Олімпійські змагання на екрані смартфона, перегляд Євробачення у запису, або Чому я не зміг виконати своє завдання для студентів.

доцент кафедри журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат наук у галузі соціальних комунікацій

Цього семестру я вперше маю можливість викладати для першокурсників Інституту журналістики нову дисципліну під назвою "Аудіовізуальні медіа". Хоча тема телебачення та радіо вже була предметом обговорення на попередніх курсах, тепер вона отримала свої окремі рамки. З набранням чинності Закону України "Про медіа" виникла необхідність адаптувати назви кафедр, освітніх програм і курсів до нових вимог законодавства. На мою думку, це є абсолютно виправданим кроком.

У перший місяць семестру в Шевченківському університеті ми навчаємося в онлайн-форматі. Навіть практичні заняття супроводжуються теоретичними аспектами. Тому я вирішив детально пояснити студентам, чому їхній курс тепер називається не "телебачення та радіо", а "аудіовізуальні медіа та медіа-сервіси". І, чесно кажучи, це виявилося зовсім не важким завданням.

Бо хто, як не студенти, щодня буквально живе в аудіовізуальному контенті? Відео, подкасти, стрими, телепрограми, радіо - усе це вони споживають постійно, часто навіть не замислюючись, що користуються лінійними або нелінійними сервісами. Достатньо було поговорити про їхній власний досвід - і все стало на свої місця.

І тут без сюрпризів: для відео домінують YouTube, TikTok і... Telegram. Дивляться переважно зі смартфона. Мій суб'єктивний висновок, до речі, добре збігається з результатами соціологічних досліджень медіаспоживання в Україні. Але я б не був телевізійником, якби не намагався навіть у цю мобільну цифрову епоху нагадати студентам про великі екрани. Я й сам, коли є можливість, дивлюся аудіовізуальний контент саме на телевізорі. І не лише з ностальгії.

Посилаючись на дані аналітичного дослідження KMW'24 White Paper , ми зі студентами побачили, що телевізор і досі залишається головним екраном для фільмів, серіалів, великих розважальних шоу, спортивних і концертних трансляцій. І це цілком логічно. Саме тому, напередодні старту Олімпійських ігор та Національного відбору на "Євробачення", я запропонував студентам просте завдання: подивитися ці трансляції на великому екрані й порівняти враження з переглядом на смартфоні.

Завдання було заплановано на минулий тиждень. Зараз я чекаю на результати з певним занепокоєнням, адже, зізнаюся, самостійно його не виконав. Причина, як не дивно, досить звична для багатьох — відсутність електрики. Тож відкриття Олімпійських ігор і Євробачення я почав переглядати по телевізору, але завершив вже на смартфоні. Підозрюю, що не я один зіткнувся з такою ситуацією.

Безумовно, перегляд музичних шоу та спортивних подій взимку під час відключень електрики і ракетних обстрілів не є головною турботою країни. Проте, очевидно, що обмеження в електропостачанні вже впливають і надалі впливатимуть на споживання медіа в Україні. Навіть фінал Національного відбору на "Євробачення-2026" цього року транслювали в запису, що відобразилося не лише на результатах, а й на загальному враженні від заходу. Якщо бути зовсім відвертим, жоден виступ не справив на мене враження, хіба що вокальні експерименти ведучої.

Я вже прийняв той факт, що під час Олімпіади-2026 більшість змагань мені доведеться переглядати у запису. Ще кілька років тому ця ідея здавалася мені абсолютно нелогічною. Як можна спостерігати за лижними перегонами або хокейними матчами, знаючи їхній результат? Але коли немає можливості дивитися в прямому ефірі, потрібно шукати нові варіанти. Отже, я свідомо обмежую споживання новин удень і "наздоганяю" всі події ввечері, переглядаючи "Олімпійську студію" на Суспільному та записи змагань на YouTube. До речі, MEGOGO також пропонує великий вибір олімпійського контенту, і якщо є можливість ним скористатися, це не обов’язково пов’язано з підпискою на сервіс.

Отже, в наступний раз, спілкуючись зі студентами, я обов'язково адаптую наші розмови, враховуючи реалії сьогодення. Проте я неодмінно продовжу розвивати в них пристрасть і цікавість до мистецтва кіно. Адже воно знову знайде своє місце у нашому житті. І, можливо, хтось із моїх теперішніх учнів у найближчому майбутньому стане продюсером, режисером або ведучим масштабних кіно проектів.