Вночі на кладовище: спортивний психолог поділився історією, як підтримка допомогла Бущану стати лідером команди.

Футбол - це не лише про фізичну підготовку, а й про психологічну стійкість. Колишній футбольний агент, а нині спортивний психолог Іван Піроженко у своїй книзі "Будь судьбою. Будь собою. Бій з собою" розповів про нестандартні методи роботи з футболістами. Однією з найяскравіших історій став випадок із Георгієм Бущаном.

До того, як Олександр Бущан здобув титул першого голкіпера Динамо та національної збірної України, він зустрічався з серйозними внутрішніми перешкодами. Щоб допомогти йому подолати страхи та невпевненість, тренер Піроженко вирішив застосувати незвичайний підхід - нічну екскурсію на кладовище. Цей досвід виявився вирішальним у його психологічній трансформації.

Які емоції та враження відчував Бущан у ту ніч, і яким чином це змінило його кар'єру, ведучи до статусу першого номера? Пропонуємо вашій увазі фрагмент з твору Івана Піроженка.

Ми знайомі з Георгієм з 2018 року. На той час він був воротарем дубля київського Динамо. Зі своєю унікальною антропометрією та гарною воротарською школою Георгій завжди вважався перспективним воротарем. Усі чекали, коли він кине виклик основному воротареві Денису Бойку. Щось заважало Георгієві зробити цей крок уперед. І в цьому "щось" потрібно було розібратися, виявити і, якщо є така змога, усунути причину.

Вже з перших розмов я помітив, що у нього є певні труднощі з самооцінкою та психологічним станом. Ми спілкувалися все більше, і я занурювався в його професійні та особисті переживання. Ідея "вічного другого" стала глибоко закоріненою в його свідомості. У своїх думках він постійно програвав битву зі своїм суперником та головним конкурентом. Це стало основою для нашої подальшої роботи.

Співпраця з Георгієм приносила справжнє задоволення, адже він уважно слухав, враховував наші поради та рекомендації. Разом ми розробляли різноманітні варіанти та моделювали ситуації, щоб знайти спосіб подолати той глибоко вкорінений бар'єр у його свідомості. Не хочу вдаватися в деталі, але деякі з наших ідей та сценаріїв виявилися досить оригінальними.

Жорина самооцінка стрімко піднімалася. Незабаром він ухвалив рішення зайнятися боксом і записався на секцію, що значно посилило його впевненість у собі.

Працюючи з людьми, я давно усвідомив одну цікаву закономірність. Коли індивід прикладає більше зусиль, ніж його суперники, живе своєю метою, лягає спати з думками про неї, наполегливо працює та не мириться з поточними обставинами, Всесвіт рано чи пізно обов'язково подарує їй можливість. Георгій не став винятком. Під час одного з тренувань Денис Бойко отримав травму, що вимагала хірургічного втручання та тривалої реабілітації. Для повного відновлення знадобилося шість місяців. На цей час Георгій Бущан зайняв позицію основного голкіпера Динамо. Це стало нашим унікальним шансом змінити все кардинально.

Те, що викликало проблеми у Георгія (недостатнє сприйняття конкуренції), в цій ситуації зникло саме по собі. Далі відбулися події, які неминуче трапляються, коли у тебе правильний психологічний настрій, навіть якщо він був створений штучно. Відсутність конкуренції та внутрішнього тиску дозволила Георгію провести вражаючу серію з восьми "сухих" матчів. Як і можна було очікувати, йому надійшов виклик до збірної України. У регулярних бесідах я старанно намагався донести до Георгія, що його успіхи — це не випадковість, а закономірний результат, здобутий завдяки його невтомній праці.

Радість від виклику у збірну та потрапляння в обойму найкращих футболістів країни досить швидко поступилася місцем незадоволеності через те, що його викликали як глибокого резервіста. Жора моментально потрапив у той самий капкан, у якому він перебував у Динамо (Київ). Андрій Шевченко (тоді тренер збірної України) безальтернативно розраховував на інших воротарів, зокрема на Андрія Луніна, гравця Реал Мадрида та Андрія П'ятова, незмінного лідера донецького Шахтаря. Юрій Паньків, який у тому сезоні вважався одним із найкращих пенальтистів українського чемпіонату, проводив удалий сезон у ФК Олександрія.

Після повернення зі збірної Георгій, психологічно пригнічений, сказав мені, що більше туди їхати не хоче, а краще зосередиться на виступах за Динамо (Київ). Просив, щоб я подумав про продовження його контракту з клубом на вигідніших умовах.

Я цілком усвідомлюю почуття та думки Георгія, проте це абсолютно не входило в наші плани, ні в мої, ні в його.

Далі відбулася подія, яку я вважаю ключовою в його професійній кар'єрі. Під час того єврокубкового сезону я старався бути поруч з ним на кожному кроці і відвідував усі виїзні матчі. Проте, з якоїсь причини, я пропустив гру зі шведським Мальме і дивився її по телевізору, що, можливо, виявилося на краще. Події, що розгорталися в останні хвилини цього матчу, а також один кадр, який привернув мою увагу, відкрили мені повний спектр того, що відбувалося.

У матчі Георгій пропустив три м'ячі на останніх хвилинах, два з них у додатковий час. Він був не схожий сам на себе. Складалося відчуття, що він ловить не м'яч, а гарячу сковорідку. Після одного з пропущених м'ячів телевізійна камера показує обличчя Жори і різко переводить увагу на Дениса Бойка, який сидить на лаві запасних. Я одразу зрозумів, що насправді сталося з ним у тому матчі. Його колишні психологічні проблеми повернулися до нього відразу. Ще до матчу він знав і чітко розумів, що йому вже не можна помилятися, адже його конкурент сидить на лаві запасних, а ціна власних помилок може бути надто високою.

Я вирішив дочекатися повернення Георгія в кав'ярню, адже було вкрай важливо обговорити все саме зараз, не відкладати розмову на потім. Мене цікавило, чи зміг він зрозуміти причини своїх невдач у цьому матчі та чи усвідомлює те, що трапилося сьогодні. Чекати довелося аж до 2-ї ночі, оскільки команда повернулася до Києва приблизно в цей час. Я зв'язався з Жорою і повідомив, що не сплю й хотів би зустрітися. Він погодився. За півгодини ми вже сиділи в кав'ярні, спостерігаючи через вікно за нічним життям столиці.

Під час нашої розмови я обережно ставив йому уточнюючі запитання про те, що сталося, і які причини цьому. Проте відповіді, які я отримував, не задовольняли мене. Георгій згадував про якісь труднощі, що не мали жодного відношення до справи. Він говорив про проблеми в родині, важке розлучення, погану атмосферу в колективі, загалом про те, як усе в житті несправедливо і тяжко. В цей момент мені спала на думку ідея відвезти Жору в одне особливе місце.

Коли ми прибули на місце, Георгій, цілком зрозуміло, був вражений, адже ми опинилися на нічному кладовищі. Мені не важко уявити його здивування від цього незвичайного візиту до такої похмурої локації. Я привів Георгія до однієї з могил, а саме до поховання дівчини, яка була його одноліткою. Я прекрасно усвідомлював, що, хоче він цього чи ні, Георгій неминуче буде розглядати цю могилу, вивчаючи дати народження та смерті дівчини, і його думки почнуть рухатися в потрібному, для цієї ситуації, напрямку.

Приблизно через 15-20 хвилин я порушив мовчанку і звернувся до Георгія, цікавлячись, як він себе почуває. Я попросив його детальніше поділитися своїми труднощами в житті.

-- У мене все добре... У мене все добре... У мене все добре... -- тільки й повторював Жора тоді.

-- Так, у тебе насправді все добре, любий. Ти молодий, гарний, успішний хлопець. У тебе все ще попереду, а ось ця дівчина свої проблеми розв'язати вже ніколи не зможе.

Після цього нічного візиту протягом наступних двох місяців Георгій, здається, став зовсім іншим. Його результати покращувалися з кожною грою. Як і планували, нам вдалося суттєво переглянути зарплатну відомість Георгія, уклавши вигідний новий контракт.

На черговий заклик до збірної Жора відреагував з певним скепсисом. Він висловив бажання не їхати, оскільки не планує лише віддавати м'ячі та залишатися в тіні основних воротарів команди. Після кількох розмов ми дійшли до спільного висновку, що варто не засмучуватися і вирушити на боротьбу за наші цілі.

"Завжди роби те, що маєш, а далі нехай буде так, як буде". Цим мудрим словам неможливо суперечити.

Весь тиждень у збірній Георгій був не в гуморі, оскільки він залишався в резерві, а це звісно ніколи не задовольняє амбітних людей. І тут сталася дивовижна річ. У цей час у всьому світі вирував коронавірус, тому перед виїздом на будь-який матч усі гравці за протоколом проходили та складали тести. Мені того вечора зателефонував Георгій. Він не міг розмовляти, точніше я не розумів, що він мені хоче повідомити через раптову можливість, яка з'явилася нізвідки і, як мені здалося, навіть легкий переляк:

Уявляєш, ми всі, зокрема воротарі, вчора проходили тестування. У трьох воротарів, крім мене, результати виявилися позитивними.

— І що з того? — запитав я, оскільки спочатку не зрозумів, про що він говорить.

-- На найближчі три матчі саме я буду єдиним воротарем збірної та гратиму проти Франції, Німеччини та Іспанії, -- пояснював сповнений емоцій та адреналіну Жора.

"Яка ж дивина!" -- промайнуло в мене в голові, але я не висловив це вголос, адже в моєму сприйнятті все відбувалося із зрозумілою логікою та у відповідності до того, як і повинно бути.

І ось настав цей матч проти збірної Франції на стадіоні Парк де Пренс. Закінчився він із рахунком 7:1 на користь Франції. У своєму першому матчі Георгій пропустив сім м'ячів. Коли він мені зателефонував, то був дуже засмучений. Він знову за звичкою шукав якихось потойбічних причин, натякав на те, що нібито відчував, що у збірну їхати не варто, і все в такому дусі. Зізнатись, для мене це також була неприємна ситуація, оскільки чіткої відповіді я не мав. І як часто трапляється в житті, у цій ситуації допоміг спонтанний гумор. Я поцікавився в Жори:

-- Жоро, ти пам'ятаєш, що я тобі сказав, коли ми укладали контракт про співпрацю один з одним?

— Не пригадую, — холодно промовив Жора.

Пригадай! Я вимовив одне речення, -- наполягав я.

— Яку? Не можу згадати, — різко відповів він.

У той день я висловив тобі думку, що спільними зусиллями ми створимо щось велике.

-- Чому ти вирішив це сказати саме зараз? -- із подивом запитав Георгій.

Ось чому, дорогий Жоро, ти сьогодні створив справжній шедевр!

-- Яку, чорт забирай, історію? -- ще більше здивувавшись, запитав він знову.

-- Жоро, до тебе жоден воротар в історії українського футболу не пропускав 7 голів в офіційних матчах за збірну... Тому я тобі не збрехав. Ти, чорт забирай, легенда Жоро! Ти саме той хлопець, котрий вписав своє прізвище в історію українського футболу! Причому гадаю, що навічно.

Ми тривалий час реготали. Проте це більше нагадувало не сміх, а істеричний вияв емоцій, від яких потрібно було звільнитися саме в цей момент, перед наступними, не менш напруженими та значущими матчами.

На завершення я зазначив, що через два дні він зустрінеться на полі зі збірною Німеччини, і що гіршого вже не трапиться.

Далі в матчах проти Німеччини та Іспанії більше схоже на казку. У матчі з Німеччиною Георгій зробив рекордну кількість сейвів. Якщо я не помиляюся - 15. Таку саму кількість він зробив у грі з Іспанією. Україна історично виграла. Тоді єдиним голом відзначився Вітя Циганков. Буквально за один тиждень у кар'єрі Георгія відбулося справжнісіньке диво. Додому повернувся не просто воротар Динамо (Київ) Георгій Бущан, а основний воротар збірної, якого назвали "Непробивною стіною".

Неймовірний тиждень, правда? Після того, як у першій грі він пропустив сім голів, Георгій зумів продемонструвати таку гру, що в результаті після ще двох матчів потрапив до символічної збірної Ліги європейських націй.