український журналіст, головний редактор журналу dengi.ua
Кожного квітня, починаючи з 1986 року, ми знову повертаємося до подій Чорнобиля. У рік сороковин ядерної катастрофи світ знову зануриться в цю тему. Важливо, щоб ця історія лунала нашим голосом, а не була просто абстрактними фактами з підручників. Чорнобиль — це урок, і ми повинні зберегти всі деталі та живу пам'ять, що досі існує в родинах, у спогадах, у мовчанні старшого покоління, а також у фотографіях, які роками припадають пилом у шухлядах.
Для мене Чорнобиль почався з телефонного дзвінка від друзів, адже радянські ЗМІ, включно з газетами, радіо та телебаченням, вперто замовчували цю проблему. "У тебе є йодові пігулки? Можу поділитися", - сказав один з них наприкінці розмови, яка раптово обірвалася. Ми знову зателефонували один одному. "У товариша майора закінчилася плівка в магнітофоні", - невесело пожартував мій друг. Пам’ятаю теплий весняний дощ, що лив з низького харківського неба, і думку: "А чи не падає разом з дощем той самий радіоактивний йод, від якого ми повинні були захиститися саме цими пігулками?"
Для мене особисто Чорнобиль був в той радянський період уособленням системної радянської ж брехні, маніпулювання інформацією. Я пам'ятаю дуже схожі на правду чутки про те, що якось дуже вчасно в Харкові почала глючити телефонна мережа у селищі П'ятихатки, де знаходиться до цієї пори Український фізико-технічний інститут, а тоді там працювали та жили навколо кілька сотень вчених - фізиків-ядерників. Ніби, ці штучні перепони створювали, щоб перешкоджати розповсюдженню об'єктивної інформації.
Мабуть тому вважаю дуже доречним та вкрай необхідним збір та подальше збереження особистих людських історій, чим опікується проєкт"Історії Чорнобиля" - він реалізований завдяки колаборації української компанії GSC Game World та її бенефіціара Максима Кріппи, а також державних установ - Національного музею "Чорнобиль" та Державного агентства України з управління зоною відчуження.
"Чорнобильські оповідання" — це платформа, заснована до 40-ї річниці трагедії, яка надає можливість людям ділитися своїми особистими свідченнями. Тут можна знайти розповіді ліквідаторів, родин, які були змушені покинути свої домівки, свідків катастрофи, а також працівників зони й їхніх рідних.
Кожна крихта пам'яті має бути зафіксована, збережена та стати зверненням до світу.
Яка інша гра, як не S.T.A.L.K.E.R., могла б стати символом такого проєкту? Завдяки цій грі мільйони молодих людей, які з’явилися на світ після катастрофи в Чорнобилі, отримали можливість дізнатися про її трагічну історію. Можливо, хтось би охарактеризував це як гейміфікацію сумних моментів в історії людства, але я не вважаю це проблемою. Гейміфікація стала невід'ємною частиною нашого часу і важливим інструментом комунікації. Якщо S.T.A.L.K.E.R. вже зайняв своє місце як глобальний культурний символ, то нехай його знайома ігрова міфологія послужить для того, щоб світ почув історії людей, чиє життя назавжди змінилося внаслідок Чорнобиля.
Таким чином, сьогодні всесвіт "Сталкера" став тим важливим зв'язком, завдяки якому світ не забуває про Чорнобиль і відчуває його велич. Я щиро хочу відзначити рішучість розробників: вони створили гру, що відображає нашу українську ідентичність на всіх рівнях. Відмовившись від російського ринку і переставши озиратися на "сусіда", вони вклали в цю історію наше справжнє бачення — це вчинок, який заслуговує на захоплення. Без зайвих слів вони змогли зробити так, що мільйони людей по всьому світу через цю гру отримують можливість побачити і зрозуміти справжню Україну, позбавлену чужих спотворень та нав'язаних міфів.
Велична трагедія заслуговує на те, щоб її пам'ятали, проте ця пам'ять не повинна перетворюватися на пафосні оформлення, як це іноді відбувається.
Щиро сподіваюся, що ініціатива "Історії Чорнобиля" дозволить голосам учасників та свідків бути почутими і зрозумілими не лише в Україні, а й за її межами.
Сорок років тому гучності, чесності та відвертості явно не вистачало, та їх завжди не вистачало в радянські часи з будь-якого приводу. Голоси свідків та учасників були непевні та глухі. Пам'ятаю розповіді мого колеги, якого терміново призвали з запасу на військову службу - щоб він взяв участь у ліквідації наслідків аварії. Його спогади про ту службу геть не співпадали з тим, що транслювали нам тоді радянські медіа. Замість пафосу та напускної бравади - злість на недолугі управлінські рішення та бентега від пофігізму керівників щодо здоров'я ліквідаторів. Та при цьому знання цієї зворотної сторони героїчної історії аж ніяк не знецінювало внесок кожного з тих, хто неймовірно ризикував особисто заради безпеки усіх інших.
Якщо українські ігри та культурна індустрія зможуть через сорок років після трагедії знову привернути увагу світу до цієї події — і обов'язково мовою людської пам'яті, це буде надзвичайно вражаюче.
Чорнобиль існує не лише в експозиціях музеїв, літературі чи комп'ютерних іграх.
І наше завдання полягає в тому, щоб зберегти ці оповідання і донести їх до всього світу.
#Історія #Телебачення #Україна #Радіо #Росія #Українська мова #Харків #Журналіст #Людство #Радянський Союз #Телефон #Чорнобиль #Ракета-носій #Підручник #GSC Game World #S.T.A.L.K.E.R. #Дощ #Головний редактор #Майор (звання) #Пафос #П'ятихатки, Дніпропетровська область #Радіоактивний розпад #Міф #Тканина #Йод #Харківський інститут фізики та технологій #Магнітофон #Зона заборони
