Відповідатимуть за заподіяну шкоду.

З часу президентських виборів 2020 року Білорусь залишили сотні тисяч громадян. У країні продовжують утримувати понад тисячу політичних в'язнів, а репресії не припиняються. Водночас політика Західних країн щодо білорусів зазнала суттєвих змін. Раніше безумовна підтримка поступово трансформується в нові обмеження, а сама Білорусь все частіше сприймається як ізольована територія, забута світом, жителі якої самі визначили свою долю. Як змінюється ставлення до білорусів у рамках Європейського Союзу, і як на ці зміни реагують демократичні сили Білорусі?

Червона доріжка

"Раніше пекло зазнає морозу, ніж ми почнемо обговорювати ваші вимоги," – заявив у 2021 році міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс, реагуючи на запит Генеральної прокуратури Білорусі щодо екстрадиції Світлани Тихановської. "Кожен, хто отримав притулок у Литві, може бути впевнений у своїй безпеці, знаючи, що його не видадуть авторитарним режимам – ні за боротьбу за демократію, ні за свободу вираження думок чи віросповідання."

Сьогодні, через п'ять років, важко уявити подібну емоційну заяву, що звертається до цінностей. Проте в 2020-2021 роках обстановка була зовсім іншою: білорусів сприймали як гостей, котрі заслуговують на урочистий прийом - і багато з них залишаються в такій ролі до сих пір. Від 2020 року близько мільйона білорусів отримали попередні дозволи на проживання в Європейському Союзі.

Масштаб підтримки виявився вражаючим з самого початку. 23 серпня 2020 року Литва провела акцію "ланцюг свободи", яка стала чітким натяком на знаменитий Балтійський ланцюг 1989 року. Хоча новий ланцюг був меншим за розміром, його значимість залишалася великою: в країні з населенням 2,5 мільйона людей приблизно 50 тисяч осіб вийшли на вулиці, демонструючи солідарність з білоруським народом. У результаті вони утворили 32-кілометровий ланцюг із людських рук, що простягався від центру Вільнюса до кордону з Білоруссю.

У перший рік після початку масових репресій білоруси в основному шукали притулок у чотирьох країнах: Грузії, Литві, Польщі та Україні. Латвія, незважаючи на своє географічне розташування на півночі Білорусі, виявилася менш привабливою для тих, хто втікав. Литва та Польща, які мають тривалі традиції підтримки політичних біженців з Білорусі, пропонували їм особливі умови. Водночас Грузія та Україна приваблювали біженців безвізовим в'їздом, низькими цінами та меншими мовними перешкодами в порівнянні з країнами Європейського Союзу. Литва надала притулок Світлані Тихановській разом із її родиною та командою, наділивши її статусом офіційного державного гостя, а її офіс — дипломатичним статусом.

Прийняття Світлани Тихановської Литвою стало яскравим сигналом для білорусів, що ця країна готова допомагати тим, хто піддається переслідуванням на батьківщині. З 21 вересня по 1 грудня 2020 року Литва надала гуманітарні візи 1354 білорусам, тоді як Польща за весь 2020 рік видала 3356 таких віз. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну міграція білорусів до цих країн суттєво зросла: у 2022 році Польща видала понад 24 тисячі гуманітарних віз для білорусів, а Литва – більше 12 тисяч.

Спочатку багато людей прибували до Литви, використовуючи гуманітарні візи, оскільки не мали сміливості звертатися за притулком. Замість цього вони обирали подавати заявки на отримання дозволу на проживання на гуманітарних підставах. Це явище можна пояснити кількома факторами. По-перше, не всі мали достатні докази переслідувань, щоб відповідати вимогам литовської влади для надання політичного притулку. По-друге, процес отримання гуманітарного дозволу на проживання був швидшим, що дозволяло швидше знайти роботу — це було особливо важливо для тих, хто вимушено втікав без фінансових резервів і підготовки. По-третє, існував значний психологічний аспект. У перші роки після 2020 року багато хто сподівався, що їхнє вигнання буде тимчасовим і вони незабаром повернуться додому. Подання заявки на статус біженця сприймалося як остаточне розривання зв'язків із батьківщиною, підтвердження наміру не повертатися. У цьому контексті отримання гуманітарного дозволу виглядало емоційно легшим: нова ідентичність видавалась менш незворотною, а пов'язана з нею ідея кризи ідентичності — менш глибокою.

У 2020 році Польща вирішила надати можливість для працевлаштування всім, хто володіє гуманітарними візами, реагуючи на запити білоруських IT-спеціалістів. Таким чином, була запроваджена програма під назвою Poland Business Harbour. Завдяки цій ініціативі працівники з IT-сфери отримали можливість переїхати до Польщі без необхідності проходити тривалий процес отримання окремого дозволу на роботу. Це рішення дозволяло їм займатися трудовою діяльністю в польських компаніях або відкривати власний бізнес, включаючи індивідуальне підприємництво. Умови праці для них були ідентичні тим, які мали громадяни Польщі, що стало значною перевагою для IT-фахівців, які були змушені залишити свою країну через політичні репресії або погіршення бізнес-клімату в Білорусі.

Польща також пом'якшила умови для білоруських працівників сфери охорони здоров'я. У 2020 році вони могли отримати, на спеціальних умовах, п'ятирічний дозвіл на роботу від Міністерства охорони здоров'я, без можливості продовження. Передбачалося, що протягом цих п'яти років вони зможуть підготуватися до виконання стандартних вимог щодо здійснення професійної діяльності в Польщі, а польська система охорони здоров'я зможе відразу скористатися їхніми навичками.

У перші роки після початку масових репресій у Білорусі західні політики часто обґрунтовували свою підтримку білорусів, посилаючись на цінності - навіть якщо деякі дії випливали насамперед з економічних інтересів країн, які приймали білорусів. Наприклад, у рамках програми Poland. Business Harbour Польща видала 93 тисячі віз білоруським фахівцям з ІТ-галузі. Тим часом закон, прийнятий наприкінці 2020 року, значно спростив процедуру працевлаштування білоруських медичних працівників у Польщі. Уже 2019 року - до пандемії COVID-19 - лікарні в різних регіонах попереджали, що через нестачу кадрів можуть закритися цілі відділення. Коли пандемія лише поглибила цю проблему, найм іноземних медичних працівників став очевидним рішенням. У цьому сенсі масовий відтік населення з Білорусі працював на користь Польщі.

Однак в офіційній риториці рідко визнавали цю логіку. Натомість повідомлення ґрунтувалися майже суто на ідеї порятунку білорусів від режиму. "Ми підтримуємо вас і будемо й надалі підтримувати у відновленні вашої вільної, суверенної та незалежної батьківщини", - казав президент Польщі Анджей Дуда під час зустрічі з білоруською діаспорою наприкінці 2022 року.

Схожу тенденцію можна було зафіксувати і в Литві. У 2022 році значним джерелом надходжень до державного бюджету цієї країни стала компанія Wargaming, заснована білорусами, яка сплатила 19,22 мільйона євро податків. Разом з EPAM, ще однією великою фірмою, що переїхала з Білорусі, вона опинилася в трійці найбільших IT-компаній Литви.

Було зрозуміло, що підтримка білорусів, які змушені залишити свою батьківщину, не є простим проявом гуманітарної солідарності з боку країн, що їх приймають. Водночас, це могла бути вигідна угода для всіх учасників - за умови дотримання двох основних принципів. По-перше, урядам слід було б відкрито визнавати свою зацікавленість у залученні білоруських фахівців і бізнесу. По-друге, така підтримка повинна була б мати довгостроковий характер. Проте, її стабільність ставить під сумнів той факт, що багато білорусів та їх компаній мають вкрай обмежений вибір країн для еміграції. Це створює ризики для їхнього становища в країнах, що їх приймають.

У 2021 році Олександр Лукашенко підписав указ, що фактично унеможливив для білорусів отримання паспортів у дипломатичних установах за кордоном. Для багатьох повернення на батьківщину для оформлення таких документів стало небезпечним кроком. Політичні репресії в країні продовжують посилюватися; активність у соціальних мережах вважається злочином; отримання й надсилання певних видів допомоги може призвести до кримінального переслідування; а за просте стеження за активістами чи журналістами у Facebook, якщо їх профілі визнано "екстремістськими", існує ризик ув'язнення. У зв'язку з цими загрозами багато білорусів не готові повертатися додому лише для продовження паспорта і обирають інші варіанти. Дехто подає заявки на статус біженця, інші ж отримують проїзні документи для іноземців. Немає єдиного підходу до цього питання, і кожна країна вирішує його по-своєму. Наприклад, у Грузії та Вірменії білорусам не надають статус біженця і не видають паспорти для іноземців, що змушує багатьох шукати притулку в країнах Європейського Союзу. Проте навіть в межах ЄС, зокрема в сусідніх з Білоруссю країнах, ставлення до білоруських політичних емігрантів і біженців зазнає змін. Влада все рідше акцентує увагу на цінностях, натомість частіше говорить про ризики, заздалегідь приписуючи потенційні загрози людям, які прибувають з Білорусі.

У 2024 році близько 600 громадян Білорусі отримали статус, що свідчить про їхню загрозу для національної безпеки Литви. У жовтні 2025 року президент Ґітанас Науседа висловив занепокоєння, що сама міграція може стати небезпекою. "Міграційні процеси справді набирають обертів. Люди мають обґрунтовані побоювання, що це може загрожувати нашій національній безпеці", - зазначив він. Водночас, за даними литовського Управління праці, кожен десятий працівник у країні є іноземцем. Статистичні дані Урядового центру стратегічних аналізів за 2024 рік свідчать, що найбільша група іммігрантів походила з Білорусі (46 544 особи), за нею слідують громадяни України (39 791) та Узбекистану (7199). Спочатку економічні вигоди спрощували легалізацію для білорусів, але тепер їх можливі втрати не заважають урядам посилювати вимоги щодо мігрантів і біженців з Білорусі.

Тріумф російської інформаційної кампанії

Поступово змінюється сприйняття білоруських мігрантів і біженців у Європейському Союзі. Емоційні виступи про солідарність та потребу підтримки "героїчного білоруського народу", що протистоїть диктатурі, починають замінюватися новими, часто суперечливими наративами. Білорусь тепер описують одночасно як окуповану територію та як ключового союзника Росії у війні проти України. У той же час, мешканців окупованих українських територій розглядають переважно як жертв російської агресії, тоді як до білорусів ставляться інакше. Термін "окупація" або "держави-сателіта" сприймається не як пом'якшувальна обставина, а навпаки, як обтяжливий фактор. Окупація Криму, території, за яку, як часто зазначають, ніхто не намагався боротися, подається як трагедія, яку нав'язали місцевим мешканцям. Натомість, ситуація в Білорусі, де сотні тисяч людей протестували, розглядається як провина самих білорусів.

Цей суперечливий підхід, який нині спостерігається в ряді країн Європейського Союзу, є наслідком успішної діяльності російської пропаганди. Протягом тривалого часу Росія цілеспрямовано формує уявлення, що Білорусь не є жертвою московської колоніальної експансії, а виступає самостійним агресором, який активно долучається до імперського гноблення.

Масштаби русифікації в Білорусі вражають. За даними перепису населення 2019 року, лише 28,5% білорусів вказали, що використовують білоруську мову в повсякденному житті. Двадцять років тому, у 1999 році, цей показник становив 41,3%. Це явище тісно пов'язане з впливом державних та квазідержавних ЗМІ, а також із загальною сприйнятливістю населення до медіа. Згідно з доповіддю MediaMeter, найбільший середньоденний рейтинг телеперегляду в країні належить каналу "Россия-Белорусь" (Беларусь-РТР), який транслює білоруські новини разом із російськими ток-шоу, фільмами та серіалами. В країні відсутнє незалежне білоруське телебачення, а перегляд таких каналів, як "Белсат", у соціальних мережах - попри те, що станція веде мовлення з Польщі - вважається правопорушенням.

Росія активно реалізує різноманітні стратегії економічної та культурної експансії, що призводить до підвищення рівня залежності білорусів. Водночас Європейський Союз, продовжуючи свою політику ізоляції стосовно Білорусі, ненавмисно сприяє зміцненню зв'язків між Мінськом і Москвою. Згідно з інформацією від російського Міністерства економічного розвитку, в першій половині 2025 року Росія прийняла на 25% більше білоруських туристів у порівнянні з аналогічним періодом 2024 року.

У 2024 році 157 тисяч білорусів отримали візи до країн ЄУ - це майже чверть порівняно з 2019 роком (останнім роком перед пандемією), коли було видано 643 500 віз. Політичні перешкоди посилюють фінансові перешкоди: окрім консульських зборів, заявники часто мусять платити за обов'язкові послуги візових центрів, а потім за "терміни" зустрічей у посередників, які за кілька хвилин викуповують щойно відкриті місця в чергах.

Для тих, кому вдалося отримати візу, наступним етапом є саме потрапляння до Європейської Унії. Білорусь не має прямих авіасполучень з країнами ЄУ з 2021 року, коли білоруська влада змусила літак авіакомпанії Ryanair, що летів з Афін до Вільнюса, приземлитися в Мінську. На облавку перебували Раман Пратасевич, відомий журналіст, пов'язаний з опозицією, та його партнерка, активістка Софія Сапєга.

В кінці 2024 року Латвія запровадила заборону на в'їзд для всіх автомобілів з білоруськими номерними знаками, за винятком транспортних засобів, що належать дипломатам. Литва вирішила наслідувати цей приклад, але з важливим уточненням: автомобіль з білоруськими номерами може потрапити на територію країни, якщо його водій має литовську візу або посвідку на проживання. У весняний період 2024 року Литва також обмежила кількість автобусних рейсів на маршруті Вільнюс-Мінськ. До літа того ж року перевізники змогли знаходити способи обійти ці обмеження, але врешті-решт кількість автобусних рейсів між цими містами зменшилася приблизно вдвічі. У 2025 році Литва та Польща вирішили тимчасово закрити свої кордони з Білоруссю. Латвія планує в 2026 році поступово припинити організацію пасажирських перевезень у напрямку Білорусі та з неї.

Поступово Європейський Союз починає ставитися до Білорусі так само, як і до Росії. Найбільш жорсткі заходи вживаються країнами, які мають спільний кордон з Білоруссю, і це стосується не лише питань мобільності. Наприклад, у Латвії спочатку було заборонено громадянам Білорусі та Росії займати керівні посади на об'єктах критичної інфраструктури, а згодом — і працювати в цих сферах. Крім того, їм було заборонено купувати нерухомість, за винятком тих, хто на момент введення закону вже мав постійне місце проживання в Латвії. Ці особи можуть придбати лише одну одиницю нерухомості для власного проживання. Однак закон не уточнює, що саме означає "для власних житлових потреб", що залишає нотаріусам можливість інтерпретувати цю норму на свій розсуд. Автори законопроєкту розглядають покупки нерухомості росіянами в країнах ЄС як механізм невійськового впливу та елемент гібридної війни. Важко знайти логічне пояснення, чому ця заборона також поширюється на білорусів.

Насправді, підхід Європейського Союзу виявляється непослідовним як у питаннях влади в Білорусі, так і щодо осіб, які тікають від режиму. Наприклад, у Литві деяким колишнім політичним в'язням було відмовлено в міжнародному захисті, оскільки влада стверджувала, що вони вже відбули покарання, а отже, більше не підлягають загрозі. Нещодавно в Німеччині білоруським громадянам також відмовили в наданні притулку, при цьому влада посилалася на звільнення одного з опозиційних лідерів 2020 року, Сяргея Тихановського. В той же час, після того як Сполучені Штати скасували санкції проти білоруської калійної компанії "Білоруськалій", Литва швидко дала зрозуміти, що готова розглянути можливість відновлення транзиту добрив через порт у Клайпеді, якщо надійде відповідний запит.

У 2020 році здавалося, що підтримка людей, які страждають під режимом Лукашенка, - це довгострокове зобов'язання. Сьогодні це вже не так. Мені спадає на думку відоме висловлювання: "мало тривати вічно - аж поки не припинилося".