що саме ви маєте на увазі? Які нині існують ризики для "Української правди"?

О.П.: Наші ведучі вже вказували на те, що бути спонсором подій "Української правди" не є найкращим варіантом. Це викликає певні неприємні відчуття. Рекламодавці та спонсори ділилися з нами своїми переживаннями. Іноді їм телефонують і пропонують: "А чи не розглянете ви можливість відмовитися від спонсорства "Української правди"? Можливо, варто обрати щось інше?". Також існує ще одна особа, яку називають Литвин, яка, здається, має вплив на те, хто відвідує офрекорди та прес-конференції президента Зеленського.

Нас там вже майже півроку немає. Я ставила запитання Сєві (головредка УП Севгіль Мусаєва, - Антоніна). Сєва каже, що, можливо, вони розглянуть питання подати в суд на цю людину. Але уявіть собі, що якась мелкая пешка, не побоюсь цього слова, вирішує, хто буде ходити на off records до президента, а пан Зеленський про це не знає. І, скажімо, пан Зеленський питає у цього Литвина: "А щось я давно не бачив "Української правди" на наших заходах. Що сталося?" А пан Литвин каже: "А вони мені просто не подобаються". Ви можете собі таке уявити? Я ні.

Чи отримали ви відповідь на своє питання?

М.Н.: Я б хотів поставити питання, яке ми ще не обговорювали. Воно досить чутливе з емоційної та історичної точки зору. Ви стикнулися з трагічною втратою двох близьких людей. Нам відомі обставини вбивства Павла та Георгія. Яка для вас є справедливість у цих двох випадках, з огляду на те, що пройшло вже 9 і 25 років від тих подій? Що для вас означала б справедливість у цих ситуаціях?

О.П.: Я справді намагаюся слідувати вченням буддизму. Це не жарт. Вірю, що колись ми дізнаємося правду про вбивство Георгія Ґонґадзе: хто за цим стояв, чому так сталося і як розгорталися події. Також сподіваюся, що колись з'ясується, хто вбив Павла Шеремета і які причини цього злочину. Було б чудово дізнатися це ще при моєму житті, але, можливо, це не станеться.

Тому я буду з великим терпінням чекати на той момент, коли... До речі, Зеленський також висловлювався про намір розслідувати цю справу. Як ви пам’ятаєте, відбулася досить резонансна прес-конференція. Я усвідомлюю, що зараз триває війна, і саме тому судовий процес не може продовжуватись. Проте я щиро сподіваюсь, що конфлікт закінчиться, і суд матиме можливість відновити свою роботу. Сподіваюсь, ми дізнаємось бодай частину істини.

М.Н.: Добре. Ще одне запитання. Ви продали "Українську правду".

М.Н.: Я висловлюю свої спостереження. Чому ви кажете: "не говоріть так"? Олено, ми ж журналісти.

Тут є Томаш (Фіала, - Антоніна) який купив "Українську правду", або його компанія купила. У Томаша зараз проблеми з цим. Ви всі знаєте, на нього чекають санкції. Томаш, вибачте, я це кажу прямо.

О.П.: На мою думку, Томаш не очікував таких труднощів.

М.Н.: Навіщо ви це зробили? Тобто, які були засади? "Українська правда" до продажу, чи до передачі права управління і після, це та сама "Українська правда"?. Наскільки ви особисто впливаєте на роботу і чи задоволені нею?

О.П.: Я не можу сказати, що щаслива, оскільки в Україні війна. Це слово просто не можу сказати. Але мені зараз набагато легше. Я працювала стільки років онлайн. Ви уявити собі не можете, що таке працювати онлайн. Це ну просто якийсь жах. Часом я виходила на вулицю, дивилися на людей, а вони ходять такі красиві, такі різні. Я думаю: "А де моє життя? Що відбувається взагалі зі мною особисто?"

Про "Українську правду", про те, що треба її якось передати в добрі руки, ми стали думати ще із Павлом Шереметом, коли загалом думали про наше майбутнє. Але його не стало. І після цього вже через деякий час я звернулась до Томаша з пропозицією.

В нього була зацікавленість, я б сказала. Жодної хвилини не жалкувала про те, що так відбулося. Мені здається, у нас були і є однакові цінності. Ми розмовляли однією мовою. Потім я розповіла про свою ідею Сєві, оскільки не могла просто передати "Українську правду" без того, щоб вона про це знала. Сєвочка прийшла до Томаша, поговорила з ним, поставила всі запитання. Була дуже прискіплива, дуже критична, але після цього вона сказала: "Це може працювати". І воно працює.

Відверто кажучи, я не маю жодних нарікань до "драконів", як ми їх звемо (маю на увазі компанію Dragon Capital, - Антоніна). Хоча, мушу зазначити, що наразі я не беру участі в цьому процесі. Зараз я працюю на "Українській правді" в ролі редактора, де переглядаю всі статті, які публікуються на головній сторінці.

Часом беру участь у наших планірках і це все. "Українська правда" працює без мене, слава Богу, завдяки Сєвочці. Завдяки, друзі, всім вам. Я маю на увазі тих, хто у нас працює. В мене не завжди була така можливість сказати вам велике дякую. Сьогодні я стільки доброго почула від вас всіх і всі мені чомусь дякували. Це я маю вам подякувати, чесно кажучи. Я дуже вдячна вам.

Після цього Мустафа зажадав, щоб Томаш Фіала залишив за собою стіл і відкрито відповів на запитання про можливий продаж "Української правди", адже такі чутки активно поширюються. Дізнатися про відповідь Фіали ви зможете з нашого репортажу про цю подію.