У вшанування пам'яті героя "Азовсталі", молодшого сержанта Ярослава Сидоренка, відомого під позивним "Крейзі".

Був найстаршим із трьох братів-воїнів

Ярослав з'явився на світ 16 січня 1977 року в Тюменській області РРФСР, але своє дитинство і молодість провів у Фастові, що на Київщині. У його сім'ї було багато дітей: він ріс разом із двома сестрами та чотирма братами.

У Фастові Ярослав завершив навчання в ліцеї, а згодом приєднався до роботи в родинній будівельній компанії. Він захоплювався грою в шахи та пінг-понг.

Чоловік мав активну громадянську позицію, був одним із учасників Революції Гідності. Після її завершення та початку російської агресії проти України приєднався до лав "Азову" - тоді ще окремого загону спеціального призначення. Обіймав посаду командира кулеметного відділення-старшого кулеметника взводу вогневої підтримки.

Ярослав брав участь у бойових діях на Світлодарській дузі та під час Широкинської операції. Спочатку його рідні, за винятком братів, не знали, що він на передовій. Про це дізналися лише з одного з телевізійних випусків новин. У сюжеті йшлося про пораненого солдата, який святкує свій День народження у лікарні, і саме там його рідні впізнали Ярослава.

Попри поранення, службу у спецпідрозділі Ярослав не переривав. До початку повномасштабного вторгнення він залишався у Маріуполі. А вже після 24 лютого 2022 року до нього приєдналися двоє братів - Андрій та Віталій.

"Як почалася велика війна, ми були у Маріуполі, потім - на "Азовсталі". Спілкувалися в месенджері лише коли знаходили зв'язок. Ярослав намагався підтримувати морально, хоча сам не раз прощався зі мною. Ситуація на його ділянці була вкрай складною. Я казав: "Ти маєш вижити, моїм дітям потрібен дядько". А він відповідав: "Це ти маєш вижити, твоїм дітям потрібен батько"", - згадував Віталій.

Один з братів, Андрій, трагічно загинув 15 квітня 2022 року на території "Азовсталі". "Я сповістив Ярослава про його смерть через рацію. У відповідь почув лише коротке, але дуже виразне: 'Все, давай, у мене немає часу'. В його голосі я відчув усю глибину болю та відчаю", - поділився Віталій.

Перед тим, як потрапити в полон, Ярослав завітав до свого брата в укриття, приносячи з собою дещо смачне — солодощі та мелену каву. "Перетнути територію заводу — це як пройти через сотні кілометрів, оточений хижими звірами. Ярослав був незадоволений, що я не поділився інформацією про своє поранення. Ми зробили спільне фото, і виявилося, що це стало нашим останнім знімком," — ділився спогадами Віталій.

За день до виведення українських оборонців "Азовсталі" та запроторення до сумнозвісної Оленівки Ярослав зміг одружитися з коханою. Віталій же потрапив до оленівського табору 17 травня, і щодень чекав там на брата, щоб пройти полон разом. Про його загибель внаслідок російського обстрілу дізнався уже в ніч на 21 травня. Поховати воїна змогли лише 8 січня 2024 року.

"У нашій родині з батьками було чотири сини та дві дочки. Ярослав займав позицію найстаршого серед братів. Він відзначався своєю мудрістю, завжди надавав підтримку та уважно вислуховував інших," - поділився Віталій.

Віталій згадує, що його брат завжди старанно виконував свої службові обов'язки і залишався вірним своєму підрозділу, товаришам та командиру. "Мої діти та рідні дуже його любили. Побратими поважали його. Вони завжди могли звернутися за порадою, адже вважали його мудрою та розсудливою особистістю," - ділиться Віталій.

У Ярослава залишилося двоє пасинків від першого шлюбу дружини. Один із них також був оборонцем Маріуполя, де отримав поранення та втратив ногу.

Ярослав Сидоренко нагороджений пам'ятним знаком "Захисник Маріуполя", медаллю "За звільнення Маріуполя" та "За військову службу Україні", посмертно - орденом "За мужність" ІІІ ступеня. На честь двох загиблих братів Сидоренків у Фастові перейменували колишню вулицю Гагаріна.