Операції Служби безпеки України (СБУ)

Редакція Цензор.НЕТ не обов'язково підтримує думки авторів. За зміст матеріалів у розділі "Блоги" відповідальність покладається на самих авторів.

Спершу я не планував висловлюватися ні щодо дронових атак на аеродроми, ні про Кримський міст. Адже я не є експертом у цій сфері, тож можу лише ділитися мемами, а це й без мене роблять тисячі інших. І, звичайно, вони вже це зробили, за що я вдячний небайдужим людям.

Однак я помічаю в соціальних мережах стільки знецінення та нерозуміння, що це спонукає мене висловитися. Можливо, знецінення виступає як захисний механізм перед завищеними очікуваннями, але повне блокування позитивних емоцій може бути ще більш згубним для психіки, ніж розчарування від надмірних сподівань. Можливо, це також є способом захисту від реальності, в якій Україна зазнає поразки у війні — ця реальність вже сформувалася, і немає сил її змінити. Існують, звісно, й інші можливі причини, тому давайте спробуємо розібратися в цьому. Я планую написати багато, адже хочу представити широку картину. Прошу вибачення, якщо деякі моменти здаються вам очевидними або ж ви вже їх десь зустрічали.

1. Вплив

Чи мають ці операції вплив на завершення війни? Важко уявити собі окрему операцію, яка сама по собі, ізольовано формує перемогу. Давно минула епоха війн малої інтенсивності, коли одна вирішальна битва призводила до розгрому армії та завершення війни. В індустріальній війні нашого часу перемога складається із сотень операцій, кожна з яких створює тріщини в державній та воєнній машині ворога, а також із щоденного не глянцевого героїзму сотень тисяч людей. З такої точки зору, варто спитати себе: чи є ця операція значною, чи має вона стратегічну вагу?

Очевидно, так. Йдеться про кілька аспектів. По-перше, найбільш очевидне, -- знищення значної частини (поки що є різні оцінки, але треба пам'ятати, що лише половина літаків перебуває у робочому стані) стратегічної авіації та 2 літаків дальнього радіолокаційного виявлення А-50. Навіть коли літак знищено не повністю -- є пошкодження, після яких відновити його неможливо, особливо в країні з втраченою авіаційною промисловістю; а навіть якщо літак відновлено, ймовірність подальшої катастрофи дуже висока.

По-друге, розвінчано міф про величезну силу та непохитність російської ядерної тріади. Кожна країна, що володіє стратегічною зброєю, дбає про її захист на найвищому рівні. "Україна змінює правила ведення війни", зазначають західні ЗМІ, і це дійсно так. Сьогодні стає очевидним, що будь-яка ціль може опинитися під загрозою. Це повинно спонукати до роздумів про наслідки подальших дій.

Ключовим є те, що наслідки таких дій виходять далеко за межі лише військових аспектів. Піднесення бойового духу українців і послаблення морального стану росіян складно виміряти в числах, проте на фронті це має велике значення. Духовна сила потребує перемог.

Третій важливий аспект стосується політики. Існує думка, що у нас відсутні карти, але насправді вони існують. Це послання було усвідомлено всім світом.

Четверте, внутрішні процеси в росії. Неймовірне зростання кількості доносів, внутрішніх чвар у російських спецслужбах та владних структурах, пошук винних (недбалих, шпигунів, змовників), кланова боротьба, загострення внутрішнього протистояння спецслужб тощо. ФСБ, яке пишається повнотою влади в росії, тупо провалилося, і тепер його протистояння з іншими кланами (за бюджети, посади, місце у трона) загостриться. Можна прогнозувати якщо не колапс, то значні проблеми з логістикою (що везеш?) та виробництвом дронів (на кого працюєш?). Жоден об'єкт не може почуватися безпечно, незалежно від відстані. Заходи та протоколи безпеки ускладняться в рази, а це означає більше витрат, більше конфліктів, повільніші процеси. Шпигуноманія завдає більше шкоди, ніж може дати користі, особливо в країні зі слабким суспільством, сильним ресентиментом та традицією ненависті всіх до всіх.

По-перше, хочу підкреслити, як важливо зберігати імідж Лідера як особи, здатної вирішувати будь-які виклики та вести до успіху. Для багатьох наших співвітчизників цей аспект залишався незрозумілим. У демократичних країнах (для тих, хто знайомий із "помаранчевою" культурою) допускається критика державного керівника і навіть його висміювання. Проте в авторитарних режимах ("червона" культура) Лідер сприймається як священна фігура, на якій тримається вся система. Якщо "цар" виявляється несправжнім (як у російській традиції) або "втрачає мандат Неба" (за китайськими уявленнями), то підкорятися такому псевдо-лідеру вважається неприпустимим. Старше покоління, напевно, пам'ятає, як жахливе ГКЧП у серпні 1991 року виявилося збіговиськом наляканих дрібних чиновників, що позбавило їх легітимності, хоча на той момент вони контролювали армію, КГБ, міліцію, компартію, уряд, центробанк та телебачення.

Варто зазначити, що російське керівництво обрало тактику замовчування. Довгий час вони не могли знайти слів, а згодом намагалися переконати, що все це вигадки і насправді нічого не трапилося. Однак просте применшення та знецінення ситуації не є достатніми, адже обговорення масштабів катастрофи вже само по собі свідчить про визнання її наявності. Можна було б просто стверджувати, що нічого не сталося. (В коментарі ви знайдете дуже промовистий уривок з п'єси Шварца "Вбити дракона".)

До цього слід додати ще й втрату ключового для росіян відчуття, що безмежність їхньої території є їхньою гарантією безпеки. Це почуття сформувалося в рамках національної міфології, яка бере свій початок ще з епохи Наполеонівських війн, а особливо в часи Другої світової війни. Однак ці епохи вже залишилися позаду.

Врешті-решт, загальна вартість матеріальних втрат є надзвичайно значною, і досягнуто це з використанням обмежених ресурсів. Це і є суть асиметричної війни — єдиного конфлікту, в якому Україна має шанси здобути перемогу над державою з перевагою в чисельності населення, економіці та військових витратах.

Давайте розглянемо тему знецінення та заперечення. Наприклад, російські інформаційні ресурси (а також деякі українські критики) стверджують, що ці літаки є застарілими та вже не потрібні, тому українські удари нібито лише покращили становище Росії: тепер немає потреби витрачати гроші на обслуговування старої техніки, а можна зосередитися на розробці нової зброї. Але, по-перше, якщо б ці літаки справді були непотрібними, їх давно вже можна було б відправити на зберігання, проте вони активно застосовуються в бойових діях. По-друге, інженерні можливості Росії значно знизилися, і вони не здатні ані розробити, ані випустити щось подібне (якби це було можливо, новинки з'явилися б ще до 2012 року). По-третє, процес розробки нових технологій вимагає чимало часу та фінансів, а якраз з цим у них є неабиякі труднощі.

Інші знецінювачі кажуть, що тепер росія у відповідь жорстоко вдарить по українському фронту й по цивільних містах (а до того вона що робила?!) та використовуватиме аналогічну тактику проти нас (а що їм до цього заважало?).

2. Паралелі

Паралель з Перл-Харбором, яку активно просувають російські військові блогери та "добрі руські", є досить хибною, і це добре усвідомлюють і самі росіяни. Атака на Перл-Харбор була дією агресора, який розпочинає військові дії проти країни, що не очікує на напад. Натомість, у нашій ситуації конфлікт триває вже понад 11 років. Наш "Перл-Харбор" стався на півдні України у лютому 2022 року. До того ж, Японія в тій війні зазнала поразки, зокрема завдяки новаторській зброї американців. У будь-якому випадку, ця аналогія є невдалою.

Так само невдалою є й аналогія з Цусімою (Цушімою). То була вирішальна битва, в якій російський флот був повністю розгромлений, а російсько-японська війна фактично наблизилася до завершення. Очевидно, така аналогія в нашому випадку буде перебільшенням.

Інші подібні зухвалі операції (рейд Дуліттла на Токіо, британська операція у Північній Африці тощо) набагато менш відомі широкій публіці (хоча рейд Дуліттла добре висвітлений у двох фільмах, які пройшли нашими кіноекранами). Можливо, саме якась із цих аналогій є найкращою, але бездумне повторення "хороших руських" наративів вже відбулося.

Якщо хтось ще мав ілюзії щодо "хороших руських", їхнє постійне мовлення в унісон з російською державою має нарешті переконати.

3. План досягнення успіху

Я вже писав вище, що ми можемо перемогти лише у випадку, коли ведемо асиметричну війну. Розмін людей на людей навіть у дуже хороших пропорціях -- це катастрофа для України, і не лише тому, що з нашого боку ми втрачаємо найкращих, а росія втрачає соціальні низи. Річ в іншому: для нашого модерного суспільства цінність кожної людини є насправді безкінечною (шкода, що це далеко не всі розуміють), а для архаїчної росії цінність людини є нуль. Тож реальне співвідношення втрат -- це безкінечність поділити на нуль, тобто нонсенс навіть говорити про таке.

Асиметрична війна являє собою не просто один із можливих способів ведення бойових дій, а й важливий елемент нашої самоідентифікації та ресурсного потенціалу. Крім того, це суттєво впливає на наше сприйняття у міжнародному контексті. Ми існуємо в рамках міфології, що містить архетипи, такі як Давид і Голіаф, фрімени проти галактичної імперії, хоббіти, які борються з Сауроном, Гаррі Поттер, що протистоїть потужному чаклуну, а також греки, що ведуть боротьбу проти персів, і американські колоністи, які кидають виклик імперському уряду. Цей список можна продовжити безкінечно. Саме на цих архетипах базується західна цивілізація. Поки ми перебуваємо у міфі, ми стаємо частиною "своїх", і підтримка своїх, особливо коли вони демонструють стійкість та досягають успіху, стає надзвичайно важливою. (Тільки не намагайтеся стверджувати, що Захід залишив нас на самоті, адже це лише повторення російської пропаганди.)

Основна проблема (чи, можливо, одна з двох ключових проблем), яка наразі заважає нашій перемозі, полягає в тому, що на Заході існує думка, що Україні не під силу здобути перемогу. "Чи можливо виграти цю війну?" — це питання, яке лунає практично щоденно. Асиметричні дії Сил оборони України доводять, що Росія не є настільки сильною, щоб уникнути поразки. Цю війну можна виграти, адже її можна вести асиметрично.

Не слід втрачати людей (яких в росії не вважають за особистостей), а варто зосередитися на знищенні її вразливих місць: транспортних мереж, інфраструктурних об'єктів, виробничих потужностей, єдності еліт, імперських ілюзій та подібного. Це – шлях до тріумфу, і він відкритий для нас.

4. Війна переживає трансформацію.

Цей елемент слід виділити окремо.

Зверніть увагу на масштаб змін. Броньована техніка, величезні судна, пілотовані літаки, системи протиповітряної оборони та високоточна зброя з супутниковим наведенням — те, що забезпечувало військову перевагу протягом останніх десятиліть або навіть століття — більше не є основними елементами сили. Броньовані машини не можуть далеко віддалитися від укриттів. Флот ховається у віддалених портах. Протиповітряна оборона не здатна захистити від атак роїв дронів. Супутникове наведення втрачає ефективність на полях боїв, насичених засобами радіоелектронної боротьби. І це лише частина проблем.

Існує лише два військових формування, які мають глибоке усвідомлення сучасної високотехнологічної війни – це армії України та Росії. Це формує контекст для всіх майбутніх конфліктів у світі, орієнтуючи їх навколо можливостей та навичок цих двох сил.

Коли ця інформація стане очевидною для всіх основних світових акторів, обставини зазнають суттєвих змін. Ми повинні максимально швидко та зрозуміло донести це до них.

Я вже не можу навіть підрахувати, скільки разів за останні шість місяців роз'яснював полякам, що їхні нові танки, які вони нещодавно масово придбали в Південній Кореї, не матимуть можливості покинути ангари.

5. Еліти

Окремо винесу те, що для мене найголовніше в усій цій історії.

Стратегічне мистецтво вимагає здатності планувати на багато кроків наперед і мати чітке уявлення про далекі перспективи. Однією з найбільших проблем української державності є обмеженість мислення, що зосереджується на короткострокових цілях. Ця ситуація спостерігається не лише в Україні, але й у багатьох демократичних країнах, де вона ускладнюється такими чинниками, як надмірна політизація суспільства. Як зазначав Джеймс Фримен Кларк: "Політики думають про майбутні вибори, тоді як державні діячі піклуються про наступні покоління". Додатково, відсутність зв'язку між політичними елітами та інтелектуальними центрами, здатними мислити в довгостроковій перспективі, поглиблює цю проблему. Сучасна політика має постмодерний характер, що проявляється в ігровому, виставковому та кліповому форматах, а також особливості лідерів відіграють не останню роль у цьому процесі.

Еліти, за своєю суттю, — це ті, хто ставить довгострокові цілі. Серед них можуть бути політичні еліти (ветерани старих партій), ділові еліти (традиційні бізнесмени з тривалими інвестиційними планами), державні еліти (професіонали державного апарату, які мають захист від політичних змін) тощо. Проте у нас таких немає.

І раптом з'ясовується, що серед нас є особи, які можуть розробляти та реалізовувати масштабні плани на кілька місяців. Для мене ця інформація має найбільшу вагу серед усіх новин.

Заключення. Не зменшуймо цінність наших досягнень, а радіймо їм, виявляймо вдячність за них, підтримуймо тих, хто прагне до нових успіхів, і збираймо перлини миттєвих перемог у величне стратегічне намисто Перемоги з великої букви.