Правосуддя за гроші: Роберт Паттінсон розкриває тіньову сторону американського телебачення.

Уявіть собі Америку 2006 року. Це час, коли смартфони тільки починали з'являтися, а інтернет нагадував Дикий Захід, сповнений небезпек у кожній чат-кімнаті. Дорослий чоловік, сповнений хтивих намірів, заходить у типовий приміський будинок, сподіваючись зустріти там дитину. Проте замість легкої жертви його зустрічають яскраві софіти, приховані камери та дівчина, яка грає роль підлітка. Зірка телевізійних шоу, одягнена в бездоганний костюм, з'являється раптово і, з холодною рішучістю, вимовляє: "Чому б вам не присісти туди?"

Раніше журналіст Кріс Гансен висвітлював такі події, як трагедія 11 вересня та стрілянина в Колумбайн, але тепер він став головним архітектором найбільш резонансного телевізійного шоу в США. Його програма "Спіймати хижака" (To Catch a Predator) спочатку була задумана як серйозна соціальна ініціатива, що мала на меті інформувати батьків, проте під впливом розважальної індустрії швидко перетворилася на механізм публічного покарання. Правосуддя стало частиною шоу.

Новий психологічний трилер студії A24 під назвою "Праймтайм" (Primetime) досліджує цю реальність нульових. У інтерпретації творців фільму, Гансен стає жертвою свого телевізійного образу, змушений постійно підвищувати ставки, щоб не втратити увагу глядачів.

У головній ролі -- Роберт Паттінсон, який не лише перевтілився в скандального ведучого, а й виступив одним із продюсерів стрічки. Фільм режисера Ленса Оппенгайма препарує природу медіа: як щире прагнення справедливості розчиняється в гонитві за цифрами, а мисливець непомітно для себе стає частиною шоу-бізнесу.

Перед українською прем'єрою "Праймтайму" Роберт Паттінсон дав інтерв'ю ZN.UA, в якому розповів, як потрапив до цього проєкту та чому первісний людський страх продовжує залишатися таким сильним фактором для підвищення телевізійних рейтингів.

"Тут тобі слід залишити всі свої страхи..."

-- Роберте, вітаємо з неймовірно продуктивним роком. Він почався з фільму "Драма", тепер ми маємо "Праймтайм", і, наскільки відомо, ви також паралельно знімаєтеся в новому "Бетмені", а в грудні виходить "Дюна: Частина третя". Зазвичай між вашими проєктами минає чимало часу. Наскільки легко вам перемикатися між такими різними персонажами, і скільки саме досліджень та підготовки вимагала роль Кріса Гансена?

Щодо "Праймтайму", я довго працював над цим проєктом у ролі продюсера, і лише пізніше остаточно вирішив, що сам візьму в ньому участь. Це рішення я ухвалив в той самий день, коли підтвердив свою участь у фільмі "Драма", що вимагало суттєвих змін у моєму графіку, щоб все встигнути. Я вже встиг виконати більшу частину підготовчої роботи, але спочатку вона була спрямована на створення персонажа для іншого актора — просто так сталося, що врешті-решт цей персонаж став моїм.

Щодо перемикання між ролями, я не певен, що це було якось особливо складно. Я знав, що маю виконати всі ці зобов'язання, адже мій робочий час був повністю розписаний на два роки наперед. Тому я думав про всі фільми одночасно, даючи змогу дрібним елементам одного персонажа поступово просочуватися в іншого. Увесь цей час я майже щодня розробляв концепцію разом із режисером Ленсом Оппенгаймом -- проєкт пройшов через безліч різних конфігурацій. Навіть після початку знімального процесу я, мабуть, переглянув близько вісімдесяти варіантів монтажу. Це був напрочуд органічний та природний процес.

"Там лицемірство вбралося в плащі..."

Фільм вражаюче досягає рівноваги між щирими намірами його авторів і їхніми маніпулятивними прийомами. Як вам вдалося, як продюсеру та актору, зберегти увагу на самому процесі телебачення, що визначав мотивацію героїв, незважаючи на те, наскільки благородними були їхні початкові наміри?

Переглянувши безліч годин цього шоу, я дійшов до певних висновків. Перший епізод програми був лише коротким уривком у загальному випуску новин Dateline. Він висвітлював теми, які на той момент видавалися абсолютно революційними: як незвіданим був інтернет і наскільки небезпечними ставали чат-кімнати. Це нагадувало соціальну рекламу, важливе попередження для батьків, і на той час було цілком зрозуміло. Проте мене вразила хронологія подій. Від прем'єри першого епізоду до того моменту, коли шоу стало невід'ємною частиною масової культури, пройшло зовсім небагато часу. Люди дуже швидко адаптувалися: почали створювати комедійні пародії, імітувати персонажів та цитувати відомі фрази.

Я сумніваюся, що автори шоу спочатку планували, що воно стане таким популярним. Проте сфера розваг невпинно встановлює свої правила. Якщо звернути увагу на рейтинги перших епізодів, вони вражають – удвічі перевищують ті, що мав культовий серіал "Офіс" (The Office). В індустрії розваг настає момент, коли кількість глядачів або прибуток стають головними, а сама концепція проєкту втрачає важливість. Ти просто перетворюєшся на хіт, і тепер твоє завдання – функціонувати тільки в статусі хіта.

Саме ця дилема найбільше мене вражає в персонажах, які зазнають тиску з обох боків. Тобі необхідно просувати програму, що викриває педофілів, на пізньому вечірньому ток-шоу так само, як ти б рекламував розважальний серіал. Глядачі прагнуть розваг, а ти хочеш, щоб вони залишалися з тобою. Це етична проблема, в якій важко знайти правильний вихід, що робить її ідеальним матеріалом для драматичної інтерпретації.

"Він розсіює страх у нічній темряві..."

Ми усвідомлюємо, що справжній Кріс Гансен висловив свою незадоволеність вашим фільмом і відкрито його розкритикував. Які у вас думки з цього приводу? І як ви реагуєте на те, що багато людей вважають, що нам знову необхідно мати таке радикальне шоу для боротьби зі злочинністю?

-- Є цілком зрозуміла причина, чому оригінальне шоу було таким величезним хітом і чому зараз з'являється нова хвиля людей, які роблять подібні формати на YouTube. Це зачіпає очевидний, дуже глибокий та тваринний страх. Особливо якщо ви батьки: ідея невидимого, підступного ворога, який намагається нишком проникнути у ваш будинок, щоб нашкодити дітям, -- це один із найсильніших страхів, які взагалі можуть існувати. Ви не знаєте, як від цього захиститися, тому виникає закономірна логіка: треба робити будь-що. Ви вважаєте, що потрібно жорстоко карати та публічно принижувати тих, хто намагається це зробити, щоб створити хоч якийсь стримувальний фактор.

Щодо Кріса Гансена, я щиро сподіваюся, що йому все ж сподобається фільм -- я не думаю, що він уже його бачив. Я ніколи не ставив за мету зняти фільм безпосередньо про Кріса Гансена як історичну постать. Що більше ви заглиблюєтеся в контекст, у якому він тоді опинився -- зародження реаліті-шоу, ці ранні дискусії на тему "це серйозні новини чи дешева розвага?", -- то більше його присутність на екрані заворожує сама по собі. Існували й інші шоу на подібну болісну тематику, але жодне з них не мало свого Кріса Гансена -- людини, яка справила такий масштабний вплив на попкультуру і здобула це дивне друге життя в інтернеті.

"Зазирни і рухайся далі, не потрібно про них згадувати..."

-- За словами самого Гансена, творці фільму свідомо не консультувалися з ним під час виробництва, бо вам нібито "байдуже до реальної історії". Чи справді ви навмисно вирішили ігнорувати його, працюючи над роллю?

Сподіваюся, що коли він нарешті перегляне фільм, його сприйняття нашої роботи зміниться. Я вже мав досвід втілення реальних особистостей, і в багатьох випадках ти завжди орієнтуєшся на написаний текст. У нас був повністю готовий сценарій, і в відкритому доступі існувала велика кількість джерел — я прослухав сотні годин інтерв'ю та подкастів. Проте ми прагнули знайти дуже специфічну перспективу щодо цього персонажа. Це дійсно нестандартний байопік. Наш фільм в першу чергу аналізує соціальний вплив шоу, а не намагається показати, "яким є цей персонаж поза сценою".

Більша частина стрічки фокусується на тих моментах, коли він перебуває перед об'єктивами телекамер. Мене цікавило, що саме було в Крісі Гансені в кадрі такого, що залишило настільки глибокий культурний слід. Фільм "Праймтайм" -- це історія про естетику та перформанс.

Спроба врахувати абсолютно всі інші біографічні аспекти, зважаючи на той величезний обсяг інформації, з яким я і так уже працював, лише заплутала б суть картини. Я вважаю, що того матеріалу, який ми використали, було цілком достатньо.

P.S. (Postscript)

Уже після цієї розмови Кріс Гансен подивився "Праймтайм" на показі в Нью-Йорку й назвав фільм "абсолютно вигаданим зображенням" себе, колег і самого шоу. За його словами, "98% -- чиста вигадка", а гру Паттінсона він оцінив на "D" -- низьку оцінку за американською шкалою.

Однак реальна історія "Спіймати хижака" має й трагічні сторінки. У листопаді 2006 року Луїс Конрадт, помічник окружного прокурора в Техасі, опинився серед фігурантів телевізійної операції. На відміну від інших підозрюваних, він не прийшов до спеціально облаштованого будинку. Коли поліція прибула до його помешкання з ордерами на обшук та арешт, а знімальна група NBC документувала операцію, Конрадт наклав на себе руки. Згодом його сестра подала проти телеканалу позов, звинувативши NBC у втручанні в роботу правоохоронців. 2008 року сторони уклали мирову угоду. Цей випадок порушив питання про те, де проходить межа між журналістським розслідуванням і небезпечним телевізійним видовищем.

В Україні телебачення теж не раз перетворювало викриття на видовище. У проєкті "Аферисти в сітях" Олена-Крістіна Лебідь під виглядом потенційної жертви викривала онлайн-шахраїв, а журналісти "Таємного агента" працювали під прикриттям і знімали прихованою камерою. Теми й масштаби інші, але запитання те саме: де закінчується суспільно важливе розслідування й починається шоу?