Операції Служби безпеки України: нестандартна війна може забезпечити успіх.

Недавні дії СБУ засвідчили, що конфлікт в Україні набув нових масштабів. Тепер не має значення, скільки танків, літаків чи інших військових засобів є у противника — ключовими факторами стають інноваційні технології та майстерне стратегічне мислення. Чи усвідомлює хтось значущість події, що розгортається прямо на наших очах?

Спочатку я не мав наміру ділитися своїми думками щодо атак дронів на аеродроми чи Кримського мосту. Моя позиція полягає в тому, що я не є експертом у цій сфері, тому можу лише публікувати меми, а таких, хто це робить, уже є тисячі. І, звичайно, вони вже це зробили, за що я вдячний усім добрим людям.

Проте я не можу не помітити, скільки знецінення та нерозуміння я спостерігаю в інформаційному просторі, і це спонукає мене висловитися. Можливо, знецінення викликане бажанням захистити себе від завищених очікувань — але повна блокада позитивних емоцій може бути ще більш згубною для психіки, ніж самі розчарування. Це може бути способом уникнути реальності, в якій Україна зазнає поразки у війні; вже існує певний світогляд, і, здавалося б, немає сил, аби його змінити. Є й інші можливі причини, тож давайте розберемося в цій ситуації. Я планую написати чимало, адже хочу представити повну картину. Вибачте, якщо деякі моменти вам здаватимуться очевидними або ви їх вже зустрічали раніше.

1. Вплив

Чи можуть ці дії вплинути на результати війни? Важко уявити окрему операцію, яка б сама по собі призвела до перемоги. Епоха низькоінтенсивних конфліктів, коли одна вирішальна битва могла знищити армію та закінчити війну, залишилася в минулому. У сучасній індустріальній війні успіх складається з тисячі дій, кожна з яких вносить свій вклад у руйнування військової та державної інфраструктури супротивника, а також відзначається щоденним, не завжди героїчним, подвигом мільйонів людей. З цієї перспективи важливо розглянути: чи має ця операція значення, чи здатна вона вплинути на загальну стратегію?

Безумовно, це так. Ситуація охоплює кілька важливих моментів. По-перше, найочевиднішим є знищення значної частини (хоча нині існують різні оцінки, важливо враховувати, що лише половина літаків знаходиться в робочому стані) стратегічної авіації, а також двох літаків дальнього радіолокаційного виявлення А-50. Навіть якщо літак не був знищений повністю, його пошкодження можуть бути такими, що відновлення стає неможливим, особливо в умовах країни, яка втратила свою авіаційну промисловість. І навіть у випадку відновлення, ризик подальшої аварії залишається дуже високим.

По-друге, підірваний міф про потужність і незламність російської ядерної тріади. Будь-яка країна, що має стратегічну зброю, охороняє її максимально ретельно. "Україна переписує правила війни", пишуть західні медіа, і це факт. Нині зрозуміло, що об'єктом атаки може стати що завгодно. І це має примусити задуматися про ціну подальших дій.

Суттєво, що наслідки таких операцій значно перевищують лише військовий аспект. Піднесення патріотичного настрою в Україні та зниження морального стану в Росії важко виміряти кількісно, проте в умовах війни це має велике значення. Дух нації потребує успіхів.

По-третє, суто політичний аспект. Кажуть, що в нас нема карт, але ось вони є. Весь світ зрозумів це повідомлення.

Четверте, внутрішні процеси в Росії. Неймовірне зростання кількості доносів, внутрішніх чвар у російських спецслужбах та владних структурах, пошук винних (недбалих, шпигунів, змовників), кланова боротьба, загострення внутрішнього протистояння спецслужб тощо. ФСБ, яке пишається повнотою влади в Росії, тупо провалилося, і тепер його протистояння з іншими кланами (за бюджети, посади, місце у трона) загостриться.

Можна очікувати, що, якщо не станеться повного колапсу, то виникнуть серйозні труднощі в галузі логістики (що саме транспортується?) і виробництва дронів (для кого ти працюєш?). Ніхто не може відчувати себе в безпеці, незалежно від відстані. Заходи безпеки та протоколи стануть значно складнішими, що призведе до зростання витрат, збільшення конфліктів і уповільнення процесів. Шпигунська мода приносить більше шкоди, ніж користі, особливо в суспільствах із низьким рівнем довіри, глибоким ресентиментом і традицією ворожнечі між людьми.

П'яте, хочу окремо акцентувати увагу на підриві іміджу Лідера, який вважається здатним вирішити всі труднощі та вести до успіху. Багато наших співгромадян не усвідомлюють, наскільки важливим є цей момент. У демократичній державі (для тих, хто знає: в "помаранчевій" культурі) прийнято критикувати очільника та жартувати над ним.

У авторитарному режимі, який можна охарактеризувати як "червону" культуру, Вождь виступає як священна фігура, на якій ґрунтується вся система влади. Якщо ж "монарх" є фальшивим (за російською традицією) або "втратив мандат Неба" (згідно з китайською думкою), тоді підкорятися такому псевдолідеру вважається недоречним. Багато людей старшого віку, напевно, пам'ятають, як жахливе ГКЧП у серпні 1991 року виявилося збіговиськом наляканих дрібних чиновників, що позбавило їх легітимності та впливу, попри те, що у той момент вони контролювали армію, КДБ, міліцію, компартію, уряд, центробанк та телебачення.

Прикметно, що російське керівництво обрало стратегію замовчування. Довго не могли нічого сказати, потім намагалися пояснити, що все неправда й насправді нічого не сталося. Одного лише применшення й знецінення тут не досить, бо обговорення масштабу катастрофи - це вже визнання факту катастрофи. А можна же сказати, що нічого не було. (В коментарі ви знайдете дуже показовий фрагмент із п'єси Шварца "Вбити дракона".)

До цього можна додати втрату надзвичайно важливого для росіян почуття, що безмежність їхньої території забезпечує їм захист. Це відчуття було закладене національною міфологією ще з епохи Наполеонівських воєн та особливо під час Другої світової війни. Проте ці часи вже залишилися в минулому.

Нарешті, просто сума матеріальних втрат є дуже великою, а досягнуті вони мінімальними засобами. Це й є асиметрична війна - єдина війна, в якій Україна може перемогти країну з більшим населенням, економікою й військовим бюджетом.

Поговоримо ще про знецінення та заперечення. Наприклад, російські пабліки (і за ними українські знецінювачі) пишуть про те, що ці літаки застарілі, вони вже давно не потрібні, тож український удар тільки покращив російське становище: тепер не треба витрачати кошти на обслуговування старого мотлоху, а можна спрямувати їх на розробку нової диво-зброї.

По-перше, якби літаки не були необхідні, їх давно вже могли б відправити на постійний зберігання, але це не так - вони продовжують активно використовуватися в бойових операціях. По-друге, інженерний потенціал Росії вже давно втрачено, і вони не здатні створити нічого подібного, ані розробити, ані виготовити (якби це було можливо, ми б уже побачили результати за 12 років війни). По-третє, процес розробки вимагає значних інвестицій часу та коштів - і те, й інше в них є в дефіциті.

Деякі експерти стверджують, що Росія тепер завдасть потужних ударів по українським позиціям і цивільним населеним пунктам у відповідь на ситуацію (а чим вона займалася раніше?!), застосовуючи при цьому схожі тактики, як і раніше (що ж їй заважало до цього?).

2. Аналогії

Аналогія з Перл-Гарбором, яку дружно розганяють російські військові блогери та "хороші руські", є досить невдалою, і росіяни це добре знають. Адже атака на Перл-Гарбор - це атака країни, яка розпочинає війну, на країну, яка війни не очікує. В нашому випадку війна вже триває понад 11 років. Наш Перл-Гарбор був на півдні України у лютому 2022. Окрім того, Японія ту війну програла, і програла завдяки жахливій новій зброї американців. З якого боку не поглянь, аналогія невдала.

Також неуспішною є аналогія з битвою при Цусімі. Це була ключова сутичка, в якій російський флот зазнав повного розгрому, що фактично призвело до завершення російсько-японської війни. Безсумнівно, порівняння з нашою ситуацією буде перебільшеним.

Інші подібні зухвалі операції (рейд Дуліттла на Токіо, британська операція у Північній Африці тощо) набагато менш відомі широкій публіці (хоча рейд Дуліттла добре висвітлений у двох фільмах, які пройшли нашими кіноекранами). Можливо, саме якась із цих аналогій є найкращою, але бездумне повторення "хороших руських" наративів вже відбулося.

Якщо в когось ще залишалися сподівання щодо "добрих руських", то їхнє безперервне висловлювання в один голос з російською владою повинно нарешті розвіяти ці ілюзії.

3. Тактика досягнення успіху

Я вже писав вище, що ми можемо перемогти лише у випадку, коли ведемо асиметричну війну. Розмін людей на людей навіть у дуже хороших пропорціях - це катастрофа для України, і не лише тому, що з нашого боку ми втрачаємо найкращих, а Росія втрачає соціальні низи. Річ в іншому: для нашого модерного суспільства цінність кожної людини є насправді безкінечною (шкода, що це далеко не всі розуміють), а для архаїчної Росії цінність людини є нуль. Тож реальне співвідношення втрат - це безкінечність поділити на нуль, тобто нонсенс навіть говорити про таке.

Асиметрична війна - це не лише єдина можлива війна з точки зору нашого ставлення до людей та наявності в нас ресурсів. Це також важливий аспект нашого іміджу в очах світу. Ми перебуваємо всередині міфу, де живуть архетипи: Давид проти Голіафа, фрімени проти галактичної імперії, хоббіти проти Саурона, Гаррі Поттер проти могутнього чаклуна, греки проти персів, американські колоністи проти імперського уряду, ви з легкістю продовжите цей список. На цих архетипах стоїть західна цивілізація. Поки ми живемо в міфі - ми свої, а своїх треба підтримувати, особливо коли вони стійкі й перемагають. (Тільки не пишіть тут, що Захід нас кинув напризволяще, повторюючи російську пропаганду.)

Основною проблемою (або, точніше, однією з двох ключових проблем), що нині заважає нашій перемозі, є думка на Заході про те, що Україна не здатна на успіх. Питання: "Чи можливо виграти цю війну?" – звучить майже щодня. Асиметричні дії українських Сил оборони доводять, що Росія не є настільки сильною, щоб уникнути поразки. Цю війну можна виграти, оскільки вона може бути ведена асиметрично.

Не витрачати ресурси на людей (яких в Росії не вважають), а спрямувати зусилля на знищення її вразливих місць: логістичних мереж, інфраструктурних об'єктів, виробничих потужностей, єдності еліт, імперських міфів і так далі. Це наш шлях до перемоги, і він цілком реальний для нас.

4. Війна змінюється

Цей аспект має бути винесений окремо.

Подивіться на суму змін. Бронетехніка, великі кораблі, пілотована авіація, ППО, високоточна зброя зі супутниковим наведенням - те, що забезпечувало домінування останні десятиліття чи ціле століття - більше не є основою могутності. Бронетехніка не встигає далеко від'їхати від укриттів. Флот ховається у далеких портах. ППО не захищає від атаки рою дронів. Супутникове наведення не працює в умовах насичення поля бою засобами РЕБ. І це не повний список.

Існує лише дві армії, які по-справжньому усвідомлюють природу сучасних високотехнологічних війн — це українська та російська. Їхній досвід формує основи всіх майбутніх конфліктів у світі, орієнтуючи їх на компетенції цих двох сил. Як тільки це усвідомлять всі основні глобальні актори, обстановка кардинально зміниться. Тому нам слід донести цю інформацію максимально швидко і доступно.

Я вже збився з рахунку, скільки разів за останні півроку пояснював полякам, що їхні новітні танки, нещодавно закуплені у великій кількості у Південної Кореї, не встигнуть виїхати з ангарів.

5. Еліти

Окремо винесу те, що для мене найголовніше в усій цій історії.

Стратегічне мистецтво вимагає вміння планувати на багато кроків уперед і бачити далекий горизонт. Одна з найбільших проблем української державності полягає в обмеженості горизонту мислення. Ця ситуація притаманна багатьом демократичним країнам, але її ускладнюють такі чинники, як надмірна політизація суспільства. Як зазначав Джеймс Фримен Кларк, "політики думають про наступні вибори, тоді як державники піклуються про прийдешні покоління". Також важливою є відсутність зв'язку між політичними елітами та інтелектуальними центрами, які здатні аналізувати та розробляти стратегії на більш тривалій перспективі, а також специфіка сучасної політики, яка має постмодерний, ігровий, перформативний і кліповий характер, не кажучи вже про індивідуальні риси лідерів.

Еліти, за визначенням, це ті, хто грає в довгу. Це можуть бути політичні еліти (старі партійні функціонери в старих партіях), ділові еліти (старий капітал з довгим циклом інвестицій), державні еліти (професійні державні службовці, захищені від політичних турбулентностей) тощо. Нічого з цього в нас нема.

І ось несподівано стає відомо, що серед нас є особи, які здатні розробляти та реалізовувати масштабні проекти, що тривають місяцями. Для мене ця інформація має надзвичайне значення, яке перевищує всі інші новини.

Підсумовуючи, давайте не зменшувати цінність наших досягнень, а радіти їм, висловлювати вдячність за них, підтримувати тих, хто працює над майбутніми успіхами, і об'єднувати маленькі перемоги в велике стратегічне намисто Перемоги з великої літери.