Сонечко вже низько, вечір підходить, бомби падають щільними рядами!
Саме так хочеться почати новини з сьогодення Ростовщини. Ну, мають вже в нас бути хоч якісь гарні новини, то спостерігаємо та насолоджуємося.
У мене є особисті почуття щодо Ростовщини, адже я виросла на українсько-російському кордоні і добре знаю його нюанси. Зокрема, мене вражає зрада тих жителів Ростовщини, які до 2014 року часто відвідували Луганщину в пошуках якісних продуктів, товарів побутового вжитку та медичних послуг.
Мешканці Луганщини з розумінням ставилися до ростовчан, бо знали, яке життя в цьому федеральному окрузі: закриті шахти, заводи, у людей немає роботи, треба їздити на заробітки, люди не мають безкоштовного пільгового вугілля, то єдине, що їх годує, це браконьєрство на Дону.
З Ростовської області до Свердловська (Довжанська) прямували вантажівки з рибою, серед яких лосось, кефаль і форель, а також раками та іншими делікатесами з Дону. З цього міста відправлялися автомобілі, які перевозили вугілля, зерно, бідони з олією й вершковим маслом, а також фургони з цукром. Більшість цих перевезень мали характер контрабанди, на якій, немов на наркотичній голці, трималися всі правоохоронні органи та державні структури.
Жителі Ростовщини відчували заздрість до життя українців, висловлюючи своє нерозуміння, як нам вдалося зберегти вугільні підприємства та розвинути їх потенціал. У 90-х роках, коли шахтарі Луганщини залишалися без зарплат, багато з них вирушали на роботу до шахт Гуково. Однак з приходом стабільності, яку запровадив стратег путін, ці шахти були закриті.
Знаєте, для шахтарів на той час закриття шахт було дуже болючою темою, бо шахта, це місце, де вони перебували більше, ніж з родинами, то для них це була святиня. На шахти молилися, їх вважали живою істотою, чимось рідним, чимось більшим, ніж підприємство. То навіть закриття російських шахт українські шахтарі сприйняли, як щось болюче й зрадне. Не розумію, чому згодом усе це забулося й висновків українські шахтарі не зробили. Саме тому, через цей масовий "склероз" росії вдалося відбудувати симулякр "багата росія, де все для людей".
У 2014-му Ростовщина стала воротами війни, бо саме з цієї області заходили на Донбас російські військові. Саме з Ростовщини велися обстріли української території. Саме на Ростовщину вивозили викрадених людей. Саме на Ростовщині проходили навчання колаборанти-бойовики. Тому Ростовщина дуже цікава для спостереження, бо ці ворота війни, біди та горя, зараз мають дуже високу пропускну здатність й, що ще цікавіше, в обидві сторони.
Мене радує, що війна нарешті повертається туди, звідки почалася. Я усвідомлюю психологічні особливості суспільства і зрозуміла, що росіяни усвідомлять, що таке справжня війна, тільки тоді, коли вона прийде до них. Як, наприклад, донеччани-колаборанти, які сподівалися на "щасливе життя" від Росії, але отримали лише руїни.
Росіяни, які насолоджуються комфортом у своїх ваннах, одягнувши рожеві окуляри під гаслом "непереможна країна", усвідомлять, що війна стала реальністю лише тоді, коли з полиць магазинів зникнуть продукти, з аптек – ліки, а на заправках не залишиться пального. Коли в їхніх домівках зникнуть світло, газ і вода, коли почнуть ловити їх на вулицях і відправляти на фронт, а зарплат вистачатиме лише на найнеобхідніше, тоді вони зрозуміють, що поряд з ними триває бурхливе життя путінських зірок.
Санкції, хоч і повільно, все ж таки виконують своє призначення, а керівництво путіна дедалі більше нагадує режим асада, який втікав з країни зі скарбами у вигляді золотих злитків та величезних сум грошей. Куди ж зараз переводить свої фінансові активи путін, коли все більше держав відвертаються від цього тирана-диктатора? Можливо, до китайських чи північнокорейських банків, але це не основне. Головне – росіяни, які почали відчувати наслідки своїх дій. Ідеться не лише про повітряні тривоги чи безпілотники, що атакують російські об'єкти. Це щось набагато більше.
З 2014 року Ростовщина стикається з регулярними відключеннями електроенергії, оскільки постачає її до ОРДЛО. Ситуація в комунальному секторі критична: відсутні як фінансові ресурси, так і кваліфіковані фахівці для ремонту систем. І, будь ласка, на будь-який вибір.
Ростовщина потерпає від бандитів зі зброєю, тобто "героїв сво" та військових колаборантів з ОРДЛО, які вже зрозуміли, що таке російська "братська любов" та їдуть на Ростовщину грабувати і вбивати ростовчан. Кількість вбивств, пограбувань та зґвалтувань на Ростовщині б'є рекорди 90-х.
Але, це не усе. Оце й є гарна новина. За останні півроку збільшилась кількість російських технічно несправних ракет, снарядів та БПЛа, які падають на Ростовщині. Кожен пуск по нам - це прильоти по ним. Ростовчани вже бояться обстрілів російської армії, бо розуміють, що більшість ракет та БПЛа впаде на них самих.
Щоб приховати цю інформацію від російської громадськості, в Росії активно збільшують репортажі про "розмінування та утилізацію боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни". Протягом 2024 року лише в Ростовській області "офіційно" "утилізували" 300 авіабомб, нібито "знайдених у полі". Якщо провести порівняльний аналіз, то до 2022 року в Ростовській області виявляли від 3 до 10 таких боєприпасів на рік. Це цілком ймовірно, оскільки навіть в Україні, на територіях, де відбувалися бої під час Другої світової, досі знаходять небезпечні предмети. Але яким чином кількість авіабомб "Великої Вітчизняної" могла зрости з 10 до 300 на рік?
На Луганщині, де під час Другої світової війни відбувалися інтенсивні бої, навіть до початку війни подібні знахідки, як-от авіабомби, траплялися вкрай рідко.
В дійсності, це те, що не доходить до нас, і ця кількість постійно зростає. Утилізують те, що просто приземлилося, але існує безліч інших речей, які вибухають і руйнують росіян завдяки їхнім власним діям.
Кажуть, що в січні на Ростовщину прибуде перша група "наших братів корейців". Хоча це поки лише чутки, паніка вже охопила місцевих жителів. Адже збільшення чисельності військових означає й зростання кримінальних випадків, а ці солдати, як вважають, не мають жодної емпатії до росіян, розглядаючи їх лише як ресурс. Це лише поглиблює проблеми для росіян, які звикли до думки, що "молодший брат" шанує "старшого".
Звичайно, для нас це не є новиною, адже всі ці "північні браття" з Ростовщини вирушать на фронт, але через ОРДЛО, де вони можуть ефективно очистити лави колаборантів.
У той час, як у Ростовській області та на територіях ОРДЛО триває чергова "стабільність" за путінським сценарієм, ситуація виглядає жахливо: відсутні електрика та інтернет, каналізація вийшла з ладу, балкон впав на перехожих, а падаючі дерева забрали життя багатьох людей. Кількість ДТП, спричинених нетверезими водіями, зросла, а також з'явилася тенденція до зростання пограбувань із використанням зброї.
Однак для росіян, що мешкають у Росії, а також для ордлінців, які живуть на "новоросії", їхнє телебачення постійно транслює інформацію про те, що все це всього лише інформаційні маніпуляції. Насправді ж вони нібито насолоджуються яскравим, комфортним життям з високими зарплатами в державі, де злочинність не існує. Головне — вірити в це.
#Ракета. #Росіяни #Китай (регіон) #Північна Корея #Донецький вугільний басейн #Російська мова #Луганська область #Зерно #Єкатеринбург #Шахтар #Підприємницька діяльність #Співпраця у воєнний час #Їжа #Тимчасово окуповані території України #Шахта #Вугілля #Олія #Масло вершкове #Дон (річка) #Астацидея #Свердловськ, Луганська область #Мугіл. #Делікатність #Лосось #Браконьєрство #Гуково
