Президенська фракція: її виникнення та причини поступового занепаду першої в історії монобільшості в парламенті.

#Політика

"Народні депутати, ви призначили самі інавгурацію в понеділок, в робочий день. Я бачу в цьому плюс. Це значить, що сьогодні вечірок не буде. Будемо з вами працювати".

Після кожного з цих речень інавгураційної промови новообраний президент Володимир Зеленський робить коротку викличну паузу, таємниче посміхається і окидає поглядом різні сектори сесійної зали у Верховній Раді.

За попередні 20 хвилин виступу він уже встиг "попросити" весь уряд на чолі з прем'єром Володимиром Гройсманом піти у відставку. Тепер, під непевні вигуки підтримки із залу та багатотисячні підбадьорення прихильників із площі перед парламентом, Зеленський почав адресувати "прохання" депутатам.

"Я настійно закликаю вас підтримати законопроект, що передбачає скасування депутатської недоторканності, а також закон, що вводить кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, і той самий Виборчий кодекс, який пережив багато труднощів. Крім того, я прошу вас звільнити з посад: голову Служби безпеки України, генерального прокурора та міністра оборони", - підкреслює новообраний президент.

Тепер черга усміхатися та демонстративно зберігати спокійне обличчя переходить від урядової ложі, що розташована праворуч від Зеленського, до ложі для гостей, яка знаходиться на протилежному боці залу. Юрій Луценко та Василь Грицак виглядають підкреслено стримано; здається, що їм навіть цікаво дізнатися, що відбудеться далі.

"На виконання цього у вас буде два місяці," - зазначає Зеленський. У сесійній залі одразу ж змінюється атмосфера: обговорення "відставок" відходить на другий план, а увага прикута до ще не до кінця зрозумілого висловлювання. Під куполом панує коротка тиша, яку Зеленський використовує, щоб підкреслити значущість своїх слів, і знову повторює, виглядаючи ще більш спокійно:

"У вас є два місяці для цього. Виконайте завдання і нагородіть себе медалями. Хороші результати на дострокових парламентських виборах (шум у залі зростає). Я оголошую про розпуск Верховної Ради 8-го скликання. Слава Україні!"

Опозиційні групи з ентузіазмом підводяться з місць, відзначаючи подію оплесками, в той час як представники коаліції з БПП і "Народного фронту" аплодують з обережністю. І ті, й інші вже починають обмірковувати різноманітні варіанти розвитку подій у майбутньому.

Проте, навряд чи хтось із них у цей момент може навіть уявити, що всього через два місяці їхня політична реальність просто зникне.

Партія Зеленського, названа на честь комедійного серіалу (!), отримає тріумфальну перемогу на виборах і на наступні роки в політичному лексиконі України одним із ключових термінів стане досить незграбний неологізм - монобільшість.

На початку сьомого року формального існування цього феномену "Українська правда" вирішила згадати, як перша однопартійна більшість у Верховній Раді стала реальністю, хто стояв за її успіхом на виборах, як Зеленський намагався змінити країну за допомогою "зеленого принтера" та "турборежиму", а також чому ці спроби виявилися невдалими. І як, зрештою, від піднесення, що спостерігалося на початку монобільшості, фракція президента опинилася на межі фактичного розпаду, змушуючи шукати голоси у залишків проросійських партій та олігархічних угруповань.

Інавгурація Володимира Зеленського, яка дала старт історії монобільшості у Раді, відбувалась 20 травня 2019 року. Але почалося все приблизно за рік до цього.

Близько кінця весни, у травневі дні, Зеленський розпочав формувати свій власний прообраз штабу: він збирав команду людей, яким мав довіру та які могли б підтримати його у реалізації вже усталеного на той момент наміру – взяти участь у президентських виборах.

На цих перших нарадах були присутні найближчі до потенційного кандидата люди. Партнери по медійному бізнесу брати Шефіри, Андрій Богдан, майбутній глава Офісу президента, а на тоді відомий як адвокат Ігоря Коломойського. Були давній друг Зеленського Іван Баканов, знайомий Зеленського і дуже важливий на етапі кампанії юрист Сергій Нижний.

З першої зустрічі в команді був і добре знаний у колі, скажімо так, покровителів не до кінця легальних експортно-імпортних операцій, відомих у народі як контрабанда курятини, Ілля Павлюк. З ним Зеленський мав давні стосунки і покладався на його розгалужену мережу знайомств.

З самого початку до цього тимчасового штабу приєднався і майбутній спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук. Він вже був знайомий з лідером "Кварталу" з часів їх спільних виступів у КВК, а також належав до тієї ж групи "хмельницьких реформаторів", до якої входив і Нижний.

У 2018-му Руслан Олексійович пробував свої сили на посаду судді Конституційного Суду, і тому свою близькість до Зеленського якийсь час не афішував. Але до написання програми для свого кандидата був залучений відразу.

Коло залучених розросталось, часто за рахунок людей із "Кварталу-95". Наприклад, майже одразу регіональну роботу доручили Сергію Трофімову, який на тоді відповідав за кіновиробництво, концертну й комерційну діяльність студії Зеленського.

"Усі пам'ятають штаб Зеленського, розташований на Печерську, де проходила вся кампанія. Проте перші зустрічі та робота почалися ще у 2018 році в офісі 'Кварталу' на Лук'янівці. Там був великий, зручний мітинг-рум, який ідеально підходив для таких нарад. Пізніше, наприкінці 2018 року, саме там Гордон записав своє перше масштабне інтерв'ю із Зеленським", - ділиться спогадами один із учасників тих зустрічей на Лук'янівці під час бесіди з УП.

На початковому етапі роботи був лише один кандидат, а команд, які супроводжували його, було фактично дві.

Спочатку зібралася невелика команда з "Кварталу", яка разом із Зеленським обдумувала варіанти дій і стратегії. У цей процес на різних етапах також були залучені Богдан, медійник штабу Кирило Тимошенко, а також автори з "Кварталу", зокрема Юрій Костюк, які після виборів всі разом стануть на чолі Офісу Президента.

Друга частина команди спершу була більш політтехнологічна в традиційному розумінні цього слова.

Сергій Нижний запросив до своєї команди на посаду технолога керівника Інституту Майбутнього Віктора Андрусіва, а згодом – Дмитра Разумкова. Восени 2018 року через чернігівського бізнесмена Валерія Давиденка та Іллю Павлюка до команди долучився Олександр Корнієнко.

Андрусів разом зі своєю командою негайно розпочали організацію фокус-груп, досліджуючи різноманітні традиційні підходи до кампанії, формування команди, агітаційної стратегії та інших аспектів. У нього навіть виникла концепція – провести "співбесіду" кандидата з громадськістю. Наприклад, у Палаці спорту Зеленський мав би взяти участь у цьому "інтерв'ю" та відповідати на запитання від населення.

Зе послухав, сказав, що це, скажем так, погана ідея. Він на роботу ні до кого влаштовуватись не буде. І пішли в свою "кварталівську" історію - знімати новий сезон "Слуги народу" і випускати під вибори", - пригадує один із учасників штабу Зеленського.

"Нижній в той час разом із Бакановим зазначили, що це можна трактувати як безкоштовну агітацію. Немає потреби організовувати це через виборчий фонд, адже це всього лише фільм," - доповнює співрозмовник.

Власне, різниця між цими двома задумками чудово ілюструє новизну підходу до кампанії, яку приніс у політику Зеленський-кандидат. Перетворити виборчі перегони на шоу на стадіоні, використати телебачення, гастрольні тури як платформу для масованої прихованої агітації. На яку він не витрачав ресурси, а навпаки - на якій його студія заробляла.

Усе це, в поєднанні з величезним суспільним запитом на зміни в політичних елітах, стало основою для переконливої перемоги Зеленського на президентських виборах 2019 року. Це також дало йому можливість під час інавгураційної промови оголосити про розпуск Верховної Ради.

Його успіх на виборах не повинен був бути кінцем, а, навпаки, лише початком глибоких змін у владі.

Парламентська кампанія 2019 року була часом політичної біфуркації. Журналісти УП в ті червневі -липневі дні неодноразово чули від різних парламентських старожилів дуже схожі проєкти майбутнього, в яке всі вони хотіли вірити.

Ці уявлення про майбутнє зводилися до того, що Зеленський здобув президентство завдяки емоційній складовій. Проте, щоб досягти успіху на парламентських виборах, необхідні штаби, команди, багато років підготовлені мажоритарні округи та інші раціональні аспекти.

А отже - "Слуга народу" набере якісь відсотки за партійними списками, програє мажоритарку і Зеленський повторить долю Ющенка - як президент без Ради, а може й без уряду.

Саме тому старі партії типу БПП, "Народний фронт", "Батьківщина" чи Опоблок в ході консультацій в Офісі Зеленського відмовились від його ідеї провести вибори за чистою пропорційною системою із закритими списками. Вони уповали на мажоритарку як на інструмент балансування.

Ці самозаспокійливі аналітичні вправи нехтували тим фактом, що Зеленський не був Ющенком. Влітку 2019-го всі зусилля його команди були спрямовані на дві речі.

Перша мета – сформувати у свідомості громадськості образ президента як суворого та рішучого керівника, який має здатність оперативно навести лад і позбутися всіх "злочинців".

Основна мета полягала в тому, щоб переконати населення, що парламенти вибори слугують своєрідним "третім етапом" президентських перегонів, в яких виборці повинні ще раз об'єднати свої зусилля заради підтримки своїх фаворитів. Це необхідно для надання їм додаткових повноважень і ресурсів для реалізації їхніх планів.

І ця стратегія працювала чудово. Принаймні електоральні рейтинги щойно створеної партії "Слуга народу", для якої команда відповідального за діджитал-просування Зе!команди Михайла Федорова обрала логотипом серіального чоловіка з булавою на велосипеді, росли ледь не щодня.

Однак 27 травня 2019 року, коли Корнієнко оголосив про намір своєї партії здобути 226 і більше голосів у наступному парламенті, у політичних колах це викликало чимало сміху та іронії на його адресу.

Того дня "Слуга" отримала нове керівництво: лідером партії став Дмитро Разумков, керівником штабу - Корнієнко, а керівником діджиталу - Михайло Федоров.

Проте жоден з виборчих списків або кандидатів від СН не був доступний для огляду. Здається, це дійсно мало значний вплив.

Паралельно з цим, набір нових членів команди проходив у надзвичайно швидкому темпі.

"Я був відповідальний за створення виборчих списків. За мажоритарні округи відповідали Корнієнко та Трофімов", - згадує в інтерв'ю з УП Дмитро Разумков.

Тому я мав чітке уявлення про ситуацію зі списками. Формування списку відбувалося за різними критеріями. По-перше, до нього входили представники штабу. Це ті особи, які працювали в центральному виборчому штабі і доклали чимало зусиль для досягнення наших результатів.

В команді були представники з регіональних штабів. Кожен з них отримав свою частку, і це можна трактувати лише в позитивному ключі, у загальному списку.

Існувала команда "кварталівців". Це не є таємницею, адже деякі з них активно залучалися до виборчих кампаній.

Існували особи, які просто фігурували у списку, а також ті, хто невтомно трудився протягом усієї виборчої кампанії.

Існували особи, які брали участь у партійному процесі, їх пізніше охрестили групою Нижного. Також існувала команда експертів, що працювала у так званій "білій кімнаті" нашого штабу та активно долучалася до всіх дискусій.

Існувала група BRDO, відома як команда реформаторів Гончарука. Кожен з них, в середньому, отримав по одному представництву в кожній десятці. "Я делегував троє осіб", - зазначив Разумков.

Основна складність у створенні списку полягала в тому, що ніхто не міг чітко визначити, яка його частина виявиться прохідною. Наприклад, Разумков згадує, як народний депутат Микита Потураєв був обурений і навіть просив його виключити зі списку, коли дізнався, що займе лише 97-ме місце.

Цікавим аспектом ситуації було те, що до партійного з'їзду жоден з кандидатів не мав уявлення про своє місце в списку. Разумков навмисно тримав цю інформацію в секреті, аби запобігти раннім чуткам і можливим образам.

Проте навіть ця невизначеність не йде в жодне порівняння з процесом створення списку кандидатів від "Слуги" на мажоритарних округах. Напруга в цьому випадку сягала неймовірних висот.

Перш за все, в процесі ухвалення рішень брало участь значно більше людей.

Офіційно модерували весь процес Олександр Корнієнко та Сергій Трофімов. Неформально з ними дуже тісно працював Ілля Павлюк, який ще з 2018 року відповідав за пошук місцевих, скажімо так, політичних контрагентів. В деяких областях він допомагав контактами, в деяких сам відповідав за всіх висуванців. Такими були, наприклад, рідна Павлюку Чернівецька область, а також Кіровоградська, Житомирська та Одеська.

На парламентських виборах вже чітко виявився "Товариш" – так в штабі його називали, маючи на увазі Ігоря Коломойського. Під час президентських виборів усі розуміли, що його вплив відчувається, хоча він сам не з’являвся наочно. Безумовно, "Плюси" працювали на нашу користь, але сам "Товариш" став помітним лише на парламентських виборах, - згадує в бесіді з УП один із членів команди "Слуги".

За його словами, роль Коломойського полягала в тому, щоб реально спробувати дати додатковий ресурс СН.

"Є такі регіони, де ми самі не впоралися б, а у нього були ресурси та команда. Вони не прагнули потрапити в список, а вирушали в складні округи, щоб реально боротися за перемогу. Єдине, про що він згадував, це включення Ткаченка до списку, але, мовляв, не для себе, а щоб зазначити: 'Ця людина відпрацювала всю кампанію, зверніть на неї увагу'. Таку розмову пригадує співрозмовник УП."

Дії Коломойського та його команди фокусувалися на кількох ключових аспектах. По-перше, в деяких округах Києва він змістив кандидатів, яких висунув куратор столиці від Офісу президента Андрій Холодов.

По-друге, деякі райони Київської області, куди направили "десант 1+1", здебільшого складаються з журналістів медіа-групи Коломойського, очолюваних його відданим прихильником Олександром Дубінським.

По-третє, в рідному краї олігарха, Дніпропетровській області, його прибічники також брали участь у виборах на кількох округах. Деяких з них вони висували самостійно, а інших, як, наприклад, Максима Бужанського, підтримували через медіа у рамках ініціативи під назвою "проєкт блогерів", за яку відповідав той самий Дубінський.

"Бужанський зустрівся з Дубінським в Раді лише двічі. Той зателефонував і поцікавився, чи може чимось допомогти. Зрозуміло, що Бужанський не відмовився, адже він виступав проти кількох впливових фінансових гравців у своєму окрузі, і йому була потрібна будь-яка підтримка," - ділиться інформацією один з депутатів, які знають про перебіг виборів у Дніпрі.

Хоча в плані олігархічних груп Дніпро і область у "Слуги" виглядали максимально строкато: там і кілька людей самого Коломойського, і люди його людей типу Святослава Олійника, і люди Геннадія Буткевича, і Віктора Пінчука...

Останнім регіоном, де Коломойський активно залучав людей, стала Полтавська область, в якій він мав значні шанси для підтримки своїх кандидатів.

Існували регіони, де місцеві феодали підтримували одного-двох своїх кандидатів під маркою СН, а інших просували під власними політичними прапорами. Наприклад, у Волині Ігор Палиця не лише сам здобув перемогу, а й провів своїх людей по округах, навіть делегувавши одного з них до "Слуги". Це слугувало як форма політичної ввічливості та сигнал про готовність до співпраці.

На кшталт послуг, які надавав у той час міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Під час президентської кампанії ми зібрали значний обсяг інформації про виборчі "мережі" Порошенка. Однак Арсен під час виборів стверджував, що не слід надто активно втручатися. Він пропонував, мовляв, зосередитися на використанні цієї інформації під час парламентських виборів.

І, треба віддати належне, на виборах в Раду він, і правда, закрив масу сіток на округах, і так змогли виграти багато абсолютно безнадійних кандидатів, навіть Коля Тищенко", - пригадує один із членів виборчого штабу Зеленського.

Але попри олігархічно-феодальну допомогу, сам бренд партії Зеленського на тій кампанії творив чудеса.

"Ми мали повну інформацію про всіх наших кандидатів. І знали, що багато з них стали "технарями" для деяких місцевих лідерів. Вони не проводили жодної кампанії, навіть не виходили з дому. Але на день виборів - і вони здобувають перемогу! Це було справжнє диво. Богдан цілий день у чатах публікував результати паралельного підрахунку, і всі були в шоці", - згадує один із членів команди ЗЕ!.

* * *

"За різними оцінками ми мали отримати максимум десь 210-215 людей у Раду. Ми набрали трохи менше, ніж я розраховував по списку, але взяли набагато більше по мажоритарці. І вийшла монобільшість - 254 депутати.

Необхідно усвідомлювати, що влада має схильність до корупції, а абсолютна влада веде до повного розбещення, - згадує Дмитро Разумков, який очолює список партії "Слуга народу".

"Несподівано люди почали зазнавати змін. Напевно, вже в кінці передвиборчого марафону, коли президент перебував на своєму посту, стало помітно, що його прихильники по-іншому оцінюють те, що отримали. Це вже не просто робота, а свого роду їхній особистий привілей", - зазначає колишній голова Ради.

Зібралось понад 250 абсолютно незнайомих особистостей, які не мають жодних спільних зв'язків. Хтось з них, можливо, бачив когось раніше, але це не команда Порошенка, де з самого початку всі підтримують один одного.

Із цього всього треба було зробити одну силу, визначитись із ідеологією, як ми будемо виконувати все те, що президент пообіцяв людям.

"Вони ухвалили рішення вирушити до Трускавця, розділилися на різні групи, і цієї монобільшості вистачило лише на один раз", - з ностальгією згадує події, що відбулися шість років тому, один із впливових представників "слуг".