Вшанування пам'яті звукорежисера Михайла Мовчана.

Звукорежисер, який раніше обіймав посаду інженера з показу фільмів в одному з кінотеатрів столиці, трагічно загинув у Торецьку.

Сьогодні до нас надійшла новина, що розбила серця нашої команди на тисячі часточок, - повідомили 2 листопада в київському кінотеатрі "Жовтень". - Наші колеги дізналися про загибель на фронті Михайла Мовчана, який протягом кількох років трудився інженером кінопоказу в цьому культовому закладі столиці.

"Ще у червні він з легкістю пурхав кінотеатром, разом запускали Музичний кінофестиваль, Міша якось одночасно міг бути в усіх залах, перемикаючи кінопроєкційне обладнання, налаштовував звук мікрофонів, перевіряв презентації, заливав контент та при відключеннях світла перемикав вручну фільми, - написали колеги. - Високий, стрункий, молодий, освічений, завжди на позитиві та з відмінним почуттям гумору".

У своєму повсякденному житті Михайло був зайнятий звукорежисурою, особливо в сфері телебачення. Він працював над створенням популярних шоу, зокрема, "Х-фактор". Його колеги відзначають його як дійсно висококласного фахівця у своїй галузі.

"Ми знімали в Лимані ще кілька місяців тому", - повідомила Леся Харченко.

Михайло виконував роль звукорежисера під час зйомок нового короткометражного фільму під назвою "17:07".

Але вже влітку 2024 року чоловік приєднався до лав Збройних Сил України. Михайло у листуванні з друзями себе характеризував так: "Я - той, хто в школі першим підіймав руку на роль ведучого КВН; я - той, хто боїться програти ворогу більше, ніж смерті".

Останнім дописом Михайла у Фейсбуці є розлога розповідь "10 днів мого першого бою", яку він опублікував 20 вересня. Це хроніка мужнього спротиву українських захисників російським загарбникам.

Військовий детально розповідає про кожен із десяти днів. У перший день їм потрібно було подолати всього 15 метрів від автомобіля, який доставив їх на позицію, до потрібної будівлі. Проте в ту ж мить у багатоповерхівку влучила міна калібру 120 мм. "Ти відчуваєш її потужну силу кожною клітиною спинного мозку, через землю, на якій стоїш. Усе, що ти можеш сприймати як радість, - це голоси твоїх товаришів: 'Біжи!'"

Коли залишалося буквально 2 метри до під'їзду, по наших бійцях почав працювати кулемет з вікна на відстані близько 60 метрів. "Застрибую у двері, обертаюсь і бачу: як крізь двох побратимів за мною пролітає 3-4 кулі, а остання прилетіла в 10 см під п'ятою хлопця, що замикає", - описує миттєвості війни Михайло.

Під вогнем супротивника, група не змогла дістатися потрібного під'їзду. Вони розділилися на дві частини, і Михайло потрапив до меншої з них. В кінцевому підсумку, їм вдалося знайти притулок у під'їзді, де їм довелося залишатися протягом восьми днів.

"Цілий день і ніч ми не спали, ми зайняли кругову оборону під'їзду: декілька тримають вхід з даху, а декілька - парадний вхід. Ми до темряви перевірили всі квартири - "все чисто", у під'їзді лише ми". Постійно кружляли дрони і прилітали ворожі снаряди, буквально кожні 10 хвилин. Михайло уточнює, що того дня викурив 3 пачки цигарок, згадуючи все, чому вчили інструктори.

Другий день захисник назвав "ренесансом", він взяв на себе ініціативу і спонукав побратимів перебороти страх, який виникає в кожного, хто йде у перший бій. Бо поряд кулемет росіян, а може й не один; перша пережита ніч під обстрілами; постійна небезпека ворожих штурмів і гранат...

Влаштували барикади. Укріпили перші поверхи, розкидали боєприпаси та гранати на сходах для організації тактичного відступу. Двоє бійців на даху встановили антену і налагодили радіозв'язок. Всі відчули емоційне полегшення.

Михайло поділився своїми думками про короткі миті відпочинку: "Спати не вдається, лише м'язи розслабляються, а розум залишається активним". Він зазначив, що активно бере участь у найскладніших завданнях, прагнучи надихнути товаришів по службі. "А ще я розповідаю анекдоти про блондинок", - додає військовий, описуючи свої повсякденні бойові виклики.

Успіхом стало те, що прорубали прохід і зустрілися з другою групою, обіймаючись зі сльозами на очах. "Як же я радий вас бачити", - казав кожен.

Спільна вечеря підняла настрій. Ми навіть жартували під звуки вибухів мін.

На четвертий день Михайло побачив на власні очі ворога: "Кров скипіла, я втратив контроль і, не обговоривши про це з побратимами, випустив у нього весь магазин з автомата". Через брак досвіду піддався емоціям. Перепросив за це пізніше у побратимів.

На п'ятий день відбулася незвичайна танкова атака противника. "Танк здійснив рейд, випустив 5 снарядів і зник, оскільки боїться FPV", - зазначив захисник.

На наступний день, який Михайло охарактеризував як найжахливіший, спалахнула пожежа в багатоповерховому будинку, де вони перебували. Вогонь знищив усе. Михайло разом із двома товаришами по службі врятувалися, спустившись до підвалу. "Знизу нас залишилося зовсім небагато, а вигляд хлопців видавав їх виснаження; найбільше вони прагнули провести ніч на ліжках, а не в тісному підземеллі".

Прориваючись через вогонь, Михайло знайшов дві уцілілі квартири. "Стільки вдячності я не чув ще ніколи. Всі повалилися спати", - бо хто штурмуватиме палаючу багатоповерхівку?

Наступного ранку зв'язалися по рації всі. І це теж була одна з найбільших радощів.

На восьмий день ми отримали команду переїхати до нової будівлі, ближче до лінії фронту. "Мені доводилося постійно підбадьорювати хлопців, і я просто не витримував, коли часом наш 'дідусь' у свої 54 роки починав поширювати паніку через втому. Я часто виходив із себе, але вони все ж слухали мене," - поділився Михайло.

Десятого дня захисту їх вивели з позицій, і всі нарешті змогли розслабитися. Коли сіли в автомобіль, почали жартувати: "передаємо за проїзд", "та мені лише одну зупинку". "Тепер я не Холодний Михайло, а Підкопчений", - наприкінці пожартував Михайло, чий профіль у соціальних мережах носить назву "Холодний Михайло".

"Царство небесне, Воїну. Ти був крутим. Ти був чуйної душі та мега крутим профі. Нехай тобі на Небесах буде хороше і спокійно", - написала на сторінці Михайла Оксана Сергієнко.

Вічна пам'ять Герою, чий вік назавжди залишиться 33 роки.