Багато людей щиро здивовані "неочікуваним усвідомленням" народних депутатів Верховної Ради, які раптом зрозуміли, що підтримали не той закон і зайшли не в ті двері, коли вирішили позбавити антикорупційні структури автономії.
Багато хто з них кепкує -- хоча, власне, з чого б сміятися? Адже впродовж усієї радянської історії ми спостерігали саме таку готовність коливатися разом із "лінією партії" -- у чиновників, депутатів, та й у самого народу. Люди намагалися сприймати реальність так, як її подавали газети, радіо, телебачення.
Мільйони людей не мали можливості побачити сталінські репресії та втрати, але раптово "прозріли" — практично наступного дня після виступу Хрущова на XX з'їзді партії. Червоний маршал Климент Ворошилов, який залишався відданим сталінцю протягом більшої частини своєї політичної кар'єри, на тому ж XX з'їзді підтримав доповідь, яка засуджувала культ особи. А вже на XXII з'їзді він щиро покаявся за свою участь у репресіях. Проте на XXIII з'їзді знову забув про своє каяття і повернувся до статусу живої ікони комуністів. Чи задумувався він хоч на мить над цим парадоксом свого життя? Очевидно, що ні. Як практична особистість, він слідував від однієї зірки Героя до іншої, подібно до своїх сучасників.
Але більшовики здобували владу, право коливатися разом із лінією партії та нав'язувати свою точку зору переляканому, деградованому суспільству шаблями, рушницями й тачанками. І ріками крові. А нових "слуг народу" до влади привели самі українці -- на чесних виборах. Йдеться навіть не про всім відомого Володимира Зеленського, а про нікому не відомих депутатів провладної партії, яких обирали лише тому, що ті фотографувалися з кумиром.
Це явище тоді охрестили "оновленням парламентаризму", хоча насправді за цим ховалася звичайна обман.
Читайте також: Нарешті ми маємо молоде покоління, що відчуває цінність держави й інституцій
Оновлення парламентаризму -- це Польща, де до Сейму прийшли люди, що пройшли через випробування "Солідарності" та фотографувалися з Лехом Валенсою. Оновлення парламентаризму -- це Україна 2014 року, коли виборці голосували за тих, хто пройшов Майдан. Так, ці люди були недосконалими й далекими від законодавчої роботи. Але вони задекларували свою політичну позицію й підтвердили її вчинками.
Вибір анонімних депутатів є прямим шляхом до усвідомлення їхньої абсолютної залежності: або від президента, або від тих, хто забезпечує їм подальшу кар'єру після випадкового потрапляння в політичну арену. Тут не йдеться навіть про ознаки справжнього парламентаризму.
І стверджувати, що нинішня криза -- наслідок війни, означає свідомо обманювати себе. Ця криза почалася у 2019 році -- і може не закінчитися ніколи. Навіть якщо відбудуться нові вибори. Бо попередні вже продемонстрували: відповідальність виборців -- на критично низькому рівні. Вважати, що війнa цю відповідальність змінила, -- наївно. Війна лише заморожує політичні процеси. Вона не додає суспільству зрілості -- хіба що стресу й нового запиту на "сильну руку", з якою можна сфотографуватися черговому ноунейму.
Те, що українське суспільство не усвідомлює, що демократія є не лише елементом політичної культури, а й важливою відповідальністю, підтверджується реальними подіями. Навіть якщо меншість готова виступати на протестах, це не виправдовує безвідповідальність більшості. Тому в своїх політичних стратегічних рішеннях "слуги народу" діють цілком логічно, враховуючи контекст суспільства, в якому вони функціонують.
Ознайомтеся також із: Виступи молодого покоління. Аналіз з точки зору політичних наук.
Ми ж, з вами, є безнадійними маргіналами, які знаходять втіху в силі протесту меншості. Так, протест може врятувати нас від падіння у безодню, але зовсім не забезпечує успіху на виборах.
Тому я щиро закликаю всіх, хто дійсно переймається українською демократією, розглянути ще один альтернативний варіант для післявоєнного періоду: усвідомити, що ми живемо в суспільстві, де демократія сприймається більше як формальність, а не як відповідальність. Це явище властиве багатьом країнам пострадянського простору. Важливо усвідомити свою роль у цьому процесі, зрозуміти, що ви маєте можливість щось змінити, але також усвідомити ризики, які можуть виникнути для вас особисто, якщо ви вирішите нагадати своїм співвітчизникам, що таке справжня демократія.
Витоки
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди підтримує погляди, які висловлюють автори блогів.
#Українці #Телебачення #Україна #Радіо #Демократія #Українська мова #Суспільство #Володимир Зеленський #Польща #Журналіст #Президент (державна посада) #Пострадянські країни #Сталінські репресії #Більшовики #Євромайдан #Комунізм #Репресії #Віталій Портников #Реалізм #Микита Хрущов #Солідарність (польська профспілка) #Зоряний багатокутник #Сейм #Ікона #Лех Валенса #Парламентаризм #Климент Ворошилов #Культ особистості #Маршале!
